Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/12675/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 27.09.2017. Зареєстровано: 28.09.2017. Забезпечено надання загального доступу: 02.10.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Номер провадження 2/754/1376/17 
		Справа №754/12675/16-ц
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ 
		Іменем України
		 19 вересня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді             Таран Н.Г.
		за участю секретаря судового засідання           Яремус-Байсанової А.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту, -
		                             В С Т А Н О В И В:
		У жовтні 2016 року позивачі звернулись до Деснянського районного суд м. Києва із вказаним позовом, в якому просили: припинити зобов'язання по договору поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», (далі по тексту - ПАТ «УкрСиббанк»); припинити зобов'язання по договору поруки №104369 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_3. та ПАТ «УкрСиббанк»; зобов'язати відповідача зарахувати суму 329,59 дол. США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредита та відсоткам за користування кредитом; визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №111334002000 від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ«УкрСиббанк».
		В обґрунтування вказаних вимог посилалися на те, що 27.03.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», був укладений Договір про надання споживчого кредиту №1113340200, згідно з яким позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 28920.00 дол. США , що на день укладення Кредитного договору еквівалентно сумі 146045,00 грн. строком до 27.03.2014 року зі сплатою відсотків в розмірі 12%. Сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором, про зміну відсотків з 12% на 12,5%, а також про нарахування процентів у подвійному розмірі у випадку несвоєчасної сплати кредиту з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором. Того ж дня з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором між відповідачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено Договори поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року. В даний час позивачем сплачено 35827,49 дол. США, сплата по кредиту була зупинена з 01.01.2015 року у зв'язку з різким підвищенням курсу долара та неможливістю сплачувати кредит в умовах фінансової і політичної кризи в Україні, на які позивачі не могли вплинути. 10.10.2015 року ПАТ «УкрСиббанк» подав позов про стягнення заборгованості солідарно з усіх позивачів, але ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.09.2016 року вказаний позов було залишено без розгляду. Згідно п. 1.5 Кредитного договору кредитні кошти (долари США) були надані позивачу шляхом зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1, код банка 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням, тобто 28920 дол. США повинні були зараховані на вищевказаний рахунок, так як цей рахунок -валютний. Але, згідно умов Кредитного Договору, з цього ж рахунку повинна була проведена сплата за автомобіль на рахунок ТОВ «НІКО-УКРАЇНА» по договору №0703-14016 від 14.03.2007 року, в сумм і 146046,00 грн., отже це означає, що цей рахунок - гривневий. Зарахувати на поточний рахунок долари США та з цього ж рахунку перерахувати гривню на автосалон неможливо. Конвертація валюти в гривню не здійснювалась, позивач і не підписував ніяких касових документів, не отримував ніяких грошей. До того ж, порядок конвертації не передбачений у кредитному договорі. Отже, позивачі має усі підстави вважати, що відповідач використовуючи його необізнаність, фактично ввів позивача в оману, що цей правочин був вчинений відповідачем для приховання іншого правочину, а саме «надання кредиту у сумі 146045,00 гривень», який насправді і був вчинений, і є удаваним правочином в пасивній формі, коли відповідачем навмисно замовчувалися дійсні факти, не надавалась повна документація, приховувалась інформація та ін., приховувалися істотні умови правочину. Позивач не мав достатнього досвіду в укладанні подібних договорів, він не повинен був знати про обов'язковість наявності у однієї зі сторін такого правочину індивідуальної ліцензії Нацбанку України на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідач в свою чергу будучи юридичною особою, яка має тільки на підставі ліцензії Нацбанку України здійснювати Банківську діяльність, та володіючи достатньою інформацією про умови здійснення цієї діяльності, зокрема про необхідність індивідуальної ліцензії для використання іноземної валюти як засобу платежу не повідомив про це належним чином позивача та поручителів за Кредитним договором і ця обставина має суттєве значення, адже позивач, враховуючи вимоги чинного законодавства, не може виконувати свої зобов'язання за кредитним договором використовуючи долари США на території України як засіб платежу. Крім того, розрахунками заборгованості підтверджується те, що позивачем в позові по стягненню заборгованості, за несвоєчасну сплату кредиту з 31.07.2007 року зараховано відсотки у розмірі подвійної ставки (24-25%), але кредитному договорі немає пунктів по їх нарахуванню до підписання Додатка №2 «04» липня 2012 року». Тобто відповідач умисно, користуючись своїм положенням, без попередньої згоди позивача, на власний розсуд, в односторонньому порядку змінив істотні умови Кредитного договору, а саме підвищив у два рази розмір процентної ставки по простроченим платежам, тим самим спрявши погіршенню фінансового стану позивача, а отже створював істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на - шкоду позивача, всупереч принципу добросовісності, визначеного в ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Замовчування факту покладення усіх валютних ризиків на позивача при укладенні Кредитного договору, замовчування необхідності, а на факті відсутності індивідуальної ліцензії НБУ на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, та підвищення в два рази процентної ставки є нечесною підприємницькою практикою відповідача, що заборонена Законом. Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач не попереджав позивача про зміну нарахування процентів позивач в свою чергу здійснював платежі за зобов'язанням по кредиту не знаючи ,що ці суми йдуть в першу чергу на оплату таких подвійних відсотків, що не зазначені в договорі, а отже є незаконними. Так, для позивача залишається неузгодженою сума в розмірі 329,51 дол. США, яку відповідач нарахував та утримав у вигляді підвищених відсотків. Отже, незважаючи на платежі здійснені позивачем, тіло кредиту на цю суму не зменшено, тобто відповідач таким чином сприяв штучному підвищенню боргу позивачів. 
		Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та посили їх задовольнити у повному обсязі.  Проти винесення заочного рішення не заперечували. 
		Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, на адресу суду надіслала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
		Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином. Жодних заперечень на позовну заяву представником відповідача до суду не надійшло та матеріали справи таких не містять. 
		Відповідно до положень ст.224 ЦПК України суд за умови належно повідомленого представника відповідача, який в судове засідання не з`явився, та враховуючи позицію позивача щодо ухвалення заочного рішення, приходить до висновку про можливість винесення рішення на підставі наявних доказів у справі в порядку заочного провадження.
		Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивачів, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 60 ЦПК України, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 61 ЦПК України, Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Відповідно до ст. ст. 626, 627 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
		Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
		Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
		Судом встановлено, що 27.03.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», був укладений Договір про надання споживчого кредиту та заставу майна №1113340200, згідно з яким позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті у сумі 28920,00 дол. США, що на день укладення Кредитного договору еквівалентно сумі 146045,00 грн. строком до 27.03.2014 року зі сплатою відсотків в розмірі 12% (а.с.13-22).
		27.03.2009 року між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1, відповідно до умов якої змінено схему погашення кредиту на ануїтетну, встановлено ануїтетний платіж в розмірі 380,00 доларів США, зі строком сплати 25-го числа кожного місяця.
		Сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11133402000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме №11133402001. Кінцевий термін повернення кредиту був змінений на 28 березня 2016 року (а.с.26,27).
		04.07.2012 року укладено між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №2. Сторони домовились, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме №11133402000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме №11133402002. 
		Сторони домовились про зміну розміру ануїтетного платежу за договором на 189,70 доларів США, про зміну відсотків з 12% на 12,5%, а також про нарахування процентів у подвійному розмірі у випадку несвоєчасної сплати кредиту (а.с.28).
		Також 27.03.2017 року з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором між відповідачем та позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №104363 від 27.03.2007 року та договір поруки №104363 від 27.03.2007 року (а.с. 32, 36). 
		Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
		За змістом ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет КМУ № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
		Згідно з ст. 2 Закону № 2121-III «Про банки та банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
		Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
		З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
		Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).
		Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
		Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач має генеральну ліцензію на право здійснення валютних операцій. 
		Крім того, судом неодноразово за клопотанням позивачів витребовувались вказані документи, однак ухвали суду не виконані відповідачем.
		Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
		Згідно з ч. 1 ст. 11 цього Закону договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
		В аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору (рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011).
		Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч.4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
		Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.
		Положеннями п. 2 ч. 1, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема таких як: її наявність, склад, методи використання, метод і дата надання, кількість, специфікація, очікувані результати споживання тощо (п. 1 ч. 2 ст. ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		Згідно ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
		Відповідно до пункту п. 1.5 Кредитного договору кредитні кошти (долари США) були надані позивачу шляхом зарахування на поточний рахунок НОМЕР_1, код банка 351005, для подальшого використання за цільовим призначенням, тобто 28920 дол. США повинні були зараховані на вищевказаний рахунок, так як цей рахунок є валютний. Однак, згідно умов Кредитного Договору, с цього ж рахунку повинна була проведена сплата за автомобіль на рахунок ТОВ «НІКО-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 301 13927) по договору №0703-14016 від 14.03.2007 року в сумм і 146046,00 грн., отже це означає, що цей рахунок - гривневий.
		В процесі розгляду справи позивач стверджував, що не підписував жодних касових документів та не отримував грошових коштів. До того ж, умови кредитного договору не містять в собі порядку конвертації іноземною валюти в гривню. 
		Отже, можна вважати, що відповідач використовуючи необізнаність позивача фактично ввів його в оману та приховував дійсну інформацію стосовно дійсних умов правочину. 
		Положення ст. 230 та ч. 1 ст. 236 ЦК України передбачають, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману другу сторону щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним; правочин визнаний судом недійним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Частинами 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
		Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
		Ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
		Одним з таких нормативно-правових актів Національного банку України є Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постанова Правління Національного банку України 10.05.2007 року №168 (далі Правила).
		Відповідно до п.3.1. та п.3.3. зазначених Правил банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з    урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.
		Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту.
		Між тим, з матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги законодавчих норм банком не виконані.
		Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. А у її п. 8 зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.
		Тому, вказаний правочин, є таким, що суперечить актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 203 ЦК України, крім того, на думку суду відповідачем введено в оману позивачів при укладанні договору щодо його умов, що також є підставою для визнання його недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.
		Ч.1 ст.216 ЦК України передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, божник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
		Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Так, порука є видом (способом) забезпечення виконання зобов'язання. Порука виникає на підставі договору поруки. Стаття 559 ЦК України визначає спеціальні підстави припинення поруки, як виду забезпечення виконання зобовязання, що виник на підставі договору поруки. Тобто, вказана норам матеріального права регулює припинення поруки як виду (способу) забезпечення виконання зобов'язання, а не припинення договору як правочину, на підставі якого порука виникла.
		Таким чином, у трактуванні положень статті 559 ЦК України правильним є визнання припиненою поруки.
		В порядку перевірки наявності вказаної підстави припинення поруки встановлено наступне.
		З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позивача за Кредитним договором №11133402000 від 27.03.2017 року між відповідачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 було укладено Договори поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року.
		Згідно п.1.4. вказаних договорів відповідальність Поручителя і Боржника є солідарною.
		За змістом позовних вимог позивачі просили припинити зобов'язання по договорам поруки №104363 від 27.03.2007 року та №104363 від 27.03.2007 року у в'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого збільшився обсяг їх відповідальності за кредитним договором. 
		Для здійснення аналізу розрахунку заборгованості за кредитом та у зв'язку із ігноруванням відповідачем неодноразових ухвал суду щодо необхідності надання розширеної інформації про наявність договірних відносин між позивачами та відповідачем, содом з архіву Деснянського районного суду м. Києва була витребувана справа за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним. 
		З досліджених матеріалів вищевказаної справи, а саме з довідки - розрахунку заборгованості за вищевказаним кредитним договором вбачається, що відповідачем збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами (кредитним договором процентна ставка становлена в розмірі 12% річних та була збільшена до 24%, 25% річних) (а.с.29-37 Том ІІ).
		Відповідно до п. 2.1 договору поруки №104363 від 27.03.2007 року та договору поруки №104363 від 27.03.2007 року кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. 
		Отже, чітко прослідковується, що вказані договори визначають порядок і умови виконання цього договору та встановлють, зокрема, заборону без згоди поручителя на зміну умов основного договору, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.
		Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів «згоди поручителів», отриманої відповідно до вимог пункту 2.1 договору поруки №104363 від 27.03.2007 року та договору поруки №104363 від 27.03.2007 року, на зміну розміру процентної ставки в сторону збільшення з 12% річних до 24%, 25% річних
		Таким чином, суд виходить з того, що зміна зобов'язання внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів, мала місце без їхньої згоди, оскільки доказів отримання такої згоди не надано. Зазначені обставини згідно частини 1 статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки ОСОБА_2 за договором поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» та поруки ОСОБА_3 за договором поруки №104369 від 27.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».
		Також позивачі вказували на те, що внаслідок збільшення розміру процентної ставки в сторону збільшення з 12% річних до 24%, 25% річних вони здійснювали платежі за зобов'язанням не знаючи, що кошти йдуть в першу чергу на оплату таких подвійних відсотків, внаслідок чого неузгодженою є сума в розмірі 329,51 дол. США, які відповідач нарахував та утримав у вигляді підвищених відсотків.
		На підтвердження вказаних доводів позивачами надано відповідний розрахунок. 
		Суд у свою чергу не може не брати до уваги наданий позивачами розрахунок, оскільки відповідач не скористався своїм правом спростувати його, у зв'язку з чим також підлягають до задоволення позовні вимоги позивачів щодо зобов'язання відповідача зарахувати суму 329,59 дол. США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом.
		Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту є необґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню у повному обсязі. 
		Частиною 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
		Отже, у відповідності до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивачі при поданні позовної заяви звільнені від сплати судового збору.
		Враховуючи, що позов задоволено, а позивачі за даною категорією справи були звільнені від сплати судового збору, з відповідач на користь держави підлягає стягнення судовий збір в сумі 2204,80 грн.
		На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 216, 230, 236, 526, 626, 627, 1050, 1048, 1049, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 56-60, 64, 79, 84, 88, 179, 208, 209, 212-215, 218, 224 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», про визнання кредитного договору недійсним правочином, визнання поруки припиненою, зобов'язання зарахувати надмірно сплачені відсотки в рахунок погашення тіла кредиту - задовольнити.
		Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №111334002000 (з додатками) від 27.03.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк».
		Визнати припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки №104363 від 27.03.2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк».
		Визнати припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки №104369 від 27.03.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк».
		Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» зарахувати суму 329,59 доларів США надмірно сплачених подвійних відсотків в рахунок сплати по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом.
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь держави судові витрати по справі зі сплати судового збору в сумі 2204,80 грн.
		Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. 
		                
		    Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.
		    Повний текст рішення суду виготовлено 22.09.2017 року.                 
		 
		Суддя:                                                 Н.Г. Таран

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...