Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 820/3302/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку з доходів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 03.10.2017. Зареєстровано: 04.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 06.10.2017.
Дата набрання законної сили: 21.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   Харківський окружний адміністративний суд  61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710  П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		26 вересня 2017 р.                                                                                                  № 820/3302/17  
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Волошина Д.А., 
		за участю секретаря судового засідання - Шаталової Н.В.,
		представника позивача - ОСОБА_1,
		представників відповідача - Майгур О.І., Юрчик Л.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_4 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 01.08.2017 №0000331314, №0000321314, №0000311314. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесеними з грубим порушенням діючого Податкового кодексу України, вважає викладені в акті перевірки обставини перекрученими, надуманими та такими, що не відповідають дійсності, повідомлення-рішення необґрунтованими та незаконними, а дії інспектора та посадових осіб ГУ ДФС у Харківській області - прямим порушенням закону та перевищенням власних повноважень. Позивач зазначив, що предметом податкового аналізу та підставами для висновку в акті перевірки слугували об'єкти, що були набуті чи перебували у власності ОСОБА_4 у період з 1998 по 2014 роки та не є предметом (періодом) податкової документальної перевірки. Також позивач вказав, що Податковий кодекс України не передбачає та не надає право ДФС по самостійному визначенню вартості рухомих речей, що не є об'єктами оподаткування. Крім того, контролюючий орган взагалі не досліджував зазначені речі та не проводив їх ідентифікацію та оцінку. Зазначив, що було порушено норми Податкового кодексу України щодо визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, безпідставно обчислено розмір доходів позивача виходячи з вартості належного йому майна, у тому числі придбаного позивачем в період, який не охоплюється періодом проведення перевірки, не взято до уваги відомості про доходи позивача, у тому числі відображені в поданих до податкових органів деклараціях про доходи. У зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
		У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
		Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували, надавши письмові заперечення, в яких зазначили, що під час перевірки платником податку документально не підтверджено понесені витрати в загальній сумі 41704840,12 грн, а отже не включено зазначену суму до загального річного  оподатковуваного доходу в 2015 році, не подано податкову декларацію за наслідками 2015 року та не сплачено податки та збори з таких доходів, у зв'язку з чим, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у межах компетенції контролюючого органу та у порядку, визначеному чинним законодавством. Просили у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, суд встановив наступне. 
		На підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 та п.п.78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст.79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу, відповідно до наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 07.06.2017 №2373, головним державним ревізор-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Харківській області Мачульською М.В., у період з 20.06.2017 по 04.07.2017 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків ОСОБА_4 (податковий номер НОМЕР_1) з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.За результатами проведеної перевірки складено акт від 11.07.2017 № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_1. 
		За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено:  порушення п. 164.1 ст. 164, підп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168, підп. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 8 337 328,00 грн.; п. 16-1 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого занижено військовий збір за 2015 рік в сумі 625 602,60 грн.;  порушення платником податку п. 49.1, п. 49.2 підп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, підп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168, підп. 176.1. «в» п. 176.1 ст. 176, п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України, а саме - не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік.
		На підставі висновків акту перевірки № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_1 від 11.07.2017 р., контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000311314 від 01.08.2017, яким збільшено розмір податкового зобов'язання з ПДФО на загальну суму 10 421 727,50 грн. (з яких: 8 337 382,00 грн. - сума основного платежу, а 2 084 345,50 грн. - штрафна санкція); податкове повідомлення-рішення № 0000321314 від 01.08.2017, яким збільшено розмір грошового зобов'язання за військовим збором на загальну суму 782 003,25 грн. (з яких: 625 602,60 грн. - сума основного платежу, а 156 400,65 грн. - штрафна санкція); податкове повідомлення-рішення № 0000331314 від 01.08.2017, яким застосовано штрафні санкції за ПДФО у сумі 170,00 грн.
		Фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про заниження платником розміру оподатковуваного доходу за 2015 рік. Як зазначено в акті перевірки № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_1 від 11.07.2017 р., відповідач дійшов висновку про наявність невідповідності між задекларованими витратами позивача та одержаними ним доходами за період з 1998 -2015 рік, різниця між якими склала 41 706 840,12 грн. Задекларовані ОСОБА_4 витрати були визначені відповідачем як сума  загальної вартості усього належного позивачу станом на 31.12.2015 р. майна, відомості про яке були отримані контролюючим органом з поданої позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, інформаційних баз даних органів ДФС, даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших джерел, перелік яких наведено у п. 1.8 акту перевірки № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_1 від 11.07.2017 р. Розмір таких витрат, зазначений у розділі 2 акту перевірки, склав 43 908 375,14 грн.  Одержані позивачем доходи були визначені контролюючим органом як сума усіх виплачених позивачу доходів за період з 01.01.1998 р. по 31.12.2015 р., відповідно до наявної податкової інформації з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України, посилання на яку із відповідними відомостями про дохід позивача за вказаний період наведені в п. 1.7 акту перевірки. Розмір виплаченого позивачу доходу за період з 01.01.1998 р. по 31.12.2015 р., згідно з п. 1.7 акту перевірки, склав 2 201 535,02 грн. Різниця між двома зазначеними сумами (41 706 840,12 грн. та 2 201 535,02 грн.) була визнана відповідачем сумою, на яку позивачем було занижено оподатковуваний дохід за 2015 рік, котрий є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором. Згідно із висновками, внаслідок вказаного заниження оподатковуваного доходу за 2015 рік відбулося заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік на суму 8 337 382,00 грн. та військового збору - на суму 625 602,60 грн.  
		Суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.
		Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексу України (далі - ПК України), об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
		Пунктом 23.1 ст. 23 ПК України передбачено, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. 
		Згідно п. 23.2 ст. 23 ПК України, база оподаткування і порядок її визначення встановлюються цим Кодексом для кожного податку окремо.
		Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПК України, об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб для резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
		Пунктом 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, встановлено, що для податку на доходи фізичних осіб базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
		Згідно підп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 ПК України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
		Перелік видів доходів, які включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку наведено у п. 164.2 ст. 164 ПК України. 
		Такими доходами зокрема є: доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту); суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав та ін.
		Як вбачається зі змісту п.п. 164.1, 164.2 ст. 164 ПК України, базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, який у свою чергу складається з різних видів доходів платника податку, котрі отримані ним із визначених законом джерел протягом звітного податкового періоду. Отже чинний Податковий кодекс України не містить загального визначення річного оподаткованого доходу платника податків, а визначає це поняття через відсилку до переліку видів доходів, що міститься у п. 164.2 ст. 164 ПК України. 
		При цьому ст. 165 ПК України визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу.
		Із системного тлумачення положень Розділу IV ПК України, у тому числі статей 164, 165 ПК України, випливає, що річним доходом фізичної особи є різні матеріальні блага, котрі були отримані особою протягом звітного податкового періоду та включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу. 
		Як вбачається із акту перевірки № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_1 від 11.07.2017 р., контролюючим органом було включено до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік усе нерухоме та рухоме майно, грошові кошти, які було зазначено відповідачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік та було набуте відповідачем протягом життя.
		Так, як зазначено на аркуші 10 акту перевірки, до бази оподаткування податковим органом включено вартість належного позивачу нерухомого майна (підпункт 1.5.1 акту перевірки) на загальну суму 214 478,00 грн. 
		При цьому, відповідно до підпункту 1.5.1 акту перевірки, податковим органом було встановлено, що зазначене нерухоме майно набуте ОСОБА_4: квартира - 23.03.1999 р., інші об'єкти нерухомості (нежитлові приміщення) - 02.10.2009 р., тобто за межами періоду, за який проводилася перевірка та визначалося податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб.
		Крім того, до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб було віднесено сумарну вартість цінного рухомого майна (крім транспортних засобів) ОСОБА_4, котре було задеклароване позивачем у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік. Як зазначено в акті перевірки, така сумарна вартість вказаного майна за відомостями податкового органу склала 1 461 600,00 грн.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є народним депутатом України, у зв'язку із чим, відповідно до положень ст.ст. 3, 45 Закону України «Про запобігання корупції», зобов'язаний щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію  особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
		Однак як вбачається зі змісту поданої позивачем ОСОБА_4 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, яка розміщена у відкритому доступі на веб-сайті Єдиного державного реєстру електронних декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ( https://public.nazk.gov.ua ), - у самій декларації вартість наведеного у ній цінного майна не зазначена (розділ V декларації «Цінне рухоме майно, окрім транспортних засобів»).
		Статтею 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що суб'єкт декларування зобов'язаний відобразити у своїй щорічній декларації  цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. 
		Згідно із приміткою до п. 3 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», у разі декларування цінного рухомого майна зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов'язковим.
		Відповідно до п. 32 «Роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю», затвердженого Рішенням Національного агентства з запобігання корупції від 11.08.2016 р. № 3 (далі за текстом - Роз'яснення), відомості про цінну рухому річ повинні бути зазначені в декларації, якщо її вартість перевищує встановлений Законом поріг декларування, а саме 100 МЗП, встановлених на 1 січня звітного року (121 тис. 800 грн. у 2015 році, 137 тис. 800 грн. у 2016 році). Зазначення даних про вартість цінного рухомого майна та дату його набуття не є обов'язковим, якщо права на таке майно були набуті до подання суб'єктом декларування першої декларації відповідно до вимог Закону.
		Згідно п. 13 Роз'яснення, вартість об'єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб'єкта декларування або члена його сім'ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб'єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину. Якщо вартість на дату набуття об'єкта на певному праві не відома суб'єкту декларування і вона не може бути визначена на підставі правовстановлюючих документів, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати помітку «Не відомо». 
		Як вбачається зі змісту розділу V поданої позивачем декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, стосовно об'єктів декларування, відомості про які вказано у зазначеному Розділі, в графі «Вартість на дату набуття у власність, володіння чи користування» - позивачем обрано помітку «Не відомо».
		Однак в акті перевірки стосовно кожного з об'єктів цінного майна позивача податковим органом визначено конкретну вартість - 121 800,00 грн. та зазначено, що розрахунок здійснено, виходячи із розміру 100 мінімальних заробітних плат на 1 січня 2015 року за кожну одиницю майна.
		Позивач у поданих до суду письмових поясненнях зазначив, що ним було відображено у розділі V електронної щорічної декларації за 2015 рік належне йому та членам його родини цінне майно, яке було набуте ще до 2015 року, оскільки платник набув це майно деякий час тому та не проводив оцінку його вартості на день заповнення електронної декларації, він не мав інформації щодо вартості цього майна, а тому на власний розсуд зазначив відповідне майно в електронній декларації, не знаючи його дійсної вартості, при цьому платник керувався положеннями Закону України «Про запобігання корупції», який не містить прямої заборони на внесення суб'єктом декларування  до декларації майна вартістю менше 100МЗП. 
		Судом враховано, що сторонами не подано до матеріалів справи доказів, які підтверджують вартість кожного з об'єктів цінного майна позивача, яка визначена податковим органом в акті перевірки у розмірі 121 800,00 грн.
		При цьому положеннями Податкового кодексу України та інших актів чинного законодавства, у тому числі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», який визначає засади оціночної діяльності в Україні, - не надано органам ДФС повноважень щодо самостійного проведення оцінки та визначення вартості майна платників податків.
		Закон України «Про запобігання корупції» покладає на суб'єктів декларування обов'язок декларувати майно вартість якого складає більше 100 МЗП, однак не забороняє декларанту вносити до декларації відомості про майно, вартість якого є меншою за вказану суму.
		Крім того, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (Lingens v. Austria, № 9815/82, від 08.07.1986, Incal v. Turkey, № 22678/93, від 09.06.1998). 
		Отже внесення позивачем відомостей про належне йому майно до розділу V електронної декларації за відсутності у нього інформації про точну вартість не суперечить закону, а свідомий намір політика надати більш детальну інформацію про своє життя відповідає особливостям такої діяльності, визначеним практикою Європейського суду із прав людини.
		За таких обставин суд дійшов висновку, що зазначення позивачем відомостей про  майно в електронній декларації саме по собі не є доказом певної вартості такого майна, а визначена податковим органом в акті перевірки № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_1 від 11.07.2017 р. вартість об'єктів цінного майна позивача - не може вважатися такою, що визначена законно і обґрунтовано. Крім того, податковим органом не надано доказів того, що вказане майно було набуте платником протягом періоду, за який проводилася перевірка, а саме у 2015 році.
		Також до складу бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік податковим органом включено номінальну вартість належних позивачу цінних паперів - інвестиційних сертифікатів у кількості 19578 штук на загальну суму 19 578 000,00 грн.
		Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивач є власником інвестиційних сертифікатів Пайового венчурного недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Титул», які він придбав в кількості 19 578 шт. номінальною вартістю 19 578 000 грн. за договорами купівлі-продажу в 2012 році № БВ-103 від 13.07.2012, № БВ-233 від 11.07.2012, № БВ-234 від 11.07.2012,  відповідно до яких загальна сума договірної вартості складає 10033484,28 грн.
		Судом встановлено, що належне позивачу нерухоме майно та цінні папери були набуті позивачем до 01.01.2015 р., тобто поза межами періоду, який перевірявся, а цінні папери - придбані платником податків не за номінальною вартістю у розмірі 19 578 000,00 грн., а за договірною вартістю у розмірі 10033484,28 грн.
		Судом також встановлено, що відповідачем не надані докази вартості  належних позивачу об'єктів цінного рухомого майна в тому розмірі, котрий зазначений в акті перевірки, та доказів того, що зазначені об'єкти набуті позивачем протягом періоду, за який здійснювалася перевірка.  
		За таких обставин суд дійшов висновку, що вартість зазначеного майна позивача, що була покладена відповідачем в основу спірних податкових повідомлень-рішень, а саме: нерухомого майна, цінних паперів та об'єктів цінного рухомого майна, коштів - не може враховуватися при визначенні бази оподаткування позивача податком на доходи фізичних осіб у 2015 році.
		Таким чином, нерухоме майно, цінне майно та цінні папери, вартість яких було визначено податковим органом як базу оподаткування позивача податком на доходи фізичних осіб за 2015 рік, не є доходом позивача і відповідно базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб згідно із положеннями ст.ст. 163, 164 Податкового кодексу України. 
		Суд вважає за необхідне зазначити, що висновок контролюючого органу про те, що розмір документально підтверджених доходів позивача за період з 1998 р. по 2015 р. включно складає 2 201 535,02 грн., не може вважатися обґрунтованим, з огляду на наступне. 
		Позивачем надано до матеріалів справи докази того, що за вказаний період ним було отримано доходів більше ніж на суму 2 201 535,02 грн., яка міститься в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб державної фіскальної служби. Так, позивачем були надані копії декларацій про доходи ОСОБА_4 із відмітками податкового органу про їх отримання, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні, відповідно до яких позивач отримав дохід від дивідендів: у 2004 році - на суму 1 433 632, 61 грн., у 2007 році - на суму 1 497 295,03 грн., у 2008 році - на суму 1 567 085,99 грн., у 2009 році - на суму 436 643,83 грн. Факт виплати позивачу дивідендів за період з 2008 по 2009 рік включно  підтверджується  також довідками банківських установ, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні. 
		Крім того, згідно із наданою позивачем довідкою ДПІ Червонозаводського району м. Харкова від 13.05.2008 р. вих. № 7911/10/17-129, оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, доходи ОСОБА_4 за 2007 рік склали 1 501 227,03 грн. 
		Щодо задекларованого доходу отриманого в 2015 році у вигляді подарунку, суд зазначає наступне. 
		18 грудня 2015 року між ОСОБА_6 (Дарувальник), та ОСОБА_4 (Обдарований) був укладений договір дарування грошових коштів. Згідно з даним договором Дарувальник передає (передав), а Обдаровуваний приймає (прийняв) дар від Дарувальника грошові кошти в сумі 10 000 000,0 (десять мільйонів) гривень 00 копійок. Зазначений договір було укладено в письмовій формі. ОСОБА_4 є рідним сином ОСОБА_6, тобто родичами першого ступеня споріднення, зазначена обставина не заперечувалась сторонами по справі.  
		В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.
		З пояснень представника позивача в судовому засіданні, судом встановлено, що даний договір сторони уклали 18.12.2015 р. в письмовій формі та домовились, що після новорічних свят у строк до 1 лютого 2016 року нотаріально посвідчать його. Однак 21.01.2016 року помер ОСОБА_6, у зв'язку з чим договір нотаріально не був посвідчений. 
		Відповідно до п. 174.6. ст. 174 ПК України ( в редакції до 01.01.2016) оподаткування доходу, отриманого платником податку як дарунок (або в результаті укладення договору дарування) від фізичних осіб. Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються згідно з правилами, встановленими цим розділом для оподаткування спадщини. 
		Згідно п. 174.2.1.  ст. 174.2. ПК України (в редакції до 01.01.2016) об'єкти спадщини оподатковуються за нульовою ставкою: а) вартість власності, що успадковується членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.
		Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов'язані сплатити податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини та спадкоємців, які отримали у спадщину об'єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб, а також іншими спадкоємцями - резидентами, які сплатили податок до нотаріального оформлення об'єктів спадщини. (п. 174.3 ПК України)
		Відповідно до п.п. 1.7.  п. 16-1 Підрозділу 10. Інші перехідні положення Розділу ХХ ПК України звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.
		Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 21.08.2017 р. по справі № 640/8840/17 р. встановлено, що 18 грудня 2015 р. між позивачем ОСОБА_4 та його батьком ОСОБА_6 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_4 отримав грошові кошти у розмірі 10 000 000,00 грн., підстав для визнання даного договору дарування нікчемним судом не встановлено.  
		Відповідно  ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. 
		За таких обставин суд приходить до висновку, що оскільки сторони договору дарування є родичами першого ступеня споріднення, судом встановлено факт укладання та виконання між сторонами договору дарування, що не доказується при розгляді інших справ, суд приходить до висновку, що отриманий дохід підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою та звільняється від оподаткування військовим збором. 
		При цьому суд зазначає, що контролюючим органом не подано до суду доказів, що вказаний дохід був отриманий з інших підстав.   
		З огляду на приписи п. 174.3 ПК України зазначений дохід не зазначається в річній податковій декларації.
		Окремо суд зазначає, що наказом ГУ ДФС у Харківській області № 2373 від 07.06.2017 р., на підставі якого було проведено перевірку, було визначено період, що перевіряється, а саме - з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. Такий самий період перевірки вказаний і у назві та вступній частині акту перевірки.
		Однак, як вбачається із вищевикладеного, фактично контролюючий орган під час проведення перевірки та складення акту перевірки виходив із відомостей про майно та доходи позивача, які були отримані ОСОБА_4 поза межами періоду, що перевірявся. Відомості про майно та доходи позивача, котрі він отримав поза межами періоду, що перевірявся, були покладені податковим органом в основу висновків про наявність порушення норм ПК України щодо обрахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, обчислення розміру заниженого податкового зобов'язання та відповідно спірних податкових повідомлень-рішень.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Частиною 2 п. 1.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 р. № 395 (далі - Порядок), перед початком проведення документальної перевірки діяльності платника податків за місцезнаходженням податкового органу посадова особа, відповідальна за проведення перевірки, зобов'язана прийняти надані платником податків оригінали документів, пов'язаних із провадженням діяльності за період, що перевіряється.
		Згідно п. 2.2.7 Порядку, вступна частина акту (довідки) документальної перевірки повинна містити відомості про період, за який проводилася документальна перевірка діяльності платника податку.
		Відповідно до п. 2.3.2.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
		Отже чинне законодавство зобов'язує податковий орган визначити у наказі про проведення податкової перевірки період, за який вона проводиться, здійснювати під час перевірки збирання і вивчення документів, які стосуються виключно періоду, що перевіряється, зазначити в акті перевірки періоди, за які виявлено порушення та не передбачено право податкового органу на свій розсуд виходити за межі періоду проведення податкової перевірки, які визначені в наказі про проведення перевірки.
		Однак відповідач під час проведення перевірки позивача, результати якої були оформлені актом № 7162/20-40-13-14-08/НОМЕР_1 від 11.07.2017 р. та на підставі якого були складені оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вийшов за межі періоду перевірки та поклав в основу висновків про заниження позивачем податкових зобов'язань вибіркові відомості про майно та доходи позивача, які були отримані ОСОБА_4 за межами періоду, що перевірявся.
		Суд зазначає, що досліджений в судовому засіданні зміст акту перевірки не містить інформації щодо операції (фактичних даних) з отримання позивачем протягом 2015 року або іншого періоду, доходу за якими було встановлено порушення вимог ПК України та розраховано відповідне податкове зобов'язання, а в разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, відповідачем не зазначено доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. 
		При цьому суд зазначає, з що з поданої ОСОБА_4 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік вбачається, що право власності на нерухоме майно у позивача виникло в 1999 та 2009 році, право власності на транспортні засоби виникло у 2004, 2008, 2012 році. Згідно договорів купівлі продажу цінних паперів № БВ-103 від 13.07.2012, № БВ-233 від 11.07.2012, № БВ-234 від 11.07.2012, оригінали яких було оглянуто в судовому засіданні право власності за позивачем виникло у 2012 році. З письмових пояснень представника позивача, судом встановлено, що право власності на годинники зазначені в акті перевірки виникло до 01.01.2015 року, доказів, що спростовують вказані фактичні обставини відповідачем до суду не подано. 
		За таких обставин суд, вважає необґрунтованим твердження відповідача, щодо отримання позивачем доходу у 2015 році для придбання вказаного майна. В силу приписів ст. 71 КАС України відповідачем не подано будь - яких належних та допустимих доказів що спростовують зазначені обставини. 
		Окрім того розділ 14 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік поданої позивачем не містить інформації щодо вчинення відповідних правочинів. Доказів прийняття державними органами рішень, щодо неналежного складання позивачем вказаної декларації також до суду не подано,  акт перевірки вказаних обставин не містить. 
		          Також суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України»  від 31.07.2014,  № 1621-VII, який набрав чинності 03.08.2014р. в Україні був введений військовий збір, отже військовим збором можуть бути оподатковані лише доходи отримані платниками податку після 03.08.2014 року, однак фактичні обставини справи та  висновки акту перевірки свідчать, що податковим органом не дотримано зазначеної норми Закону. 
		Згідно п. 44.3 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
		Пунктом 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
		Відповідно до п. 179.1 ст. 179 ПК України, платник податку на доходи фізичних осіб зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
		Підпункт 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України встановлює, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.
		Однак, як вбачається із матеріалів справи, податковий орган під час проведення перевірки позивача не тільки вийшов за межі періоду перевірки, який зазначений в наказі від 07.06.2017 р., але й порушив вимоги п. 102.1 ст. 102 ПК України, оскільки здійснив вибіркову перевірку позивача за період, що перевищує 1095 днів та просив надати відомості та документи за межами 1095 днів.
		Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Наведена норма ч. 2 ст. 71 КАС України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. 
		Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а   довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
		Така позиція узгоджується і з висновками Європейського суду у рішенні по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03), у п. 53 якого вказано, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
		Всебічно вивчивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності тверджень про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 8 337 328,00 грн. та заниження військового збору за 2015 рік в сумі 625 602,60 грн. і, відповідно, правомірності податкових повідомлень-рішень № 0000311314, № 0000321314, № 0000331314 від 01.08.2017 р.
		Докази розміру витрат та доходів позивача за інші періоди, у тому числі відомості, що відображені в акті перевірки, суперечать та спростовуються наявними у справі доказами, в тому числі документами контролюючих органів.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог фізичної особи ОСОБА_4, у зав'язку із чим позов підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
		Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В :
		Адміністративний позов ОСОБА_4 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі. 
		Скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 01.08.2017 року №0000331314, №0000321314, №0000311314. 
		Стягнути на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) сплачену суму судового збору в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, 46, код ЄДРПОУ 39599198).
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Повний текст постанови складено 02 жовтня 2017 року.
		 
		Суддя                                                                                                                           Д.А.Волошин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...