Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 816/1244/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано судом: 04.09.2017. Зареєстровано: 04.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.09.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		          
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 серпня 2017 року м.  ПолтаваСправа № 816/1244/17
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, - 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		31 липня 2017 року  ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1.) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (надалі також - відповідач, ТУ ДСА України в Полтавській області), третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, про:
		- визнання протиправною відмови ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІІІ , тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої  Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VII на 1 січня 2017 рку, в розмірі 3200 грн;
		- зобов'язання ТУ ДСА України в Полтавській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Пирятинського районного суду Полтавської області Ощинській Ю.О. суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32 000 грн.
		В обґрунтування позовних вимог вказувала, що з 01.01.2017 як суддя Пирятинського районного суду Полтавської області, та як така, що не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), повинна одержувати заробітну плату, виходячи зі розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200 грн., відповідно до положень частини 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а не із розміру 1600 грн., як це здійснює відповідач. 
		          В судове засідання позивач не з'явилась, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.
		ОСОБА_1 направила суду заяву, в якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила розгляд справи провести за її відсутності.
		          Представник відповідача надав суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
		У письмових запереченнях проти позову відповідач просив відмовити у його задоволенні за безпідставністю. Вказував, що позивач отримував суддівську винагороду з січня 2017 року відповідно до норм діючого законодавства як суддя, який ще не пройшов кваліфікаційне оцінювання.
		          Третя особа в судове засідання не забезпечила явку уповноваженого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Направила до суду заяву-клопотання, в якій просила розгляд справи провести без участі свого представника.
		          Відповідно до приписів частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Згідно із частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. 
		З огляду на вказані норми, а також на частину 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про можливість розглядати справу в порядку письмового провадження.
		Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини. 
		          Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 була призначена на посаду судді Пирятинського районного суду Полтавської області указом Президента України від 22 січня 2010 року № 59/2010 (а.с. 13-14). 
		          Наказом Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 лютого 2010 року № 6-к ОСОБА_2 зараховано на посаду судді зазначеного суду з 01 березня 2010 року (а.с. 15). 
		          Відповідно до свідоцтва про шлюб серії 1-КЕ № 000248 від 15 жовтня 2011 року, ОСОБА_2 змінила прізвище після реєстрації шлюбу на ОСОБА_1.(а.с. 17). 
		           22 січня 2015 року закінчились повноваження судді Ощинської Ю.О. в межах п`ятирічного строку, на який вона призначалась.
		           11 травня 2017 року Вища рада правосуддя своїм рішенням № 1075/0/15-17 внесла подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 суддею Пирятинського районного суду Полтавської області (а.с. 16).
		ОСОБА_1 не проходила кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, що не заперечується сторонами. 
		Згідно штатного розпису Пирятинського районного суду Полтавської області на 2017 рік, посадові оклади суддів затверджені на рівні 16 000 грн. (а.с. 53).
		Відповідно до частини 10 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", позивач як суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, що сторонами також не заперечується.
		За змістом пояснень до бухгалтерського розрахунку ТУ ДСА України в Полтавській області, а також наявних в матеріалах справи розрахункових листів (а.с. 79-82), суддівська винагорода позивачу у період з 01.01.2017 по 31.07.2017 нараховувалася, виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600 грн., визначених згідно п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (у загальному розмірі 16 000 грн).
		Також у спірному періоді позивачу надавались відпустки, а саме:
		- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 13.03.2017 № 4-в - невідбута частина щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 7 календарних днів з 13.03.2017 по 19.03.2017 включно (а.с. 60);
		- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 20.03.2017 № 6-в - невідбута частина щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю 7 календарних днів з 20.03.2017 по 26.03.2017 включно (а.с. 57);
		- згідно наказу Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.04.2017 № 10-в - щорічна додаткова оплачувана відпустка, як жінці, яка працює і має двох дітей віком до п`ятнадцяти років, тривалістю 10 календарних днів з 10.05.2017 по 19.05.2017 включно (а.с. 61).
		Зазначені відпустки у 2017 році у вказаних періодах також оплачувалися позивачу із розрахунку окладу в розмірі 16 000 грн.
		Крім того, ОСОБА_1 на підставі наказу № 9-к від 23 червня 2017 року було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу - також виходячи з розрахунку окладу в розмірі 16 000 грн.
		14 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ТУ ДСА в Полтавській області зі заявою, у якій, вказуючи на безпідставність нарахувань грошової винагороди та пов"язаних виплат виходячи з посадового окладу 16 000 грн., просила вчинити нарахування та виплату належних їй сум грошової винагороди та пов"язаних, виходячи з посадового окладу розміром 32000 грн.
		На таке звернення позивач отримала відмову, викладену в листі №02-19/1434 від 18.07.2017 року. Мотивація відмови - аналогічна запереченням відповідача на даний позов. (а.с. 8-9)
		ОСОБА_1 не погоджується з такими нарахуваннями, оскільки у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, частиною 1 статті 133 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 3 статті 133 цього ж Закону, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 5 Закону України "Про Державний бюджет України" з 01.01.2017 встановлено у розмірі 3 200 грн.
		Також позивач посилалася на висновки Конституційного Суду України у рішеннях від 08.06.2016 № 4-рп/2016, яким останній наголошував, що конституційний статус суддів передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя, а будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
		Посилалася на висновки Європейського суду з прав людини, викладені, зокрема, у п. 23 рішення у справі "Кечко проти України", згідно якого "органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у …виплатах доки відповідні положення законодавства є чинними".
		У свою чергу, ТУ ДСА у письмових запереченнях проти позову (а.с.21-24) вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, як це визначено статтею 19 Конституції України. 
		Відповідачем зазначено, що він діяв, зокрема, відповідно до роз'яснень ДСА України, структурним підрозділом якого є відповідач, викладених у листі 20.03.2017 № 11-2306/17 "Про оплату праці" (а.с. 67). 
		ДСАУ у цьому листі роз'яснено, що на поточний рік фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. При цьому з 01.01.2017 року в штатному розписі чисельність суддів слід розподіляти на три категорії:
		- судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з посадовим окладом 16 000 грн. для місцевих судів та 17 600 грн. для апеляційних судів;
		- судді, які станом на 01.01.2017 пройшли кваліфікаційне оцінювання та здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів - 24 000 грн., для апеляційних судів - 40 000 грн.) збільшеного на відповідний регіональний коефіцієнт;
		- судді, які станом на 01.01.2017 пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів - 24 000 грн., для апеляційних судів - 40 000 грн.) без застосування відповідного регіонального коефіцієнту.
		ТУ ДСА в Полтавській області вказано, що оскільки ОСОБА_3 належить до першої категорії вищевказаної класифікації (як суддя, яка не пройшла кваліфікаційне оцінювання), то суддівська винагорода їй у спірний період нараховувалася, виходячи із посадового окладу у розмірі 16 000 грн. - відповідно до пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, згідно якого до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ (стаття 133 - у розмірі 10 мінімальних заробітних плат).
		Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
		          Відповідач не погоджувався із доводами позивача про те, що норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не підлягають застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди, оскільки не є законом про судоустрій. Адже вищевказаний Закон не змінює розмір суддівської винагороди, що визначений статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, а лише визначає розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
		          Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить із такого.
		30.09.2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VІІІ, який спрямований на проведення судової реформи в Україні та забезпечення незалежної судової влади.
		          Частиною 2 статті 130 Конституції  України (в редакції вищевказаного Закону) визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		У зв'язку із набранням чинності змін до Конституції України, внесених вищезазначеним Законом (щодо правосуддя), одночасно 30.09.2016 набрав чинності і Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
		Пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ (надалі - Закон № 2453).
		Відповідно до статті 133 Закону № 2453, суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з частиною 2 статті 133 Закону № 2453, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина 3 статті 133 Закону № 2453).
		Відповідно до статті 134 Закону № 2453, суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. 
		Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалася статтею 133 Закону № 2453, виходячи із розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, а відпустка оплачувалася згідно норм статті 134 цього ж Закону у розмірі суддівської винагороди, що включає в себе посадовий оклад та належні судді доплати, а також допомоги на оздоровлення у розмірі додаткового посадового окладу.
		Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016  № 1801-VІІІ, що набрав чинності 01.01.2017, у 2017 році встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня - 3 200 грн.
		Отже, виходячи із вищевикладених норм суддівська винагорода з 01.01.2017 року повинна обчислюватися із розміру посадового окладу в сумі 32 000 грн. (3200 грн. х 10).
		Судом встановлено, що Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом:
		- запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);
		- встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
		- незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо. 
		Одночасно з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, даним Законом внесено зміни до ЗУ "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, ЗУ "Про прокуратуру", ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIIІ та інші в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив'язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати як це було до внесених змін. 
		Однак, цим Законом не внесено змін до ЗУ "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІІІ, а згідно зі статтею 133 Закону № 2453 (в редакції станом на момент розгляду даної справи судом) посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди залишився визначеним в залежності від 10 мінімальних заробітних плат. 
		Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. 
		Другим реченням пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вищевказаного Закону встановлено, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. 
		При цьому, за змістом письмових заперечень та пояснень до бухгалтерського розрахунку заробітної плати позивача, ТУ ДСА у Полтавській області пояснювало, що ним застосовується для обрахунку суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, із посадового окладу згідно статті 133 Закону № 2353 (тобто 10 мінімальних заробітних плат), однак застосовуючи розмір мінімальної заробітної як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-V, встановленого другим реченням пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" - 1600 грн., що у підсумку складає 16 000 (10 мінімальних заробітних плат х 1600 грн.).
		Фактично існує конкуренція норм закону щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати (3200 грн.- відповідно до статті 8 ЗУ "Про Державний бюджет на 2017 рік"; чи 1600 грн. - визначених пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ). 
		Вирішуючи дане питання, суд виходить із наступного.
		Відповідно до статті 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95 - ВР (в редакції Закону № 1774-VIII від 06.12.2016), мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
		Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про оплату праці", розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.
		Частиною 3 статті Закону України "Про оплату праці" встановлено, що зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік .
		Згідно пункту 8 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України, до предмету регулювання закону про Державний бюджет України віднесено визначення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.
		Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 1 січня - 3200 грн., у погодинному розмірі з 1 січня - 19,34 грн. 
		Будь-яких змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати у зв'язку із набранням з 01.01.2017 чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не вносилося.
		Застосування "розрахункової величини мінімальної заробітної плати" (термін, яким оперує відповідач на підставі пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ) до обрахунку суддівської винагороди суперечить нормам Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ.
		Відтак, суд відхиляє доводи відповідача з приводу застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-V, встановленого другим реченням пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" - 1600 грн.
		Із аналізу вищенаведеного слідує, що розмір суддівської винагороди визначається виключно законом про судоустрій (частина 2 статті 130 Конституції України, частина 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ), яка складається із посадового окладу, що поставлено в залежність від мінімальної заробітної плати (частина 3 статті 133 Закону № 2453 - 10 мінімальних заробітних плат), розмір якої в свою чергу встановлюється виключно законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік, а зміни розміру останньої іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік (частина 3 статті 10 Закону України "Про оплату праці".
		          Приймаючи до уваги той факт, що у спірному періоді ні до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, ні до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, зміни в установленому порядку законодавчої техніки не вносилися, суд погоджується із доводами позивача про те, що починаючи з 01.01.2017 суддівська винагорода суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, повинна обраховуватися виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат відповідно до розміру встановленого ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ - 3200 грн.
		          За таких обставин, суд вважає, що позивач принаймні мав "законні сподівання" на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у розмірі, встановленому застосовними до таких відносин законами України. У контексті наведеного суд вважає доведеним порушене право позивача на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. 
		Концепція "законних очікувань" ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини у своїй судовій практиці, в т.ч. у рішеннях винесених щодо України. 
		Так, за практикою ЄСПЛ за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись статтею 1 Першого протоколу Конвенції, якщо, зокрема у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань. Тобто якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні виплати таке законодавство розцінюється як таке, що створює право власності для відповідної категорії осіб. 
		ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати своїм робітникам з державного бюджету. "Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2005 у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) п. 22-23).
		Застосовуючи описану практику ЄСПЛ, суд не заперечує, що законодавець може змінювати розмір суддівської винагороди, але виключно у порядку внесення змін у відповідний закон про судоустрій, що підлягає до застосування у спірних відносинах. 
		Розрахунок відповідачем суддівської винагороди із застосуванням норм законодавства, яке не підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому ігноруючи чинні норми статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ та статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, не ґрунтується на нормах Конституції та законах України, які врегульовують спірні правовідносини.
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно визнання відмови ТУ ДСА у Полтавській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому частиною 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІІІ, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII, за період з 01.01.2017 по 31.07.2017, - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Обираючи спосіб захисту свого порушеного права, позивач просила зобов`язати ТУ ДСА України в Полтавській області з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Пирятинського районного суду Полтавської області Ощинській Ю.О. суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу, що дорівнює 32 000 грн.
		Визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне зобов'язати ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2017 року по 31.07.2017 року (по дату звернення до суду), за період фактичної роботи, додаткової відпустки, щорічної основної відпустки (невідбутої частини) у розмірі, встановленому частинами 2, 3, 5 статті 133, статті 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-УІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., - з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.
		          Стосовно частини позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання ТУ ДСА України в Полтавській області і в подальшому виплачувати суддівську винагороду ОСОБА_1 відповідно до статті 133, статті 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік", в розмірі 3200 грн., суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню - з огляду на таке.
		          Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та спрямовано на відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Судове рішення не може регулювати суспільні відносини, які ще не склалися, на майбутнє. Неможливо захистити право, яке ще не є порушеним. До того ж, у разі встановлення такого судового зобов'язання , неминучою є правова конкуренція між чинним судовим рішенням та новим нормативним актом, яким врегулює досліджувані правовідносини по-іншому.
		          Отже в цій частині позовних вимог суд не знаходить можливості задоволення їх. 
		Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись  статтями  7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163  Кодексу адміністративного судочинства України,- 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Позовні вимоги задовольнити частково.
		Визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області в частині нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІІІ, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII, за період з 01.01.2017 по 31.07.2017.
		Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 31.07.2017, за період фактичної роботи, додаткової відпустки, щорічної основної відпустки (невідбутої частини) у розмірі, встановленому ч. 2, 3, 5 ст. 133, ст. 134 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-УІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року ЗУ "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.                    
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. 
		Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
		 
		          Суддя                                                                                І.С. Шевяков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...