Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/8135/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти правосуддя; Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2017. Зареєстровано: 27.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 29.09.2017.
Дата набрання законної сили: 18.09.2017
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/785/952/17
		Номер справи місцевого суду: 520/8135/15-к 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 18.09.2017 року                                 м. Одеса
		   Апеляційний суд Одеської області в складі:
		головуючого судді - ОСОБА_2 ,
		суддів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
		за участю:
		секретаря - ОСОБА_5 ,
		прокурора - ОСОБА_6 ,
		захисника -  ОСОБА_7 , 
		обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №42013170000000562 від 28.11.2013 року за апеляційною скаргою та доповненнями до неї прокурора прокуратури Одеської області ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду м. Одеса від 15.05.2017 року, яким 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Одеси, громадянин України, українець, працюючий на посаді судді Одеського окружного адміністративного суду, одружений, зареєстрованого та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий;
		за пред`явленим йому звинуваченням у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення; Доля речових доказів у кримінальному провадженні вирішена у відповідності до вимог ст. 100 КПК України, -
		                      встановив
		Вироком Київського районного суду м. Одеса від 15.05.2017 року, ОСОБА_8 визнаний невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України та виправданий.
		Як зазначено у вироку суду першої інстанції, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, який було вчинено за наступних обставин:
		Указом Президента України № 1472/2003 від 20.12.2003 року ОСОБА_8 призначено на посаду судді Суворовського районного суду м. Одеси строком на п`ять років.
		04.03.2004 року ОСОБА_8 склав присягу судді та присягнув чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об`єктивним і справедливим.
		Постановою Верховної Ради України № 1735-VI від 19.11.2009 року ОСОБА_8 обрано на посаду судді безстроково.
		Постановою Верховної Ради України №2758-VI від 02.12.2010 року ОСОБА_8 обрано на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.
		Законодавством визначено заходи здійснення правосуддя, метою яких є захист основних прав, законних інтересів і свобод громадян.
		Статтею 21 Конституції України передбачено, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 129 Конституції України визначено, що однією з основних засад судочинства є законність.
		Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд повинен здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечувати кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Положеннями ч.1 ст.47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Згідно з вимогами ч.4 ст.54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя, серед іншого, зобов`язаний додержуватися присяги судді, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства. Суддя присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Відповідно до ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Основними засади судочинства, зокрема є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		У Кодексі суддівської етики, затвердженому XI з`їздом суддів України від 22.02.2013 року, визначено, що суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду, старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов`язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні. Також суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом.
		Пунктом 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам  членам щодо суддів встановлено, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
		Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997 року, та процесуальним законодавством України кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Виходячи з положень ст.39 Конституції України, мирні зібрання є одним із засобів відстоювання людиною и громадянином своїх прав, свобод та інтересів у демократичному суспільстві. Право громадян на свободу мирних зібрань в України гарантується та захищене державою, яка зобов`язана забезпечити його ефективну реалізацію. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім випадків, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.
		Згідно зі ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод № ETS № 005 від 04.11.1950 року кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об`єднання з іншими особами. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб.
		Незважаючи на обов`язок неухильно дотримуватися зазначених норм, суддя Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_8 , будучи службовою особою і носієм судової влади, маючи відповідну фахову підготовку та значний досвід роботи, знехтував вимогами законодавства і постановив завідомо неправосудне рішення, яким незаконно обмежив гарантоване Європейською Конвенцією та Конституцією України право громадян України на мирні збори.
		У листопаді 2013 року Президентом України ОСОБА_9 прийнято рішення про відмову від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, у результаті чого Кабінетом Міністрів України 21.11.2013 року прийнято рішення про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.
		Використовуючи гарантоване Європейською конвенцією з прав людини та Конституцію України право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації 22.11.2013 року у місті Києві на Майдані Незалежності розпочалася безстрокова мирна акція протесту на підтримку Європейського вектора зовнішньої політики України.
		Зазначена акція також розпочалася 22.11.2013 року у м. Одесі на Приморському бульварі, на вул. Дерибасівській та Преображенській, на Соборній площі та інших місцях міста.
		Цього ж дня, використовуючи гарантоване Європейською Конвенцією та Конституцією України право на мирні збори, до Одеської міської ради звернувся громадянин ОСОБА_10 , а 24.11.2013 року Одеська міська організація політичної партії «Європейська партія України», із заявами про надання дозволу на проведення мирних зібрань, мітингів, мирних маршів із встановленням палаток з використанням звукового обладнання, надання агітаційної літератури в період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року цілодобово за наступними адресами: по вул. Дерибасівська (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); у Міському саду; на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі (від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу); на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катеринінської), (від Катеринінської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на вул. Пушкінській; на вул. Рішельєвській; на вул. Маразлієвській; в парку імені Т.Г. Шевченка (біля пам`ятника Т.Г. Шевченко та центральної алеї); на площі 10 Квітня; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул. Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області), а також на територіях, які прилягають до вищевказаних місць, із запланованою кількістю учасників  6000 осіб, які мали намір підтримки підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
		Бажаючи зберегти якнайдовше владні повноваження в інтересах особистого збагачення та усунути перешкоди з боку активістів «Євромайдану», припинити будь-які масові збори, мітинги, вуличні походи та інші акції, вищі посадові особи держави розробили механізм вчинення злочину, який полягав у обмеженні конституційних прав громадян та мирні зібрання. З метою реалізації своїх злочинних намірів вищі посадові особи держави залучили до їх виконання підлеглих службових осіб органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, а також органи судової влади.
		Також, з метою реалізації злочинних планів представниками діючої на той час влади було залучено ряд громадських організацій так званого руху «Антимайдан», зокрема, «Правова корпорація» та «Заклад Пауерліфтінгу», які діяли у м. Одеса.
		Зазначені організації, з метою перешкодити проведенню антивладного мітингу, також 24.11.2013 року подали заявку на проведення акції з протилежною метою у тому ж громадському місці за адресою: м. Одеса, вул. Дерибасівській (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); у Міському саду; на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі (від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу); на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катеринінської); на вул. Катеринінській (від Катеринінської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на вул. Пушкінській; на вул. Рішельєвській; на вул. Маразлієвській; в парку імені Т.Г. Шевченка (біля пам`ятника Т.Г. Шевченко та центральної алеї); на площі 10 Квітня; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул. Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області), а також на територіях, які прилягають до вищевказаних місць, із запланованою кількістю учасників  600 осіб, яка була значено меншою від запланової кількості учасників антивладної акції.
		Також, з метою перешкоджання організації та проведенню мирних акцій протесту та вуличних походів 24.11.2013 року службові особи Одеської міської ради звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з необґрунтованим та безпідставним позовом заборонити у період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року проведення зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, маршів, мирних зібрань та встановлення у зв`язку з цим наметів, будь-яких інших споруд, у тому числі збірно-розбірних, встановлення та/або використання звуковідтворювальної апаратури (гучномовці, динаміки тощо), автомобілів, інших транспортних засобів, в тому числі причепів та напівпричепів) у таких місцях за адресами: у Міському саду, по вул. Дерибасівскій (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі (від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу); на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятнику Дюку де Рішельє до вул. Катеринінській); на вул. Катеринінській (від Катеринінської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул.Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області); а також на територіях, які прилягають до вищевказаних місць та охоплюють майже усю центральну частину міста. Зазначені адреси охоплювали увесь центр міста Одеси, що унеможливлювало набуття широкого громадського розгону антивладної акції.
		З метою надання своїм надуманим доводам нібито обґрунтованого змісту до Одеського окружного адміністративного суду разом із позовною заявою було надано лист начальника ГУ МВС України в Одеській області про те, що 28.11.2013 року у м. Одеса на стадіоні «Чорноморець» має відбутися футбольний матч, на якому очікується велика кількість вболівальників, що може, нібито, створити загрозу громадському порядку.
		При цьому насправді стадіон «Чорноморець» у м. Одесі розташований на значній відстані від місця проведення мирних зборів на підтримку Європейського курсу України.
		24.11.2014 року автоматизованою системою документообігу розгляд справи за позовом виконавчого комітету Одеської міської ради визначено за суддею ОСОБА_8 , яким винесено ухвалу про відкриття провадження та цього ж дня справу призначено до судового розгляду. При цьому на час розгляду справи мирні збори на підтримку Європейського вектору держави тривали два дні та за цей час порушень громадського порядку чи сутичок між прихильниками різних політичних поглядів зафіксовано не було.
		Розглядаючи зазначену адміністративну справу суддя Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_8 , знехтував наведеними вище загальними положеннями законодавства, яке регулює розгляд справ у судах, а також вимоги Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення провадження у справах за адміністративними позовами суб`єктів владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання, зокрема:
		- статтею 2, якою визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ(ч.1 ст.2 із змінами, внесеними згідно із Законом№2453-VI від 07.07.2010 року);
		- статтею 11, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає;
		- статтею 69, якою визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи; 
		- статтею 70, якою визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. 
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. 
		Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. 
		Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору;
		- статтею 71, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов`язку і витребує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи(ч.3 ст.71 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2453-VI від 07.07.2010 року). 
		Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребує такі документи та матеріали. 
		Суд може збирати докази з власної ініціативи. 
		Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів;
		- статтею 159, якою визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні;
		- статтею 160, якою визначено, що під час прийняття постанови суд вирішує:чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;(п.2 ч.1 ст.161 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 2453-VI від 07.07.2010 року): яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні;як розподілити між сторонами судові витрати;чи є підстави допустити негайне виконання постанови;чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову;
		- частиною 5 ст.182, якою визначено, що суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров`ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання(ч.5 ст.182 із змінами, внесеними згідно із Законом№ 245-VII від 16.05.2013 року).
		Так, 24.11.2013 року, о 21:39 год., у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 14, суддя ОСОБА_8 відкрив судове засідання, оголосив справу, що розглядається, встановив особи представників позивача та відповідача, поставив на обговорення питання щодо можливості розгляду справи в судовому засіданні, за даною явкою учасників процесу, з`ясував наявність клопотань перед початком судового розгляду справи по суті, доповів в судовому засіданні про зміст позовних вимог та з`ясував, що відповідач не визнав адміністративний позов.
		Після обговорення та дачі пояснень учасниками судового процесу, не зважаючи на те, що відповідач категорично заперечував проти незаконних та надуманих вимог представників позивача ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , суддя ОСОБА_8 , не вживши передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обстав у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, о 23:57 год., вийшов до нарадчої кімнати.
		Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на винесення завідомо неправосудної постанови, суддя ОСОБА_8 , будучи службовою особою і носієм судової влади, свідомо і цілеспрямовано використовуючи своє службове становище всупереч інтересам правосуддя, маючи відповідну фахову підготовку та великий досвід роботи, розраховуючи одержати для себе неправомірну вигоду у вигляді подальшого сприяння невстановленими слідством особами з числа вищого керівництва у державі у кар`єрному рості, яке могло відбутися після успішного виконання злочинного завдання на грунті сформованого враження про них як про прихильників існуючої на той час влади, діючи умисно, достовірно знаючи та будучи переконаним у тому, що діє всупереч вимогам закону і справедливості, з метою постановлення завідомо неправосудної постанови при здійсненні правосуддя, з кар`єристських мотивів та інших особистих інтересів, розглядаючи адміністративну справу за позовом виконавчого комітету Одеської міської ради, прагнучі та бажаючи всупереч матеріальному та процесуальному закону і фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на постановлення завідомо неправосудної постанови, у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду по вул. Фонтанська дорога, 14 у м. Одесі, усвідомлюючи, що будь-які підстави для обмеження вказаних учасників заходів у реалізації права на мирні зібрання відсутні, у порушення вимог ст.182 КАС України, без наявності належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальну можливість порушення національної безпеки та громадського порядку, численних порушень норм чинного законодавства та посягань на життя, здоров`я, честь і гідність громадян, які будуть перебувати в місцях проведення акцій, склав, підписав, постановив та 25.11.2016 року о 02:33 год., проголосив у судовому засіданні завідомо неправосудну постанову.
		Зазначеною незаконною постановою ОСОБА_8 задовольнив безпідставні та необґрунтовані позовні вимоги виконавчого комітету Одеської міської ради про обмеження Одеської міської організації політичної партії «Європейська партія України», громадянина ОСОБА_10 і будь-яким іншим учасникам заходів у реалізації їх права на мирні зібрання шляхом заборони на період з 25.11.2013 року до 31.12.2013 року включно проведення зборів, мітингів, пікетів, походів, демонстрацій, маршів та будь-яких інших мирних зібрань, встановлювати у зв`язку з цим намети, будь-які інші споруди, у томі числі збірно-розбірні, встановлювати та/або використовувати звуковідтворювальну апаратуру (гучномовці, динаміки тощо), автомобілі, інші транспортні засоби, зокрема причепи та напівпричепи, будь-яке інше обладнання у таких місцях за адресами: у Міському саду по вул. Дерибасівській (від вул. Пушкінської до вул. Преображенської); на Соборній площі; на проспекті Шевченка, 4, 4-а, навпроти Одеської обласної державної адміністрації; на Приморському бульварі  від пам`ятника О.С. Пушкіну до Воронцовського палацу; на Думській площі; на Катеринінській площі (від пам`ятника Дюку де Рішельє до вул. Катеринінської); на вул. Катеринінській (від Катериніської площі до вул. Дерибасівської); на вул. Ланжеронівській (від вул. Пушкінської до вул. Гаваної); на Потьомкінських сходах; на Театральній площі; на Куліковому полі; на вул. Канатній 83; на вул. Корольова, 9 (навпроти адміністративної будівлі Київської районної адміністрації ОМР); на вул. Генерала Петрова, 22 (навпроти адміністративної будівлі Малиновської районної адміністрації ОМР); на вул. Канатній, 134 (навпроти адміністративної будівлі Приморської районної адміністрації ОМР); на проспекті Добровольського, 106 (навпроти адміністративної будівлі Суворовської районної адміністрації ОМР); на вул. Преображенській, 44; на вул. Єврейській (біля адміністративної будівлі ГУ МВС України в Одеській області), а також інших територіях, які прилягають до вищевказаних місць.
		При цьому суддя ОСОБА_8 свідомо прагнув та бажав всупереч матеріальному та процесуальному закону і фактичним обставинам, встановленим у справі, незаконно обмежити гарантовані Конституцією України права громадян на мирні зібрання.
		З цією метою він умисно не взяв до уваги доводи представників громадського руху на підтримку Європейського вектору України у справі про те, що заплановані ними заходи мають виключно мирний характер, за час який вони тривали порушень громадського порядку чи сутичок із представниками протилежних політичних поглядів зафіксовано не було, не дослідив статути політичної партії (добровільного об`єднання громадян) та громадських об`єднань, в яких визначено мету (цілі) та напрями їхньої діяльності, усвідомлюючи недоведеність обставин, що мають значення для задоволення позову, формально обґрунтував судове рішення наявністю листів-повідомлень від ОСОБА_10 , політичної партії «Європейська партія України», громадських організацій «Правова корпорація» та «Заклад Пауерліфтингу» про проведення мирних акцій під різнополярними гаслами, а також наявністю листа начальника Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (за вих. № 1894 від 24.11.2013 року), який містить у собі відомості лише про те, що 28.11.2013 року на стадіоні «Чорноморець» відбудеться футбольний матч, на якому очікується велика кількість вболівальників. Будь-які відомості про реальну можливість порушення громадського порядку з боку осіб, які повідомили про намір проведення мирних зібрань у період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року, в ньому відсутні.
		Проте суддя ОСОБА_8 , усвідомлюючи відсутність у матеріалах справи підстав для задоволення позову про обмеження прав громадян на мирні зібрання, умисно не витребував з власної ініціативи та не сприяв реалізації обов`язку сторін у справі щодо витребування необхідних доказів, які б свідчили про наявність чи відсутність реальної можливості порушення національної безпеки та громадського порядку  виникнення сутичок у зв`язку з різними вимогами мітингувальників під час масових заходів у м. Одесі у період з 25.11.2013 року по 31.12.2013 року, численних порушень норм чинного законодавства та посягань на життя і здоров`я, честь і гідність громадян, які будуть перебувати в місцях проведення акцій.
		Таким чином, суддя ОСОБА_8 достеменно знав, що під час судового розгляду адміністративної справи позивачем в особі виконавчого комітету Одеської міської ради не доведено наявність загрози охороні національної безпеки і громадського порядку та неможливість запобігання цій загрозі органами правопорядку і місцевого самоврядування, діючи всупереч вимогам закону та справедливості, реалізував свій злочинний умисел та постановив завідомо неправосудне судове рішення, яким обмежив конституційні права громадян на проведення мирних акцій.
		На виконання винесеної суддею ОСОБА_8 завідомо неправосудної постанови державною виконавчою службою із залученням працівників органів внутрішніх справ 25.11.2013 року припинено шляхом силового розгону мирну акцію на підтримку Угоди про асоціацію України з ЄС, яка відбувалась на Приморському бульварі у місті Одесі з 22.11.2013 року.
		Постановлена суддею ОСОБА_8 постанова від 25.11.2013 року у судовій справі № 815/8050/13-а про обмеження конституційних прав громадян на мирні зібрання набула досить широкого розголосу в України, оскільки обставини справи було висвітлено у засобах масової інформації, що в свою чергу спричинило обурення громадськості.
		Постановою Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 року постанову судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_8 від 25.11.2013 року скасовано у зв`язку з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права під час її прийняття.
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вказала, що для прийняття рішення про задоволення позову суд був повинен пересвідчитися у реальності можливої загрози і така реальність повинна бути підтверджена відповідними доказами. Висновок суду про можливість виникнення сутичок у зв`язку з різними вимогами мітингувальників під час масових заходів у м. Одесі у період з 25 листопада по 31 грудня 2013 року не відповідає фактичним обставинам справи, тобто є необґрунтованим. Зокрема, представниками позивача не доведено, а судом не встановлено, що проведення в указаний період мирних зібрань у заявлених місцях призведе до численних порушень норм чинного законодавства та посягань на життя і здоров`я, честь і гідність громадян, які будуть перебувати в місцях проведення громадських акцій.
		Суд першої інстанції у рішенні від 25.11.2013 року не навів достатніх доказів, які б свідчили про реальну можливість порушення національної безпеки та громадського порядку, а сам факт великої кількості осіб, які мали приймати участь у мирних зібраннях, не давав підстав для встановлення обмежень на проведення таких заходів у період з 25 листопада по 31 грудня 2013 року в місті Одесі відповідачам по даній справі та іншим суб`єктам, які мали намір це зробити.
		Лист начальника Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області, на який посилався позивач у обґрунтування заявленого позову, не містив відомостей про реальну можливість порушення громадського порядку з боку осіб, які повідомили про намір проведення мирних зібрань.
		У результаті умисних злочинних дій, пов`язаних з постановленням завідомо неправосудної постанови, суддею Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_8 завдано істотну шкоду у вигляді порушення законних, передбачених ст.39 Конституції України, прав громадян на мирні зібрання, а також дискредитації і підриву авторитету та престижу органів державної судової влади України.
		За таких обставин, стороною обвинувачення дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч.2 ст.375 КК України, як постановлення суддею завідомо неправосудної постанови, вчинене в інших особистих інтересах.
		Розглянувши справу, зокрема дослідивши всі докази, які були надані стороною обвинувачення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина обвинуваченого є недоведеною, оскільки під час судового розгляду не були встановлені достатні та допустимі докази для доведення винуватості обвинуваченого та вичерпано можливості їх отримати. Обґрунтовуючи прийняте рішення районний суд послався на невизначеність в діючому законодавстві терміну «неправосудне» судове рішення та неоднозначну практику Вищого адміністративного суду України з приводу питань, які були вирішені суддею ОСОБА_8 в постанові від 25.11.2013 року, а тому існують об`єктивні сумніви щодо того, що винесена суддею ОСОБА_8 постанова може бути кваліфікована, як неправосудна. Крім того, місцевий суд послався на те, що аналіз отриманих в ході судового розгляду доказів, дали суду підстави дійти до висновку про те, що фактично відсутні докази про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України.
		Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції прокурор прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу та доповнення до неї, в яких посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, просить його скасувати у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Мотивуючи доводи апеляційної скарги прокурор, не вказуючи на існування порушень вимог процесуального закону, які з урахуванням положень ч.1 ст.415 КПК України є підставою для скасування вироку суду та призначення нового судового розгляду, посилається на порушення судом при ухвалені вироку положень ч.4 ст.374 КПК України.Зокрема прокурор вказує на те, що районний судв порушення вимог ст. 314 КПК України, під час підготовчого судового засідання не перевірив відповідність обвинувального акту відносно ОСОБА_8 вимогам кримінального процесуального закону та ухвалою від 11.01.2016 року призначив до розгляду обвинувальний акт, який не відповідав вимогам ст. 291 КПК України, оскільки останній не містив в собі сформульованого обвинувачення. Таким чином, на думку прокурора, районний суд вийшов за межі судового розгляду, не дотримався приписів ч. 1 ст. 337 КПК України та здійснив судовий розгляд відносно особи, якій не було висунуте обвинувачення, що на думку прокурора є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та перешкодило суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення. 
		Також, в обґрунтування існування підстав для скасування вироку та призначення нового судового розгляду, прокурор посилається на те, що в ході судового розгляду відносно ОСОБА_8 суд встановив недотримання положень процесуального закону при повідомленні ОСОБА_8 про підозру, що слід визнавати як відсутність такого повідомлення взагалі, що унеможливлювало з`ясування питання про дотримання органом досудового розслідування строків досудового розслідування, оцінки доказів з точки зору їх допустимості, як зібраних в межах строку досудового розслідування, і відповідно, унеможливлювало ухвалення будь-якого судового рішення відносно ОСОБА_8 . 
		Прокурор просить вирок Київського районного суду м. Одеса від 15.05.2017 року відносно ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача; думку прокурора, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які заперечували проти апеляційної скарги прокурора; прослухавши в порядку підготовки до судового засідання звукозапис судових засідань, що міститься на технічному носії інформації; вивчивши матеріали справи; обговоривши доводи апеляційної скарги;провівши судові дебати; апеляційний суд до висновку про таке.
		Відповідно до приписів ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.
		Статтею 17 КПК України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.
		Згідно до положень ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.
		Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.
		Положення ст.ст.370, 373 КПК України регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
		Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд. 
		Виправдовуючи ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкримінувалося органом досудового розслідування, суд першої інстанції з достатньою повнотою мотивував своє рішення та вказав, що вина обвинуваченого є недоведеною, так як під час судового розгляду не були встановлені достатні та допустимі докази для доведення винуватості обвинуваченого та вичерпано можливості їх отримати.
		Так, в обґрунтування прийнятого рішення, районний суд зазначив, що враховуючи невизначеність в діючому законодавстві терміну «неправосудне» судове рішення, а також неоднозначну практику Вищого адміністративного суду України з приводу питань, які були вирішені суддею ОСОБА_8 в постанові від 25.11.2013 року, існують об`єктивні сумніви щодо того, що винесена суддею ОСОБА_8 постанова може бути кваліфікована, як неправосудна.
		Крім того, місцевий суд послався на те, що аналіз отриманих в ході судового розгляду доказів, в тому числі і показань свідків, дали суду підстави дійти до висновку про те, що жоден зі свідків не викрив ОСОБА_8 у вчинені ним злочину, передбаченого ч.2 ст.375 КК України, а також взагалі у вчиненні будь-яких інших протиправних дій.
		Апеляційним судом встановлено, що ухвалюючи виправдувальний вирок, районний суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст.22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.
		Як убачається з матеріалів судового провадження, судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку були дослідженні всі без виключення надані стороною обвинувачення докази.
		Наведені у вироку висновки районного суду в апеляційній скарзі прокурором фактично не оскаржуються, оскільки він не зазначив жодного доводу щодо невірної оцінки районним судом наданих стороною обвинувачення доказів, або не врахування будь-яких доказів. 
		Мотивуючи підстави для скасування виправдувального вироку прокурор послався на невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, оскільки в ньому відсутнє формулювання обвинувачення, та недотримання під час досудового розслідування, зокрема при повідомленні ОСОБА_8 про підозру, положень процесуального закону. 
		Що стосується доводів прокурора, про невідповідність обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, з посиланням на відсутність в ньому формулювання обвинувачення, то на переконання апеляційного суду, така невідповідність, згідно вимог ст.314 КПК України, може бути підставою для повернення обвинувального акту винятково на етапі проведення підготовчого судового засідання судом першої інстанції.
		При цьому, апеляційний суд констатує, що у разі існування недоліків обвинувального акту, які були встановлені прокурором під час судового розгляду, сторона обвинувачення, з урахуванням положень ст. 338 КПК України, мала реальну можливість змінити обвинувачення на стадії судового розгляду. Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження та пояснень прокурора під час апеляційного перегляду вироку суду, сторона обвинувачення під час судового розгляду, не скористалася таким правом. 
		Апеляційний суд вважає безпідставними посилання прокурора, як на підставу скасування виправдувального вироку суду та призначення нового судового розгляду, на невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, в зв`язку з відсутністю в ньому формулювання обвинувачення, приймаючи до уваги правовий висновок викладений в Постанові Верховного Суду України по справі №5-328кс16 від 24.11.2016 року, який у відповідності до вимог ч.1 ст.458 КПК України, є обов`язковим для всіх судів загальної юрисдикції. 
		Зокрема, висловлюючи правову позицію щодо визначення точного змісту положень п.5 ч.2 ст.291 КПК, а також норм, що формують інститут обвинувачення у вітчизняному кримінальному процесі, Верховний Суд України зазначив про таке.
		У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
		Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішеннях Європейського суду з прав людиниу справах «Маттоціа проти Італії» від 07 березня та 04 липня 2000 року та «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, в яких зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».
		У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції». 
		Практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
		З матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_8 вбачається, що, попри відсутність в обвинувальному акті конкретної вказівки на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації органом досудового розслідування було дотримано. Обставини, які, відповідно до частини першої ст. 91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, викладено чітко і конкретно.
		При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
		Що стосується обвинувального акта відносно ОСОБА_8 , то наведені в ньому фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, яке інкримінувалося обвинуваченому, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
		З огляду на це, конкретність викладення фактичних обставин у даному провадженні, а отже і пред`явлене ОСОБА_8 обвинувальним актом обвинувачення, не викликає сумнівів.
		З матеріалів кримінального провадження, зокрема журналу судового засідання та запису фіксації судового процесу убачається, що під час судового розгляду, після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акта, обвинувачений ОСОБА_8 підтвердив зрозумілість пред`явленого йому обвинувачення та заперечував свою причетність до інкримінованого йому злочину. 
		Аналогічні пояснення щодо зрозумілості суті пред`явленого обвинувачення на стадії судового розгляду в районному суді, ОСОБА_8 надав і під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку. Прокурором позиція обвинуваченого на стадії судового розгляду в районному суді, а саме зрозумілість пред`явленого йому обвинувачення, під час апеляційного розгляду спростована не була. Крім того, апеляційний суд враховує той факт, що під час апеляційного перегляду прокурор не надав суду раціонального пояснення тому, чому у разі встановлення ним під час судового розгляду обвинувального акту відносно ОСОБА_8 , він не виконав вимоги ст.338 КПК України і, у разі існування підстав, не змінив обвинувачення, а зазначив про це тільки після ухвалення виправдувального вироку суду. 
		Враховуючи встановлені апеляційним судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що немає підстав стверджувати, що зміст обвинувачення пред`явленого ОСОБА_8 є неконкретним, або незрозумілим обвинуваченому, а тому апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що формальне недотримання органом досудового розслідування вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України при складанні обвинувального акту, вплинуло на право на захист ОСОБА_8 , та є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило районному суду розглянути обвинувальний акт і ухвалити законне та обґрунтоване рішення, й таким, що є підставою для скасування вироку.
		За наведених вище обставин не можуть бути прийняті до уваги і доводи прокурора в частині неприйняття судом до уваги положень ч.1 ст.337 КПК України щодо меж судового розгляду та приписів ч.1 ст.373 КПК України щодо ухвалення виправдувального вироку лише щодо особи, обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення.
		Що стосується доводів прокурора про неможливість ухвалення обвинувального вироку відносно ОСОБА_8 з посиланням на фактичну відсутність повідомлення про підозру, що було встановлено районним судом, то як вірно зазначив прокурор в апеляційній скарзі, наведені обставини могли мати суттєве значення саме при ухваленні обвинувального вироку, а не виправдувального, що має місце у даному випадку і саме з урахуванням цих обставин такі доводи не можуть бути прийняті до уваги.
		Крім того, апеляційний суд вважає безпідставними доводи прокурора щодо неприйняття районним судом до уваги змін в частині статті Кримінального Закону, яка інкримінувалася ОСОБА_8 , оскільки як свідчить обвинувальний акт, останній обвинувачувався у постановленні ним завідомо неправосудної постанови, вчинене в інших особистих інтересах, а внесені до частини 2 статті 375 КК України згідно Законом №421-VIII від 14.05.2015 року зміни, стосуються лише доповнення диспозиції зазначеної статі в частині іншої кваліфікуючої ознаки - постановлення суддею завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови шляхом перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, яка ОСОБА_8 не інкримінувалася, а тому посилання прокурора про не зазначення в обвинувальному акті норми матеріального закону у відповідній редакції є безпідставними.
		Між тим, наведені прокурором обставини свідчать саме про неналежне виконання стороною обвинувачення вимог статті 2 КПК України, зокрема про незастосування на стадії досудового розслідування належної правової процедури та порушення прав підозрюваного та обвинуваченого на захист, однак враховуючи встановлені та зазначені вище апеляційним судом обставини, вимоги апеляційної скарги прокурора щодо скасування вироку з цих підстав, апеляційний суд вважає такими, які не ґрунтуються на законі. 
		Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що навіть за умови слушності доводів прокурора про порушення права обвинуваченого ОСОБА_8 на стадії судового розгляду обвинувального акту в районному суді, суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 409 КПК України, не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого. 
		Більш того, апеляційний суд враховує ту обставину, що прокурором в апеляційній скарзі не були зазначені підстави, які у відповідності до положень ст.ст. 412 та 415 КПК України, надавали б апеляційному суду призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
		Таким чином, апеляційний суд визнає безпідставними вимоги апеляційної скарги прокурора щодо скасування вироку та призначення нового розгляду в районному суді з посиланням на невідповідність розглянутого районним судом обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, невиконання органом досудового розслідування вимог закону під час повідомлення підозрюваному ОСОБА_8 про підозру та неврахування судом змін до Кримінального закону, оскільки положеннями ч.1 ст.415 КПК України визначений вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції та призначення нового розгляду, а таких підстав прокурором зазначено не було.
		З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що районний суд при розгляді даної справи не допустив таких порушень вимог кримінального процесуального законодавства України, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, а тому апеляцію прокурора слід залишити без задоволення, а вироксуду без змін.
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,-
		                   постановив
		Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Одеської області ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
		Вирок Київського районного суду м. Одеса від 15.05.2017 року відносно ОСОБА_8 , яким за пред`явленим йому звинуваченням у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.375 КК України він визнаний невинуватим та виправданий за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення - залишити без зміни. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
		        Судді апеляційного суду Одеської області
		 ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...