Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7749/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 20.09.2017. Зареєстровано: 21.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2017.
Дата набрання законної сили: 18.09.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"18" вересня 2017 р.           Справа№ 910/7749/17
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Калатай  Н.Ф.
		суддів:            Баранця  О.М. 
		          Сітайло  Л.Г. 
		при секретарі           Черній О.В.
		 
		 
		За участю представників:
		від позивача:           Яківець В.О. - керівник 
		                              Блащук В.Ю. - представник за довіреністю № 16/07-Бл від 16.07.2017
		від відповідача:          Гаркавенко С.В. - представник за довіреністю № 17072013 від 20.07.2017
		 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		апеляційну скаргу          Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
		на рішення                    Господарського суду міста Києва  від 31.07.2017
		у справі                     № 910/7749/17 (суддя Грєхова О.А.) 
		за позовом                    Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2»
		до                                        Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
		про                               стягнення грошових коштів, надмірно сплачених за спожиту теплову енергію в розмірі 357 231,56 грн.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позов заявлено про стягнення грошових коштів в розмірі 357 231,56 грн., надмірно сплачених за спожиту за квітень-травень 2016 року та період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року теплову енергію. 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2017, повний текст якого складений 07.08.2017, у справі № 910/7749/17 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено суму надмірно сплачених грошових коштів в розмірі 236 742,20 грн., в іншій частині позову відмовлено.
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи слідує, що нарахування вартості теплової енергії позивачу у спірний період відповідачем здійснено за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал, яку  постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття, а відтак, підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за жовтень - грудень 2015 та січень - квітень  2016 року з урахуванням тарифу, встановленого такою постановою відсутні.
		Також суд першої інстанції врахував те, що на даний час існує судове рішення (рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2015, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від  25.11.2015 у справі № 910/19461/15), під час розгляду якої судом досліджувались і були встановлені обставини нарахування, в тому числі і плати за надані в  період з квітня 2015 по травень 2015 року послуги з постачання теплової енергії, та визначено, що плата за теплову енергією у вказаний період нараховувалась виходячи з  тарифу, встановленого  постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», а відтак, визнання цієї постанови нечинною з моменту її прийняття, є підставою для перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 у справі № 910/19461/15 за нововиявленими обставинами та не може бути предметом розгляду в окремому спорі, оскільки встановлення обставин взаємовідносин сторін у період з квітня 2015 по травень 2015 року, які виникли за спірним договором, призведе до фактичної переоцінки тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи № 910/19461/15.
		З огляду на вказані обставини та враховуючи те, що суду не надано доказів погодження між сторонами в письмовому вигляді (зміна умов договору) змінення тарифів, суд першої інстанції визнав  обґрунтованими доводи позивача про необхідність здійснення нарахування йому плати за теплову енергію, спожиту протягом жовтня-грудня 2015 року та січня-квітня 2016 року за тарифами згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014 № 465, що складає у вказаному періоді суму 236 742,20 грн. виходячи з кількості спожитої теплової енергії. 
		Не погоджуючись з рішенням, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/7749/17 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
		В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду, викладені в ньому -  хибними та такими, що не відповідають обставинам справи та не мають належного правового підґрунтя.
		У поданих в судовому засіданні 18.09.2017 доповненнях до апеляційної скарги № 21/1/518 від 13.09.2017 апелянт послався на те, що при прийнятті оспорюваного рішення судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що:
		- в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення спірних коштів;
		- позивачем належними способами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача;
		- під час розгляду справи позивач фактично просить переглянути судове рішення у справі № 910/19461/15, предметом якої було стягнення з позивача заборгованості за спожиту за спірним договором у період з 01.01.2013 по 01.06.2015 теплову енергію;
		- на даний час постанова Київського апеляційного адміністративного суду  від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 оскаржена до Вищого адміністративного суду України, а відтак, у цій справі на даний час немає остаточного рішення;
		- рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 5011-22/10699-2012, яке набрало законної сили, щодо відповідача встановлено ту обставину,  що згідно з висновками експертного дослідження собівартість 1 Гкал теплової енергії, що вироблялась апелянтом та поставлялась, в тому числі, відповідачу у спірний період, значно перевищувала тариф на теплову енергію, затверджений спірними розпорядженнями КМДА.
		В судовому засіданні 18.09.2017 відповідач заперечив проти залучення до матеріалів справи доповнень до апеляційної скарги № 21/1/518 від 13.09.2017
		Колегія суддів приймає до розгляду  вказані доповнення до апеляційної скарги № 21/1/518 від 13.09.2017 та зауважує позивачеві на тому, що вказані доповнення відповідачем подані до початку розгляду справи по суті, апеляційному суду не надано повноважень на повернення апелянту доповнень до апеляційної скарги за вказаних обставин, а також на те, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 101 ГШПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі,  тобто не лише з тих підстав, про які апелянтом було заявлено в апеляційній скарзі.
		Ухвалою від 30.08.2017 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Баранець О.Г., Сітайло Л.Г. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.  
		В судовому засіданні 18.09.2017 представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі № 21/1/518 від 13.09.2017, в якому, з посиланням на те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду  від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 оскаржена до Вищого адміністративного суду України, просив зупинити провадження у справі.
		Крім того, в судовому засіданні 18.09.2017 представник відповідача звернувся до суду з усним клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги для надання йому можливості підготувати клопотання про призначення судової експертизи для встановлення розміру тарифу на теплову енергію з врахуванням розміру економічно обґрунтованих витрат на її  виробництво, транспортування та постачання. 
		Представники позивача проти задоволення вказаних клопотань заперечили.
		Після заслуховування сторін по суті спору  колегія суддів відмовила у задоволенні вказаних клопотань з підстав, які будуть викладені в постанові, винесеній за наслідками розгляду  цієї справи.
		Під час розгляду справи представник відповідач апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін. 
		Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.
		 
		01.05.2001 Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго», правонаступником якої є відповідач, як  енергопостачальна організація та позивач як абонент уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1630516 (далі Договір) (а.с. 66-69), предметом якого є постачання, користування та своєчасна плата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.
		Згідно з пунктом 2.1. Договору, при виконанні умов Договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені Договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положеннями про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
		В розділі 2.2 Договору встановлені обов'язки відповідача і зокрема те, що відповідач зобов'язується:
		-  постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору; 
		-  підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією (Додаток № 2), крім випадків, зазначених у п. 3.1.7. Договору;
		- при зміні тарифів (Додаток № 3 до Договору) повідомляти позивача  у п'ятиденний термін з моменту отримання Розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення;
		- своєчасно письмово сповіщати Абонента про зміни власних юридичних реквізитів (найменування організації, розрахункового рахунку тощо), та при необхідності переукладати Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді. 
		Положеннями розділу  2.3. Договору сторони погодили, що позивач зобов'язаний, зокрема, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.
		Відповідно до п. 5.1. Договору облік споживання позивачем теплової енергії проводиться по приладах обліку. 
		Пунктами 8.1. та 8.4. Договору визначено, що Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
		Пунктом 1 додатку № 3 до Договору (а.с. 72) визначено, що розрахунки з позивачем за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 03.11.2000 № 1956: для опалення - 44,60 грн.; для гарячого водопостачання - 44,60 грн.
		Відповідно до п. 1 Додатку № 4 до Договору «Порядок розрахунків за теплову енергію»  (а.с. 73), розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.
		Згідно з п. 2 Додатку № 4 до Договору «Порядок розрахунків за теплову енергію» позивач щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує: у Районному відділі теплозбуту № 6 за адресою: вул. Меліоративна, буд. № 11, розрахункова група, тел. 512-47-56, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період,  акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки позивач повертає в РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. 
		Згідно з п. 3 Додатку № 4 до Договору сплату за вказаними в п. 2 цього Додатку документами, позивач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.
		Зі змісту наданих позивачем актів приймання-передавання товарної продукції № 4/205-1630516 за квітень 2015 року від 30.04.2015, № 5/205-1630516 за травень 2015 року від 31.05.2015 та облікових карток за жовтень 2015 року - квітень 2016 року (а.с. 20-28) слідує, що протягом вказаного періоду загальний обсяг споживання позивачем теплової енергії склав 2 090,835 Гкал.
		Водночас позивачем в позовній заяві зазначено про те, що в спірний період ним спожито 1 960,63 Гкал.
		Вказана різниця виникла внаслідок різниці у розмірі визначеної позивачем теплової енергії, спожитої у квітні 2015 року (188,70 Гкал), з розміром, який визначений сторонами в акті приймання-передавання товарної продукції № 4/205-1630516 за квітень 2015 року від 30.04.2015 (318,915 Гкал).
		Проте, з огляду на обставини, які будуть викладені нижче, колегією суддів не встановлюються та не досліджуються обсяги теплової енергії, спожитої позивачем  у квітні 2015 року.
		Водночас за спожиту протягом спірного періоду теплову енергію позивач перерахував відповідачу 1 051 691, грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученням № 127 від 30.04.2015, № 157 від 28.05.2015, № 297 від 28.12.2015, № 10 від 29.01.2016, № 253 від 29.02.2016, № 268 від 24.03.2016, № 270 від 29.03.2016 та № 284 від 25.04.2016.
		При цьому зі змісту актів приймання-передавання товарної продукції № 5/205-1630516 за травень 2015 року від 31.05.2015 та облікових карток за жовтень 2015 року - квітень 2016 року слідує, що відповідач обліковував вартість поставленої позивачу теплової енергії виходячи з  тарифу, встановленого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго» (далі Постанова № 613), а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.
		Водночас зі змісту акту приймання-передавання товарної продукції № 4/205-1630516 за квітень 2015 року від 30.04.2015 не можна встановити, за яким саме тарифом відповідач проводив позивачу нарахування, проте, з огляду на обставини, які будуть викладені нижче, колегією суддів не встановлюються та не досліджуються й тарифи, за якими відповідач обраховував вартість  теплової енергії, спожитої позивачем  у квітні 2015 року.
		Як слідує з матеріалів справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 Постанову № 613 визнано  нечинною з моменту прийняття.
		З огляду на прийняття вказаної постанови, позивач звернувся до відповідача із листом № 22/11-КЕ від 22.11.2016 (а.с. 18), в якому зазначив про наявність, з огляду на визнання  нечинною з моменту прийняття Постанови № 613, переплати у розмірі 333 049,69 грн. за опалювальний період 2015-2016 років, в зв'язку з чим просив провести перерахунок нарахувань за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року згідно тарифу в розмірі 293,50 грн. за Гкал, оскільки тариф 531,1 грн. за Гкал нечинний та незаконний.
		На вказаний лист відповідач відповів листом № 3682/31/8729 від 09.12.2016 (а.с. 19), в якому зазначив, що на цей час у відповідача відсутні правові підстави для задоволення звернення щодо здійснення перерахунку вартості теплової енергії, та запропонував позивачу, у випадку необхідності отримання роз'яснень з цього питання, звернутися до органів, уповноважених надавати такі роз'яснення.
		З огляду на вказані обставини, позивач і звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 357 231,56 грн., надмірно сплачені за спожиту у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року теплову енергію. 
		Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
		Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 
		Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України). 
		Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до частини першої статті 275 ГК України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. 
		Згідно зі  ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
		Відповідно до норм частини 6 та частини 7 статті 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
		Згідно з п.п. 2, 3 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
		Як встановлено судом, у травні 2015 року та  в період з  жовтня 2015 року по квітень 2016 року відповідач нарахував вартість поставленої позивачу теплової енергії виходячи з  тарифу, встановленого Постановою № 613 (у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал), в той час як вказану постанову  постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття.
		Відповідно до ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
		Згідно зі ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
		Отже, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15, якою  визнано нечинною з моменту прийняття Постанову № 613, набрала законної сили з моменту її проголошення, а відтак, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифу на теплову енергію, яке в судовому порядку  визнано нечинними з моменту їх прийняття, в той час як нарахування відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цією постановою, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.
		Водночас постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України набрала законної сили з моменту її проголошення, а відтак, підстави для зупинення провадження у цій справі до закінчення касаційного перегляду постанови Київського апеляційного адміністративного суду  від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 відсутні, з огляду на що відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
		При цьому суд першої інстанції при вирішенні спору сторін по суті обґрунтовано врахував такі обставини.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від  25.11.2015, у справі № 910/19461/15 з Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» стягнуто суму основного боргу в розмірі 317 688,66  грн.,  інфляційну складову боргу в сумі 257 271,56 грн. та 3% річних в сумі 28 544,17 грн. 
		Зі змісту вказаних судових рішень, тексти яких наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://www.reyestr.court.gov.ua/), слідує, що предметом судового розгляду, серед іншого, були й вимоги про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-2» заборгованості за спожиту на умовах Договору теплову енергію у гарячій воді у квітні-травні 2015 року, а відтак, під час розгляду цієї справи судами досліджувались як обсяги такої енергії, так і тариф, який має застосовуватись при визначенні плати за такі послуги.
		Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Згідно з ч. 3 ст. 4 ГПК України якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
		Отже, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судові рішення у справі № 910/19461/15  не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 910/7749/17, не можуть їм суперечити.
		Водночас згідно зі ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		За таких обставин, суд першої  інстанції правомірно не досліджував та не встановлював вартість спожитої теплової енергії у квітні-травні 2015 року, яка вже встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 у справі № 910/19461/15, зазначивши про те, що, враховуючи наявність судового рішення, яким встановлено наявність заборгованості у позивача у період з квітня 2015 по травень 2015 року за Договором, розрахунок за яким ґрунтувався на Постанові № 613, факт визнання вказаної постанови нечинною з моменту її прийняття є підставою для перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2015 у справі № 910/19461/15 за нововиявленими обставинами; Правовідносини сторін щодо вказаного періоду не можуть бути предметом розгляду в окремому спорі, оскільки встановлення обставин взаємовідносин сторін у період з квітня 2015 року по травень 2015 року, які виникли за Договором, призведе до фактичної переоцінки тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи № 910/19461/15.
		За таких обставин, посилання відповідача на те, що під час розгляду справи позивач фактично просить переглянути судове рішення у справі № 910/19461/15, предметом якої було стягнення з позивача заборгованості за спожиту за спірним договором у період з 01.01.2013 по 01.06.2015 теплову енергію, колегією суддів до уваги не приймаються як такі, що спростовуються змістом оспорюваного рішення. 
		Враховуючи, що Постанови № 613 визнана нечинною з дати її прийняття, колегія суддів погоджується з позивачем, що протягом періоду з жовтня  2015 року по квітень 2016 року до спірних правовідносин сторін слід застосовувати тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23.04.2014 № 465 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», згідно з якою тариф для відповідача на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал (без ПДВ), тобто 354,204 грн. з ПДВ
		З  наданих позивачем облікових карток за жовтень 2015 року - квітень 2016 року слідує, що протягом вказаного періоду загальний обсяг спожитої позивачем теплової енергії склав 1 736,143 Гкал, а відтак, за вказаний обсяг позивач мав сплатити відповідачу 614 948,80 грн.
		Однак, позивач перерахував відповідачу 851 691 грн. (платіжні доручення № 297 від 28.12.2015 на суму 165 845,50 грн., № 10 від 29.01.2016 на суму 165 845,50 грн., № 253 від 29.02.2016 на суму 200 000 грн., № 268 від 24.03.2016 на суму 150 000 грн., № 270 від 29.03.2016 на суму 20 000 грн., № 284 від 25.04.2016 на суму 150 000 грн.).
		При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції  надані позивачем платіжні доручення № 127 від 30.04.2015 на суму 100 000 грн. та № 157 від 28.05.2015 на суму 100 000  свідчать про перерахування коштів за період до жовтня 2015 року і на вирішення спору сторін по суті не впливають.
		Платіжне доручення № 10 від 29.01.2016 на суму 165 845,50 грн. з призначенням платежу «Оплата за опалення за грудень 2016 р. згідно договору № 1630516 від 01.05.2001р.» приймається як доказ здійсненої оплати за січень саме 2016 року, оскільки, по-перше, оплата передує майже на рік місяцю, за який здійснюється оплата, а по-друге, як вбачається з наданого відповідачем розрахунку, зазначена оплата у розмірі 165 845,50 грн. зарахована ним як оплата саме за січень 2016 року.
		З огляду на обставини, які викладені вище, та  враховуючи те, що суду не надано доказів погодження між сторонами в письмовому вигляді (зміна умов договору) змінення тарифів, колегія суддів вважає що посилання позивача на наявність у нього переплати за Договором за поставлену протягом жовтня-грудня 2015 року та січня-квітня 2016 року теплову енергію є обґрунтованим, проте, з огляду на обставини, які викладені, вище позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 236 742,20 грн. (851 691-614 948,80), тобто без врахування періоду квітень-травень 2015 року.
		При цьому посилання відповідача на те, що  рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 5011-22/10699-2012, яке набрало законної сили, щодо відповідача встановлено ту обставину,  що згідно з висновками експертного дослідження собівартість 1 Гкал теплової енергії, що вироблялась апелянтом та поставлялась, в тому числі, відповідачу у спірний період, значно перевищувала тариф на теплову енергію, затверджений спірними розпорядженнями КМДА, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, з огляду на те, що Постанови № 613 визнана нечинною з дати її прийняття, тобто фактично у спірний період діяла  постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23.04.2014 № 465 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго», доказів визнання недійсною якої в судовому порядку суду надано не було, встановлення судом під час розгляду цієї справи тарифу на теплову енергію з врахуванням розміру економічно обґрунтованих витрат на її  виробництво, транспортування та постачання жодним чином не вплине на розгляд цієї справи по суті, оскільки підстави для застосування до спірних правовідносин такого тарифу у суду будуть відсутні, в той час як відповідно до абзацу 4 пункту 1 частини 1 статті 12 ГПК України господарським судам не підвідомчі спори про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін.
		З огляду на вказані обставини, клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги для надання йому можливості підготувати клопотання про призначення судової експертизи для встановлення розміру тарифу на теплову енергію з врахуванням розміру економічно обґрунтованих витрат на її  виробництво, транспортування та постачання задоволенню не підлягає. 
		Щодо посилань відповідача на те, що позивач не звертався до нього з вимогою щодо повернення спірних коштів, а відтак, задоволення позову є передчасним, колегія суддів зазначає про те, що  відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
		Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
		Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/7749/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
		Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.
		Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу  України, Київський апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/7749/17 залишити без задоволення.
		2.  Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 у справі № 910/7749/17 залишити без змін.
		3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи  № 910/7749/17.
		 
		Головуючий суддя                                                             Н.Ф. Калатай 
		 
		Судді                                                                                О.М. Баранець
		 
		                                                                                Л.Г. Сітайло

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...