Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 814/3454/14 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 09.10.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ 
		20 вересня 2017 року                                                                                      м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		 
		головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., -  
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Миколаївський центральний ринок» (далі - Ринок) про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за його позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі - Виконком), реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба), третя особа - ТОВ «Карлет», про визнання недійсними і скасування рішень, свідоцтва про право власності, визнання протиправними дій,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У листопаді 2014 року Ринок звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням змін і уточнень просив:
		- залучити до участі у справі як відповідача державного реєстратора Реєстраційної служби Рябця Євгена Олександровича (далі - Держреєстратор);
		- визнати недійсними та скасувати пункти 5-15 рішення Виконкому від  16 травня 2014 року № 410 «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» (далі - Рішення) щодо надання нових адрес об'єктам нерухомого майна по пр. Леніна, 25 у м. Миколаєві; 
		- визнати протиправними дії Реєстраційної служби та Держреєстратора щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) записів про право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Миколаїв: 
		пр. Леніна, 25/13 - № 7193232,
		пр. Леніна, 25/14 -  № 7193329,              
		пр. Леніна, 25/15 - № 7188835,
		пр. Леніна, 25/16 - № 7186659,
		пр. Леніна, 25/18 - № 7184982,
		пр. Леніна, 25/19 - № 7186159,
		пр. Леніна, 25/20 - № 7184514,
		пр. Леніна, 25/21 - № 7187872,
		пр. Леніна, 25/22 - № 7187303,
		пр. Леніна, 25/23 - № 7193456,
		пр. Леніна, 25/24 - № 7189634; 
		- скасувати рішення про державну реєстрацію прав щодо об'єкта нерухомого майна, який поділяється (частка з якого виділяється) (з відкриттям розділу), від 1 жовтня 2014 року №№ 16185063, 16183774, 16186961, 16176861, 16178926, 16181485, 16177841, 16182512 та від 2 жовтня 2014 року                        №№ 16193715, 16194238, 16194528; 
		- визнати недійсними (нечинними) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані Реєстраційною службою на кожен новостворений об'єкт, від 1 жовтня 2014 року № 27543303 (пр. Леніна, 25/15), № 27535341          (пр. Леніна, 25/16), № 27528555 (пр. Леніна, 25/18), № 27533152                       (пр. Леніна, 25/19), № 27526673 (пр. Леніна, 25/20), № 27539943                          (пр. Леніна, 25/21),  № 27537782 (пр. Леніна, 25/22), № 27546263                           (пр. Леніна, 25/24) та від 2 жовтня 2014 року  № 27558998 (пр. Леніна, 25/13),  № 27559491 (пр. Леніна, 25/14), № 27560080 (пр. Леніна, 25/23). 
		На обґрунтування позову Ринок зазначив, що ТОВ «Карлет» протиправно зареєструвало за собою право власності на вищевказані об'єкти нерухомого майна по пр. Леніна, 25 у м. Миколаєві, оскільки комунальне підприємство (далі - КП) «Центральний ринок» неправомірно передало за актом приймання-передачі як внесок до статутного капіталу ТОВ «Карлет» нерухоме майно, яке було вилучене Миколаївською облспоживспілкою з оперативного управління КП «Центральний ринок». Тому Виконком повинен був відмовити                 ТОВ «Карлет» у наданні нерухомому майну інших адрес.
		Суди встановили, що 16 травня 2014 року пунктами 5-15 Рішення Виконкому надані нові адреси об'єктам нерухомого майна по пр. Леніна, 25        у м. Миколаєві.
		Держреєстратор вніс до Державного реєстру прав записи про право власності за ТОВ «Карлет» на об'єкти нерухомого майна у м. Миколаєві від             1 жовтня 2014 року № 7193232 за адресою пр. Леніна, 25/13, № 7193329 -              пр. Леніна, 25/14,  № 7188835 - пр. Леніна, 25/15, № 7186659 -                                 пр. Леніна, 25/16, № 7184982 - пр. Леніна, 25/18, № 7186159 - пр. Леніна, 25/19, № 7184514 - пр. Леніна, 25/20, № 7187872 - пр. Леніна, 25/21, № 7187303 -                                          пр. Леніна, 25/22, № 7193456 - пр. Леніна, 25/23, № 7189634 -                                 пр. Леніна, 25/24 та прийняв рішення про державну реєстрацію прав щодо об'єкту нерухомого майна, який поділяється (частка з якого виділяється)                 (з відкриттям розділу), від 1 жовтня 2014 року №№ 16185063, 16183774, 16186961, 16176861, 16178926, 16181485, 16177841, 16182512 та від                           2 жовтня 2014 року №№ 16193715, 16194238, 16194528. 
		Реєстраційна служба на кожен новостворений об'єкт видала ТОВ «Карлет» відповідні свідоцтва про право власності на нерухоме майно:                   від 1 жовтня 2014 року № 27543303 (пр. Леніна, 25/15), № 27535341               (пр. Леніна, 25/16), № 27528555 (пр. Леніна, 25/18), № 27533152                           (пр. Леніна, 25/19), № 27526673 (пр. Леніна, 25/20), № 27539943                             (пр. Леніна, 25/21), № 27537782 (пр. Леніна, 25/22), № 27546263                               (пр. Леніна, 25/24), та від 2 жовтня 2014 року  № 27558998 (пр. Леніна, 25/13), № 27559491 (пр. Леніна, 25/14), № 27560080 (пр. Леніна, 25/23).               
		Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2015 року в позові відмовив.
		Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 липня 2015 року цю постанову скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив частково: 
		- визнав недійсними та скасував пункти 5-15 Рішення Виконкому; 
		- визнав протиправними дії Реєстраційної служби щодо внесення до Державного реєстру прав записів про право власності на об'єкти нерухомого майна;
		- скасував рішення Реєстраційної служби про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об'єкта нерухомого майна, який поділяється (частка з якого виділяється) (з відкриттям розділу);
		- визнав нечинними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видані Реєстраційною службою на кожен новостворений об'єкт. 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 липня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції скасував, а постанову суду першої інстанції змінив: скасував цю постанову в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності і в цій частині ухвалив нове рішення - про закриття провадження у справі. Роз'яснив позивачу його право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишив без змін. 
		Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Ринок звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). За змістом заяви просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 липня 2016 року та залишити в силі постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року. 
		На обґрунтування заяви додано низку ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2011 року, 8 листопада 2012 року, 15 липня і                   4 червня 2014 року, 2 червня, 24 вересня,  8 жовтня і 12 листопада 2015 року,    31 травня, 2 червня і 1 вересня 2016 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального і процесуального права, а саме: 
		- статті 73 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_726/ed_2016_06_02/pravo1/Z970280.html?pravo=1>;                   
		- пункту 1 частини другої статті 9, частини першої статті 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_421/ed_2011_12_13/pravo1/T286200.html?pravo=1> (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1952-IV);
		- пункту 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від                     17 жовтня 2013 року № 868 (чинного на час виникнення спірних відносин); 
		- пункту 1 частини першої статті 157 КАС; 
		- статей 355, 356 Цивільного кодексу України; 
		- пунктів 1.5, 2.1, 2.2 Порядку надання та зміни адрес об'єктам нерухомості в місті Миколаєві, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 10 березня 2011 року № 4/11.             
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ринку не підлягає задоволенню з таких підстав.  
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		Проте аналіз рішення Вищого адміністративного суду України, яке просить переглянути заявник, та ухвал цього ж суду, наданих для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права в подібних правовідносинах. 
		Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України  погодився із рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову виходячи з того, що передбачених Законом № 1952-IV  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_421/ed_2011_12_13/pravo1/T286200.html?pravo=1>підстав для відмови у реєстрації не було, оскільки ТОВ «Карлет» подало для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності від 20 грудня 2013 року № 15046327 з визначеною часткою власності на нерухоме майно по пр. Леніна, 25 у м. Миколаєві, технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує надання новоствореному об'єкту нерухомого майна окремої адреси.
		Суд зазначив, що у Державному реєстрі прав немає відомостей про наявність права спільної часткової або спільної сумісної власності на нерухоме майно по пр. Леніна, 25 у м. Миколаєві у Ринку і ТОВ «Карлет». Кожен із зазначених суб'єктів є власником нерухомого майна по пр. Леніна, 25 у                  м. Миколаєві з визначеною часткою.
		Тобто, у справі, що розглядається, йшлося про спірні відносини, які виникли у зв'язку з наданням нових адрес об'єктам нерухомого майна та державною реєстрацією цих об'єктів, які утворилися в результаті виділення зі складу іншого об'єкта нерухомості. Крім того, у цій справі суд касаційної інстанції закрив провадження щодо спору між Ринком та ТОВ «Карлет», який стосується визнання недійсними свідоцтв про право власності відповідача на зареєстровані за ним об'єкти нерухомості.         
		Водночас у справах, рішення Вищого адміністративного суду України в яких надані для порівняння, цей суд:
		- в ухвалі від 26 травня 2011 року (№ К/9991/6059/11) вирішував питання щодо реєстрації права власності на житловий будинок на підставі заочного рішення суду;   
		- в ухвалі від 8 листопада 2012 року (№ К/9991/20220/12)  зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження здійснення розподілу домоволодіння між співвласниками та надання права власності на кожну виділену в натурі частину об'єкту кожному з співвласників, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову;
		- в ухвалі від 15 липня 2014 року (№ К/800/31477/14)  виходив із того, що відносини зі зміни адреси у м. Кам'янці-Подільському регулюються рішенням  Кам'янець-Подільської міської ради від 10 квітня 2012 року № 83, яким затверджено відповідний Порядок, підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 якого встановлено, що власник об'єкта для присвоєння йому адреси подає правовстановлюючий документ та витяг з Державного реєстру прав, а оскільки третя особа таких документів не подала, то оскаржуване рішення про зміну адреси є протиправним;
		- в ухвалі від 2 червня 2015 року (№ К/800/49306/13)  погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо скасування свідоцтва про право власності на будівлю, оскільки встановлено, що додані споживчим товариством до заяви про державну реєстрацію документи не містили посилання на адресу або місцезнаходження будівлі, що не дало змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а відтак у відповідача не було підстав для реєстрації права власності на будівлю;
		- в ухвалі від 24 вересня 2015 року (№ К/800/20312/15) виходив із того, що оскільки рішення Київського районного суду міста Полтави від 25 січня 2012 року про визнання права власності на самовільно збудовані гараж і сарай за певною адресою, яке враховувалося управлінням з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради при наданні висновку від 17 лютого 2012 року щодо можливості надання земельній ділянці з розташованим на ній гаражем та сараєм нової адреси, скасоване і це управління відкликало свій лист про надання нової адреси земельній ділянці за цією адресою, підстав для прийняття рішення виконкомом Київської районної в м. Полтаві ради про надання частині домоволодіння за вказаною адресою нової адреси як на окремий об'єкт нерухомого майна не було;
		- в ухвалі від 12 листопада 2015 року (№ К/800/37809/15) виходив із того, що згідно з Положенням про надання та впорядкування адрес топонімічних об'єктів, затвердженим рішенням Житомирської міської ради від 3 березня 2011 року № 78, надання та зміна адрес об'єктам нерухомості здійснюється шляхом прийняття рішень виконавчим комітетом міської ради, а відповідач - управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради - вносить лише пропозицію щодо зміни чи надання адреси, і це не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, яке б породжувало певні правові наслідки, спрямоване на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Повідомлення цього управління від 21 жовтня 2014 року позивачу про неможливість присвоєння адреси прийнято відповідно до вимог законодавства, оскільки рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26 червня            2003 року № 389 позивачу було попередньо погоджено розміщення тимчасових павільйонів непродовольчих товарів, на які згідно з пунктом 5 зазначеного Положення не надаються самостійні адреси;
		- в ухвалі від 2 червня 2016 року (№ К/800/48158/15) погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у відповідача правових підстав для присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості по           вул. Соляній, 70 у м. Києві, оскільки позивач не подав усіх передбачених пунктом 4.17 Положення про реєстр адрес у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 травня 2013 року № 337/9394, документів, а саме - довідки Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про сплату пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури  м. Києва або рішення Київської міської ради про звільнення від такої сплати.
		Суд вказав, що згідно з вимогами чинного законодавства право на отримання погоджувальних, дозвільних та інших документів за умови наявності заборгованості за внесками і платежами може бути реалізовано суб'єктом господарювання після подання відповідної письмової заяви уповноваженому органу. Проте суди не встановили доказів направлення письмової заяви до уповноваженого органу щодо відстрочення сплати пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури               м. Києва, або прийняття Київською міською радою рішення про звільнення від її сплати.
		Надані як приклад ухвали Вищого адміністративного суду України від      4 червня 2014 року і 1 вересня 2016 року не можна вважати такими, що дають підстави для допуску справи до провадження та перегляду її Верховним Судом України, оскільки цими рішенням не розв'язано спір по суті, а скасовано рішення судів попередніх інстанцій та направлено справи на новий розгляд до судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наявність неповноти встановлення обставин справи, а відтак зазначені ухвали не містять висновків щодо правомірності застосування норм права. 
		Отже, як видно зі змісту проаналізованих ухвал суду касаційної інстанції, у кожній зі справ, в яких вони були постановлені, суди доходили висновку про правомірність чи протиправність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідних органів на підставі встановлених фактичних обставин справ та оцінки досліджених у судових засіданнях доказів. 
		Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Не наділений Верховний Суд України і повноваженнями щодо вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу.
		Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що  розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії судових рішень в яких додано до заяви.  
		Крім того, надані для порівняння рішення не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Ринку. 
		Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. 
		На обґрунтування наведених у заяві доводів щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, до заяви долучені ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2015 року (№ К/800/34209/15) та 31 травня 2016 року (№ К/800/34928/15), в яких суд дійшов висновку, що видача свідоцтв про право власності є однією з реєстраційних дій в розумінні Закону № 1952-ІV <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_403/ed_2014_05_13/pravo1/T041952.html?pravo=1>, у зв'язку з чим вимога про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого державним реєстратором прав на нерухоме майно в порядку, визначеному вказаним Законом, відповідає ознакам публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		Колегія суддів визнає необґрунтованими наведені у заяві Ринку доводи щодо незаконності рішення Вищого адміністративного суду України про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		Верховний Суд України вже вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм права у спорах цієї категорії. Зокрема, у постановах від 15 травня 2007 року, 27 лютого і 13 травня 2008 року, 31 січня 2017 року (№№ 21-1664во06, 21-2011во07, 21-1541во06, 21-1237а16 відповідно) Верховний Суд України дійшов висновку, що спір, предметом якого є право управління майном та право власності на нього, не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи), наведене в пункті 1 частини першої статті 3 КАС. Компетенція адміністративних судів, установлена статтею 17 КАС, на цей спір не поширюється. 
		У справі, що розглядається, спір стосується права власності на об'єкти нерухомості - будівлі, розташовані по вул. Леніна, 25 у м. Миколаєві. Спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи в цій частині позовних вимог у порядку адміністративного судочинства. 
		Отже, висновки Вищого адміністративного суду України, викладені в  оскаржуваній ухвалі, відповідають висновкам Верховного Суду України, викладеним у його постановах у спорах тієї ж категорії..
		                              Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Ринку слід відмовити. 
		Керуючись пунктом 6 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України  
		 
		п о с т а н о в и л а:
		         
		У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський центральний ринок» відмовити.
		         Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Головуючий                                            О.В. Кривенда    Судді:                   О.Ф. Волков                      М.І. Гриців

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...