Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/127-09 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2009. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		73000, м. Херсон, вул. Горького, 18 
		_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
			01.12.2009  Справа № 2/127-09 
			Господарський суд Херсонської області у складі судді  Скобєлкіна С.В. при секретарі Котенко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу  
			за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Херсон 
			до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Херсон  
			про стягнення 29504,99 грн. 
			 
				та за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Скадовськ Херсонської області  
				до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Скадовськ Херсонської області 
				про визнання договору обміну-продажу продукції неукладеним, розірвання договору обміну-продажу продукції  
				 
					за участю представників сторін: 
					від позивача - ОСОБА_3, довіреність від 10.06.2009р. 
					ОСОБА_4, довіреність у справі 
					ОСОБА_1, підприємець 
					від відповідача - ОСОБА_5, довіреність від 28.07.2009р. 
					 
						в с т а н о в и в: 
						 
							Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу у сумі 27170,00 грн., а також 378,75 грн. - 3% річних та збитків від інфляції у розмірі 1956,24 грн. Позовні вимоги ґрунтуються на ствердженні про те, що за умовами письмового договору між сторонами від 04.12.2008 року він передав відповідачу олію рослинну у кількості 3800 кг за ціною 7,15 грн. за 1 кг на загальну суму 27170,00 грн. в обмін на 15500 кг насіння соняшника, яке ним від відповідача до цього часу не отримано (а.с.2-3). 
							У подальшому приватний підприємець - ОСОБА_1 на підставі письмової заяви змінив та збільшив свої позовні вимоги, які підтримав в ході розгляду справи в суді. Посилаючись на положення ст.ст.612, 623 ЦК України, позивач вказує, що ПП ОСОБА_2 прострочив більше як на шість місяців виконання зобов'язання з передачі йому 15,5 тон насіння соняшника, у зв'язку з чим виконання відповідачем передбаченого договором зобов'язання з поставки сільськогосподарської продукції втратило інтерес для кредитора, що зумовлює право позивача відмовитись від прийняття виконання зобов'язання боржником і вимагати відшкодування збитків. З урахуванням ринкових цін на продукцію ПП ОСОБА_1 просив стягнути з ПП ОСОБА_2 на його користь 32162,50 грн. збитків (2075,00 грн. х 15,5т.) (т.1 а.с.24-25) 
							В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 на підставі письмової заяви збільшив розмір заявлених вимог про відшкодування збитків до розміру 41850,00 грн., з урахуванням цін на насіння, посилаючись на ст.ст.612, 613 ЦК України (т.1 а.с.63) 
							У судовому засіданні ПП ОСОБА_1 та його представником змінені і збільшені позовні вимоги про стягнення з ПП ОСОБА_2 41850,00 грн., визначених позивачем як завдані йому збитки, підтримані в повному обсязі, з посиланням на надані докази і матеріали справи, положення ст.ст.612, 623 ЦК України. 
							Судом при розгляді справи здійснено з'ясування предмета і підстав заявлених вимог, на що були отримані усні пояснення ПП ОСОБА_1 і його представника, що вони вимагають відшкодування приватним підприємцем ОСОБА_2 саме збитків, в розумінні положень ст.22 ЦК України, з підстав порушення відповідачем господарського зобов'язання, що спливає з умов договору.  
							Відповідач позов не визнав, про що зазначено у письмовому відзиві на позов та представником ПП ОСОБА_2. в судовому засіданні. Невизнання позову мотивовано безпідставністю вимог з боку ПП ОСОБА_1 та ствердженням про те, що договір з позивачем ПП ОСОБА_2 не укладав, олію за накладною № 1 від 04.12.2008 року у кількості 3800 кг загальною вартістю 27170,00 грн. не отримував, стверджуючи про те, що підпис на цьому видатковому документі йому не належить, а печатка підроблена.  
							Крім того, в ході розгляду справи приватний підприємець ОСОБА_2 також звернувся до суду з зустрічним позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання договору обміну продажу продукції від 04.12.2008 року неукладеним та про розірвання вказаного договору з підстав неузгодженості істотних умов правочину, посилаючись на ст.181 ГК України, ст.ст.14, 16, 525, 716 ЦК України, ст.12 ГПК України. 
							Заявлені зустрічні вимоги підтримані представником ПП ОСОБА_2 в судовому засіданні з посиланням на обставини викладені у позовній заяві. 
							Приватний підприємець ОСОБА_1 зустрічний позов не визнав, про що заявив в судовому засіданні разом зі своїм представником, стверджуючи про отримання ПП ОСОБА_2 олії і невиконання останнім свого зобов'язання про передачу 15,5 тон насіння соняшника. Аналогічна позиція ПП ОСОБА_1 викладена у письмовому відзиві на зустрічний позов ПП ОСОБА_2 
							Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши сторони, суд прийшов до висновку про те, що позов ПП ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов ПП ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. 
							Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 04.12.2008 року між приватний підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_2 підписано договір обміну-продажу виробленої продукції, за умовами якого продавець (позивач-1) обмінює вироблену продукцію на товар покупця (відповідача), а саме олію рослинну на насіння соняшника. Після цього, на підставі накладної № 1 від 04.12.2008 року ПП ОСОБА_1 передав, а ПП ОСОБА_2 отримав 3800 кг олії рослинної на загальну суму 27170,00 грн., підтвердженням чого є свідчення самого позивача в судовому засіданні та надані ПП ОСОБА_1 письмові докази, якими є нотаріально посвідчені пояснення свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були присутні при укладанні приватним підприємцем ОСОБА_1 і ОСОБА_2 угоди про обмін олії рослинної на насіння соняшника і засвідчили договір від 04.12.2008 року своїми підписами, свідка ОСОБА_8, яка теж була учасницею вказаних вище дій, а також була присутня при передачі ПП ОСОБА_1 підприємцю ОСОБА_2 3800,00 кг олії соняшникової, зваженні автомобіля на якому з тарою і водієм прибув відповідач. Свідок ОСОБА_9 нотаріально засвідчила, що 04.12.2008 року особисто важила автомобіль для отримання олії на прохання ОСОБА_1 у присутності ОСОБА_2 та його водія. (т. 1 а. с. 46-49). 
							В той же час з дослідженого судом договору від 04.12.2008 року між ПП ОСОБА_1 і ПП ОСОБА_2 вбачається, що за своєю правовою природою він є договором міни, до якого застосовуються положення ст. ст. 715-717 ЦК України, а також загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації, або інші договором, елементи яких містяться в договорі міни, оскільки це не суперечить суті зобов'язання. 
							Між тим, суд вважає вказаний вище договір неукладеним (таким, що не відбувся) з підстав відсутності у ньому усіх істотних умов, притаманних даному виду договорів, що має елементи договору купівлі-продажу товару, а також у зв'язку із неузгодженістю певного ряду умов щодо кількості, ціни, вартості продукції, строків виконання сторонам зобов'язань та порядку розрахунків між ними. 
							Так, договір взагалі не містить даних про те, яку кількість олії за цією угодою має намір обміняти ПП ОСОБА_1, а пункт 1. договору в цій частині залишений не заповненими. Договір також не містить даних про тару та усіх інших умов по ній. У договорі не зазначена ціна та одиниця виміру ціни насіння соняшника, необхідних до нього характеристик як то сорт, вологість, процент сорності, маслянистість, дані про тарування. Загальна кількість насіння також не визначена, оскільки в одному договорі одночасно вказано 4700 кг, 12000 кг (12т), 15т500 кг. В договорі не зазначено у які строки ОСОБА_2 повинен передати насіння ПП ОСОБА_1 та яку відповідальність сторони несуть за порушення договірних зобов'язань, де, коли і на яких умовах повинні здійснюватись прийом-передача матеріальних цінностей, на підставі яких документів і ким саме. В договорі сторони також не вказали строк його дії у часі. 
							В той же час, оскільки позивачем доведено факт оплатної передачі приватному підприємцю ОСОБА_2 3800 кг олії рослинної, а видаткова накладна № 1 від 04.12.2008 року містить у собі як кількість переданого товару, так і його загальну вартість, підпис і печатку особи, що прийняла товар, то за вказаних умов слід вважати, що між сторонами відбувся договір купівлі-продажу. 
							У відповідності до положень ст. 655, 666, 662-664, 669, 671, 673, 689, 691, 692 ЦК України, 263, 264, 293, 173, 193 ГК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. 
							Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші  юридичні факти. 
							Під правочином слід розуміти дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. 
							В свою чергу, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України). 
							Передача товару за накладною, у якій міститься посилання на товар, щодо якого сторони вчиняли певні дії, які викликали зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі, підтверджує та дає підстави вважати визначені дії сторін у справі як виконання досягнутої угоди купівлі-продажу, оскільки у документі чітко позначено найменування товару, одиниця виміру, кількість та його вартість, тобто погоджено всі необхідні умови у відповідності до укладеної домовленості (договору). 
							Обрана сторонами форма накладної із зазначенням усіх суттєвих ознак товару, якими є олія рослинна, наявність у ній підписів сторін, печатки покупця, судом визнається як підтвердження договірної домовленості підприємців з зобов'язаннями сторін передати річ позивачем та сплату вартості цієї речі відповідачем, що не суперечить приписам ст. ст. 11, 509, 526, 638, 639 ЦК України, виходячи із звичайних вимог, які ставляться при оплатній передачі речі від одного власника до іншого. 
							До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.  
							Статтею 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. 
							Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 ГК України та статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. 
							Пункт 2 статті 193 ГК України передбачає, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. 
							Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. 
							Так, майново-господарське зобов'язання, як один з основних видів господарських зобов'язань, виникає при здійсненні господарської діяльності, під якою слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що має цінову визначеність (стаття 3 Господарського кодексу України). Юридичним об'єктом майново-господарського зобов'язання є певна господарська дія - виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг, передача майна, сплата грошей тощо або утримання від певної дії. Такому зобов'язанню відповідає активна (позитивна) поведінка зобов'язаної сторони, спрямована на виконання нею вимог управленої сторони. Матеріальним об'єктом майново-господарського зобов'язання є відповідна продукція, товари, роботи, послуги, гроші або інше майно. 
							Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 
							Отже, за цим договором одна сторона-покупець зобов'язана оплатити обумовлений з продавцем товар, а останній - передати його покупцеві. 
							У випадку, що розглядається, ПП ОСОБА_1 передав відповідачу - ПП ОСОБА_2 товар загальною вартістю 27170,00 грн. який ним був отриманий, то зазначене вказує на наявність обов'язку: оплатити вартість товару або повернути його позивачу. 
							За обставин наведених вище, суд прийшов до висновку про наявність у позивача правових підстав для стягнення з відповідача вартості отриманого ним товару за умови звернення з відповідним позовом до суду. 
							Як зазначалось вище, позовні вимоги ПП ОСОБА_1 ґрунтуються на ствердженні позивача про завдання йому збитків приватним підприємцем ОСОБА_2 
							З цих підстав суд вважає необхідним зазначити наступне. 
							Згідно положень статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Упущеною вигодою є ті втрати, яких фактично зазнала особа внаслідок порушення цивільного права та інтересу, тобто ті доходи, які особа, яка зазнала посягання, могла б отримати у випадку відсутності порушення цивільного права чи протиправного посягання. При обчисленні розміру упущеної вигоди першочергове значення має визначення достовірності (реальності) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов'язок щодо доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на потерпілого. 
							Відповідно до ст.224 ГК України на кредитора покладається обов'язок доказати розмір збитків, завданих йому порушенням зобов'язання. При цьому, кредитор має не лише точно підрахувати розмір заподіяних йому збитків, але й, підтвердити їх документально. Отже, пред'явлення вимог про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. 
							Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, правові наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею 611 того ж кодексу, в тому числі і відшкодування збитків. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу, необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (п.1 ст.614 ЦК України). 
							Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. 
							Згідно зі статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушень у сфері господарювання. 
							Статті 218 ГК України і 614 ЦК України визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин у особи виникає право на відшкодування завданих збитків. 
							Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивну та суб'єктивну сторону. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб'єкта господарювання, а також причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і збитками; суб'єктивну сторону господарського правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків. 
							Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як право порушення. 
							Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. 
							Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. 
							Виходячи з системного аналізу вищезазначених норм права, враховуючи фактичні обставини справи та досліджені докази, суд прийшов до висновку про недоведеність позивачем ПП ОСОБА_1 факту спричинення йому збитків відповідачем ПП ОСОБА_2 у розумінні норм цивільного господарського законодавства та статей 32-33 Господарського процесуального кодексу України. 
							Врахування положень ст.33 ГПК України у даному випадку умісно тому, що за цією нормою закону кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши про це відповідні докази. При цьому суд також зазначає, що статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування та відповідальності за доведеність своїх вимог чи заперечень на сторони, вимагає від останніх ініціативи та активності в реалізації процесуальних прав. 
							Згідно ст.22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повною та, об'єктивного дослідження всіх обставин справи. 
							Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості. ПП ОСОБА_1 та його представник в повній мірі і належним чином надані процесуальні права не використали, достатніх, належних і переконливих доказів в обґрунтування своїх вимог не надали. 
							Розглядаючи позовні ПП ОСОБА_1 суд також враховував й те, що відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", заподіяна шкода (збитки) підлягають відшкодуванню в повному обсязі особою, яка їх заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. 
							Таким чином, сукупність досліджених обставин свідчить про те, що за відсутністю неправомірної поведінки з боку приватного підприємця ОСОБА_2, настання реальних збитків, заподіяних їх відповідачем, причинного зв'язку між ними і вини відповідача, відсутні правові підстави для стягнення зазначеної ПП ОСОБА_1 у позовній заяві грошової суми. 
							З огляду на викладене суд вважає, що позивач ОСОБА_1 лише набув право вимагати від ПП ОСОБА_2 оплати отриманого ним товару, але такі вимоги по даній справі відсутні, а позовні вимоги ПП ОСОБА_1 стосуються відшкодування збитків. В той же час, підстави для задоволення позову ПП ОСОБА_1 відсутні, оскільки позивачем не доведено факт спричинення йому збитків з боку ПП ОСОБА_2, з урахуванням фактичних обставин, вимог по зустрічному позову, правових норм, які регулюють правовідносини у сфері відшкодування збитків. 
							За відсутністю у договорі між ПП ОСОБА_1 і ПП ОСОБА_2 істотних умов, суд у відповідності до положень п.8 ст.181 ГК України визнає його неукладеним (таким, що не відбувся), що дає правові підстави для задоволення першої частини позову ПП ОСОБА_2 
							З урахуванням вищевикладеного, суд вважає безпідставними позовні вимоги ПП ОСОБА_2 про розірвання договору від 04.12.2008 року, оскільки по-перше, позивач не зазначив, з яких саме правових підстав договір підлягає розірванню, а по-друге, оскільки договір вже визнано неукладеним, то неможливо неіснуючий договір розірвати. З цих підстав суд в цій частині позов ПП ОСОБА_2 залишає без задоволення. 
							Судові витрати по даній справі відповідно до результатів її розгляду та згідно до положень ст.49 ГПК України суд пропорційно розміру задоволених вимог покладає на ПП ОСОБА_1, з вини якого спір за позовом ОСОБА_2 був доведений до судового розгляду. 
							На підставі викладеного, вищезазначених правових норм та керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, суд - 
							в и р і ш и в: 
							 
								1. У задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_1 відмовити. 
								2. Позов приватного підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково. 
								3. Визнати договір обміну-продажу продукції, виробленої підприємством від 04 грудня 2008 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_2 неукладеним. 
								4. В іншій частині позову відмовити. 
								5. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, р/р. не відомий на користь Приватного підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, р/р. не відомий - судові витрати по справі, а саме 47,50 грн. (сорок сім грн. 50 коп.) по сплаті державного мита та 118,00 грн. (сто вісімнадцять грн.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 
								Наказ видати після набрання рішенням законної сили. 
								6. Рішення направити сторонам по справі. 
								 
									 
										 
											Суддя С.В.Скобєлкін

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...