Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/8804/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано судом: 29.08.2017. Зареєстровано: 30.08.2017. Забезпечено надання загального доступу: 01.09.2017.
Дата набрання законної сили: 22.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                              
		Справа № 640/8804/17
		н/п 2/640/2415/17 
		                              РІШЕННЯ
		                         ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		      
		    21 серпня 2017 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого - судді                             Губської Я.В. 
		при секретарі                                        Балан Т.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні 
		ВСТАНОВИВ:
		08.06.2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Уточнивши позовні вимоги позивач просить: - визнати квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 179,8 кв.м. спільною сумісною власністю подружжя; - припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та визначити частки по ? частині квартири за ОСОБА_2 та ОСОБА_1; - визнати грошові кошти в розмірі 10000000 грн. спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1; - припинити право спільної сумісної власності на грошові кошти в розмірі 10000000 грн. та визначити частки по ? частині за ОСОБА_2 та ОСОБА_1; - зобов*язати відповідача ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000000 грн. 
		В обґрунтування своїх вимог вказує, що вона з 21.08.1999 року перебуває в шлюбі з відповідачем і вони мають трьох дітей, всі разом проживають за адресою: АДРЕСА_1, де ведуть спільне господарство. 23.03.1999 року її чоловіком було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться: АДРЕСА_1, загальною площею 179,8 кв.м. З моменту придбання даної квартири вона, з чоловіком, за спільні кошти, що належать родині виконали в даній квартирі капітальний ремонт, що покращило її стан та збільшило її вартість. Крім того, разом з чоловіком понесли спільні витрати на утримання даної квартири протягом 18 років. Посилаючись на вимоги  ст.ст. 355, 356,368,360 ЦК України просить визнати дану квартиру спільною сумісною власністю подружжя з визначенням часток кожного із подружжя порівну. 
		Також, вказує, що 18.12.2015 року між її чоловіком та його батьком було укладено договір дарування грошових коштів на суму 10000000 грн. На підставі вимог ст.ст. 368, 204,717,718,719, 372 ЦК України, ст.ст. 60,61,63,70 СК України вважає, що ці грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки договір дарування був укладений без нотаріального посвідчення, а тому є нікчемним та не породжує прав і обов*язків у сторін договору дарування. У зв*язку з чим звернулась до відповідача з вимогою видати їй 50% даної суми, однак отримала відмову, оскільки чоловік вважає дані грошові кошти його індивідуальною власністю.  У зв*язку з тим, що були порушені її права, для їх захисту звернулась до суду з даним позовом та просить поновити порушене право в судовому порядку. 
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, вказаних в позові та на підставі доказів, наданих до позовної заяви. 
		Представник відповідача в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився, зазначаючи, що позов є необґрунтований, не підтверджений належними доказами, а тому просить у його задоволенні відмовити. Вказує, що спірна квартира була придбана до шлюбу з позивачкою, а тому не підлягає поділу, в тому числі і з підстав, вказаних в позові, договір дарування грошових коштів є дійсним і підстав для визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя немає. 
		Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного. 
		Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		       Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 
		     Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 21 серпня 1999 року, що підтверджується  свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 та не заперечується сторонами. 
		Згідно наданого до суду договору купівлі-продажу квартири від 23.03.1999 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 придбав у власність квартиру АДРЕСА_2. (а.с. 27). 
		Звертаючись з позовом до суду, позивач стверджує, що з моменту придбання даної квартири вона з чоловіком, за спільні кошти, що належать родині виконали в даній квартирі капітальний ремонт, що покращило її стан та збільшило її вартість. Крім того, разом з чоловіком понесли спільні витрати на утримання даної квартири протягом 18 років.
		            Також, позивач вказує, що грошові кошти в сумі 10000000 грн., які чоловік отримав за договором дарування від батька 18.12.2015 року також є спільною сумісною власністю подружжя, а тому просить визнати її частку у розмірі 50% та зобов*язати видати їй належну частину грошових коштів.  
		          Відповідно до вимог статті 22 КЗпШС України (в ред. 1969 року)  майно, набуте подружжя в період шлюбу, є їх спільної сумісною власністю, і кожен із подружжя має право володіти, користуватися та розпоряджатися ним. 
		Вимогами статей 28-29 КЗпШС України (в ред. 1969 року)  визначено, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.  
		Відповідно до вимог ст. 60 СК України ( 2004р.) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вимогами ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
		Відповідно до ст.57 СК України, майно, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
		Відповідно до вимог ст.ст. 70-71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. 
		 
		Відповідно до вимог ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжя за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім*ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		 
		Відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. 
		Відповідно до вимог ст. 62 СК УКраїни якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		За вимогами статей  372, 391 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. 
		Судом встановлено та сторонами не заперечується, що квартира АДРЕСА_2 була придбана відповідачем ОСОБА_2 23.03.1999 року за суму 16478грн., тобто до  реєстрації шлюбу з позивачем 21.08.1999 року.  В даному договорі також вказано, що продавці отримали грошові кошти від покупця до підписання договору. 
		Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
		Належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позивача про те, що в результаті спільної праці або спільних грошових коштів дана квартира покращила свій стан та збільшилась її вартість суду під час розгляду справи не надано. Також, не знайшли свого підтвердження і ті обставини, що позивач і відповідач проживали разом один рік до шлюбу і за спільні кошти придбали дану квартиру, а тому і підстав для задоволення позову в цій частині у суду немає, у зв*язку з чим суд відмовляє в позові за недоведеністю.  
		Стосовно вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів, отриманих відповідачем 18.12.2015 року за договором дарування, суд зазначає наступне. 
		Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
		Відповідно до ЦК України, правочин - це правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону.
		В судовому засіданні встановлено, що 18 грудня 2015 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування грошових коштів на суму 10000000 грн. 
		Згідно умов даного договору, ОСОБА_3, за письмової згоди дружини подарував ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10000000 грн. В п.п.2,5,6 договору також вказано, що дарувальник свідчить, що дійсно є власником грошових коштів та не має обмежень щодо свого права розпорядження грошовими коштами, прийняття обдарованим примірника даного договору є прийняттям дарунка. Сторонами підтверджено, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності з їх справжньою волею, без будь-якого тиску, обману, не є результатом впливу тяжких обставин, в повній мірі відповідає їх бажанням настання правових наслідків, що створюються даним договором, визначені всі істотні умови, про що свідчать їх особисті підписи на договорі. (а.с. 9).
		В судовому засіданні представники сторін наголошували, що договір від 18.12.2015 року підписаний сторонами договору, є виконаним під час його укладання і це ніким не оспорюється. 
		Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. 
		Згідно пояснень представника відповідача, сторони договору від 18.12.2015 року домовились нотаріально посвідчити цей договір після новорічних світ, у строк до 01.02.2016 року. 
		Згідно представлених суду доказів, ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3, і за представленим суду свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року в салоні літака, причина смерті - хронічна серцева недостатність, атеросклеротична хвороба.  
		Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Відповідно до ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.
		Відповідно до п.п. 4.5. ст. 719 ЦК України, договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесяти кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. № 15-93 до валютних цінностей віднесено: 1) валюту України - грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають у обігу та є законними платіжними засобами на території України.
		Відповідно до ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
		Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		          Статтею 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
		          Відповідно до ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.
		          Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		          Пленум Верховного Суду України в пункті 13 Постанови від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснив, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. При розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України.
		Таким чином, суд зазначає, що діюче законодавство не вміщує в собі обов'язкових вимог, щодо державної реєстрації договорів дарування грошових коштів, а тому відбулось повне виконання сторонами договору дарування і грошові кошти були отримані ОСОБА_2, як дарунок від родича першого ступеня споріднення, є дійсним.  
		Посилання позивача на нікчемність даного договору дарування є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, та встановленим в судовому засіданні при розгляді справи. 
		При укладанні та виконанні договору дарування були виконані умови, передбачені ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не суперечить Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин було вчинено у формі, встановленій законом; правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Таким чином, підстав для визнання  даного договору дарування від 18.12.2015 року  нікчемним у суду немає, а тому і підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині суд також не вбачає та відмовляє за недоведеністю. 
		На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та безпідставними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають в повному обсязі. 
		             Керуючись ст.ст. 10,11,60,169, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд -
		ВИРІШИВ:
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні - відмовити в повному обсязі. 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. 
		Суддя :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...