Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/16165/16-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		6 вересня 2017 року                                                                                                 м. Київ   
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 
		цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого          Луспеника Д.Д.,
		суддів:                      Гулька Б.І.,            Журавель В.І.,
		                                   Хопти С.Ф., ШтеликС.П.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5,       ОСОБА_6 про визнання угоди про утворення третейського суду недійсною за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2017 року, 
		в с т а н о в и л а:
		У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він з ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 вересня 2011 року шлюб між ними розірвано. 7 вересня 2002 року між ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_6 (на час укладання угоди прізвище - ОСОБА_5), у письмовій формі укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. 9 вересня 2002 року між ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_6, укладено угоду про утворення третейського суду, за умовами якої сторони домовились про передачу справи до третейського суду у складі третейського судді юрисконсульта приватного підприємства-юридичної фірми «Есконі» (далі - ПП-ЮФ «Есконі») ОСОБА_7 для визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири від 7 вересня 2002 року та визнання права власності на квартиру за ОСОБА_5 
		12 вересня 2002 року рішенням вказаного третейського суду визнано дійсним вищевказаний договір купівлі-продажу квартири та визнано за малолітньою ОСОБА_5 право власності на зазначену квартиру. 
		Позивач вважав, що угоду про утворення третейського суду укладено з порушенням положень ст. 14 ЦК УРСР 1963 року, оскільки на момент її укладення від імені малолітньої ОСОБА_5 діяла лише її мати - ОСОБА_6 Проте він, як батько малолітньої дитини, такої угоди не укладав, згоди на її вчинення не надавав, участі у розгляді справи третейським судом не приймав, хоча квартира придбавалась саме за його грошові кошти, чим порушені його права.  
		З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд визнати угоду про утворення третейського суду від 9 вересня 2002 року недійсною. 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня           2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області         від 28 березня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано угоду про утворення третейського суду у складі третейського судді юрисконсульта ПП-ЮФ «Есконі» ОСОБА_7, укладену 9 вересня 2002 року між  ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_6 (на час укладання угоди прізвище - ОСОБА_5), недійсною. Вирішено питання про розподіл судових витрат. 
		У касаційній скарзіОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити. 
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  
		Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при укладенні угоди про утворення третейського суду від імені малолітньої ОСОБА_5 діяла лише її мати - ОСОБА_6, а позивач як батько дитини своєї згоди на вчинення такої угоди не надавав, участі у розгляді справи третейським судом не приймав, унаслідок чого відповідно до положень ст. 48 ЦК УРСР 1963 року вказана угода є недійсною. Доводи ОСОБА_6 про пропуск позовної давності є безпідставними, так як позивач довідався про угоду про утворення третейського суду лише 31 червня 2016 року, отже, він строк позовної давності ним не пропущено.  
		Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.   
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		Судом установлено, що ОСОБА_3 з ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниця від 16 вересня 2011 року шлюб між ними розірвано. 
		7 вересня 2002 року між ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5,            від імені якої діяла ОСОБА_6 (на час укладання угоди прізвище - ОСОБА_5), у письмовій формі укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. 
		9 вересня 2002 року між ОСОБА_4 та малолітньою ОСОБА_5, від імені якої діяла ОСОБА_6, укладено угоду про утворення третейського суду, за умовами якої сторони домовились про передачу справи до третейського суду у складі третейського судді юрисконсульта ПП-ЮФ «Есконі» ОСОБА_7 для визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири від 7 вересня 2002 року та визнання права на квартиру за ОСОБА_5 
		12 вересня 2002 року рішенням третейського суду визнано дійсним вищевказаний договір купівлі-продажу квартири та визнано за малолітньою ОСОБА_5 право власності на зазначену квартиру. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		Згідно зі ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. 
		Захист же цивільних прав - це не що інше, як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. 
		Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України. 
		Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
		Положеннями ЦК України та вимогами ЦПК України не передбачено оспорення угоди про утворення третейського суду, а передбачено лише оспорення угоди про передачу справи до третейського суду чи рішення третейського суду, унаслідок чого у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України суди не визначились, чи може бути угода про утворення третейського суду предметом судового оскарження. 
		Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
		Аналіз ст. ст. 2, 3 додатку 2 Положення про третейські суди, додатку до ЦПК УРСР, чинних на час виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що угода про утворення третейського суду є лише процесуальним документом. 
		Крім того, у ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		Позовна давність за ст. 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
		Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Статтею 261 ЦК України визначено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. 
		Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		ОСОБА_6 заявлено про застосування строку позовної давності (а.с. 99-100).
		Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
		У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня              2010 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. 
		Отже, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності, що є взаємовиключними підставами.
		Судами належним чином не перевірено доводів ОСОБА_5, ОСОБА_6 про те, що з 11 липня 2008 року позивачу було відомо про наявність вищевказаної третейської угоди, що підтверджується рішенням Ленінського районного суду               м. Вінниці від 11 липня 2008 року, яким вирішувався спір за позовом              ОСОБА_3, позивача у цій справі, про визнання права власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду від 12 вересня 2002 року. Проте з даним позовом ОСОБА_3 звернувся лише у липні 2016 року. 
		Таким чином, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог              ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановили, не дослідили чи порушено позивачем строк позовної давності. 
		Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		у х в а л и л а:
		Касаційну ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 28 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 Д.Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                             Б.І. Гулько
		 
		                                                                                                          В.І.Журавель
		 
		                                                                                                          С.Ф.Хопта
		 
		                                                                                                          С.П.Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...