Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7254/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 02.10.2017. Зареєстровано: 03.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2017.
Дата набрання законної сили: 25.09.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"25" вересня 2017 р.           Справа№ 910/7254/17
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Алданової  С.О.
		суддів:            Мартюк А.І. 
		          Зубець Л.П. 
		при  секретарі Шмиговській А.М.
		за участю представників:
		від позивача - Гладіліна О.В. (довіреність №09/12/273 від 21.06.2017 р.), Новаковський П.М. (довіреність №09-32/454 від 05.10.2016 р.) 
		від відповідача 1 - Кузьміна Г.А. (довіреність №Ц/3-04/19-17 від 03.02.2017 р.), Лях К.М. (довіреність №Ц/3-04/322-16 від 09.12.2016 р.) 
		від відповідача 2 - Яковенко А.О. (довіреність №4-ню від 03.01.2017 р.) 
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» 
		на рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2017 р. 
		у справі №910/7254/17 (суддя Зеленіна Н.І.)
		за позовом          Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»
		до 1. Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»
		2. Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» 
		про стягнення заборгованості за кредитним договором
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р., а саме: 12500000,00 доларів США заборгованості по кредиту, 85052,08 доларів США заборгованості по процентам, 98798673,05 грн. пені по кредиту, 686980,24 грн. пені по процентам, 21049855,32 грн. 3% річних по тілу кредиту, 189514,30 грн. 3% річних по процентам та 530000,00 грн. штрафу. 
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.06.2017 р. розгляд справи відкладено на 20.07.2017 р., залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця».
		Рішенням господарського суду міста Києва від 26.07.2017 р. позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача 1 на користь позивача 12500000,00 доларів США заборгованості по кредиту, 85052,08 доларів США заборгованості по процентам, 98798673,05 грн. пені по кредиту, 686980,24 грн. пені по процентам, 21049855,32 грн. 3% річних по тілу кредиту, 189514,30 грн. 3% річних по процентам, 530000,00 грн. штрафу та 240000,00 грн. судового збору.  
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. 
		Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є помилковим та прийнято з порушенням норм матеріального права. 
		Представники позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.
		Представники відповідача 1 в судовому засіданні повністю підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.
		Представник відповідача 2 в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача 1, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.
		В ході розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції відповідачем 1 подано клопотання про призначення судової економічної експертизи для встановлення дійсного розміру заборгованості відповідача 1 перед позивачем.
		Колегія суддів, вислухавши думку сторін, не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.
		Згідно судової практики Вищого господарського суду України, що склалась на час розгляду справи у зв'язку з переглядом у касаційному порядку ухвал суду про призначення судової економічної експертизи з аналогічних справ свідчить про те, що поставлені судом перед експертами питання не вимагають спеціальних досліджень, їх вирішення віднесено до компетенції суду, який має надати правову оцінку правовідносинам сторін, дослідити первинні документи, що підтверджують заявлені позовні вимоги. Відтак поставлення вказаних питань на вирішення експерта по суті є перекладанням функцій судового органу на експертну установу, що є неприпустимим (постанова Вищого господарського суду України від 04.09.2017 р. по справі №910/24394/16).
		В ході розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції відповідачем 1 заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням господарського суду міста Києва по справі №910/15453/17 за позовом ПАТ «Українська залізниця» до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання договору недійсним.
		Колегія суддів, вислухавши думку сторін, не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з тим, що у даному випадку відсутні обставини, які унеможливлюють розгляд справи до вирішення у господарському суді спору по справі №910/15453/17, оскільки суд може самостійно встановити наявність обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та можливість застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Крім того, зупинивши провадження у справі, апеляційний господарський суд порушить право позивача на розумні строки розгляду справи (постанова Верховного Суду України від 01.02.2017 р. по справі №6-1957цс16).
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		29.12.2011 р. між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (банк) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південо-Західна залізниця» (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 (надалі - Договір), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12500000,00 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені даним договором та договорами про внесення змін до нього. 
		У подальшому банком та позичальником було внесено зміни до кредитного договору, шляхом укладення Договору № 20-3769/2-1 від 29.12.2011 р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р., Договору №20-3777/2-1 від 29.12.2011 р. про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р.; Договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 р. №20-3385/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р.
		Зазначений Договір за своєю правовою природою є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 71 ЦК України. 
		Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Відповідно до п. 2.1. Договору, банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12500000,00 дол. США, (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором. 
		В подальшому, Договором про внесення змін та доповнень №20-3385/2-1 від 28.09.2012 р. до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р., сторони додатково в п. 2.2. договору встановлювали графік погашення заборгованості за кредитом.
		У відповідності до п. 2.2. Договору (в редакції договору №20-3385/2-1 від 28.09.2012 р. про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р.), кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014 р.
		Пунктом 3.2. Договору (в редакції договору від 28.09.2012 р. про внесення змін та доповнень №20-3385/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р.) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод «факт/360», виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. 
		Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня.
		Нарахування процентів за користування кредитом за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
		Якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця.
		Проценти нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів.
		При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 5 числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів).
		У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні.
		Проценти за грудень місяць сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Якщо перша видача кредиту була здійснена у грудні місяці, то нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати першої видачі кредиту по останній календарний день грудня місяця в порядку, визначеному у цьому пункті договору.
		Відповідно до п. 3.9. Договору (в редакції договору про внесення змін №20-3777/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р.) сторони погодили, що позичальник зобов'язується забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300000000,00 грн.
		У разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов'язань, передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20000,00 грн. за кожен випадок невиконання. Сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов'язань за цим договором.
		У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. 
		Відповідно до п. 4.2.2. Договору, позичальник зобов'язується своєчасно сплачувати плату за кредит на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.
		Згідно п. 4.3.4 Договору, банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання строку остаточного повернення всіх одержаних в межах кредитної лінії сум кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або суму неустойки, передбачених цим договором. 
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 25.06.2014 р. № 200 та Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», створено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».
		Як вбачається з положень наведеного вище Закону та постанови Кабінету Міністрів України, всі підприємства, на базі яких утворюється ПАТ «Укрзалізниця», реорганізовуються шляхом злиття.
		Статут ПАТ «Українська залізниця» затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735.
		У зв'язку із створенням ПАТ «Українська залізниця», відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 25.06.2014 р. № 200 та ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», усі права та обов'язки Державного територіально-галузевого об'єднанням «Південо-Західна залізниця» за кредитним договором перейшли до ПАТ «Українська залізниця».
		Як зазначає позивач, в порушення умов договору, позичальник не виконує свої зобов'язання по сплаті процентів, в зв'язку з чим, станом на 24.04.2017 р., у останнього виникла заборгованість у розмірі 12585052,08 доларів США та 121255022,91 грн., що складається з заборгованості по кредиту у розмірі 12500000,00 доларів США та заборгованості по прострочених процентах за користування кредитними коштами в розмірі 85052,08 доларів США, пеня по кредиту у сумі 98798673,05 грн., пеня по процентам у сумі 686980,24 грн., 3% річних по тілу кредиту у сумі 21049855,32 грн., 3% річних по процентах у сумі 189514,30 грн. та штраф у розмірі 530000,00 грн.
		09.03.2017 р. банком направлено на адресу відповідача 1 вимогу про повернення кредиту та сплату процентів у сумі 12585052,08 доларів США та 129142502,48 грн. 10.03.2017 р. зазначена вимога отримана відповідачем-1, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №0100147143871, проте суми заборгованості залишаються несплаченими.
		Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 
		Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за кредитним договором щодо погашення заборгованості за кредитом та процентів за користування ним.
		Дослідивши та перевіривши надані позивачем розрахунки, характер правовідносин, що склались між сторонами відповідно до умов кредитування, а також відсутність контррозрахунку зобов'язань відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції  про наявність у відповідача 1 заборгованості за сплати кредиту у розмірі 12500000,00 доларів США, та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 85052,08 доларів США. 
		Відповідач 2 у судовому засіданні зазначив, що провадження у справі щодо вимог про стягнення 85052,08 дол. США процентів за користування кредитом підлягає припиненню у зв'язку зі сплатою частини грошових коштів.
		Проте, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на час розгляду справи, з урахуванням передбаченого Договором щоденного нарахування процентів, заявлені до стягнення суми являються обґрунтованими і підтвердженими належними доказами, а підстави для припинення провадження у справі в цій частині відсутні.
		У зв'язку з неналежним виконанням грошових зобов'язань за кредитним договором №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р. позивачем нараховано відповідачу 1 пеню за прострочення сплати кредиту в сумі 98798673,05 грн., пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом в сумі 686980,24 грн., а також штраф у загальному розмірі 530000,00 грн.
		Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
		Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. 
		Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
		Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Умовами п. 5.3. Договору №20-3760/2-1 від 29.12.2011р. (в редакції договору від 28.09.2012 р. №20-3385/2-1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011р.) передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом «факт/факт» простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
		Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).
		Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Судом встановлено, що у зв'язку з порушенням відповідачами зобов'язань зі сплати кредиту та процентів за користування кредитом, наявні підстави для застосування відповідальності за умовами договору, Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
		Перевіривши надані позивачем розрахунки сум пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність, з урахуванням умов кредитування, підстав для стягнення з відповідача 98798673,05 грн. пені за прострочення повернення кредиту та 686980,24 грн. пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі просять суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності до вимог про стягнення пені.
		Згідно положеннями ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). 
		Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		Відповідно до ст. 259 ЦК, позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
		Пунктом 6.13. Договору про відкриття кредитної лінії № 20-3760/2-1 від 29.12.2011 р. (т. 1, а.с. 19) передбачено, що всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення до господарського суду. При цьому строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у три роки.
		Таким чином, з урахуванням положень п. 6.13. Договору, до вимог про стягнення сум пені за неналежне виконання умов Договору застосовується позовна давність, встановлена домовленістю сторін.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог про стягнення пені.
		Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 21049855,32 грн. 3% річних за прострочення сплати кредиту та 189514,30 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів.
		Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Згідно п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
		Перевіривши розрахунок 3% річних по тілу кредиту та 3% річних по процентах з урахуванням умов кредитування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення 3% річних з відповідача 1 за прострочення сплати кредиту у розмірі 21049855,32 грн. та 189514,30 грн. 3% річних за прострочення сплати процентів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
		Відповідно п. 3.9. Договору №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р. (в редакції договору про внесення змін №20-3777/2-1 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3760/2-1 від 29.12.2011 р.), позичальник зобов'язувався забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300000000,00 грн. У разі порушення (невиконання) і позичальником з будь-яких підстав зобов'язань, передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20000,00 грн. (за кожен випадок порушення).
		Дослідивши матеріали справи, судом першої інстанції вірно встановлено, що п. 3.9. Договору порушувався позичальником у березні - липні 2015 р., а також впродовж вересня 2015 - березня 2017 р. (загальна кількість випадків - 24). Таким чином, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування штрафу у розмірі 480000,00 грн. є обґрунтованим.
		Крім того, відповідно до п. 3.2.7, 5.3. Договору застави майнових прав №20-3767/3-1 від 29.12.2011 р., позичальником порушено умови Договору щодо надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку, у зв'язку з чим за невиконання вищевказаних умов позивачем нараховано штраф у розмірі 50000,00 грн. Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування штрафу у розмірі 50000,00 грн. є обґрунтованим.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідачем 1, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
		З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є помилковим та прийнято з порушенням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.
		Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
		Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду міста Києва від 26.07.2017 р. у справі №910/7254/17 залишити без змін. 
		Справу №910/7254/17 повернути до господарського суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили. 
		 
		Головуючий суддя                                                             С.О. Алданова 
		 
		Судді                                                                                А.І. Мартюк
		 
		                                                                                Л.П. Зубець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...