Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/49142/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 26.09.2017. Зареєстровано: 27.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		     
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/49142/16-ц 
		Категорія 29 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		18 вересня 2017 року Печерський районний суд м. Києва 
		у складі:
		головуючого судді - Писанця В.А., 
		при секретарі - Ясеновенко К.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО, -
		В С Т А Н О В И В :
		У жовтні 2016 року ОСОБА_1звернувся до суду із вказаним позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:
		- стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України на його користь заподіяну під час проведення антитерористичної операції матеріальну шкоду в сумі 2 076 445,16 грн. 
		- стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України на його користь заподіяну моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн.
		В обґрунтування позову зазначив, що в липні 2014 року в селищі Піски Ясинуватського району Донецької області українські військові підрозділи проводили антитерористичну операцію, під час якої снарядами були пошкоджені його житловий будинок з житловою прибудовою та надвірними побудовами в результаті чого він має нежилий стан, потребує капітального ремонту і не може використовуватись його родиною для подальшого проживання, а тому позивач із сім'єю був змушений його покинути і на даний час орендувати житло в Києво-Святошинському районі Київській області.
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 позов підтримали та просили задовольнити у повному обсязі.
		Представник відповідача Кабінету міністрів України - Харчук Р.І. в судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі.
		Представник відповідача Головного управління Національної Гвардії України - Вакаров І.В. в судовому засіданні заперечував проти позову у повному обсязі, посилаючись на доводи викладені у письмових запереченнях (Том ІІ а.с. 6-34).
		Представник відповідача Антитерористичного центру при Службі безпеки України - Трохимчук В.С. у судовому засіданні заперечував проти позову та просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі, вказуючи на доводи, викладені у письмових запереченнях (Том І а.с. 212-228).
		Представник відповідача Міністерства внутрішніх справ України в судовому засіданні заперечував проти позову у повному обсязі, посилаючись на доводи викладені у письмових запереченнях (Том ІІ а.с. 74-83).
		Представник відповідача Міністерства оборони України у судове засідання не з'явився, про судовий розгляд повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомлено, згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин. 25 липня 2017 року до суду подані письмові заперечення (Том ІІ а.с. 49-55).
		Відповідач Державна казначейська служба України представника у судове засідання не направила, повідомлена про судовий розгляд належним чином, про причини неявки представника до суду не повідомлено, за приписами ч. 2 ст. 77 ЦПК України, вважається, що він не з'явився в судове засідання без поважних причин. 
		Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали,наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинку розміром 78,5 кв.м. з житловою прибудовою та надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17 липня 2007 року серії НОМЕР_2, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та технічним паспортом від 24 січня 2007 року (Том І а.с. 12-16).
		Земельна ділянка розміром 0,12 га, на якій розташований вказаний житловий будинок та господарські споруди, належить ОСОБА_1 згідно державного акту про право власності на землю, виданого на підставі рішення Пісківської сільської Ради народних депутатів від 26 липня 1995 року, який видано 02 червня 1997 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №862 (Том І а.с. 17).
		18 червня 2015 року та в подальшому під час проведення антитерористичної операції в селищі Піски Ясинуватського району Донецької області було пошкоджено будинок, житлові прибудови та надвірні побудови, належні ОСОБА_1, де він мешкав разом із своєю сім'єю.
		Виявивши факт зруйнування свого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, та пошкодження всього майна, що знаходилося всередині них, позивач ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів, подавши заяву про вчинення кримінального правопорушення за місцем свого тимчасового проживання - до Києво-Святошинського РВ ГУ МВС України в Київській області. Заяву від 15 липня 2015 року про кримінальне правопорушення було прийнято і зареєстровано в ЄРДР за № 12015110200002590 (Том І а.с. 25). 
		ОСОБА_1, будучи допитаним судом в якості свідка, показав суду, що після початку проведення бойових дій в період з липня 2014 року по січень 2015 року він разом із дружиною проживав в с.Піски. За весь час проживання як в будинок, так і в земельну ділянку періодично потрапляли снаряди з мінометів та реактивних систем залпового вогню «Град». Внаслідок чого його життя та життя його дружини піддавалось постійній загрозі, будинок поступово руйнувався від попадання снарядів. Також, внаслідок обстрілів с. Піски, в земельній ділянці до тепер знаходиться велика кількість нездитонувавших снарядів. 10 січня 2015 року під час чергового артилерійського обстрілу с.Піски в дах будинку влучив бронебійний-запалювальний снаряд, від якого загорівся та всередині вигорів весь будинок, а також все майно, яке знаходилось в ньому. В момент обстрілу він разом з дружиною ховався в підвалі будинку. Після того як обстріл закінчився позивач з дружиною вибігли з палаючого будинку. Загасити пожежу не було за можливе, оскільки в селищі не було води та пожежних машин. У зв'язку з чим позивач разом зі своєю родиною був вимушений покинути житло та з метою безпеки виїхати в Київську область, де наразі орендує житло та став на облік як тимчасово переміщена особа. 
		Будучи допитана у судовому засіданні в якості свідка, дружина позивача ОСОБА_11 пояснила суду, що проживала з 1997 року разом із позивачем та сім'єю в будинку АДРЕСА_1. 18 липня 2014 року розпочався збройний конфлікт, лінія зіткнення якого перейшла на територію с. Піски. З першого дня бойових дій в селищі пропали вода і газ. Увесь період перебування у вказаному селищі продовжувались обстріли житлових будинків. Будинок в якому вони проживали із сім'єю руйнувався поступово. В періоди обстрілів разом із позивачем ховались в підвалі будинку. 
		Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 пояснили суду, що до початку проведення Антитерористичної операції працювали разом із позивачем та проживали в АДРЕСА_1, також дані свідки підтвердили факт руйнування будинку та прибудинкових територій, які належали ОСОБА_1
		Згідно звіту про незалежну оцінку збитків, завданих в результаті руйнування під час проведення АТО, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_14 станом на 01 серпня 2017 року спричинена йому матеріальна шкода становить 1 817 989,16 грн. (Том ІІ а.с. 173-206).
		Окрім того, як вбачається з довідки № ДЗЖ-150 від 09.09.2015, виданої Виконавчим комітетом Пісківської сільської ради, внаслідок того, що фактично з 18.07.2014 на території с. Піски Ясинуватського району Донецької області велися активні бойові дії, інфраструктура селища була зруйнована повністю - електропостачання, газопостачання, водопровід, каналізація, дороги, транспортні магістралі, дротяний зв'язок. Внаслідок розривів величезної кількості артилерійських мін і снарядів, земля, і відповідно колодязі та свердловини виявилися забруднені. Так як селище обстрілювалося протягом року майже цілодобово снарядами з старих складів Російської Федерації, на поверхні землі і під землею є безліч мін і снарядів, які не розірвалися, крім того, околиці селища - заміновані. Враховуючи вищесказане, як наголошено у довідці Виконуючим обов'язки Пісківського голови ОСОБА_1, відновлення будівлі і селища в цілому не є можливим (Том І а. с. 18).
		Згідно зі статтею 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Положеннями статтей 11, 27, 60 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		У відповідності з приписами статті 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до статті 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Положення статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
		Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» від 02 грудня 2015 року № 1275-р. село Піски, Ясинуватського району, Донецької області, відноситься до населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція.
		Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		У відповідності з частиною першою статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).
		Проте, у порушення статті 41 Конституції України, право приватної власності позивача порушено - поза його волею та не з його вини житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка стали непридатними для подальшої експлуатації, що підтверджується письмовими доказами, що містяться у матеріалах справи, зокрема звітом про незалежну оцінку збитків, завданих в результаті руйнування під час проведення АТО, складеним суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_14, довідкою № ДЗЖ-150 від 09 вересня 2015 року, виданої Виконавчим комітетом Пісківської сільської ради, звітом про незалежну оцінку збитків, завданих у результаті руйнування під час проведення антитерористичної операції майну, що належить позивачу ОСОБА_1, а саме житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, та меблям, які розташовані у житловому будинку станом на 01 серпня 2017 року, численними фотоматеріалами та показами допитаних свідків.
		Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
		Однак, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.
		Антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, як визначено статтею 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-VII від 05 червня 2014 року).
		Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.
		Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону № 638-IV, терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18 травня 2010 року № 2258-VI).
		Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
		Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.
		Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, село Піски Ясинуватського району Донецької області (пункт 2.18 Переліку), в якому був розташований житловий будинок позивачів, належить до населених пунктів, в яких здійснюється антитерористична операція.
		Статтею 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.
		Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
		Суб'єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.
		Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, яким було передбачено, зокрема:
		- забезпечення роботи місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької та Луганської областей, на рівні районів і міст обласного значення Донецької та Луганської областей (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування);
		- забезпечення визначення обсягу руйнувань, обстеження несучої здатності будівель, що потребують першочергового відновлення, об'єктів інфраструктури, виготовлення відповідної проектної документації (виконавці: Державне агентство з питань відновлення Донбасу, Мінрегіон, Мінінфраструктури, місцеві штаби, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (за згодою).
		На виконання цього розпорядження Кабінету Міністрів головою Донецької обласної державної адміністрації видано розпорядження від 05 січня 2015 року № 1 «Про створення штабу з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області», яким створено штаб з організації відновлення об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення населених пунктів Донецької області та головам райдержадміністрацій, міським головам було доручено створити та забезпечити роботу місцевих штабів з питань, пов'язаних з відновленням інфраструктури та життєдіяльності населених пунктів Донецької області на відповідній території; організувати роботу зі складання переліку пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем життєзабезпечення на відповідній території та розробки проектно-кошторисної документації, отримання експертних висновків для подання на розгляд штабу.
		Відповідно до статті 4 та частини 4 статті 5 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 жовтня 2012 року № 5461-VI).
		Тобто, матеріалами справи доведено, що житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями позивача був розташований в районі зіткнення розташування українських військових з терористами, пошкоджений у період проведення антитерористичної операції та внаслідок її проведення. Факт руйнування та висновок про те, що він не придатний для подальшої експлуатації, підтверджується звіту про незалежну оцінку збитків, завданих у результаті руйнування під час проведення антитерористичної операції майну, що належить позивачу ОСОБА_1, а саме житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами, та меблям, які розташовані у житловому будинку станом на 01 серпня 2017 року.
		Як зазначив позивач, у зв'язку із обстрілами він був змушених покинути свій будинок, у якому проживав постійно та який був єдиним житлом.
		Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статті 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.
		Враховуючи зазначене, доводи представників відповідачів про те, що належним відповідачем по цій справі є заподіювач шкоди, який не встановлений досудовим слідством у кримінальному провадженні, не ґрунтуються на законі.
		Відповідно до статті 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.
		Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.
		У відповідності з положеннями статті 30 ЦПК України, держава може виступати стороною у цивільному процесі. Проте держава є особливим суб'єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати в суді свої права безпосередньо.
		Відповідно до частини четвертої статті 38 ЦПК України, державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника, тобто свою цивільну процесуальну правосуб'єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади за допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.
		Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивач в якості відповідача зазначив саме Державу Україна та відповідно до частини 4 ст. 38 ЦПК України як представників держави - Кабінет Міністрів України, Державну казначейську службу України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної Гвардії України.
		Положення статті 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначають, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Згідно зі статтею 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
		Решта суб'єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема і Служба безпеки України, є суб'єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України в порядку, визначеному Конституцією і законами України.
		Указом Президента України від 14 квітня 1999 року № 379/99 затверджено Положення про Антитерористичний центр та його координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України.
		Пунктом 1 зазначеного Положення передбачено, що Антитерористичний центр (далі - Центр) є постійно діючим органом при Службі безпеки України, який здійснює координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом у запобіганні терористичним актам щодо державних діячів, критичних об'єктів життєзабезпечення населення, об'єктів підвищеної небезпеки, актам, що загрожують життю і здоров'ю значної кількості людей, та їх припиненні.
		Положення пункту 3 Положення передбачає, що основними завданнями Центру є: організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом.
		Згідно з підпунктом третім пункту 4 Положення, Центр відповідно до покладених на нього завдань: координує і організовує підготовку і проведення заходів щодо припинення терористичних проявів, а також дії підрозділів і сил, які залучаються до здійснення цих заходів.
		У пункті 21 Положення зазначено, що Центр утримується за рахунок коштів, визначених окремим рядком у Державному бюджеті України. Центр є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, бланки, печатки і штампи зі своїм найменуванням, а також печатку із зображенням Державного Герба України.
		Таким чином, проведенням антитерористичної операції в України керує Антитерористичний центр.
		Абзац 19 частини першої статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначає, що антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
		Відповідно до частини четвертої статті 38 ЦПК України, позивачі заявляють позовні вимоги до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України як представників Держави Україна.
		Згідно зі статтею 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		У відповідності зі статтею 4 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом», а саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» контроль за діяльністю суб'єктів боротьби з тероризмом здійснюється Президентом України та Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Конституцією і законами України.
		Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України у системі суб'єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами ресурсами, він є представником Держави.
		Іншими співвідповідачами є Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України та Національна гвардія України, воєнізовані підрозділи яких брали участь у проведенні антитерористичної операції. Крім того, співвідповідачем є Державна казначейська служба України, з якої має бути відшкодовано матеріальну та моральну шкоду.
		Положення статті 43 Бюджетного кодексу України визначають, що безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України. Саме така правова позиція викладена в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», що роз'яснює подібні за змістом відносини.
		Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не визначає механізм визначення розміру відшкодування. Проте такий визначений Кодексом цивільного захисту України (Закон від 02 жовтня 2012 року № 5403-VI), який введено в дію з 01 липня 2013 року.
		Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція Держави (саме вона і є відповідачем по справі), спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).
		Згідно з пунктом 24 статті 2 Кодексу, надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
		До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальні та воєнні (пункт 4 ст. 5 Кодексу).
		Відповідно до статті 6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб'єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.
		Одним з таких суб'єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до частини 2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п. 24).
		Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб'єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині четвертій статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
		Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом».
		Відповідно до пункту шостого частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України, громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.
		Частиною першою статті 86 Кодексу передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.
		Відповідно до частин 3, 4, 7, 8 статті 86 Кодексу цивільного захисту України, будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований (частина 3).
		Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок (частина 4).
		Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується (частина 7).
		Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються (частина 8).
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р) затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р було затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей, згідно якого Мінрегіон, Мінсоцполітики, Мінекономрозвитку, Мін'юст, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проект Порядку надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях.
		Проте до теперішнього часу такий спеціальний нормативно-правовий акт не прийнятий.
		Цим же Планом Мінрегіон, Мін'юст, Мінінфраструктури, Мінекономрозвитку, Мінфін були зобов'язані у жовтні 2014 року підготувати та внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів щодо фінансування за рахунок резервного фонду державного бюджету першочергових проектів з відновлення пошкоджених (зруйнованих) об'єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 250 затверджений Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, яким передбачено надання субвенцій обласним бюджетам Донецької та Луганської областей на відновлення їх інфраструктури. Згідно цього Порядку субвенція спрямовується на реалізацію таких проектів і заходів у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що постраждали внаслідок проведення антитерористичної операції і на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, зокрема що стосується житлового фонду - лише на реконструкцію, капітальний ремонт, проектні та вишукувальні роботи на об'єктах житлового фонду комунальної власності, що зазнали пошкодження внаслідок проведення антитерористичної операції.
		Що стосується відновлення об'єктів житлового фонду приватної власності, субвенції на нього не надавалися.
		Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		Однак, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
		Відповідно до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.
		Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.
		Враховуючи, що спеціальні нормативно-правові акти щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, відсутні, з системного аналізу Кодексу цивільного захисту України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» випливає, що вони регулюють подібні за змістом відносини, відповідно до частини 8 ст. 8 ЦПК України до спірних правовідносин щодо відшкодування позивачам шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження їхнього майна і, зокрема, житлового будинку терористичним актом, а саме, щодо механізму визначення розміру відшкодування, слід застосовувати норму ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, яка узгоджується із статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».
		Частиною дев'ятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.
		Відповідачами суду не надано доказів про те, що позивач відмовився добровільно передати пошкоджений житловий будинок органу місцевого самоврядування. 
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
		Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції).
		Відповідно до статті 7 Кодексу цивільного захисту України одним з основних принципів здійснення цивільного захисту є гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності.
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.
		Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 9 ст. 8 ЦПК України).
		На підставі вищевикладеного, доводи представників відповідачів, на які вони посилаються як на підставу для відмови у задоволенні позову, судом відхиляються як такі, що не ґрунтуються на законах.
		У відповідності з статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Доган та інші проти Туреччини» від 29 червня 2004 року Суд наголосив, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності (рішення у справі «Маркс проти Бельгії» від 13 червня 1979 року). Однак поняття «майно» у статті 1 має автономне значення, яке, безперечно, означає не лише право власності на матеріальні речі; для цілей цього положення деякі інші права та інтереси, які становлять надбання, також можна вважати «майновими правами», тобто «майном» (рішення у справі «"Ґазус Досьєр-унд Фордертехнік ҐмбХ" проти Нідерландів» від 23 лютого 1995 року; у справі «Компанія "Матуш е Сільва" та інші проти Португалії». Тому безперечно, питання, яке постає за цим пунктом, полягає у з'ясуванні можливості вважати сукупну господарську діяльність заявників «майном», яке належить до сфери застосування гарантії, передбаченої статтею 1 Першого протоколу. 
		Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, слід вказати на безперечність того факту, що позивач проживав в АДРЕСА_1, відповідно мав певні господарські ресурси, що знаходилися у будинку, спорудах і будівлях поряд, на їхній земельній ділянці, що може кваліфікуватися як «майно» для цілей статті 1 Першого протоколу, відтак і підлягає відшкодуванню його втрата.
		Слід зазначити, що на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
		Так, 21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Як вбачається з вимог уточненої позовної заяви позивач просить стягнути з відповідачів на його користь 2 076 445,16 грн., однак, зі звіту про незалежну оцінку збитків, завданих в результаті руйнування під час проведення АТО, складеного суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_14 вбачається, що спричинена йому матеріальна шкода становить 1 817 989,16 грн., а отже і вимоги щодо відшкодування майнової шкоди, спричиненої в результаті проведення АТОпідлягають частковому задоволенню.
		Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Через руйнування будинку позивача, внаслідок проведення АТО на території с. Піски, він залишився без житла та був вимушений істотно змінити спосіб життя, змінити місце проживання, разом з сім'єю був вимушені переїхати зі свого житла в орендоване житло у чужому місті. Такі обставини змушують позивача перебувати у стані постійного стресу. 
		Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Доган та інші проти Туреччини» від 29 червня 2004 року), суд визнає факт докладання Державою зусиль для виправлення ситуації внутрішньо переміщених осіб взагалі, для цілей цієї справи він вважає їх недостатніми та неефективними, наміри не були трансформовані в практичні заходи з виправлення ситуації, не допущення погіршення стану, зокрема відшкодування втрат, які понесли особи, котрі вимушені були залишити свою оселю, майно, забезпечення їх житлом та іншими соціальними благами, яких вони були позбавлені.
		Таким чином, у вказаному рішенні Європейський суд, ухвалюючи рішення, вказав, що органи влади не лише не сприяли поверненню заявників, а й не забезпечили їх альтернативним житлом чи роботою. Мало того, допомогу, яку було одержано, на думку Суду, є недостатньою для прожиття, заявникам не було надано ніяких коштів, які могли б забезпечити достатній рівень життя чи активний процес повернення. Суд вважає, що основний обов'язок і відповідальність органів влади полягає у створенні умов та наданні відповідних засобів, які дали б заявникам змогу добровільно, безпечно і гідно повернутися у свої оселі чи місця традиційного проживання або за власним бажанням переселитися в інші райони країни (відповідно до принципів 18 і 28 «Керівних принципів ООН з проблеми внутрішньо переміщених осіб» (E/CN.4/1998/53/Add.2) від 11 лютого 1998 року). 
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.
		Отже суд, приходить до висновку про часткове задоволення вимог, що стосуються відшкодування моральної шкоди завданої проведенням АТО.
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 8, 41, 56 Конституції України, ст. ст. 22, 23, 319, 321, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 7, 21, 86 КЦЗ України, ст. ст. 1, 3, 4, 19, 30 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 1-16, 28-32, 38-44, 57-63, 66, 79, 80, 88, 157-196, 28, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО - задовольнити частково.
		Відшкодувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок коштів Державного бюджету України матеріальну шкоду, завдану терористичним актом за пошкоджений будинок АДРЕСА_1 та майно в сумі 1 817 989,16 грн. 
		Відшкодувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок коштів Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.. 
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. 
		Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя                                                                                        В. А. Писанець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...