Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/466/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Надіслано для оприлюднення: 21.09.2017. Зареєстровано: 24.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2017.
Дата набрання законної сили: 13.09.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		 13 вересня 2017 року                               м. Київ                    справа № 800/466/15 
		 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		 головуючогоЗагороднього А.Ф.суддів:                                Мойсюка М.І.,  
		                                            Пасічник С.С., 
		                                            Рецебуринського Ю.Й., 
		                                            Штульман І.В.,
		  секретар судового засідання Буденко В.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні 
		адміністративний позов ОСОБА_5 
		до Вищої ради юстиції 
		про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, -
		                                              в с т а н о в и в:
		 
		У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 18 листопада 2015 року №897/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Деснянського районного суду м. Києва з посади у зв'язку з порушенням присяги судді. 
		Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач наголошує на тому, що вказане рішення прийнято відповідачем всупереч положенням статті 2 КАС України, на підставі та не у спосіб, що передбачені практикою Європейського суду з прав людини як джерела права, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на яких спрямоване це рішення.
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з підстав наведених у ньому та додаткових поясненнях.
		Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та зазначає про правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення як такого, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
		Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів встановила наступні обставини.
		Указом Президента України «Про призначення суддів» №926/2002 від 14 жовтня 2002 року ОСОБА_5 призначено на посаду судді Староміського районного суду міста Вінниці строком на п'ять років.
		Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 2008 року №261-VI ОСОБА_5 обрана на посаду судді вказаного суду безстроково.
		Указом Президента України від 21 вересня 2012 року №558/2012 переведена на роботу на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області.
		Указом Президента України від 06 вересня 2013 року переведена на роботу на посаді судді Деснянського районного суду міста Києва.
		Рішенням зборів суддів Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2013 року ОСОБА_5 додатково визначена слідчим суддею у вказаному судді.
		У порядку, визначеному Законом України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 8 квітня 2014 року №1188-VII (далі - Закон №1188-VII), щодо позивача здійснено спеціальну перевірку ТСК.
		За результатами вказаної перевірки ТСК складено висновок від 09 червня 2015 року №50/02-15 стосовно судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_5, яким визнано в її діях порушення присяги судді.
		Вищевказаний висновок направлений до ВРЮ для розгляду.
		За результатами розгляду цього висновку ВРЮ прийняла рішення від 18 листопада 2015 року №867/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_5 у зв'язку з порушенням присяги». 
		Приймаючи спірне рішення, відповідач виходив з наступного.
		Ухвалою від 22 січня 2014 року слідчий суддя Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_5. застосувала до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів - до 21 березня 2014 року (справа №754/989/14-к). Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 3 лютого 2014 року ухвалу слідчого судді  ОСОБА_5. від 22 січня 2014 року скасував та застосував до підозрюваного запобіжний  захід у вигляді домашнього арешту, без прийняття окремої ухвали в якій би вказувалось на порушення суддею першої інстанцій норм права при обранні запобіжного заходу.
		Також, 24 січня 2014 року ОСОБА_5 постановила ухвалу про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком шістдесят календарних днів з 22 січня 2014 року по 22 березня 2014 року (справа №754/1232/14-к). Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 7 лютого 2014 року залишив без змін ухвалу слідчого судді ОСОБА_5. від 24 січня 2014 року.
		В рішенні ВРЮ серед підстав притягнення ОСОБА_5 зазначено, що вона не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
		Виходячи з наведених обставин, ВРЮ дійшла висновку, що у судовому рішенні, яке постановлене у формі ухвали слідчим суддею Деснянського районного суду міста Києва ОСОБА_5, не наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення.
		У підсумку Вища рада юстиції зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ'єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
		Передумовою прийняття такого рішення відповідачем слугував аналогічний висновок Тимчасової слідчої комісії, яка взяла на себе обов'язки органів досудового слідства, по відношенню до судді, провівши перегляд та аналіз прийнятих суддею рішень у спосіб не визначений чинним законодавством, при цьому рішення ВРЮ повністю співпадає з  рішення ТСК .
		Так, статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		За змістом положень частини третьої статті 2 КАС України адміністративний суд не вправі перевіряти доцільність прийнятих суб'єктами владних повноважень, іншими органами влади рішень, вчинених дій, допущеної бездіяльності, коли такі акти, дії чи бездіяльність здійснювалися у межах їхніх повноважень та у спосіб, встановлених Основним Законом України та законодавством України.
		Виходячи з існування спеціально створеного органу - Вищої ради юстиції, правомочного здійснювати дисциплінарне провадження щодо судді за порушення присяги; встановлення процедури такого провадження, коли визначено, хто і впродовж якого строку може звернутися із заявою про перевірку дій судді, за здійснення яких суддя підлягає перевірці; коли виокремлено часові проміжки здійснення дій, що підлягали перевірці і на момент скоєння за законом визнавалися порушеннями, можна дійти висновку, що у разі незгоди і оскарження суддею до адміністративного суду рішення ВРЮ про внесення подання про звільнення суддів з посади, суд повинен піддати оскаржене рішення зовнішньому судовому контролю.
		В рамках такого контролю суд зобов'язаний перевірити, чи є рішення ВРЮ протиправним (незаконним) з тієї причини, що воно ухвалено органом, який за статусом і повноваженнями не має права його ухвалювати; або цим органом були перевищені встановлені законом повноваження; чи повноваження ним були здійснені у формі, яка не відповідає їх меті чи цілям, які переслідує закон; або що саме суперечить матеріальному праву в рішенні спеціального органу, що оскаржується.
		Рішення ВРЮ має оцінюватися в аспекті його обґрунтованості, безсторонності, розсудливості, своєчасності, пропорційності (чи не є воно свавільним), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		Надаючи оцінку спірному рішенню в контексті дотримання наведених вимог чинного законодавства при його прийнятті, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Визначальним у розв'язанні цього спору є встановлення обставин щодо наявності чи відсутності в діях позивача ознак порушення присяги.
		Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		ВРЮ є органом, правовий статус якого визначений Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною першою статті 131 Основного Закону України до повноважень ВРЮ належить:
		1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;
		2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;
		3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 року №22/98-ВР в редакції, чинній у період ухвалення ОСОБА_5 судових рішень, які перевірялися (далі - Закон №22/98-ВР), ВРЮ є колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
		Порядок призначення, обрання особи на посаду судді та підстави звільнення з цієї посади регулюються Основним Законом України (статті 126, 128). Інші питання правового статусу суддів визначаються виключно законами України (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).
		Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону №2453-VI (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), з якої слідує, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		Як зазначено у пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року №2-рп/2011 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про Вищу раду юстиції», правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків. Згідно з Основним Законом України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, порушення суддею присяги; внесення подання про звільнення суддів з посад належить до повноважень ВРЮ (пункт 5 частини п'ятої статті 126, пункт 1 частини першої статті 131). Порядок та підстави внесення подання про звільнення суддів з посад за порушення ними присяги встановлюються статтею 105 Закону № 2453-VI  та статтею 32 Закону № 22/98-ВР.
		Додержання присяги є обов'язком судді, що передбачений пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.
		Дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства.
		Порушення суддею присяги є однією з підстав для його звільнення з посади відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
		Таким порушенням відповідно до положень частини другої статті 32 Закону №22/98-ВР є:
		- вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;
		- недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»;
		- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;
		- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		Відтак, в разі доведення належними та допустимими доказами, що суддею дійсно вчинено дії, які порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, рішення щодо внесення подання про звільнення судді з  посади за порушення присяги може бути визнане обґрунтованим.
		Висновки щодо порушення ОСОБА_5 присяги судді відповідач обґрунтовує неправильним застосуванням кримінального процесуального законодавства під час винесення рішень про застосування запобіжних заходів.
		Частиною другою статті 177 КПК України встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, тому при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно враховувати норми міжнародного права та практику Європейського суду з прав людини.
		В пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини у справі «K.-F. проти Німеччини» зазначено, що «обґрунтованість підозри, наявність якої має служити підставою для арешту, є невід'ємним елементом запобіжної гарантії проти свавільного арешту й затримання і що це передбачено підпунктом с) пункту 1 статті 5. Наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа, ймовірно, вчинила правопорушення (див. рішення у справі «Фокс, Кембелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, CampbellandHartley v theUnitedKingdom)  Однак факти, які породжують підозру, не обов'язково мають такий саме рівень з'ясовності, який потребується на пізнішому етапі кримінального розслідування (рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (Murray v. theUnitedKingdom) ».
		Пункт 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 25.04.2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» вказує на те, що при розгляді подання про взяття під варту суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного, обвинуваченого, розглядати й вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті.
		З наведеного вбачається, що виключно до сфери дискреційних повноважень слідчого судді віднесено питання встановлення обґрунтованої підозри та застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні.
		Отже, слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.
		Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року).
		Слідчим суддею ОСОБА_5 витребовувались матеріали кримінальних проваджень з метою об'єктивного розгляду справ. Зміст матеріалів надавав суду підстави вважати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваними особами тяжких і особливо тяжких злочинів та існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, яким не могли запобігти менш суворі запобіжні заходи, особливо ризикам вчинення нових аналогічних злочинів та ухилення від слідства.
		Колегія суддів зауважує, що та обставина, що докази, на підставі яких встановлено обставини, детально не описані слідчим суддею не може вказувати, що судом зроблено неправильний висновок про обґрунтованість підозри у вчиненні кримінального правопорушення відповідними особами.
		Матеріалами справи підтверджується, що під час постановлення ухвал у відповідних справах слідчим суддею було встановлено, що всі дані про можливу причетність осіб до вчинення протиправних дій внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, дії підозрюваних кваліфіковані за статтями КК України, особи повідомлені про підозру, клопотання містять всі необхідні реквізити, передбачені КПК України для клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: обґрунтованість підозри, ризики та обґрунтування, що інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки підозрюваного. Клопотання про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою слідчих були також погоджені відповідними прокурорами районів міста Києва, вид запобіжного заходу визначався слідчим суддею в кожному конкретному випадку виходячи із сукупності матеріалів справи і на підставі оцінки наданих доказів та в межах чинного законодавства із застосуванням практики Європейського суду з прав людини як джерела права.
		Відносно всіх підозрюваних були проведені всі необхідні дії, передбачені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та іншими нормативно-правовими актами, а саме щодо: безстороннього розгляду справ у відкритому судовому засіданні в залі суду за участю прокурора, підозрюваного та його захисника; роз'яснення прав; вислуховування пояснень, доводів та міркувань; дотримання загальних засад кримінального судочинства щодо змагальності сторін; дослідження матеріалів, доданих до клопотання, та інших матеріалів кримінального провадження у їх сукупності; видалення до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, а також проголошення її в залі суду.
		Під час обрання запобіжного заходу слідчий суддя керувалася, крім усіх матеріалів справи в їх сукупності та співставленні, пунктом 4 частини другої статті 183 КПК України, яка дозволяє обирати цей вид запобіжного заходу для раніше не засудженої особи, якщо вона підозрюється у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад п'ять років, оскільки особи підозрювалися у вчиненні особливо тяжких кримінально караних діянь, передбачених частиною другою статті 294 КК України, за які діючим законом передбачено найсуворіше покарання - у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
		Крім того, відповідно до частини першої статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
		Аналізуючи зміст ухвал щодо обрання виду запобіжного заходу можна прийти до висновку, що ОСОБА_5 діяла відповідно до зазначеної норми, оскільки зі змісту досліджуваних ухвал (вступної, описової, мотивувальної, резолютивної частин) слідча суддя встановила обставини, рівень встановлення яких, на її думку, достатній для вирішення клопотань про обрання запобіжного заходу.
		Частина перша статті 177 КПК України, яка була чинною на час розгляду клопотань, передбачала, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Частиною другою цієї статті встановлено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		Таке правове врегулювання вказує на те, що слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділена повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.
		Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відповідно до статті 47 Закону №2453-VI суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.
		Згідно з положеннями частини другої статті 83 Закону №453-VI в редакції, чинній на момент ухвалення судових рішень та частини другої статті 92 цього ж Закону в редакції, чинній на час ухвалення Рішення ВРЮ, скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.
		Принцип І (2) (а)(і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів передбачає, що рішення суддів не повинні підлягати перегляду в жодний спосіб, крім апеляційного оскарження відповідно до законодавства.
		При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, не пов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (4 листопада 1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.
		Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
		Серед Європейських стандартів незалежної діяльності судді при розгляді справ на особливу увагу заслуговують такі:
		1) тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості;
		2) тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру;
		3) дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними;
		4) судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду.
		Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватися підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.
		Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів Верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14 жовтня 2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
		Таким чином, органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
		Венеціанська комісія 13 червня 2016 року надала роз'яснення, де вказала, що відповідальність без індивідуальної вини, доведеної судовим вироком, перешкоджає професійній свободі суддів інтерпретувати закон, оцінювати факти і зважувати докази в справах, як передбачено європейськими стандартами. Відповідно до цих стандартів, помилкові рішення повинні бути оскаржені через апеляційний процес, а не шляхом визнання суддів відповідальними, якщо тільки помилка не відбувається через злий умисел або грубу недбалість з боку судді.
		Отже, притягнення судді до відповідальності за ухвалені ним судові рішення можливе лише у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
		Проте, доказів злочинного наміру або грубої недбалості чи навмисного порушення закону суддею ОСОБА_5 при прийнятті ухвал про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою відповідачем не надано.
		Слід також зазначити, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосується вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.
		Приймаючи оскаржуване рішення ВРЮ не врахувала стаж роботи позивача на посаді судді, стан її здоров'я, позитивну характеристику, що як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, та можливість застосування до судді більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.
		Крім того, представники позивача стверджували про неможливість встановлення порушення конвенційних прав особи у випадку, коли сама особа не зверталася з будь-якими заявами.
		Відповідачем не спростовано дані аргументи та не надано доказів, що підозрюваний чи його захисники зверталися з будь-якими скаргами на позивача, в тому числі із скаргами на порушення нею конвенційних прав.
		Адміністративне судочинство вирішує спори особи проти держави і діє у сфері специфічних публічно-правових відносин, де стороною є особа, яка протистоїть державі - її владним інститутам, захищаючи свої права, свободи та інтереси. В адміністративному судочинстві діє презумпція неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень (стаття 71 КАС України), який зобов'язаний у порядку визначеної процесуальним законом судової процедури довести суду правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.
		З огляду  на  викладене,  відповідачем  не  доведено  фактів  вчинення  ОСОБА_5 дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади, як і ознак упередженості, несумлінного виконання нею обов'язків судді. 
		За таких обставин, оскаржуване рішення ВРЮ всупереч положенням статті 2 КАС України прийнято суб'єктом владних повноважень не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому є незаконним і підлягає скасуванню.
		Керуючись статтями 122, 158-163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		                                                постановив:
		 
		Позов ОСОБА_5 задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 18 листопада 2015 року №897/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_5 з посади у зв'язку з порушенням присяги судді.   
		Присудити на користь ОСОБА_5 витрати зі сплати судового збору в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. двадцять коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя.
		Постанова може бути  переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		 
		Головуючий                                                                             А.Ф. Загородній 
		 
		 
		Судді                                                                                          М.І. Мойсюк
		 
		                                                                                                   
		                                                                                                   С.С. Пасічник
		                                                                                                           
		                                                                                                       
		                                                                                                   Ю.Й. Рецебуринський
		 
		 
		                                                                                                   І.В. Штульман

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...