Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-а-33198/08/0570 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2009. Забезпечено надання загального доступу: 19.10.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
			 
			Україна 
			ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А
			І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
			 
				 
				13 листопада 2009 р. справа № 2-а-33198/08/0570 
				 
					час прийняття постанови: 15.51 година 
					 
						Донецький окружний адміністративний суд в складі:
						 
							головуючогосудді 
							 
								при секретаріАсмановій Е.Е., Лакушевій Є.В., 
								Фенделєвій В.Є. 
								 
									за участю:
									представника позивача  ОСОБА_1
									представника відповідача  Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області  Сидорової О.І.,
									представника відповідача  Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області  не з'явився,
									представника відповідача  Донецького слідчого ізолятора УДДУПВП в Донецькій області Хламової Т.В., 
									представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  Обласної клінічної протитуберкульозної лікарні  не з'явився, 
									 
										розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Донецького слідчого ізолятора УДДУПВП в Донецькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Обласної клінічної протитуберкульозної лікарні, про визнання незаконними дій Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, яке тримало позивача девять місяців пятнадцять днів у ізоляторі тимчасового тримання та про стягнення з держави 100 000 грн. як відшкодування моральної шкоди, 
										 
											ВСТАНОВИВ:
											Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області), третя особа - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, про визнання незаконними дій ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, яке тримало позивача девять місяців пятнадцять днів у ізоляторі тимчасового тримання та про стягнення з держави 100 000 грн. як відшкодування моральної шкоди. 
											В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його було затримано Ворошиловським РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області 28 січня 2006 р. в порядку ст. 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. В той же день його доставлено до ізолятора тимчасового тримання м. Донецька (далі ІТТ м. Донецька).
											Після проведення ФЛГ- обслідування 18 лютого 2006 р. його було етаповано до Донецького СІЗО, однак у прийомі було відмовлено у звязку із виявленим захворюванням - туберкульозом.
											Після проходження лікування та проведення повторного обстеження 11 жовтня 2006 року його було переведено із особовою справою та медичними документами до Донецького СІЗО.
											Таким чином, зазначає в позовній заяві ОСОБА_2, замість встановлених Законом максимально 10 діб він пробув у ІТТ у незносних умовах девять з половиною місяців.
											Згідно із ст. 155 КПК України місцем тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. Максимальний строк тримання у ІТТ, згідно ст. 155 КПК України, складає 10 діб за рішенням суду. 
											Позивач вважає, що незаконними діями відповідача - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області заподіяно шкоду його здоровю, а також заподіяно фізичну та моральну шкоду, що виразилось у наступному.
											Умови тримання у ІТТ та СІЗО суттєво відрізняються, тому що ІТТ пристосований для тривалого, понад 10 діб, тримання, звідси і назва - Ізолятор тимчасового тримання.
											Позивач зазначає, що у ІТТ, на відміну від СІЗО, напівтемна камера, неможливо читати та писати, неможливо та ніде чистити зуби та голитися, умиватися можливо тільки низько нахилившись над унітазу. У ІТТ не передбачений душ та прогулянки на свіжому повітрі. У камері ІТТ відсутнє сонячне світло, неможливо дивитися телевізор та слухати радіо, не має розетки. 
											За час незаконно тривалого перебування у ІТТ, вказує позивач, у нього погіршилось здоровя, прогресувало захворювання туберкульозу. Увесь час перебування у ІТТ, зазначає позивач, було для нього тривалими тортурами. Час нібито зупинився та тягнувся дуже тривало. 
											Згідно із практикою Європейського суду з прав людини перебування в таких умовах дорівнюються до тортур.
											Позивач зазначає, що знаходячись тривалий час у ІТТ, він витримував душевні страждання та глибокі моральні переживання. Заподіяну моральну шкоду позивач оцінює в 100000 грн. 
											В якості відповідачів у справі з ініціативи суду залучено Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області та Донецький слідчий ізолятор УДДУПВП в Донецькій області (далі - Донецькій СІЗО), а в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Обласну клінічну протитуберкульозну лікарню.
											 
												Відповідач - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області надав до суду письмові заперечення проти позову, в яких позовні вимоги не визнав та зазначив таке.
												При вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем повинно бути доведено наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
												Відповідач - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області вважає, що позивачем не дотримані вимоги ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема не надано доказів, що підтверджують наведені доводи щодо обґрунтованості заподіяної моральної шкоди. 
												Відповідача вважає, що твердження позивача про прогресування хвороби через незадовільні умови тримання та лікування в умовах ІТТ позитивних результатів не дало, не відповідають дійсності.
												Так, відповідач вказує на те, що спецконтингенту забезпечено трьохразове гаряче харчування. Посуд для харчування осіб, хворих на туберкульоз, відібрано, він зберігається та обробляється миючими спецзасобами. Особам, які утримуються у ІТТ ДМУ УМВС України в Донецькій області, надається прогулянка.
												Відповідач - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, в обґрунтування невизнання позову, посилається на те, що позивача вимушено утримували у ІТТ, тому що в його прийнятті було відмовлено Донецьким СІЗО, а отже в цьому не було провини та бездіяльності працівників ІТТ.
												Під час знаходження у ІТТ позивачу призначались та надавались ліки, його кожні 10 діб оглядав лікар-фтізіатр, проводились контрольні рентген-обслідування, аналіз мокроти на предмет наявності БК.
												11 лютого 2006 року позивач з особистою справою та медичними документами був переведений до Донецького СІЗО.
												Відповідач - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області зазначає, що в у його структурному підрозділі відсутні нормативні документи, на підставі яких вони зобовязані лікувати та утримувати в спеціальних умовах затриманих, які страждають зазначеними захворюваннями.
												Відповідач - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області вважає, що позивач не вказав достатніх підстав та не підтвердив доказами наявність негативних наслідків дій (бездіяльності) посадових осіб ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, вважає суму компенсації необґрунтованою та просить відмовити у позові.
												 
													Відповідач  Донецький слідчий ізолятор УДДУПВП в Донецькій області, надав до суду заперечення проти позову, у відповідності з якими 18.02.2006 року ОСОБА_2 не був прийнятий до СІЗО, оскільки він при ФЛГ обстеженні мав відхилення від норми та підозру у захворюванні на туберкульоз, а тому позивачу потрібно було обстеження в умовах спеціалізованого протитуберкульозного медичного закладу. Ці дії повинні бути вжиті, оскільки у відповідності із спільним Наказом ГУ МВС України в Донецькій області, Управління охорони здоров`я Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної санітарно-епідеміологічної станції та Управління Державного Департаменту з питань виконання покарань в Донецькій області (далі УДДУПВП в Донецькій області) № 230/531/318/150-0 від 15.11-08.12.2002 року при встановленому діагнозі „активний туберкульоз” обвинувачені у скоєнні злочину до слідчого ізолятору не приймаються та залишаються під юрисдикцією органів внутрішніх справ до набрання чинності вироком суду. При таких обставинах дії слідчого ізолятору не можуть бути визнані незаконними. Крім того, відповідач зазначає, що при слідчих ізоляторах спеціалізовані протитуберкульозні заклади відсутні та чинним законодавством не передбачені. 
													До того ж, поміщення осіб, хворих на активну форму туберкульозу, до слідчих ізоляторів, де немає спеціалізованих медичних закладів для їх лікування, призводить до порушення ст. 3 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 49 Конституції України. 
													Відповідачем також зазначено, що 11.10.2006 року ОСОБА_2 був доставлений до Донецького слідчого ізолятору УДДУПВП в Донецькій області з медичним висновком міського протитуберкульозного диспансеру м. Донецька, де зазначено, що ОСОБА_2 може знаходитися в умовах СІЗО. 
													З урахуванням викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 
													 
														Відповідач - Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області надав до суду заперечення, у відповідності з якими відшкодування моральної шкоди громадянину в результаті незаконних дій правоохоронних органів здійснюється у відповідності із Законом України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”. Перелік підставі в Законі є вичерпним і серед них немає права на відшкодування шкоди під час перебування в ізоляторі тимчасового тримання або в слідчому ізоляторі. Крім того, відповідачем зазначено, що позивачем не підтверджено жодними доказами неправомірності дій відповідача та не додані докази, які підтверджують розмір моральної шкоди. Крім того, він не надав до суду доказів наявності причинного звязку між шкодою та протиправними діями відповідачів, а також доказів наявності вини в її заподіянні. 
														Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 
														 
															Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Обласна клінічна протитуберкульозна лікарня письмові пояснення до позову суду не надала. 
															 
																Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, його правова позиція співпадає з тією, яка міститься у позовній заяві. 
																Представник відповідача - ДМУ ГУМВС України в Донецькій області у судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на доводи, викладені в письмових запереченнях проти позову.
																Представник відповідача - Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області надала заяву про слухання справи в її відсутність.
																Представник відповідача - Донецького СІЗО у судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на незаконність вимог позивача. 
																Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Обласної клінічної протитуберкульозної лікарні, до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про слухання справи в його відсутність. 
																Слухання адміністративної справи здійснювалося із застосуванням технічного засобу фіксації судового процесу „Камертон”. 
																 
																	Суд заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову, встановив наступне. 
																	Позивача, ОСОБА_2, 28 січня 2006 року о 15 год. 30 хв., СВ Ворошиловського РВ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області затримано в порядку ст. 115 КПК України за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
																	Того ж дня, о 21 годині, позивача було доставлено до ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області.
																	30 січня 2006 р. постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
																	Після проведення ФЛГ- обслідування у позивача був встановлений діагноз: ВДТБ (09.02.2006) верхніх долей легень (інфільтративний) деструкція +, МБТ-М,-Ко, категорія 1, кагорта 1 (2006).
																	18 лютого 2006 р. позивача з ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області було етаповано до Донецького СІ №5.
																	До Донецького СІЗО позивача прийнято не було з посиланням на п. 2.3.6 наказу ДДУПВП від 20 вересня 2000 р., спільного наказу МВС України та МОЗ України № 104/224 від 12 березня 2003 року у звязку з захворюванням ВДТБ (09.02.2006) верхніх долей легень (інфільтративний) деструкція +, МБТ-М,-Ко, категорія 1, кагорта 1 (2006) та потребуою у лікуванні в спеціалізованому протитуберкульозному закладі.
																	Того ж дня. Позивача було повернуто до ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області у звязку із тим, що спеціалізована палата в Донецькому протитуберкульозному диспансері знаходиться на ремонті.
																	Позивача оглянуто лікарем-фтізіатром протитуберкульозного диспансера №1 м. Донецька та призначено лікування в умовах ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області. 
																	В подальшому позивач оглядався лікарем-фтізіатром, йому проводились контрольні контрольні ренгенобслідування, аналіз мокроти на БК.
																	11 жовтня 2006 року позивача було переведено до Донецького СІЗО.
																	Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальної цінністю.
																	Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.
																	Згідно із ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України. 
																	Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
																	Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом. 
																	Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 
																	1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 
																	2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 
																	3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 
																	4) безсторонньо (неупереджено); 
																	5) добросовісно; 
																	6) розсудливо; 
																	7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 
																	8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 
																	9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 
																	10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 
																	Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
																	Судом встановлено, що у відповідності до ст. 115 КПК України місцями попереднього увязнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варти, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих. У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби.
																	У відповідності із ст. 17 Закону України „Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз” хворі на туберкульоз, виявлені в слідчих ізоляторах, отримують лікувально-профілактичну допомогу в медичних частинах слідчих ізоляторів. Хворі на туберкульоз, виявлені в установах виконання покарань, забезпечуються лікувально-профілактичною допомогою у спеціалізованих протитуберкульозних закладах кримінально-виконавчої системи. 
																	Проте згідно з підпунктом 6.1.4 пункту 6.1 Наказу Державного департаменту з питань виконання покарань від 20.09.2000 року № 192 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань тримання і поведінки осіб, узятих під варту, і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань» не дозволяється приймати до слідчих ізоляторів хворих з алкогольними психозами та осіб, які страждають тяжкими соматичними або інфекційними захворюваннями, особливо небезпечними, карантинними та такими, що характеризуються високою летальністю, контагіозністю та можливістю епідемічного розповсюдження, у тому числі хворих на активний туберкульоз. 
																	Втім, судом встановлено, що Міністерством юстиції України на підставі висновку № 3/26 від 07.06.2004 року скасовано державну реєстрацію зазначеного Наказу ДДУПВП в Державному реєстрі нормативно-правових актів України як такого, який не відповідає Кримінально-процесуальному кодексу України, Законам України "Про попереднє ув'язнення" та "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз". 
																	До того ж, Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 419-р від 05.07.2004 року Державному департаменту з питань виконання покарань, Мінфіну, МОЗ, МВС, Мінекономіки і Мін'юсту доручено розробити з урахуванням міжнародних стандартів і подати до 15 липня 2004 р. Кабінетові Міністрів України проект Державної програми реформування кримінально-виконавчої системи на 2005 - 2010 роки, в якій, зокрема, передбачити створення у кожному слідчому ізоляторі спеціалізованих протитуберкульозних закладів; Державному департаменту з питань виконання покарань забезпечити прийняття заарештованих, у тому числі тих, що страждають на туберкульоз та інші захворювання, з поданням їм відповідно до законодавства лікувально-профілактичної допомоги. 
																	Судом також встановлено, що з урахуванням вимог ст. 9 Закону України „Про попереднє увязнення” особи, взяті під варту, мають право, серед інших, на щоденну прогулянку тривалістю одна година (хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин); одержувати передачі або посилки та грошові перекази і передачі; купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення; користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи; користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу; відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб; на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків; звертатись із скаргами, заявами та листами до Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, державних органів і службових осіб у порядку, встановленому статтею 13 цього Закону. 
																	На підставі ст. 12 Закону особам, взятим під варту, забезпечуються побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма площі в камері для однієї взятої під варту особи не може бути менше 2,5 квадратного метра. Особам, взятим під варту, надаються безплатно за єдиними нормами, встановленими Кабінетом Міністрів України, харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі та інші види матеріально-побутового забезпечення. В необхідних випадках їм видається одяг і взуття встановленого зразка. Медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
																	Виходячи з наведеного, слід зазначити, що умови тримання в ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області суттєво відрізняються від умов, задекларованих чинним законодавством для знаходження заарештованих у слідчих ізоляторах ДДУПВП, у бік погіршення, оскільки сама суть ізолятора тимчасового тримання не передбачає тримання осіб понад 10 діб, оскільки в таких приміщеннях відсутні умови для забезпечення прав заарештованих, проголошених у статті 9 Закону України „Про попереднє увязнення”. 
																	Судом також зазначається, що попри інформацію представника ДМУ ГУМВС України в Донецькій області про отриману позивачем медичну допомогу в умовах ІТТ її рівень не може відповідати задекларованому у ст. 17 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз". Крім того, судом зазначається, що у Рішенні Європейського Суду з прав людини по справі „Яковенко проти України” вказано, що на органи влади покладено обов'язок забезпечувати охорону здоров'я осіб, позбавлених свободи. Ненадання належної медичної допомоги може становити поводження, несумісне з гарантіями статті 3 Конвенції, у відповідності з якою нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
																	Суд зазначає, що твердження про жорстоке поводження повинно підкріплюватися відповідними доказами. Так, під час вирішення питання про наявність порушень зазначених вище вимог чинного законодавства в частині тримання позивача в умовах ІТТ понад десяти діб при наявності в нього опортуністичного захворювання на активний туберкульоз, відмови у переведенні позивача до Донецького СІЗО УДДУПВП в Донецькій області та ненадання належної медичної допомоги суд вважає за можливе керуватися критерієм доведення зазначених вище фактів порушення вимог чинного законодавства „поза розумним сумнівом”, що означає, що вказані факти є настільки очевидними, що відсутня потреба в оцінюванні доказів представників ДМУ ГУМВС України в Донецькій області стосовно належності умов ІТТ для тримання заарештованих понад 10 діб та якісного рівня надання медичної допомоги в амбулаторних умовах, тоді як положення чинного законодавства чітко вимагають від державних органів забезпечення лікування вказаної хвороби в умовах стаціонару. 
																	З огляду на вимоги ст. ст. 161 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України судом зазначається, що окрім встановлення самих фактів порушень вимог чинного законодавства, під час вирішення вказаної справи необхідно визначити, яким саме органом державної влади зазначені порушення були допущені. Так, при цьому суд дійшов висновку про вчинення зазначених порушень з боку Донецького СІЗО УДДУПВП в Донецькій області, оскільки саме вказаний орган державної влади, керуючись нормативним документом, державна реєстрація якого була скасована, відмовив у прийнятті позивача від ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, що потягло за собою інші порушення вимог чинного законодавства у вигляді ненадання належної медичної допомоги та тримання позивача в умовах, які не відповідають задекларованим стандартам тримання заарештованих в слідчих ізоляторах. Дії ДМУ ГУМВС України в Донецькій області в цій частині (ненадання належної медичної допомоги та тримання в неналежних умовах) хоча й були безпосередньо вчинені ним відносно позивача, але вони виключають винність зазначеного органу державної влади, оскільки вони обумовлені незаконними діями Донецького СІЗО УДДУПВП в Донецькій області в частині відмови прийняти позивача. 
																	Таким чином, суд дійшов висновку про неправомірність дій Донецького СІЗО УДДУПВП в Донецькій області в частині відмови в прийнятті ОСОБА_2 18.02.2006 року від Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області. 
																	Судом також встановлено, що відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.
																	Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
																	Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
																	При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
																	З урахуванням цього судом встановлено, що захворювання на активний туберкульоз ОСОБА_2 отримав, знаходячись в ізоляторі тимчасового тримання ДМУ ГУМВС України в Донецькій області, про що свідчать відомості, зібрані судом під час розгляду вказаної справи (а.с. 40, 41, 63, 93, 97, 103, 108, 126). Отже, маючи таке захворювання, позивач утримувався в ІТТ ДМУ ГУМВС України в Донецькій області понад встановлені законом строки, що є нестерпним з точки зору фізичного напруження навіть для здорової людини. 
																	За змістом ст. 440-1 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Тому суд вважає за необхідне стягувати моральну шкоду саме на користь ОСОБА_2, чиї права були порушені незаконними діями Донецького СІЗО УДДУПВП в Донецькій області. 
																	Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди необхідно визначати залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, і при цьому слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. 
																	Також слід зазначити, що на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод суд може присудити компенсацію за моральну шкоду, заподіяну заявнику, якщо визнання порушеного права само по собі буде, виходячи із суті справи, недостатнім. Так, у справі „Ромашов проти України” Європейський Суд з прав людини зазначив, що заявник отримав певну моральну шкоду в результаті встановленого порушення, яка не може бути відшкодована просто фактом встановлення її Судом. 
																	Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що грошовий еквівалент заподіяної моральної шкоди ОСОБА_2 повинен відповідати семи тисячам гривень. 
																	Як зазначено в Пленумі Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року із змінами та доповненнями, при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави. Тому суд дійшов висновку про необхідність відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України. 
																	На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
																	 
																		ПОСТАНОВИВ:
																		Позовні вимоги ОСОБА_2 до Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Донецького слідчого ізолятора УДДУПВП в Донецькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Обласної клінічної протитуберкульозної лікарні, про визнання незаконними дій Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, яке тримало позивача девять місяців пятнадцять днів у ізоляторі тимчасового тримання та про стягнення з держави 100 000 грн. як відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково. 
																		Визнати дії Донецького слідчого ізолятора УДДУПВП в Донецькій області щодо відмови в прийнятті ОСОБА_2 18.02.2006 року від Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області  протиправними. 
																		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 7000 (сім тисяч) грн.
																		У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
																		Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 13.11.2009 року в присутності представника позивача, представника відповідача Донецького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та представника відповідача Донецького слідчого ізолятора УДДУПВП в Донецькій області. 
																		Повний текст постанови складений та підписаний 18.11.2009 року. 
																		 
																			 
																				 
																					 
																						Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
																						Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
																						Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
																						Суддя Могильницький М.С.

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...