Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2379/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 21.08.2017. Зареєстровано: 22.08.2017. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2017.
Дата набрання законної сили: 15.08.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"15" серпня 2017 р.                                                      Справа № 922/2379/17  
		 
		Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В. 
		при секретарі Кладько А.С. 
		за участю представників сторін:
		позивача  ОСОБА_1 за довіреністю від 14.07.2017
		відповідача   ОСОБА_2 за довіреностю від 26.07.2017.
		розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  "Вайт Вульф", м. Харків  (вх.№2376  Х/2-8) 
		на ухвалу господарського суду Харківської області від 19.07.2017 у справі №922/2379/17
		за  позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю  "Братеницьке",  Харківська обл., Богодухівський район, село Братениця 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю  "Вайт Вульф", м. Харків
		про визнання недійсним договору, -
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		 
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.07.2017 у справі №922/2379/17 (суддя Аюпова Р.М.) було задоволено заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Братеницьке про забезпечення позову.   
		Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю Вайт Вульф (код 39157784, м. Харків, вул. Чернишевська, 13, офіс 503) звертати стягнення на заставлене майно за договором застави рухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 861, за яким в Державному реєстрі рухомого майна зареєстровано обтяження за № 16245417, що був укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Братеницьке та Товариством з обмеженою відповідальністю Вайт Вульф (код 39157784, м. Харків, вул. Чернишевська, 13, офіс 503), попередивши про кримінальну відповідальність, відповідно до ст. 388 КК України.
		Стягувачем за ухвалою визначено  Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Братеницьке (код 30193541, Харківська обл., Богодухівський район, село Братениця).
		Боржником за ухвалою визначено  Товариство з обмеженою відповідальністю Вайт Вульф (код 39157784, м. Харків, вул. Чернишевська, 13, офіс 503).
		Зазначено, що дана ухвала, відповідно до норм    Закону України "Про виконавче провадження", є виконавчим документом, який набирає чинності з моменту його прийняття, тобто з 19.07.2017 року та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років, тобто до 20.07.2020 року.
		Відповідач з ухвалою місцевого господарського суду не погодився  та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Братеницьке про забезпечення позову залишити без задоволення. 
		 В апеляційній скарзі заявник наголошує на тому, що предметом позову є вимога про визнання недійсним договору застави рухомого майна від 26.04.2017, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 водночас, вказуючи на обґрунтованість заяви про забезпечення позову, судом не наведено жодних доводів про те, що вжитий захід спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення про визнання договору застави недійсним в разі задоволення позову. 
		Крім того, скаржник зазначає, що клопотання про забезпечення  позову було розглянуто судом за відсутності в матеріалах справи самого договору застави, який оспорюється позивачем, отже фактичні обставини, з яким повязується застосування певного виду забезпечення позову, позивачем не доведено. Посилання ж позивача на можливість звернення стягнення на заставне майно (без наведення відповідного обґрунтування) ґрунтується на припущеннях, на яких не може ґрунтуватись судове рішення. Скаржник вважає, що вказані обставини не були враховані судом першої інстанції, що призвело до помилкового висновку суду про те, що заява позивача про застосування заходів забезпечення позову є обґрунтованою, а наведені в ній доводи документально підтверджені. 
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2017 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 15.08.2017 року. 
		Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в судовому засіданні його представник з наведеними заявником доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу  без змін. 
		Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, посилаючись на необґрунтованість доводів позивача. 
		Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників заявника скарги та позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали господарського суду від 19.07.2017, виходячи з наступного.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що у липні 2017 року позивач звернувся до господарського суду з позовом, предметом якого є вимога СТОВ "Братеницьке" до ТОВ "Вайт Вульф" про визнання недійсним договору застави від 26.04.2017 посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 861. Позивач зазначав, що 17.07.2017 року СТОВ "Братеницьке" отримало ОСОБА_4 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №52826366, ознайомившись з яким дізналось, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 до реєстру внесено запис про заставу рухомого майна №16245417 від 26.04.2017 року, з якого випливає, що 26.04.2017 року між СТОВ "Братеницьке" та ТОВ "Вайт Вульф" був укладений договір застави №861  за яким позивач, як Заставодавець, передав в заставу відповідачу  Заставодержателю, врожай пшениці ярової у кількості 200 тон на полях площею 83 га та врожай 2017 року ячменю ярового у кількості 410 тон на полоях площею 164 га. Зазначене майно було передано в заставу для забезпечення вимог ТОВ "Вайт Вульф" за договором на суму зобовязання 5000000,00 грн, зміст якого  позивачу наразі невідомий. Позивач наголошував, що учасники СТОВ "Братеницьке" не приймали жодних рішень щодо укладення договору застави за реєстровим № 861, а з боку СТОВ "Братеницьке" його було укладено колишнім директором ОСОБА_5, яка, діючи у власних інтересах та в  порушення вимог ч. 3 ст. 92 ЦК України, ст. 62 Закону України «Про господарське товариство та п.4.12 Статуту СТОВ "Братеницьке",  без повідомлення учасників товариства та маючи зловмисний намір, уклала договір застави і на даний час учасникам товариства невідомо на забезпечення якого саме договору, колишнім директором ОСОБА_5  було передано належний СТОВ "Братеницьке" врожай пшениці ярової у кількості 200 тон на полях площею 83 га та врожай 2017 року ячменю ярового у кількості 410 тон на полях площею 164 га. Позивач вважає, що  спірний договір застави вчинено колишнім директором ОСОБА_5 на підставі зловмисної домовленості з директором ТОВ "Вайт Вульф", які знаходяться у родинних стосунках. Як зазначав позивач у позові, вся первинна бухгалтерська та фінансова документація СТОВ "Братеницьке" зникли після звільнення колишнього директора ОСОБА_5, а тому можливість  надання до суду примірника оскаржуваного договору відсутня. За таких обставин, позивач просив суд визнати недійсним договір застави від 26.04.2017р., посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим № 861, укладений між СТОВ "Братеницьке" та ТОВ "Вайт Вульф".
		Позовна заява підписана директором СТОВ "Братеницьке" ОСОБА_4 
		Ухвалою господарського суду від 19.07.2017р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 29.08.2017р. 
		Одночасно з позовною заявою, позивачем до суду було надано клопотання про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на звернення стягнення на заставлене майно за договором застави від 26.04.2017р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим № 861, укладеним між СТОВ "Братеницьке" та ТОВ "Вайт Вульф", обтяження за яким зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 26.04.2017р. за № 16245417.
		В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначав, що на підставі оскаржуваного договору застави за реєстровим № 861 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна внесено запис №16245417  від 26.04.2017 та встановлено обтяження на наступне майно позивача -  врожай пшениці ярової у кількості 200 тон на полях площею 83 га та врожай 2017 року ячменю ярового у кількості 410 тон на полях площею 164 га . Строк виконання зобовязання забезпеченого цією заставою встановлено 01.06.2017,  а отже, за доводами позивача, існує реальна загроза того, що до вирішення по суті спору щодо визнання недійсним договору застави, обтяжувач за цією заставою  - ТОВ "Вайт Вульф" може звернути стягнення на заставлене майно та здійснити його реалізацію третім особам або прийняти майно в особисту власність, з чого випливає необхідність встановити заборону на таке звернення стягнення. Потребу негайного вжиття заходу забезпечення позову СТОВ "Братеницьке" також обґрунтовувало тим, що предметом заставного майна є сільськогосподарська продукція - зернові культури (пшениця та ячмінь), які на дату подання позову вже дістали відповідного ступеню зрілості, є готовими до збирання, а відтак відповідач, звернувши стягнення на заставне майно, може у найкоротший термін  вивезти його з полів у невідомому для позивача напрямку. Крім того,  у клопотанні позивач наголошував на тому, що заставне майно є власністю СТОВ "Братеницьке", а мотивом для подання позову про визнання недійсним договору застави є намір позивача забезпечити схоронність майна з метою недопущення  його вибуття з власності позивача.
		Оскаржуваною ухвалою від 19.07.2017 суд першої інстанції задовольнив заяву СТОВ "Братеницьке" про забезпечення позову.
		При цьому, в означеній ухвалі суд зазначив, що такого висновку він дійшов на підставі дослідження матеріалів, поданих позивачем разом із заявою про забезпечення позову. 
		Надаючи правову оцінку обставинам, за результатом розгляду яких судом першої інстанції було винесено оскаржувану ухвалу  та наявним в  матеріалах справи документальним доказам, які були надані позивачем на підтвердження доводів, викладених в клопотанні про вжиття заходів забезпечення позову, а також доводам, викладеним в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно п. 10 ст. 65 Господарського процесуального кодексу України суддя з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору вчиняє в необхідних випадках при підготовці справи до розгляду таку дію, як вжиття заходів до забезпечення позову.
		Колегія суддів зазначає, що забезпечення позову  це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті, забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або повязаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
		Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
		Таким чином, виходячи з правової природи інституту забезпечення позову, заявник повинен підтвердити свої доводи документально, а суд, на підставі наданих  заявником доказів,  повинен пересвідчитись у їх належності та допустимості і лише  за наслідком   правової оцінки наданих документів  прийняти правомірне та обґрунтоване рішення.
		Як роз'яснено в п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Приймаючи до провадження апеляційну скаргу ТОВ "Вайт Вульф", суд апеляційної інстанції, з метою повного та всебічного зясування обставин по справі та надання оцінки доводам та доказам, наданим сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, ухвалою  суду від 03.08.2017 витребував з господарського суду Харківської області матеріали господарської справи №922/2379/17. 
		Дослідженням матеріалів господарської справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження доводів, викладених як в позовній заяві, так і в клопотанні про забезпечення позову шляхом встановлення заборони на звернення стягнення на заставлене майно за спірним договором  застави від 26.04.2017, позивачем надано лише один документ  витяг  з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за №52862477 від 17.07.2017. У наданому витязі міститься запис №4 в якому значено підставу обтяження  договір застави №861, що зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Також, вказаний витяг містить інформацію про предмет застави, а саме врожай пшениці ярової 2017 року у кількості 210 тон, що планується зібрати з поля №4 площею 83 га, та врожай ячменю ярового 2017 року у кількості 410 тон, що планується зібрати з полів №5 площею 82 га та №6 площею 82 га, знаходяться на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області. 
		Як вбачається з клопотання позивача, як на підставу забезпечення позову він наголошує на тому, що предмет застави, на який встановлено обтяження, належить саме позивачу. 
		Водночас, колегія суддів констатує, що доказів, які б підтверджували наявність у СТОВ "Братеницьке" права на заставлене майно, позивачем не надано. При цьому, наданий позивачем до матеріалів справи витяг  містить інформацію лише про те, що врожай пшениці ярової 2017 року у кількості 210 тон, що планується зібрати з поля №4 площею 83 га, та врожай ячменю ярового 2017 року у кількості 410 тон, що планується зібрати з полів №5 площею 82 га та №6 площею 82 га, знаходиться на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області.
		Разом з тим, скаржником до суду першої інстанції докази того, що вказані поля, які знаходяться на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, знаходяться у користуванні саме СТОВ "Братеницьке" не надано. 
		Вказаним обставинам суд першої інстанції належної оцінки не надав. 
		В клопотанні позивач зазначав, що на підставі оскаржуваного договору застави, в державному реєстрі внесено запис від 26.04.2017 та встановлено обтяження на майно, що належить СТОВ "Братеницьке". Також, позивач посилався, що  мотивом для подання позову про визнання недійсним договору застави є намір позивача забезпечити схоронність майна, щодо якого було вчинено незаконний правочин, спрямований на протиправне вибуття врожаю сільськогосподарських культур з власності СТОВ "Братеницьке". 
		При цьому, прийнявши до уваги доводи позивача про стан правовідносин між сторонами, суд першої інстанції належним чином не дослідив питання щодо правової належності предмета застави саме СТОВ "Братеницьке".
		За поясненнями, наданими представником позивача в суді апеляційної інстанції, поля, які знаходяться на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області використовуються позивачем на підставі договорів оренди. Також зазначав, що на даний час майбутній врожай, який є предметом застави, позивачем вже зібрано. 
		Водночас, з матеріалів справи не вбачається, що позивачем до клопотання про забезпечення позову надавались договори оренди, які підтверджують доводи позивача про те, що земельні ділянки на території Івано-Шийчинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, на яких знаходиться майно що є предметом застави, використовуються саме позивачем. 
		У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		За змістом ст. 32 ГПК України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів фактичних даних.
		Докази у відповідності з ст. 34 ГПК України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.
		При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
		Згідно з   частиною другою   статті 4-3 ГПК та   статтею 33   ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно  до  частини  першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у  ній  і  додатково поданими доказами.
		Додаткові докази приймаються апеляційним судом,  якщо заявник обґрунтував  неможливість  їх  подання  суду  першої  інстанції  з причин, що не залежали від нього.
		У  вирішенні  питань  щодо  прийняття  додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити   поважність   цих   причин.   При   цьому   обґрунтування неможливості  подання  доказів  суду  першої  інстанції  згідно із зазначеною  нормою  ГПК  покладається саме на заявника (скаржника),  а  апеляційний  господарський  суд лише перевіряє та оцінює  їх  поважність  і  не  зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття  додаткових  доказів  у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. (п. 9 Постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»)
		Відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.
		Таким чином, з вищенаведених норм вбачається, що необхідні для розгляду справи докази сторона подає до суду першої інстанції, а також в разі їх не подання за будь-яких обставин, сторона має право звернутись до суду із клопотанням про долучення доказів до суду апеляційної інстанції. 
		В п. 2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» також розяснено, що якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3,   4,   6,   8   і   11   статті 65 ГПК), при тому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. 
		У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторони вправі  звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. 
		Колегія суддів констатує, що доводи позивача про те, що предмет застави є власністю СТОВ "Братеницьке" позивачем належними доказами не підтверджені.
		Разом з тим, , як свідчать матеріали справи, позивач  не звертався до суду з клопотанням про витребування доказів.
		Також позивач не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про прийняття додаткових доказів, що підтверджують право власності на предмет застави саме СТОВ "Братеницьке". Відзив на апеляційну скаргу позивачем надано не було. 
		Якщо клопотання  про  вжиття  заходів  до забезпечення позову подано разом з позовною заявою або викладено  в  цій  заяві,  його може  бути  розглянуто  під  час  підготовки  справи до розгляду в порядку статті 65 ГПК. Втім, за змістом статті 66 ГПК України для розгляду клопотання може бути призначено в окремому судовому засіданні. 
		Оскільки предметом позову СТОВ "Братеницьке" є вимоги про визнання недійсним договору застави від 26.04.2017, який позивачем до суду не надавався, колегія суддів вважає, що для вирішення питання щодо правомірності доводів позивача про забезпечення позову, суд не був позбавлений можливості витребувати у відповідача ухвалою суду спірний договір для здійснення оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів. 
		Також, згідно зі ст. 66 ГПК України підставами для забезпечення позову є обставини, які вказують на ризик утруднення або неможливість виконання рішення господарського суду в майбутньому (у разі повного або часткового задоволення позовних вимог). 
		Відповідно до Постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. 
		Таким чином, доводи про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову мають бути обґрунтовані, а саме, підтверджені доказами наявності фактичних, реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішень господарського суду в майбутньому. Тобто, враховуючи вимоги ст. 33 ГПК, наведення доказів наявності фактичних обставин, з якими позивач повязує необхідність застосування заходів до забезпечення позову, є обовязковим. Також, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. 
		Відповідно до п. 3 ст. 86 ГПК ухвала господарського суду має містити мотиви її винесення з посиланням на законодавство. Проте, судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначено про можливі наслідки неправомірних дій відповідача щодо заставного майна з приводу його відчуження без посилання на докази, які повинен був надати позивач. Позивачем таких доказів до суду надано не було. Посилання ж позивача на той факт, що строк виконання зобов`язання забезпеченого заставою, згідно Державного реєстру обтяжень рухомого майна встановлений на 01.06.2017р., а відтак до вирішення справи по суті у відповідача є об`єктивна можливість звернути стягнення на заставлене майно не може бути прийнято до уваги, оскільки вказані доводи не підтверджені позивачем належними доказами. 
		Відповідно до ст. 67 позов, між іншого, забезпечується забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
		Спірною ухвалою було заборонено ТОВ "Вайт Вульф" звертати стягнення на заставлене майно за договором застави рухомого майна. 
		Водночас, звернення стягнення, в силу законодавчих приписів, відбувається як  в судовому, так і в  позасудовому порядку. 
		Відповідно до частини 1 статті 24 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку.
		Відповідно до частини 1 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. У той же час стаття 20 Закону «Про заставу» визначає, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
		Разом з тим Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», як спеціальний закон правового регулювання обтяжень саме рухомого майна, визначає, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється тільки на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку.
		Статтею 26 цього Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої, обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження:
		1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобовязання в порядку, встановленому цим Законом;
		2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах;
		3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги;
		4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.
		5)  реалізація  заставленого  майна  на  підставі виконавчого напису нотаріуса.
		 У п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" надано розяснення, що виносячи  ухвалу  про заборону відповідачеві вчиняти певні дії,  господарський суд повинен  точно  визначити,  які  саме  дії забороняється  вчиняти. 
		Водночас, судом в оскаржуваній ухвалі не зазначено, в який саме спосіб відповідачу заборонено звертати стягнення на заставлене майно за спірним договором застави. 
		Згідно з положеннями ч.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову №16 від 26.12.2011 року особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
		Проте, всупереч приписів ст.ст. 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України в межах даної справи позивач не довів факту неможливості виконання рішення суду без вжиття заходів до забезпечення позову та не підтвердив належними доказами підстав необхідності забезпечення позову, а суд першої інстанції допустився помилок при винесенні оскаржуваної ухвали, які полягають у наданні переваги доводам заявника без дослідження документальних доказів на їх підтвердження, у звязку з чим ухвала суду про вжиття заходів забезпечення позову від 19.07.2017 року підлягає скасуванню, а в задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову має бути відмовлено. 
		Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу позивача, що в разі повної або часткової відмови суду в забезпеченні клопотання про забезпечення позову, стороною вказане клопотання може бути подано вдруге, якщо змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду (п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").
		Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 101, п.2 ст. 103, п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105, ст. 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю  "Вайт Вульф", м. Харків задовольнити.
		Ухвалу господарського суду Харківської області від 19.07.2017 року по справі №922/2379/17  скасувати.
		  У задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю  "Братеницьке",  Харківська обл., Богодухівський район, село Братениця  про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.
		    Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    Тарасова І. В.
		 
		Суддя                                                                                           Білоусова Я.О.  
		 
		Суддя                                                                                           Шевель О. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...