Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 448/1185/17 : Справи про адмінправопорушення (до 01.01.2019); Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України.
Надіслано для оприлюднення: 25.09.2017. Зареєстровано: 26.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2017.
Дата набрання законної сили: 24.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 448/1185/17
		Провадження № 3/448/494/17
		 
		П О С Т А Н О В А 
		Іменем України
		22.09.2017 року суддя Мостиського районного суду Львівської області Білоус Ю.Б., при секретарі Тхір О.Т., за участю захисників особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,  адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розглянувши матеріали справи, що надійшли з Відділу прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, про притягнення до адміністративної відповідальності:
		ОСОБА_3 Міхеіла Ніколозовича, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: м.Одеса, пров.Санаторний, 2, ІНФОРМАЦІЯ_4, одруженого, члена Політради політичної партії «Рух нових сил ОСОБА_3»,
		за ч.2 ст.204-1 КУпАП, 
		в с т а н о в и в:
		10.09.2017 року о 19.55 год. в пункті пропуску через державний кордон «Шегині», що на території Мостиського району Львівської області, ОСОБА_3, разом із групою осіб, здійснив незаконний перетин державного кордону України з ОСОБА_4 в Україну без дозволу відповідних органів влади, чим порушив ст.9 Закону України «Про Державний кордон України».
		Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_3 у судовому засіданні свою вину не визнав та заперечив обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, з підстав наведених у письмових поясненнях та зауваженнях до протоколу про адміністративне правопорушення, що додані до матеріалів справи (а.с.11-14). 
		Зокрема, покликається на те, що перетин державного кордону України був здійснений ним в умовах крайньої необхідності з метою захисту життя та здоровя шляхом евакуації на територію України, оскільки йому та іншим особам загрожував можливий вибух на території пункту пропуску. Поряд із цим зазначає, що перетинання державного кордону України в умовах крайньої необхідності, навіть всупереч встановлених правил, є законним відповідно до ч.9 ст.9 Закону України «Про Державний кордон України». Крім того, вказує, що він звернувся до Головного управління ДМС у Львівській області із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки внаслідок Указу Президента України №196/2017 від 26.07.2017року, перебуваючи за кордоном, був позбавлений громадянства України, відтак відповідно до ст.1 Закону України «Про статус іноземців та осіб без громадянства» на даний час він є особою без громадянства. При цьому, згідно ч.3 ст.204-1 КУпАП чинність цієї статті не поширюється, зокрема, на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з наміром бути визнаними в Україні особами, які потребують додаткового захисту, якщо вони звернулися із заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». А тому, вважає, що в даному випадку в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.204-1 КУпАП.
		Пояснив, що перебуваючи за кордоном у звязку із своєю політичною діяльністю, він дізнався із засобів масової інформації про те, що указом Президента України його незаконно (як на його думку) позбавили громадянства України. 10.09.2017року, плануючи повернення до України, знаходячись на території ОСОБА_4, він мав намір повернутися назад до України потягом №715 «Перемишиль-Київ». Однак, після блокування даного потягу, прийняв рішення перетинати державний кордон через найближчий пункт пропуску «Шегині». Прибувши автобусом на пункт пропуску через державний кордон зі сторони ОСОБА_4, він та усі інші пасажири даного автобуса без проблем пройшли паспортний контроль з польського боку, після чого польські прикордонники дали вказівку водію автобуса рухатися далі для проходження паспортного контролю українськими прикордонниками. Тобто, Польща визнала перетин ним державного кордону правомірним. Коли вони прибули в зону паспортного контролю на територію України, то побачили, що на лінії державного кордону стоять вишикувані шеренгою прикордонники зі спеціальними засобами, які блокували подальший проїзд автобуса на територію України. Стверджує, що на той час він перетнув лінію державного кордону України та знаходився на території України. В цей момент до них підійшов особисто генерал-майор ОСОБА_5 та повідомив, що пункт пропуску «Шегині» заміновано, у звязку із чим МПП тимчасово закрито та оголошено команду «Набат». Тоді вони звернулися із письмовою заявою, а також усно, до генерала ОСОБА_5 з вимогою негайно усунути загрозу їхньому життю шляхом евакуації на територію України усіх пасажирів автобуса, однак генерал відмовився забезпечити безпеку громадянам, давши вказівку повертатися назад на територію ОСОБА_4. Після цього, люди які знаходилися з української сторони пункту пропуску «Шегині», розуміючи, що вони (пасажири автобуса) опинилися у небезпеці, почали стихійно та спонтанно діяти та здійснювати евакуацію громадян України, які перебували в зоні ризику, з метою рятування життя пасажирів автобуса. Вказує, що дані дії не були ніким організовані і були виключно спонтанною реакцією на незаконні дії та бездіяльність вищих посадових осіб держави. Жодного наміру незаконного перетинання державного кордону України у нього не було. 
		Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він був учасником мирної акції біля пункту пропуску «Шегині» зі сторони України та був очевидцем обставин перетину Міхеілом ОСОБА_3 державного кордону України. 10.09.2017року там де він знаходився була численна група людей, яка прорвала кордон України і рухалась у напрямку до групи осіб де знаходився ОСОБА_3 В подальшому ця група людей оточила М.ОСОБА_3 і разом з нею (групою) він (М.ОСОБА_3) потрапив на територію України.
		Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що ним було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно Міхеіла ОСОБА_3 у відповідності до чинного законодавства України та у відповідності до посадової інструкції. Зокрема зазначив, що КУпАП не містить обовязкової вимоги протягом якого часу має бути складений протокол про адміністративне правопорушення.
		Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що він безпосередньо просив усіх учасників подій, які мали місце 10.09.2017р., а саме М.ОСОБА_3 та людей, які його оточували повернутись у транспортний засіб, з якого вони вийшли, для уникнення можливих наслідків у разі підтвердження відомостей про мінування МАПП «Шегині». В даній ситуації він діяв відповідно до вимог інструкцій та своїх посадових обовязків.
		Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він знаходився у МАПП «Шегині» зі сторони території України, навпроти нього знаходилась численна агресивно налаштована група осіб, якою в подальшому було вчинено прорив державного кордону України.
		Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та свідків, дослідивши матеріали справи, приходжу до наступних висновків.
		У відповідності до положень ст.248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
		Згідно з положеннями ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасно, всебічне, повне і об'єктивне зясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
		Відповідно до ст.16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.
		Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обовязковими елементами якого є: обєкт, обєктивна сторона, субєкт, субєктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
		Частина 2 ст. 204-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб.
		Так, обєктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державного кордону України.
		Обєктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.2 статті 204-1 КУпАП, полягає у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб.
		Субєктивна сторона даного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого умислу, тобто коли правопорушник усвідомлює, що він незаконно перетинає державний кордон, передбачає наслідки своїх дій і бажає цього. 
		Субєктом правопорушення може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства.
		Перш за все слід зазначити, що Законом України «Про державний кордон України» визначено, що Україна неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Державний кордон України  є  недоторканним.  Будь-які  порушення  його рішуче припиняються. 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про державний кордон України» охорона державного кордону України є невід'ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.
		Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України «Про державний кордон України» перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством. 
		Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» порушенням державного кордону України є перетинання його будь-якими технічними або іншими засобами без відповідного на те дозволу чи з порушенням встановленого порядку.
		Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний кордон України» пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право вїзду на територію України або виїзду з України. Пропуск осіб, які незаконно перетинають державний кордон України з наміром бути визнаними біженцями чи особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, і у яких відсутні документи, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, здійснюється без таких документів.
		Згідно зі статтею 11 Закону України «Про державний кордон України» особи, що перетинають державний кордон України, підлягають прикордонному і митному контролю.
		Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. 
		Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» перетинання особами державного кордону здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України.
		Згідно із ч.2 ст.6 Закону України «Про прикордонний контроль» початком здійснення прикордонного контролю особи є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.
		Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою.
		Відповідно до ст.26 ЗУ «Про державний кордон України», режим у пунктах пропуску через державний кордон України - порядок перебування і пересування всіх осіб і транспортних засобів у межах території прикордонних залізничних і автомобільних станцій, морських і річкових портів, аеропортів і аеродромів, відкритих для міжнародного сполучення, а також здійснення іншої діяльності, пов'язаної з пропуском через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, - визначається згідно з законодавством України Державною прикордонною службою України разом з компетентними органами. У приміщеннях і місцях, де здійснюється прикордонний контроль, Державна прикордонна служба України встановлює додаткові режимні правила, що регламентують порядок допуску в них осіб, які беруть участь у контролі та обслуговуванні пасажирів і транспортних засобів закордонного прямування, відправленні з пунктів пропуску транспортних засобів, що вибувають за кордон і прибувають в Україну, а також інші обмеження для запобігання незаконному перетинанню державного кордону України.
		Відповідно до ст.35 Закону України «Про державний кордон України» особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України.
		Враховуючи вищенаведені вимоги чинного законодавства України та обставини справи, особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, під час перетину державного кордону України 10.09.2017року не було вчинено жодних дій визначених правилами перетинання державного кордону України.
		Щодо пояснень ОСОБА_3, та тверджень його захисників, про те, що складення протоколу про адміністративне правопорушення 12.09.2017року майором ОСОБА_7 відбулося з порушенням чинного законодавства, суд зазначає наступне.
		Частиною 1 ст.254 КУпАП встановлено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. 
		Згідно ч.1 ст.255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи органів Державної прикордонної служби України (частини друга, четверта і п'ята статті 85, статті 92, частина четверта статті 1853, 18510, 191, 204 - 2042, 205 - 2061).
		Як вбачається із посадової інструкції першого заступника начальника відділу прикордонної служби «Шегині» (а.с.119) майор ОСОБА_7, яким було складено протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №115645 від 12.09.2017року, перебуваючи на даній посаді, мав право складати, у межах повноважень протоколи у справах про адміністративні правопорушення.
		Стаття 256 КУпАП встановлює вимоги щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення. Зокрема, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. 
		Разом із цим, чинний КУпАП не встановлює жодних вимог щодо строків для складання протоколу про адміністративне правопорушення з моменту його виявлення.
		Порядок оформлення, розгляду та обліку матеріалів про адміністративні правопорушення, протидію яким віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України визначає «Інструкція з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення», затверджена наказом МВС від 18.09.2013 року № 898 (далі Інструкція).
		Згідно п.2.2 цієї Інструкції складати протоколи про адміністративні правопорушення та протоколи про адміністративні затримання мають право всі військовослужбовці та працівники Держприкордонслужби, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України.
		Відповідно до п. 3.1 Інструкції, на порушення якого посилається сторона захисту, щодо кожного факту вчинення адміністративного правопорушення, протидію якому відповідно до статті 2221, абзацу двадцять третього пункту 1 частини першої та пункту 16 частини другої статті 255 КУпАП віднесено до компетенції Держприкордонслужби, протягом трьох годин з моменту його виявлення прикордонним нарядом складається протокол про адміністративне правопорушення (додаток 1).
		За змістом зазначеного п.3.1 Інструкції слідує, що вимоги щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення протягом трьох годин з моменту його виявлення встановлено для осіб, які включені до складу прикордонного наряду.
		В той же час, як слідує із наданих в судовому засіданні пояснень представників прикордонної служби та свідка ОСОБА_7, останній, станом на момент виявлення адміністративного правопорушення, а саме 10.09.2017року (що ним не заперечується), а також на момент складення вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення  12.09.2017року, не був включений до складу прикордонного наряду, а тому встановлений п.3.1 Інструкції строк щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у даному випадку на нього не поширюється. 
		За таких обставин, суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №115645 від 12.09.2017року, був складений уповноваженою на те посадовою особою, з додержання вимог ст.256 КУпАП та у відповідності до вищевказаної Інструкції, а щодо зауважень наданих стороною захисту стосовно рапортів долучених до протоколу, то суд зазначає, що такі є додатковим підтвердженням факту вчинення адміністративного правопорушення, а не виключною підставою. 
		Щодо пояснень ОСОБА_3, та тверджень його захисників, про те, що перетин державного кордону України був здійснений ним в умовах крайньої необхідності з метою захисту життя та здоровя шляхом евакуації на територію України, суд зазначає наступне.
		Так, відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності не підлягає адміністративній відповідальності. 
		Статтею 18 КУпАП визначено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
		Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
		Обов'язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
		Частиною 9 ст.9 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що не є порушеннями  правил перетинання державного кордону України  вимушене  перетинання  державного  кордону  особами, транспортними засобами на суші, заходження іноземних невійськових суден і військових кораблів у територіальне море та внутрішні води України, вимушений вліт повітряних суден та інших літальних апаратів, вчинені в стані крайньої необхідності, а також за інших вимушених обставин. 
		Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із Схеми дій персоналу держприкордонслужби України під час блокування пункту пропуску «Шегині» та групового прориву державного кордону 10.09.2017року (а.с.10а) та оглянутих в судовому засіданні відеоматеріалів про події в МАПП «Шегині» 10.09.2017року, на момент виникнення надзвичайної ситуації (мінування пункту пропуску) та припинення здійснення пропуску через державний кордон України, автобус н/з НОМЕР_1 із ОСОБА_3 та іншими пасажирами безпосередньо в пункт пропуску «Шегині» не прибув, а знаходився на території пункту пропуску «Медика» ОСОБА_4 та зупинився перед лінією державного кордону України, який було перекрито військовослужбовцями прикордонної служби з метою забезпечення режиму в пункті пропуску та недопущення осіб в небезпечну зону.
		Зазначені обставини також вбачаються із змісту Заяви про врятування життя та термінову евакуацію на територію України із зони ймовірного вибуху (а.с.74) в якій заявники (пасажири автобуса в кількості близько 40 осіб) самі вказали про те, що вони «…на даний момент перебувають неподалік пункту пропуску через державний контроль «Шегині»…».
		Тим не менше, незважаючи на неодноразові попередження про мінування пункту пропуску «Шегині» (про що, як слідує із пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_3 разом із іншими пасажирами автобуса були повідомлені ще під час проходження прикордонного контролю зі сторони ОСОБА_4) ОСОБА_3 та декілька інших пасажирів автобуса н/з НОМЕР_1, порушуючи режим у пункті пропуску, вийшли з вказаного автобуса, свідомо наблизилися до лінії державного кордону України, ігноруючи вимоги українських прикордонників щодо необхідності повернення назад на територію ОСОБА_4 у звязку із тимчасовим припиненням здійснення пропуску через державний кордон України, перетнули таку та в подальшому, не реагуючи на вимоги посадових осіб прикордонної служби припинити протиправні дії, за сприянням великої кількості людей, які в цей момент стихійно та з порушенням режиму у пункті пропуску увійшли на територію пункту пропуску «Шегині» з української сторони та прорвали лінію військовослужбовців, здійснили переміщення на територію України через небезпечну зону пункту пропуску «Шегині» в час коли даний пункт пропуску не функціонував та прикордонний контроль не здійснювався, тим самим наражаючись на потенційно існуючу загрозу життю та здоровю. 
		Слід наголосити, що стаття 18 КУпАП, на яку покликається сторона захисту, передбачає, що стан крайньої необхідності виникає коли небезпека за таких обставин не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Це - одне з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
		Суд вважає, що за вказаних обставин ОСОБА_3 не перебував у стані крайньої необхідності відповідно до ст.18 КУпАП, оскільки у даному випадку усунення можливої небезпеки для життя та здоровя могло бути забезпечено шляхом повернення ОСОБА_3 разом із іншими пасажирами автобуса у встановленому законом порядку на територію ОСОБА_4 до завершення перевірки пункту пропуску «Шегині» групою вибухотехніків на предмет виявлення вибухівки та відновлення роботи пункту пропуску та прикордонного контролю в повному обсязі. Тобто, без заподіяння шкоди охоронюваним законом інтересам.
		При цьому, матеріали справи не містять жодних відомостей щодо блокування пункту пропуску з боку території ОСОБА_4 і такі не були надані стороною захисту, а тому у ОСОБА_3 та інших пасажирів автобуса не було створено жодних обмежень щодо фізичної можливості повернутися у автобус чи на територію польського пункту пропуску.
		На думку суду, за даних обставин евакуація вказаних осіб на територію України через небезпечну зону території пункту пропуску «Шегині», при надходженні інформації про його мінування, спричинила реальну загрозу їхньому життю та здоровю.
		Приймаючи до уваги вищевикладене, твердження ОСОБА_3 щодо вимушеного перетинання державного кордону у стані крайньої необхідності не знайшли свого обґрунтованого підтвердження. 
		Щодо посилання ОСОБА_3, та його захисників на застосування положень ч.3 ст.204-1 КУпАП у звязку із звернення ним на території України із заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
		Частиною 3 ст.204-1 КУпАП передбачено, що чинність цієї статті не поширюється на випадки повернення в Україну без встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, якщо вони звернулися із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»
		З наведеного вбачається, що підставою для застосування положення ч.3 ст.204-1 КУпАП є звернення у встановленому законом порядку відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
		Так, пунктом 8 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті.
		Пунктом 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
		Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний кордон України» пропуск осіб, які незаконно перетинають державний кордон України з наміром бути визнаними біженцями чи особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, і у яких відсутні документи, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, здійснюється без таких документів.
		Частиною 4 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають «Правила
		розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011року № 649 (далі - Правила).
		Вищевказаними Правилами також затверджено зразок заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Додаток до Правил).
		Відповідно до п.2.1 Правил уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
		а) встановлює особу заявника;
		б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
		в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
		ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
		д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
		е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
		ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
		з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
		Відповідно до п.2.2 вищевказаних Правил рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
		Згідно з п.2.4 Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
		Згідно з п.3.1 Правил у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 5); в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 8), та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою (додаток 9); е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника (додаток 10); є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
		Згідно п.3.2 Правил у день отримання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає заявникові під підпис у журналі реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4) довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до зазначеного журналу. Довідка видається строком на один місяць.
		Пунктом 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
		Не знайшло свого підтвердження  те, що ОСОБА_3 особисто звертався до органу ДМС із заявою-анкетою встановленого зразка про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, як це передбачено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», та те, що під час незаконного перетинання державного кордону України ОСОБА_3 у встановленому законом порядку повідомляв посадових осіб Державної прикордонної служби України про свій намір бути визнаним в Україні особою, яка потребує додаткового захисту, не звертався до цих посадових осіб із заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту.
		Суд не бере до уваги твердження ОСОБА_3, та його захисників, про те, що він звертався із усними заявами до генерал-майора ОСОБА_5 про те, що у нього в наявності є дійсний паспорт громадянина України для виїзду за кордон на підставі якого він має право законно перетнути державний кордон України, та про свій намір звернутися за захистом в Україні, оскільки генерал-майор ОСОБА_5 за вищевказаних обставин не був уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України для перевірки документів необхідних для перетину державного кордону України та надання дозволу на перетинання державного кордону України, а також для розгляду будь-яких заяв, клопотань чи отримання пояснень від осіб, що перетинають державний кордон України, про їх намір бути визнаними біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, про причини їх незаконного перетинання державного кордону України тощо.
		В даному випадку, начальник Західного регіонального управління ДПС України генерал-майор ОСОБА_5, як вбачається із його рапорту від 12.09.2017року (а.с.6-8), особисто очолював резервну групу військовослужбовців прикордонної служби на території пункту пропуску «Шегині» з метою недопущення можливих провокацій та різного роду конфліктних ситуацій.
		На той час, у звязку із надходженням інформації про мінування пункту пропуску «Шегині» та оголошенням команди «Набат», прикордонний контроль взагалі не здійснювався, перевірка документів не проводилася, пропуск будь-яких осіб чи транспортних засобів через державний кордон України тимчасово припинився.
		Тим не менше, як слідує із наданих в судовому засіданні пояснень ОСОБА_3 як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, 11.09.2017року він звернувся до Головного управління ДМС у Львівській області із заявою (а.с.80-82), в якій просив визнати його особою, яка потребує додаткового захисту.
		Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що по даній заяві уповноваженою посадовою особою територіального органу ДМС прийнято рішення щодо прийняття заяви про визнання особою, яка потребує додаткового захисту. 
		Довідки про звернення за захистом в Україні, яка є належним документом, що засвідчує факт звернення особи із заявою про визнання особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ОСОБА_3 чи його захисники в ході розгляду справи суду також не надали.
		Згідно листа Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області «Про надання інформації» №19583 від 18.09.2017року (а.с.20) станом на 18.09.2017року ОСОБА_3 Міхеіл до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» порядку не звертався.
		За таких обставин, суд не вбачає підстав для застосування в даному випадку положення ч.3 ст.204-1 КУпАП, оскільки ОСОБА_3 не звернувся у встановленому законом порядку відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Факт незаконного перетинання ОСОБА_3, разом із групою осіб, державного кордону України в пункті пропуску «Шегині» з порушенням встановленого порядку, а саме без проходження прикордонного контролю та без надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону України, підтверджується такими доказами по справі: 
		-         протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №115645 від 12.09.2017р.; 
		-         рапортом інспектора прикордонної служби ВПС «Шегині» ОСОБА_9 від 10.09.2017року; 
		-         рапортом начальника Західного регіонального управління ДПС України ОСОБА_5 від 12.09.2017року; 
		- послідовним переліком подій в хронологічному порядку щодо виникнення обстановки в пункті пропуску «Шегині» 10.09.2017року», викладеним Центром управління службою Мостиського прикордонного загону ЗРУ ДПС України;
		- схемою дій персоналу держприкордонслужби України під час блокування пункту пропуску «Шегині» та групового прориву державного кордону 10.09.2017року; 
		- письмовими поясненнями ОСОБА_3 як особи яка притягається до адміністративної відповідальності від 12.09.2017року;
		- оглянутими в судовому засіданні відеоматеріалами про події, які мали місце 10.09.2017року в пункті пропуску «Шегині»; 
		- листом Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області «Про надання інформації» №19583 від 18.09.2017року;
		- витягом із посадової інструкції першого заступника начальника відділу прикордонної служби «Шегині»;
		- витягом з плану локалізації нестандартних ситуацій на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Шегині» Мостиського прикордонного загону у випадку оголошення команди «Набат»;
		- копією заяви про врятування життя та термінову евакуацію на територію України із зони ймовірного вибуху, адресованої начальнику Західного регіонального управління ДПС України генералу ОСОБА_5 від 10.09.2017року.
		Суд відноситься критично до пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності М.ОСОБА_3 та його захисту, наданих ними в судовому засіданні, та розцінює такі, як намагання уникнути адміністративної відповідальності за скоєне адміністративне правопорушення.
		Аналізуючи вищенаведені докази, здобуті в ході розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, приходжу до переконання в доведенні винності ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП,  перетинання державного кордону України в пунктах пропуску через державний кордон України без дозволу відповідних органів влади, вчинене групою осіб.
		Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
		Таким чином, враховуючи характер та обставини вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини та майновий стан, вважаю за доцільне застосувати до ОСОБА_3 адміністративне стягнення - штраф в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень.
		Крім того, у відповідності до вимог ст.40-1 КУпАП та ст.4 Закону України «Про судовий збір», є всі підстави для стягнення з особи, на яку накладено адміністративне стягнення, судового збору в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 320 гривень.
		Керуючись ч.2 ст.204-1, ст.ст.1, 9, 16, 23, 33, 40-1, 245, 251, 252, 280, 283-285 КУпАП, ст.4 Закону України «Про судовий збір», суддя, 
		п о с т а н о в и в :
		Визнати винним ОСОБА_3 Міхеіла Ніколозовича у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.204-1 КУпАП, та призначити йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.
		Стягнути з ОСОБА_3 Міхеіла Ніколозовича в дохід держави 320 (триста двадцять) гривень судового збору.
		Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником до апеляційного суду Львівської області протягом десяти днів з дня її винесення.
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		Суддя                          (підпис)                    Ю.Б.Білоус
		З оригіналом згідно:      
		Суддя                                                                         Ю.Б.Білоус
		 
		Постанова набрала законної сили
		«    »                                     20    р.
		Суддя                               Ю.Б.Білоус

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...