Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-3281/2010 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 05.09.2017. Зареєстровано: 06.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2017.
Дата набрання законної сили: 03.08.2010
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                            Справа № 2-3281/2010                                                                    Провадження № 2-3281/2010 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23.07.2010 року                          м.Вільнянськ 
		Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:
		- головуючого судді - Надворної О.С.,
		- при секретарі - Нешта Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області про визнання бездіяльності незаконною, та зобов'язання до нарахування і виплати недоплаченого підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни", -
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач ОСОБА_1 16.07.2010 року звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області, в якому прохає суд визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01.01.2006 року до теперішнього часу, зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити це підвищення за вказані проміжки часу та сплачувати їй у подальшому.
		В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона відповідно до положень Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року є дитиною війни, і згідно ст.6 зазначеного Закону, з 01.01.2006 року їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, проте така допомога сплачувалася з порушенням вимог закону.
		Позивач в своїй позовній заяві посилається на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була зупинена, а Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вона була викладена у новій редакції, згідно якої розмір підвищення до пенсії був зменшений; проте згідно рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року зазначені положення були визнані неконституційними і втратили чинність, а тому відповідач має нарахувати і сплатити підвищення до пенсії за періоди часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року до теперішнього часу з урахуванням її підвищення на 30% від мінімальної пенсії за віком.
		В судове засідання позивач надала заяву про підтримання позову в повному обсязі, при цьому прохає розглянути справу у її відсутності в звязку з похилим віком.
		Управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області також прохає суд розглянути справу у відсутності їх представника, про що надало відповідну заяву та заперечення на позов. В своїх запереченнях відповідач зазначив, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", фактично було зупинено дію прийнятої раніше ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; що ж стосується фінансування допомоги дітям війни у 2007 та 2008 році, то згідно положень Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не з бюджету Пенсійного Фонду України, тобто ніяких порушень закону зі свого боку відповідач не вбачає.
		Також в своїх запереченнях відповідач посилається на те, що згідно ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", на підставі якого позивач здійснила розрахунки виплат, передбачений цією статтею мінімальний розмір пенсії за віком застосовується винятково для визначення розміру пенсій, передбачених цим законом, і не застосовується для обрахунку підвищення до пенсій, передбачених іншими законами. Тобто відповідач вважає, що до 01.01.2008 року законодавством не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися вказане підвищення, що не давало можливості визначити його розмір, і тільки з 01.01.2008 року механізм реалізації положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" був врегульований внесенням змін до цієї статті Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (пп.2 п.41 розділу 11), згідно яких розмір допомоги дорівнює розміру надбавки, встановленої для учасників війни відповідно до ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", тобто становить 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і складає з 01.01.2008 року - 47 гривень щомісячно, з 01.04.2008 року - 48,20 гривень щомісячно, з 01.10.2008 року - 49,80 гривень щомісячно, ці суми і сплачувалися позивачці. Також крім зазначеного Закону, розмір підвищення пенсії дітям війни на 2008 рік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, і складає: з 22.05.2008 року - 48,10 гривень; з 01.07.2008 року - 48,20 гривень; з 01.10.2008 року-49,80 гривень.
		Посилаючись на вищезазначені обставини, відповідач з заявленими позовними вимогами не погоджується і прохає суд відмовити в їх задоволенні.
		Отже, вивчивши матеріали справи, та дослідивши надані у справі докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
		Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою, на яку поширюються положення Закону України "Про соціальний захист дітей війни", має статус "дитина війни", що підтверджується відміткою в її пенсійному посвідченні (а.с.6).
		Відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком; ця редакція закону набрала чинності з 01.01.2006 року.
		Відносно вимог позивача, що стосуються виплати підвищення до пенсії за 2006 рік, суд виходить з наступного:
		Відповідно до п.17 ст.77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік було зупинено. Разом з цим, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", ст.77 зазначеного Закону було виключено. Ці зміни набрали чинності через 10 днів після опублікування 22.03.2006 року, тобто 02.04.2006 року, тобто було відновлено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
		Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (з наступними змінами та доповненнями), зазначене підвищення до пенсії у 2006 році повинно було запроваджуватися поетапно за результатами виконання бюджету у 1-му півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету; проте цей порядок визначений не був, що виключає можливість здійснення виплати підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
		Враховуючи це, суд вважає, що вимоги позивачки щодо зобов'язання відповідача до нарахування недоплаченого підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період 2006 року, та стягнення такої допомоги, є такими, що не ґрунтуються на законі.
		Вирішуючи справу в частині вимог позивача, що стосуються виплати підвищення за 2007 рік, суд виходить з наступного:
		Згідно з п.12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік.
		Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнані неконституційними положення п.12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
		Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Отже, враховуючи, що рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення при розгляді позову, з дня визнання неконституційними норм Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», ці норми закону втратили чинність, і саме з цього часу категорії осіб зі статусом «дитина війни» поновлено право на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
		Враховуючи це, суд вважає, що починаючи з липня 2007 року позивач мав право на отримання підвищення до пенсії згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірах, визначених відповідно до ст.6 зазначеного закону, тобто у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
		Згідно з ч.І ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність. При цьому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що поняття "мінімальна пенсія за віком" може застосовуватися для цілей, визначених виключно зазначеним законом, оскільки законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого цією статтею, мінімального розміру пенсії за віком.
		Згідно з ч.І ст.62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив: з 01.01.2007 року - 380 гривень; з 01.04.2007 року - 406 гривень; з 01.10.2007 року - 411 гривень. Крім того, згідно ч.З тієї ж статті, для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абз.1 ч.І ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом пятим ч.І цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
		Таким чином, відповідач повинен був зробити відповідний перерахунок пенсії позивачу, починаючи з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
		Відносно вимог позивача, що стосуються виплати підвищення до пенсії за період з 01.01.2008 року по день звернення позивача до суду за захистом порушеного права, суд виходить з того, що правові підстави для вирішення таких вимог є аналогічними 2007 року:
		Підпунктом 2 пункту 41 розділу 11 Закону України № 107-У1 «Про "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", текст ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що вплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
		Відповідно до ч.4 ст.14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам війни пенсії або щомісячне довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
		Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими була змінена редакція ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", і відновлена дія її попередньої редакції.
		Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає, що відповідач, починаючи з 22.05.2008 року неправомірно застосовував п.8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, бо її положення протирічать Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.
		Протягом 2009 року на законодавчому рівні розмір підвищення до пенсії не регулювався, тому суд вважає, що в період з 01.01.2009 року по день звернення позивача до суду за захистом порушеного права, тобто до 16.07.2010 року, цей розмір також повинен бути встановлений відповідно до положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
		Отже, суд вважає, що відповідач повинен був провести підвищення пенсії ОСОБА_1 у збільшеному розмірі відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", також і за період, починаючи з 22 травня 2008 року по день звернення позивача до суду за захистом порушеного права, тобто до 16.07.2010 року.
		Що ж стосується вимог позивача про зобовязання відповідача сплачувати підвищення до пенсії у подальшому, то виходячи зі змісту ч.І ст. З ЦПК України особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, тобто від тих порушень, які вже мали місце, а не від тих, які позивач передбачає у майбутньому. Враховуючи вищезазначене, суд розцінює вимоги позивача в частині зобовязання відповідача здійснювати певні дії на майбутнє як такі, що не ґрунтуються не законі, і відповідно не вбачає підстав для їх задоволення.
		Посилання відповідача про неможливість виплат в звязку з відсутністю фінансування з бюджету України не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, так як органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання своїх зобовязань, які встановлені ст. 46 Конституції країни та ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", і саме на Пенсійний Фонд України покладено обовязок перерахування та виплати пенсії з підвищеннями, в тому числі при відсутності достатніх коштів за рахунок власних з наступним погашенням з Державного бюджету України.
		Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону країни «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
		Таким чином, обовязок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
		Посилання відповідача на відсутність відповідного фінансування даного підвищення до пенсії, суд вважає безпідставними, оскільки незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України порядок його виконання, відповідні державні органи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, навіть при відсутності належного фінансування державою даного виду виплат, відповідач був зобовязаний діяти на підставі і у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і використовувати надані йому повноваження з метою, з якою ці повноваження надані.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені частково, а саме в частині визнання незаконною бездіяльності відповідача та зобовязання його до нарахування і сплати підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 16.07.2010 року.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57-60 ЦПК України, ч. 1 ст. 88 ЦПК України, ст.ст. 19, 152 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.08 року, ст.ст. 1, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», суд
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання до нарахування і виплати недоплаченого підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" - задовольнити частково.
		Визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 підвищення до пенсії згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за періоди часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, та за період з 01.01.2010 року по 16.07.2010 року.
		Зобовязати Управління Пенсійного Фонду України у Вільнянському районі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22.05. 2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, та за період з 01.01.2010 року по 16.07.2010 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше сплачених сум соціальної допомоги, як «дитині війни», за ці періоди.
		В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
		Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
		Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області.
		Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. 
		Суддя            Олена Сергіївна Надворна                                               
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		          
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		       23.07.2010

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...