Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-26945/08/0570 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.12.2009. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			 
			Україна 
			ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			 
				 
				18 листопада 2009 р. справа № 2а-26945/08/0570 
				 
					час прийняття постанови: 
					 
						Донецький окружний адміністративний суд в складі:
						 
							головуючогосудді Козаченка А.В. 
							 
								при секретаріШалагіновій М.В. 
								 
									за участю:
									позивача ОСОБА_1
									представника позивача ОСОБА_2.
									представника відповідача 1Нємова Ю.В.
									представника відповідача 2Хламової Т.В.
									представника відповідача 3Мерта Г.О.
									представника третьої особи Катранжи Я.М. 
									розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
									за позовом ОСОБА_1 
									 
										до Донецького міського управління Головного управління 
										Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій 
										області,
										Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області,
										Донецького слідчого ізолятору №5 Управління 
										державного департаменту України з питань виконання 
										покарань у Донецькій області 
										 
											про визнання дій протиправними та стягнення моральної 
											шкоди 
											 
												треті особи, які не заявляють Головне управління державного казначейства України в 
												самостійних вимог на предмет Донецькій області,
												спору КЛПУ «Обласна клінічна туберкульозна лікарня» 
												В С Т А Н О В И В:
												 
													Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління державного казначейства України в Донецькій області.
													В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 22.05.2006р. був затриманий Київським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій за підозрою у скоєні злочину за ст. 121 ч. 1 КК України.
													24.05.2006р. він був заарештований згідно постанови судді Київського районного суду м. Донецька та 26.05.2006р. доставлений в Ізолятор тимчасового тримання ДМУ ГУМВС України в Донецькій області (далі ІТТ).
													27.05.2006р. він був етапований в СІ №5 м. Донецька, але не прийнятий в установу у звязку з важким захворюванням на туберкульоз, про що складений акт про неприйняття, тому він був повернутий до ІТТ, де знаходився до 30.11.2006р. та йому було призначено лікування, але внаслідок нелюдських умов, в яких він знаходився, туберкульоз прогресував та лікування ніяких наслідків не дало, лише 23.02.2007р. він був переведений до СІ №5 м. Донецька, де знаходився по час звернення з цим позовом до суду.
													Також зазначив, що в порушення ст. 155 КПК України він утримувався в ІТТ в поганих умовах більше 6 місяців. Крім цього, ІТТ не призначений для довгострокового, більш 10 діб, утримання. 
													За час його незаконного довгострокового перебування в ІТТ погіршився стан його здоровя, прогресувала хвороба туберкульоз, він утримувався в найгірших умовах, у звязку з чим йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 100000 грн.
													Просив визнати протиправними дії відповідача щодо утримання його більше 6 місяців в ІТТ та стягнути з державного бюджету на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн. 
													В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх у повному обсязі, позицію мотивували аналогічно викладеній у позовній заяві.
													Представник відповідача - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, надав суду заперечення в яких зазначив, що позивача вимушено утримували у ІТТ, тому що в його прийнятті було відмовлено Донецьким СІ, а отже в цьому не було провини та бездіяльності працівників ІТТ. 
													Крім цього зазначив, що при вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем повинно бути доведено наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
													Також вважає, що позивачем не дотримані вимоги ч.1 ст.71 КАС України, зокрема не надано доказів, що підтверджують наведені доводи щодо обґрунтованості заподіяної моральної шкоди. 
													Твердження позивача про прогресування хвороби через незадовільні умови тримання та лікування в умовах ІТТ позитивних результатів не дало, не відповідають дійсності.
													Так, відповідач вказує на те, що спецконтингенту забезпечено трьохразове гаряче харчування. Посуду для харчування осіб, хворих на туберкульоз, відібрано, вона зберігається та обробляється миючими спецзасобами. Особам, які утримуються у ІТТ ДМУ УМВС України в Донецькій області, надається прогулянка. Під час знаходження у ІТТ позивачу призначались та надавались ліки, його кожні 10 діб оглядав лікар-фтизіатр. 
													20.12.2006р. позивач був переведений до спецпалати в міському тубдиспансері для подальшого лікування в умовах диспансеру м. Донецька.
													26 лютого 2007 року позивач з особистою справою та медичними документами був переведений до Донецького СІ №5.
													Крім цього, позивач не вказав достатніх підстав та не підтвердив доказами наявність негативних наслідків дій (бездіяльності) посадових осіб ДМУ ГУМВС України в Донецькій області. До того ж вважає суму компенсації необґрунтованою.
													Просив відмовити в задоволенні позову. 
													 
														Представник УДДУПВП в Донецькій області (яке було залучено до участі у розгляді справи у якості співвідповідача) в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав їх не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, надав суду заперечення в яких зазначив, що їх установа неправомірно притягнуті по даній справі в якості відповідача, оскільки вони є територіальним органом управління, в їх обовязки не входить прийом слідчо-заарештованих та їх утримання, цю функцію виконують слідчі ізолятори, які є юридичними особами.
														Також зазначив, що відповідно до наказу від 18.01.2000р. №3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-санітарного забезпечення осіб, які тримаються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань Державного департаменту України з питань виконання покарань» заборонено приймати до слідчих ізоляторів хворих з алкогольними психозами та осіб, які страждають тяжкими соматичними або інфекційними захворюваннями, особливо небезпечними, карантинними та такими, що характеризуються високою летальністю, контагіозністю та можливістю епідемічного розповсюдження, у тому числі активний туберкульоз.
														Згідно ст. ст. 12, 17 Закону України «Про боротьбу із захворюваннями на туберкульоз» лікувально-профілактична допомога громадянам України, хворим на туберкульоз, в тому числі стосовно яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється спеціалізованими протитуберкульозними лікарнями. 
														Порядок і підстави прийняття в слідчі ізолятори осіб, які взяті під варту, визначений п.2.3.6 наказу Держдепартаменту України від 20.09.2000р. №192, яким встановлено, що не дозволяється прийняття в слідчі ізолятори осіб, хворих з алкогольний психоз та осіб, які страждають на тяжкі соматичні або інфекційні захворюваннями. 
														В медичних частинах слідчих ізоляторів протитуберкульозна допомога надається лише особам, у яких цю хворобу виявлено під час перебування у зазначених установах.
														При слідчих ізоляторах спеціалізовані протитуберкульозні установи відсутні та діючим законодавством не передбачені. 
														Крім цього, зазначив, що постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 14.07.2009р. було відмовлено у задоволенні адміністративного позову Прокурора м.Донецька до УДДУПВП в Донецькій області та Донецького слідчого ізолятору про визнання протиправними дій посадових осіб щодо відмови у прийнятті слідчо-арештованих хворих на туберкульоз, яка на час розгляду цієї справи набула чинності. Просив відмовити в задоволенні позову. 
														Представник Донецького слідчого ізолятору №5 УДДУПВП у Донецькій області (яке було залучено до участі у розгляді справи у якості співвідповідача) в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважав їх не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просив у задоволені позовних вимог відмовити.
														Представник ГУ ДКУ України в Донецькій області в судовому засіданні заперечував проти позову, вважав його не обґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню, просив у задоволені позовних вимог також відмовити у звязку з його необґрунтованістю.
														Представник КЛПУ «Обласна клінічна туберкульозна лікарня» в судове засідання не зявився, надав заяву в якій просив розглянути справу без його участі. 
														 
															Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідачів та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. 
															Так, судом встановлено, що 22.05.2006р. Київським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області затримано позивача в порядку ст.115 КПК України за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України (Т.1, а.с.133-134).
															24.05.2006р. на підставі постанови судді Київського районного суду м. Донецька позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту в Слідчому ізоляторі №5 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області (Т.1, а.с.126) та 26.05.2006р. позивач був доставлений до ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області.
															Відповідним обслідуванням у позивача було встановлено захворювання ХТБ (11.03.2004) лівої легені (фіброзно-кавернозний) деструкція +, МБТ +М +КоРоГо, категорія 4, кагорта 1 (04).
															27.05.2006р. позивача з ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області було етаповано до Донецького СІ №5, але останнім було відмовлено у прийнятті позивача, взятого під варту, з посиланням на п.2.3.6 наказу ДДУПВП від 20 вересня 2000 р., спільного наказу МВС України та МОЗ України №104/224 від 12 березня 2003р. у звязку з важким захворюванням позивача на туберкульоз та потребою у лікуванні в спеціалізованому протитуберкульозному закладі (Т.2, а.с.22), у звязку з чим позивача було повернуто до ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області.
															31.01.2007р. позивача з ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області знову було етаповано до Донецького СІ №5, але останнім повторно було відмовлено у прийнятті позивача з посиланням на п.2.3.6 наказу ДДУПВП від 20 вересня 2000 р., спільного наказу МВС України та МОЗ України №104/224 від 12 березня 2003р. у звязку з важким захворюванням позивача на туберкульоз та потребою у лікуванні в спеціалізованому протитуберкульозному закладі (Т.2, а.с.23).
															Позивача було оглянуто лікарем-фтізіатром протитуберкульозного диспансеру №1 м.Донецька та призначено лікування в умовах ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області. В подальшому позивач оглядався лікарем-фтізіатром кожні 10 діб. 
															20.12.2006р. позивач був переведений до спеціальної палати в міському тубдиспансері, для подальшого лікування в умовах тубдиспансеру м. Донецька. 
															23.02.2007р. позивача з особовою справою та медичними документами було переведено до Донецького СІ, що підтверджується довідкою начальника медичної частини та врача-фтізіатра Донецького СІ, а також довідкою начальника ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, протоколом обшуку особи від 23.02.2007р. (Т.1 а.с.124, т.1 а.с.141, т.1 а.с.178).
															Таким чином, виходячи з наведеного, позивач після обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, перебував за межами Донецького СІ з 27.05.2006р. по 23.02.2007р.
															 
																Згідно із ст.3 Конституції України людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальної цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. Згідно із ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України. 
																Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
																Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. 
																Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 
																1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 
																2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 
																3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 
																4) безсторонньо (неупереджено); 
																5) добросовісно; 
																6) розсудливо; 
																7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 
																8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 
																9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 
																10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
																Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
																 
																	Статтею 155 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено, що місцями досудового ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих. У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.
																	Статтею 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 року N3352-XII встановлено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання. Порядок і термін тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторі тимчасового тримання визначаються законодавством України.
																	У відповідності із ст.17 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” хворі на туберкульоз, виявлені в слідчих ізоляторах, отримують лікувально-профілактичну допомогу в медичних частинах слідчих ізоляторів. Хворі на туберкульоз, виявлені в установах виконання покарань, забезпечуються лікувально-профілактичною допомогою у спеціалізованих протитуберкульозних закладах кримінально-виконавчої системи. 
																	Незважаючи на вищевказані положення Законів, згідно з підпунктом 6.1.4 пункту 6.1 Наказу Державного департаменту з питань виконання покарань від 20.09.2000 року №192 "Про затвердження нормативно-правових актів з питань тримання і поведінки осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань" не дозволяється приймати до слідчих ізоляторів хворих з алкогольними психозами та осіб, які страждають тяжкими соматичними або інфекційними захворюваннями, особливо небезпечними, карантинними та такими, що характеризуються високою летальністю, контагіозністю та можливістю епідемічного розповсюдження, у тому числі хворих на активний туберкульоз. 
																	Проте, як зазначає суд, Міністерством юстиції України на підставі висновку №3/26 від 07.06.2004 року було скасовано державну реєстрацію зазначеного Наказу ДДУПВП в Державному реєстрі нормативно-правових актів України як такого, який не відповідає Кримінально-процесуальному кодексу України, Законам України "Про попереднє ув'язнення" та "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз". 
																	Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України №419-р від 05.07.2004 року Державному департаменту з питань виконання покарань, Мінфіну, МОЗ, МВС, Мінекономіки і Мін'юсту доручено розробити з урахуванням міжнародних стандартів і подати до 15 липня 2004 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної програми реформування кримінально-виконавчої системи на 2005 - 2010 роки, в якій, зокрема, передбачити створення у кожному слідчому ізоляторі спеціалізованих протитуберкульозних закладів; Державному департаменту з питань виконання покарань забезпечити прийняття заарештованих, у тому числі тих, що страждають на туберкульоз та інші захворювання, з поданням їм відповідно до законодавства лікувально-профілактичної допомоги. 
																	Також, судом встановлено, що з урахуванням вимог ст.9 Закону України „Про попереднє увязнення” особи, взяті під варту, мають право, серед інших, на щоденну прогулянку тривалістю одна година (хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин); одержувати передачі або посилки та грошові перекази і передачі; купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення; користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи; користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу; відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб; на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків; звертатись із скаргами, заявами та листами до Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону. 
																	На підставі ст.12 цього Закону особам, взятим під варту, також забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка. Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
																	Виходячи з наведеного, суд зазначає, що умови тримання в ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області суттєво відрізняються від умов, задекларованих чинним законодавством для знаходження заарештованих у слідчих ізоляторах ДДУПВП, а саме у бік погіршення, оскільки сама суть та ознаки ізолятора тимчасового тримання не передбачає тримання осіб понад 10 діб, оскільки в таких приміщеннях відсутні умови для забезпечення прав заарештованих, проголошених у статті 9 Закону України „Про попереднє увязнення”. 
																	Суд також зазначає, що незважаючи на інформацію, яку надав представник ДМУ ГУМВС України в Донецькій області про отриману позивачем медичну допомогу в умовах ІТТ, її рівень не може відповідати задекларованому у ст.17 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз". 
																	Крім цього, суд зазначає, що відповідно з положеннями ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини - як джерело права.
																	У Рішенні Європейського Суду з прав людини по справі „Яковенко проти України” від 25.10.2007р. зазначено, що на органи влади покладено обов'язок забезпечувати охорону здоров'я осіб, позбавлених свободи. Ненадання належної медичної допомоги може становити поводження, несумісне з гарантіями статті 3 Конвенції, у відповідності з якою нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
																	Суд вказує, що твердження про жорстоке поводження повинно підкріплюватися відповідними доказами. Так, під час вирішення питання про наявність порушень зазначених вище вимог чинного законодавства в частині тримання позивача в умовах ІТТ понад десяти діб при наявності у нього захворювання на туберкульоз, відмови у переведенні позивача до Донецького СІ №5 УДДУПВП в Донецькій області та ненадання належної медичної допомоги, суд вважає за можливе керуватися критерієм доведення зазначених вище фактів порушення вимог чинного законодавства „поза розумним сумнівом”, що означає, що вказані факти є настільки очевидними, що відсутня потреба в оцінюванні доказів представника ДМУ ГУМВС України в Донецькій області стосовно належності умов ІТТ для тримання заарештованих понад 10 діб та якісного рівня надання медичної допомоги в амбулаторних умовах, тоді як положення чинного законодавства чітко вимагають від державних органів забезпечення лікування вказаної хвороби в умовах стаціонару. 
																	Таким чином, виходячи з вищевказаних нормативно-правових актів та досліджених доказів, суд вважає встановленим факт порушення прав та свобод позивача внаслідок утримання його не у слідчому ізоляторі, а у ізоляторі тимчасового тримання.
																	Разом з тим, з огляду на положення ст. ст. 161, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, окрім встановлення самих фактів порушень вимог чинного законодавства, під час вирішення вказаної справи необхідно визначити, яким саме органом державної влади зазначені порушення були допущені. 
																	Так, дослідивши матеріали справи та доводи сторін та їх представників, суд дійшов висновку про вчинення зазначених порушень прав позивача з боку відповідача - Донецького слідчого ізолятору №5 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, оскільки саме цей орган державної влади, керуючись нормативним документом, державна реєстрація якого була скасована, а також всупереч положень Кримінально-процесуального кодексу України, Законів України «Про попереднє увязнення», „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”, а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практики Європейського суду з прав людини, відмовив у прийнятті позивача від ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, що потягло за собою інші порушення вимог чинного законодавства у вигляді ненадання належної медичної допомоги та тримання позивача в умовах, які не відповідають задекларованим стандартам тримання заарештованих в слідчих ізоляторах. Дії ДМУ ГУМВС України в Донецькій області в цій частині (ненадання належної медичної допомоги та тримання в неналежних умовах) хоча й були безпосередньо вчинені цим органом стосовно позивача, але вони були похідними і виключають винність зазначеного органу державної влади, оскільки були обумовлені протиправними діями Донецького СІ №5 УДДУПВП в Донецькій області в частині відмови прийняти позивача до установи. 
																	При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача в обґрунтування своїх заперечень на п.2.3.6. Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 року N192, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2000 р. за N 751/4972 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки ці положення суперечать вищенаведеним нормативно-правовим актам  Законам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практиці Європейського суду з прав людини, які мають вищу юридичну силу ніж зазначений Наказ.
																	У відповідності до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
																	Відповідач  Донецьке СІ №5 УДДУПВП в Донецькій області, як субєкт владних повноважень не довів та не надав суду доказів належного виконання вимог чинного законодавства України під час відмови у прийнятті 27.05.2006р. та 31.01.2007р. позивача від ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області. 
																	За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача - Донецького слідчого ізолятора №5 УДДУПВП в Донецькій області щодо відмови у прийнятті 27.05.2006р. позивача від ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області.
																	 
																		При цьому, судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача в обґрунтування заперечень на обставини, встановлені постановою Ворошиловського районного суду м.Донецька від 14.07.2009р. по справі №2а-1102, яка набрала чинності 27.07.2009р. (Т.2, а.с.36-40), виходячи з наступного.
																		Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 
																		Суд зазначає, що у справі №2а-1102, рішення за якою було прийняте Ворошиловським районним судом м.Донецька 14.07.2009р., сторонами по справі були Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, Донецький слідчий ізолятор №5 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, прокурор, і були відсутніми у якості сторін: ОСОБА_1 та Донецьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, при цьому під час розгляду справи №2а-1102, судом не надавалася оцінка Постанові судді Київського районного суду м.Донецька від 24.05.2006р., на підставі якої позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту і в тексті якої було прямо зазначено «обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту в СІ №5 УДДУПВП у Донецькій області».
																		У зв*язку з вищенаведеним суд вважає, що вказане судове рішення по справі №2а-1102 не є обовязковим для вирішення спору за цією адміністративною справою.
																		 
																			Стосовно позовних вимог про стягнення з держави на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100000 гривень суд зазначає наступне.
																			Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства України, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.
																			Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
																			При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають доведенню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
																			Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно визначати залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, і при цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. 
																			Також слід зазначити, що на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод суд може присудити компенсацію за моральну шкоду, заподіяну заявнику, якщо визнання порушеного права само по собі буде, виходячи із суті справи, недостатнім. 
																			 
																				Як вже зазначалося, судом встановлено, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій відповідача - Донецького СІ №5 УДДУПВП в Донецькій області стосовно відмови у прийняті позивача на підставі постанови судді Київського районного суду м.Донецька від 24.05.2006р.
																				Відповідно до Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року із змінами та доповненнями, при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування моральної шкоди на користь позивача з Державного бюджету України.
																				 
																					При визначенні розміру моральної шкоди, судом приймається до уваги та обставина, що позивач, хворий на туберкульоз, з вини відповідача - Донецького СІ №5 УДДУПВП в Донецькій області знаходився в умовах, які не передбачені діючим законодавством для осіб, стосовно яких обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а саме в ізоляторі тимчасового тримання ДМУ ГУМВС України в Донецькій області протягом більш ніж 8 місяців, про що свідчать відомості, зібрані судом під час судового розгляду вказаної справи, при цьому, маючи таке захворювання, позивач утримувався в ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області понад встановлені законом строки, що є нестерпним з точки зору фізичного напруження навіть для здорової людини. 
																					Суд вважає, що протиправними діями відповідача - Донецького СІ №5 УДДУПВП в Донецькій області, позивачу дійсно була спричинена моральна шкода, при цьому з урахуванням характеру заподіяної моральної шкоди, тривалості подій, обставин, які встановлені по справі за наслідком розгляду цього спору, ступені вини, враховуючі принцип розумності та справедливості, суд вважає, що стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди, підлягає 7000 гривень.
																					 
																						На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, 
																						 
																							П О С Т А Н О В И В:
																							 
																								Позовні вимоги ОСОБА_1 до Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області, Донецького слідчого ізолятору №5 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління державного казначейства України в Донецькій області, КЛПУ «Обласна клінічна туберкульозна лікарня», задовольнити частково. 
																								Визнати протиправними дії Донецького слідчого ізолятору №5 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області стосовно відмови у прийнятті 27.05.2006р. від Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_1, якому було обрано постановою Київського районного суду м.Донецька від 24.05.2009р. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Донецькому слідчому ізоляторі №5 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Донецькій області.
																								Стягнути з Державного бюджету України за рахунок Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 (сім тисяч) грн. 
																								В задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
																								Постанова виготовлена в повному обсязі 23.11.2009р.
																								 
																								 
																									 
																										 
																											 
																												Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
																												Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
																												Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
																												Суддя Козаченко А.В.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...