Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/53822/17-к : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України; Клопотання слідчого, прокурора, сторони кримінального провадження.
Надіслано для оприлюднення: 18.09.2017. Зареєстровано: 20.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2017.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/53822/17-к 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		15 вересня 2017 року                            м. Київ 
		Слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 
		при секретарі ОСОБА_2 ,
		за участю прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		підозрюваного ОСОБА_5 ,
		його захисника ОСОБА_6 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
		підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Овруч Житомирської області, громадянина України, працюючого президентом Інституту правового суспільства, маючого свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2803/10, видане 28.04.2005 Київською обласною КДКА, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України,
		В С Т А Н О В И В:
		Старший слідчий в особливо важливих справах управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 за погодженням з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 . 
		Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на те, що Управлінням спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000054 від 03.03.2017 за підозрою екс-Президента України ОСОБА_8 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, колишнього Міністра юстиції України ОСОБА_5  за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 109 КК України та колишнього заступника Міністра юстиції України ОСОБА_9  за ч. 5 ст. 27, ч. 1, ст. 109 КК України. Зокрема, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, на даний час існують ризики того, що він, перебуваючи на волі, може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності; може незаконно впливати на свідків чи інших підозрюваних у даному кримінальному провадженні; може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, у зв`язку з чим виникла необхідність застосування до останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		Прокурори у судовому засіданні підтримали клопотання.
		Підозрюваний та його захисник заперечили щодо задоволення клопотання, мотивуючи тим, що стороною обвинувачення не доведена мета застосування запобіжного заходу, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Зібрані докази є недопустимими, отримані у не процесуальний спосіб. ОСОБА_5 не набув статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру йому вручено не уповноваженою особою. Захисник надав з цього приводу письмові заперечення.
		Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання та долучені до нього документи, слідчий суддя дійшов такого висновку. 
		Під час розгляду клопотання встановлено, що Управлінням спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000054 від 03.03.2017 за підозрою екс-Президента України ОСОБА_8 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, колишнього Міністра юстиції України ОСОБА_5  за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 109 КК України та колишнього заступника Міністра юстиції України ОСОБА_9  за ч. 5 ст. 27, ч. 1, ст. 109 КК України.
		Досудовим розслідуванням встановлено, що 19 липня 2010 року Конституційний Суд України, розглянувши справу № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV і 30 вересня 2010 року, перебуваючи під впливом ОСОБА_8 , ухвалив рішення № 20-рп/2010, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 № 2222-IV (яким були звужені функції Президента України) у зв`язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття та що цей Закон втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. При цьому, рішенням № 20-рп/2010 самі положення Закону № 2222-IV, які стали положеннями Конституції України з моменту набуття ними чинності, не визнано такими, що не відповідають Конституції України. 
		Водночас, в абзаці четвертому частини шостої мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України, всупереч вимогам статті 150 Конституції України, статей 13, 14 Закону України «Про Конституційний Суд України», зазначив, що визначення неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 № 2222-IV у зв`язку із порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені цим Законом.
		Однак, розділом ХІІІ Конституції України не передбачено такого способу її зміни, як «відновлення дії попередньої редакції Конституції України», а відповідно до пункту 1 частини першої статті 86 Основного Закону внесення змін до Конституції України в межах і порядку, визначеному Розділом ХІІІ Конституції, належить до повноважень Верховної Ради України.
		Крім того, Конституційним Судом України у пункті 2 резолютивної частини Рішення від 05 жовтня 2005 року № 6-рп/2008 у справі про здійснення влади народом визначено, що «… тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, визначеному його Розділом XIII». 
		Таким чином, положення Конституції України, які стосуються законів як актів законодавчої влади (частина п`ята статті 94 Конституції України, якою регламентовано порядок набрання законами чинності), неприпустимо механічно переносити на Конституцію як акт установчої влади.
		З тих же підстав положення частини першої статті 152 Конституції України, згідно з якою закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю або в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України за своїм змістом або якщо була порушена встановлена Конституцією процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, стосується законів як актів законодавчої влади, а не Основного Закону як акта установчої влади, і пряма аналогія між ними є неприпустимою.
		Разом з тим, пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 на органи державної влади покладено обов`язок «щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV», а в пункті 4 зазначено про необхідність його опублікування у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних виданнях, крім того вказано, що воно є обов`язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
		Унаслідок постановлення цього Рішення Конституційного Суду України, у неконституційний спосіб фактично поверталася дія Конституції України від 28.06.1996 в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV», у наслідок чого розширювалися повноваження Президента України за рахунок звуження ролі та повноважень Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, у тому числі щодо здійснення контролю за «силовим» блоком органів державної влади, а саме: Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Міністерством оборони, Державною податковою адміністрацією України, якими не володів ОСОБА_8 на час обрання його Президентом України.
		Разом з тим, Конституційним Судом України в резолютивній частині не було сформульовано положення щодо «відновлення дії Конституції України у редакції від 28 червня 1996 року», а також не вказано, яким саме державним органам та у який спосіб необхідно виконувати Рішення від 30.09.2010 № 20-рп/2010 та яким чином мають здійснюватися подальші повноваження виборними органами влади, зокрема Президентом України, обсяг повноважень яких на момент обрання був іншим. 
		Однак невизначеність резолютивної частини Рішення № 20-рп/2010 дала привід для неоднозначного тлумачення в частині пункту 3 його резолютивної частини.
		З огляду на це ОСОБА_8 , заздалегідь передбачаючи та будучи впевненим в ухваленні Конституційним Судом України рішення про невідповідність Конституції України (неконституційність) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, усвідомлюючи, що лише цим рішенням йому не вдасться повністю реалізувати свій злочинний умисел на повернення до Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, вирішив здійснити офіційне опублікування та оприлюднення після такого рішення Конституційного Суду України тексту Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, що стало б підставою для всіх вважати чинність в державі саме цієї редакції Конституції України на підставі Рішення Конституційного Суду, і тим самим в неконституційний спосіб збільшити свої повноваження як Президента України за рахунок повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. 
		З цією метою ОСОБА_8 , усвідомлюючи незаконність своїх дій та бажаючи у неконституційний спосіб присвоїти собі частину повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, тобто захопити державну владу, зловживаючи повноваженнями Президента України, при невстановлених досудовим слідством обставинах, вирішив залучити до вчинення злочину як виконавця Міністра юстиції України ОСОБА_5 , який попередньо входив до підконтрольної йому фракції Партії регіонів та займав посаду Міністра юстиції України під час перебування його на посаді Прем`єр-міністра України, а також який, зважаючи на його владні повноваження як Президента України та свої повноваження як Міністра юстиції України, міг забезпечити завершення реалізації злочинного плану.
		Так, ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та інші невстановлені слідством особи, при невстановлених слідством обставинах, до винесення та офіційного оприлюднення Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, достовірно знаючи про відсутність у Конституційного Суду України відповідних повноважень щодо зміни Конституції України, зробили у невстановленому слідством місці злочинний план, реалізація якого дозволила б у неконституційний спосіб присвоїти ОСОБА_8 частину повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, тобто захопити державну владу. 
		Зокрема, цим планом передбачалось, що ОСОБА_5 після надходження до Міністерства юстиції України Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, зловживаючи наданими йому повноваженнями як Міністра юстиції України, шляхом надання вказівок працівникам Міністерства юстиції України повинен в найкоротший термін організувати опублікування тексту Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, з метою створення видимості виконання Рішення Конституційного Суду України.
		Зазначені наміри були реалізовані вказаними особами свідомо та умисно з порушення відповідних нормативних актів. Так, ОСОБА_5 діючи умисно на виконання раніше розробленого з ОСОБА_8 та іншими невстановленими особами злочинного плану щодо захоплення державної влади ОСОБА_8 , 1 жовтня 2010 року у невстановлений точний час досудовим розслідуванням, після надходження до Міністерства юстиції України Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, в службовому кабінеті Міністра юстиції України № 212, який розташований за адресою: м. Київ, провулок Рильський, 10, під час наради з першим заступником та заступниками Міністра юстиції України залучив до вчинення злочину в якості пособника, а саме для сприяння вчиненню вказаного злочину іншими співучасниками шляхом надання засобів, відповідального за опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» законів, підзаконних нормативно-правових актів заступника Міністра юстиції України ОСОБА_9 та надав останньому усну вказівку терміново забезпечити внесення до Реєстру та опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 та тексту Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, що діяла до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, а також до еталонного фонду Реєстру та приведення у контрольний стан. 
		При цьому, текст Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року до Міністерства юстиції України за передбаченою нормативно-правовими актами процедурою від державних органів влади не надходив, будь-якого іншого рішення Верховної Ради України з цього приводу не існувало, а також в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 не йшлося про покладення обов`язку на будь-яку інстанцію, в тому числі Міністерство юстиції України, оприлюднення тексту Конституції України саме в цій редакції.
		1 жовтня 2010 року Державним підприємством «Державна правова інформація», що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, на підставі затверджених ОСОБА_9 рішень Міністерства юстиції України від 1 жовтня 2010 року № 8458 і № 8579 та відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207/98 «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України», Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», наказу Міністерства юстиції України від 22 грудня 2006 року № 102/5 «Про видання та розповсюдження інформаційного бюлетеня «Офіційний вісник України» видано спеціальний випуск «Офіційний вісник України» від 1 жовтня 2010 року № 72/1, в якому опубліковано рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 та Конституція України від 28 червня 1996 року в редакції, що була чинною до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 лютого 2004 року № 2222-IV.
		Цими діями було порушено конституційний принцип розподілу влад та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених Міністерством юстиції України на підставі рішення Конституційного Суду України,  а не Верховною Радою України, як уповноваженим на це органом, чим фактично було змінено конституційний лад України.
		Завдяки діям ОСОБА_5 та сприяння ОСОБА_9 при вказаних обставинах Президент України ОСОБА_8 у непередбачений Конституцією України спосіб набув додаткові повноваження, закріплені в Конституції України від 28.06.1996, якими він не володів на час обрання його Президентом України та які раніше були віднесені до повноважень Верховної Ради України.
		Таким чином ОСОБА_5 підозрюється у виконанні дій, направлених на захоплення державної влади ОСОБА_8 , вчиненого за змовою про вчинення таких дій, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 і ч. 1 ст. 109 Кримінального кодексу України (в редакції від 01.09.2001).
		01.09.2017 заступником Генерального прокурора України складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_5 (адвокат) у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 109 КК України.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
		ОСОБА_5 є адвокатом, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України.
		Особливості вручення повідомлення про підозру адвокату передбачені ст. 480, 481 КПК України, відповідно до яких письмове повідомлення про підозру адвокату здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, прокурором Автономної республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень.
		Окрім того, п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя.
		Таким чином, здійснення повідомлення про підозру в поєднанні зі словом «виключно», як про це зазначено у п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», передбачає не тільки складання повідомлення про підозру, але і вручення його особі лише уповноваженою особою - Генеральним прокурором, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя.
		Під час розгляду клопотання встановлено, що будучи належним чином повідомлений по телефону про необхідність явки на 01.09.2017 до Генеральної прокуратури України, ОСОБА_5 у зазначений йому час не з`явився. Під час розмови по телефону зазначив, що перебуває у Карпатах і повернеться лише 06.09.2017. Вказані обставини сторони кримінального провадження не заперечили.
		Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення  у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
		З матеріалів клопотання вбачається, що у день складання повідомлення про підозру (1 вересня 2017 року) таке повідомлення неможливо було вручити підозрюваному, оскільки він перебував у за межами місця його проживання в м. Києві. 
		Відповідно до ч. 1, 6 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Повістка про виклик вручається особі працівником органу зв`язку, працівником правоохоронного органу, слідчим, прокурором, а також секретарем судового засідання, якщо таке вручення здійснюється в приміщенні суду.
		Отже, враховуючи відсутність ОСОБА_5 за місцем проживання у день складання повідомлення про підозру 1 вересня 2017 року, таке повідомлення за доручення прокурора слідчим було надіслано поштою за місцем проживання, що стверджується описом до поштового відправлення, квитанцією про направлення повідомлення про підозру, повітки, супровідного листа (т. 3 а.с. 248). Крім того, за клопотанням сторони захисту у судовому засіданні було оглянуто повідомлення з відділення пошти, яке отримав ОСОБА_5 , про необхідність забрати поштові відправлення. 
		Слідчим 7 вересня 2017 року було лише продубльовано вручення повідомлення про підозру ОСОБА_5 .
		Тому, слідчий суддя погоджується, що органом досудового розслідування вжито всіх необхідних заходів для вручення ОСОБА_5 повідомлення про підозру, у зв`язку з чим відповідно до ст. 42 КПК України він набув статусу підозрюваного. 
		З урахуванням наведеного, доводи захисника, що ОСОБА_5 не набув статусу підозрюваного, оскільки повідомлення про підозру вручено слідчим за дорученням заступника Генерального прокурора, слідчий суддя відхиляє.
		З матеріалів клопотання вбачається, що копія клопотання та матеріалів, на його обґрунтування відповідно до ч. 2 ст. 184 КПК України надані підозрюваному 13.09.2017.
		Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
		1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
		2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
		3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		Слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series А, № 182). 
		Виходячи з наявних матеріалах даних, рішень та ухвал Конституційного Суду України, листів Міністерства юстиції України та Верховного суду України; протоколів огляду справ Конституційного Суду України щодо розгляду конституційних подань, документів щодо здійснення приймання, реєстрації та подальшого руху в Міністерстві юстиції України, веб-сайтів в мережі Інтернет, документів Адміністрації Президента України; офіційних листів-відповідей Конституційного Суду України та Міністерства юстиції України; протоколів допиту свідків  суддів Конституційного Суду України та суддів загальної юрисдикції ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , колишніх та діючих народних депутатів України ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , діючих та колишніх працівників Міністерства юстиції України ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , висновків фахівців-правознавців, науково-правової експертизи, слідчий суддя дійшов висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України. 
		Тому доводи сторони захисту щодо відсутності обґрунтованої підозри є безпідставними. 
		Крім того, докази на вказаній стадії кримінального процесу на їх допустимість відповідно до ст. 89 КПК України слідчим суддею не оцінюються. У зв`язку з цим слідчий суддя відхиляє посилання захисника, що докази отримані у не процесуальний спосіб.
		Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, слідчий суддя враховує вимоги п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.
		Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім, ніж до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років. 
		Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 176 КПК України запобіжні заходи у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту, застави не можуть бути застосовані до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261 Кримінального кодексу України.
		Вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує положення ч. 5 ст. 176 КПК України (неможливість застосування іншого запобіжного заходу, окрім як тримання під вартою, оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27 ч. 1 ст. 109 КК України), тяжкість покарання за вказаною статтею КК України, особу підозрюваного, вік та стан його здоров`я, його роль у вказаному правопорушенні та доходить висновку, що докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави слідчому судді вважати, що наявні ризики, передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим до підозрюваного слід застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		При цьому, слідчий суддя враховує, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років позбавлення волі, у зв`язку з чим існує ймовірність того, що розуміючи тяжкість покарання він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду. Крім цього, враховуючи, що підозрюваний у цьому кримінальному провадженні екс-Президент України ОСОБА_8 на теперішній час знаходиться в розшуку та за наявною інформацією перебуває на території Російської Федерація, ОСОБА_5 , зважаючи на його тісні зв`язки з ОСОБА_8 та іншими колишніми та діючими високопосадовцями, а також наявність паспорту громадянина України для виїзду за кордон, має можливість виїхати за межі країни та у подальшому спільно з ОСОБА_8 та іншими особами, в тому числі причетними до вчинення вказаного злочину, перешкоджати здійсненню досудового розслідування. 
		Тривалий час перебування ОСОБА_5 на посаді Міністра юстиції України (07.05.2002  03.02.2005, 01.11.2006  18.12.2007, 11.03.2010  04.07.2013), будучи народним депутатом України 2, 3, 6 та 7 скликання у Верховній Раді України, перебуваючи на посадах першого заступника Голови Верховної Ради України, члена Вищої ради юстиції, свідчить про наявність тісних та міцних зв`язків з керівниками органів державної влади, судової гілки влади та правоохоронних органів, котрі можуть бути ним використані з метою уникнення кримінальної відповідальності, він може впливати на свідків у кримінальному провадженні з числа працівників (колишніх працівників) Міністерства юстиції України, суддів Конституційного Суду України, в тому числі, які у відставці, та інших учасників кримінального провадження, яких ще не допитано у вказаному кримінальному провадженні.
		Зважаючи на те, що ОСОБА_5 порушив положення Конституції України, інших Законів України та підозрюється у вчиненні тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, у незаконній зміні конституційного ладу України, а також беручи до уваги, що вказане кримінальне правопорушення створило в очах громадськості негативне враження, безладдя, безкарності у системі органів державної влади, зважаючи на суспільно-політичну ситуацію в державі, слідчий суддя дійшов висновку про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведені в судовому засіданні слідчий суддя вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу, у зв`язку з чим клопотання підлягає задоволенню.
		Підстав для застосування відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави немає, враховуючи характер висунутої підозри.
		Строк тримання під вартою підозрюваному слід визначити в межах строку досудового розслідування кримінального провадження. 
		Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 194, 196, 197, 205, 206, 309 КПК України, слідчий суддя,
		У Х В А Л И В:
		Клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1  задовольнити.
		Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		Строк дії ухвали визначити до 2 листопада 2017 року включно.
		Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
		Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом 5 днів з дня її оголошення, а підозрюваним  в цей же строк з моменту вручення йому копії ухвали.
		 
		Слідчий суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...