Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/25715/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів.
Надіслано для оприлюднення: 09.10.2017. Зареєстровано: 10.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 11.10.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/25715/15-ц
		Провадження № 2/761/271/2017
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		    03 жовтня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого - судді                  Рибака М.А.,
		за участю секретаря                   Савенко О.І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду міста Києва в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості -
		ВСТАНОВИВ:
		У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про стягнення заборгованості.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.08.2011 року між сторонами було укладено договір про спільну діяльність, за яким учасники зобов'язались спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону, та саме: створення перукарського салону «ERTEQOOB SALON», з метою подальшого його функціонування в складі ТОВ «Навчальний центр «ЕРТЕ-КЬЮБ», у якому відповідач є як засновником, так і креативним директором.
		Договір про спільну діяльність між позивачем та відповідачем, як зазначав позивач, укладався у декілька етапів у письмовій формі, шляхом фіксування у кількох документах, у вигляді електронного, та інших технічних засобів зв'язку, якими сторони обмінювались щодо умов та виконання цього договору, а також електронними переказами  позивачем на банківський рахунок грошових коштів та їх прийняття відповідачем, що у кінцевому результаті вказувало на той факт, що воля сторін була виражена внаслідок вказаних дій.
		Позивач у справі був одружений із сестрою відповідача - ОСОБА_9, а тому у зв'язку із наявністю таких родинних відносин, ОСОБА_1 погодився на фінансування, та комплектування їх  сумісного проекту - а саме відкриття  салону «ERTEQOOB SALON» у місті Києві за адресою вул. Костьольна, 9, а саме на умовах їх сумісної діяльності. В якості початкової основної умови такої сумісної діяльності, стало те що 30%  відсотків від доходів вказаного салону,  ОСОБА_2, повинен був віддавати безпосередньо його дружині позивача - ОСОБА_9, яка також є сестрою відповідача. Для виконання цього спільного проекту позивач перерахував відповідачу відповідні грошові суми по  банківським документам. Загальна сума вкладених інвестицій у їх сумісну діяльність склала - 57250 доларів США. Вказані кошти були отримані відповідачем, проте до часу звернення до суду із позовом - не повернуті.
		Позивач вважав, що між сторонами у належний спосіб було досягнуто згоди про укладення правочину згідно з умовами ч. 1 ст. 207 ЦК України, оскільки вказане підтверджується протоколом огляду смартфону, на якому міститься переписка між сторонами. Окрім того, позивач, відправляючи гроші через банк, підписав свою згоду на відправлення вказаних коштів, що і є підтвердженням підписання такого договору про спільну діяльність з боку позивача, а відповідач, отримуючи, в рамках угоди про спільну діяльність вказані гроші у банківській установі, також зробив свій підпис, при отриманні вказаних коштів, що в свою чергу, є підтвердженням і фактом підписання сторонами вказаного правочину.
		В серпні 2014 року між сторонами досягнуто усних домовленостей про припинення сумісної діяльності та направлено вимогу про повернення боргу.
		Свої зобов'язання за договором відповідач не виконав, а тому позивач просив суд, на підставі ст.ст. 1141, 1142 ЦК України, стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 57250,00 доларів США, що станом на 25.03.2015 року складало 1348639,45 грн., три проценти річних в сумі 14188,42 грн., інфляційні втрати в сумі 381664,96 грн., а всього 1744492,83 грн.
		В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримав та просив суд про його задоволення, вважаючи, що наявні підстави для його задоволення, оскільки волевиявлення сторін на укладення договору про спільну діяльність підтверджено належними доказами, в тому числі і висновком експертизи. Подані стороною позивача докази підтверджують, насамперед, наявність боргу у відповідача перед позивачем, а договір про спільну діяльність, укладений між сторонами, лише слугує обґрунтуванням правовідносин, які виникли між сторонами.
		В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 позов не визнав та заперечував проти його задоволення з підстав, зазначених в запереченнях та додаткових запереченнях на позов. При цьому зазначав, що позивачем не доведено наявності між сторонами правовідносин, які випливають саме із укладення договору про спільну діяльність, а з документів, наданих позивачем, не вбачається того, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору про спільну діяльність. Окрім того, не вбачається, який строк вказаного правовідношення та коли він закінчується. Разом із тим, подані позивачем платіжні доручення лише підтверджують факт передання коштів відповідачу та жодним чином не вказують на характер правовідношення та цільове призначення таких коштів. Окрім того, ряд платіжних доручень підтверджують факт передання коштів ще до, начебто, укладеного договору про спільну діяльність 10.08.2011 року. Окрім того, представник відповідача також вважав, що до позовних вимог необхідно застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову також з цих підстав.
		Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_6, яка на момент допиту працює у позивача, пояснила суду вона була присутня в Анталії наприкінці 2011 року під час розмови ОСОБА_1 із ОСОБА_2 і його сестрою ОСОБА_9. ОСОБА_2 просив ОСОБА_1 надати йому кошти для відкриття салону, оскільки у нього їх не було. Вони домовлялись, що ОСОБА_1 надасть йому кошти і ОСОБА_2 з прибутку буде переводити йому якийсь відсоток. В подальшому позивач перерахував кошти на рахунок відповідача.  Після цього ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_2 також купив та переслав йому меблі для салону. Також передавав відповідачу готівкові кошти. Якась сума з прибутку була повернута через дружину ОСОБА_1 - сестру ОСОБА_2 - ОСОБА_9. Письмових договорів між сторонами не було, лише усні домовленості, оскільки на той час вони були родичами. Якісь суми, в розмірі приблизно 15000 доларів, а може більше, повертала сестра ОСОБА_3 в 2013 року. Деталі сторони обговорювали в телефонному режимі. В 2014 році ОСОБА_2 повідомив про проблеми в країні та вказував про відсутність коштів для повернення коштів. Під час передачі коштів та пересилання меблів свідок особисто не була присутня. Про передачу коштів ОСОБА_2 позивачу знає зі слів колишньої дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_9.   
		Також позивач направив суду письмові пояснення, в яких позов підтримав та зазначав, що знає відповідача з 2006 року, оскільки був одружений на його рідній сестрі - ОСОБА_9. На початку 2011 року відповідач звернувся до нього із пропозицію прийняти участь у спільному бізнесі, а саме: профінансувати відкриття перукарського салону. Відповідач пропонував перерахування 30 % з чистого доходу в сумі, яка буде складати 2000-3000 доларів США. Сторони домовились, що вказану долю доходу позивача відповідач буде передавати безпосередньо дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_9. Позивач перерахував відповідачу кошти, а також передав готівку в сумі всього 2000+5000 доларів США. Окрім того, закупив меблі на загальну суму 13750,00 доларів США та відправив за свій рахунок відповідачу. Таким чином, загальна сума зобов'язань склала 57250,00 доларів США. На початку справи йшли добре і відповідач передав через дружину позивача суму коштів в розмірі 15000,00 доларів США, а потім іще 5000,00 доларів США. В 2013 році сторони домовились на весіллі у ОСОБА_2 про повернення суми вкладених коштів та вважали угоду про спільну діяльність анульованою. Окрім того, в 2014 році позивач розпочав шлюборозлучний процес із ОСОБА_9, сестрою відповідача, а тому така спільна діяльність між сторонами перестала цікавити позивача. Він звернувся із проханням про надання відповідачем графіку повернення його коштів, проте останній перестав на нього реагувати. 
		Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, допитавши свідка, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
		У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).
		 
		Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 відповідні грошові суми по наступним банківським документам:
		- REF: 6226RT100014 від 07/06/2011 р. на суму - 6000 USD - отримувач ОСОБА_2 (ОСОБА_2)
		- REF: 6226RT100016 від 10/06/2011 р. на суму - 5000 USD - отримувач ОСОБА_2 (ОСОБА_2)
		- REF: 6226RT100019 від 17/06/2011 р. на суму - 5000 USD - отримувач ОСОБА_2 (ОСОБА_2)
		- REF: 6226RT100019 від 21/06/2011 р. на суму - 10000 USD - отримувач ОСОБА_2 (ОСОБА_2)
		- REF: 6226RT100020 від 05/07/2011 р. на суму - 2500 USD - отримувач ОСОБА_2 (ОСОБА_2)
		- REF: 6226RT100023 від 25/07/2011 р. на суму - 2000 USD - отримувач ОСОБА_2 (ОСОБА_2)
		- REF: 6226RT100025 від 10/08/2011 р. на суму - 6000 USD - отримувач ОСОБА_2 (ОСОБА_2) (т.1, а.с.12-24).
		Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
		Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
		Статтею 207 ЦК України передбачено, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		Таким чином, укладення договору має місце, якщо зі змісту документів можливо встановити виражений намір особи укласти конкретний договір та розуміння цією особою своїх зобов'язань у разі прийняття її пропозиції іншою особою; істотні умови майбутнього договору; адресата (адресатів) відповідної пропозиції; прийняття пропозиції на запропонованих умовах другою стороною або вчинення нею в межах строку для відповіді на оферту дій відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо).
		А також, якщо документи, якими обмінялись сторони, містять інформацію, яка за своїм змістом відповідає пропозиції однієї сторони укласти певний договір на визначених умовах, та інформацію щодо прийняття такої пропозиції другою стороною або свідчать про вчинення нею дій, що підтверджують прийняття такої пропозиції, договір між сторонами вважається укладеним у письмовій формі.
		Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
		За статтею 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій форм і. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
		Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		Разом із тим, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на наявність між сторонами укладеного договору про спільну діяльність, а також правовідносин договору простого товариства, а суд, в силу ч. 1 ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі та не має право на власний розсуд виходити за межі позовних вимог.
		Аналізуючи надані в судовому засіданні сторонами документи, суд приходить до висновку про відсутність доведення стороною позивача того, що між сторонами було укладено договір про спільну діяльність, оскільки жодним із наданих суду документів не підтверджується досягнення сторонами з усіх істотних умов цього договору, а також направлення хоча б однією із цих сторін пропозиції щодо укладення договору, та надання іншою стороною прийняття такої пропозиції.
		Надані стороною позивача платіжні документи підтверджують лише факт перерахування коштів відповідачу, проте не підтверджують укладення між сторонами договору про спільну діяльність. При цьому, такі платіжні доручення не містять призначення платежу щодо їх перерахування на виконання будь-якого договору.
		Щодо переписки за допомоги електронного технічного засобу зв'язку (спеціальної комунікаційної програми «WhatsApp»), яка зафіксована в протоколі огляду смартфону позивача - ОСОБА_1, який був здійснений турецькім адвокатом ОСОБА_8, у присутності понятих, та з застосуванням відеозапису вказаного огляду смартфону, то вона не може слугувати в якості підтвердження наявності між сторонами укладеного договору про спільну діяльність, оскільки стосується дат: 24.06.2014 року, 10.02.2015 року, 24.02.2015 року, тобто періоду після начебто укладення між сторонами договору про спільну діяльність 10.08.2011 року.
		Окрім того, матеріали справи не містять достатніх даних на підтвердження того, що вказаний у переписці телефонний номер дійсно належить відповідачу, а також в наданій переписці, зафіксованій в протоколі огляду смартфону, відсутні будь-які посилання на укладення між сторонами договору про спільну діяльність. Мова йде лише про можливість повернення боргу.
		Також, за клопотанням представника позивача, на підставі вимог ст.ст. 10, 60, 143 ЦПК України, ухвалою суду від 22.04.2017 року, було призначено судову психологічну експертизу.
		Згідно із висновком експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 7253/17-61 від 23.06.2017 року, загальний психічний стан ОСОБА_2 на момент укладення ним договору про спільну діяльність 10.08.2011 року міг бути, виключно сприятливим, і таким, що характеризується винятково позитивним психологічним настроєм. У діях сторін, у даному випадку є виражені ознаки певних дій з реалізації волі кожної з сторін (конклюдентних дій), які підтверджують наявність між ними вольового процесу - мотиву та мотивації при укладенні усних домовленостей про спільну діяльність між ними в їх цивільно-правових відносинах. Сторони могли усвідомлено приймати рішення адекватно ситуації і в повній мірі усвідомлено реалізовувати їх. Між ОСОБА_1 ОСОБА_2. було волевиявлення сторін для укладення в 2011 році договору про спільну діяльність (т.2, а.с. 70-74).
		Разом із тим, суд оцінює вказаний експертний висновок критично, оскільки експертиза проводилась експертом в галузі психологічної експертизи, до компетенції якого не належить надання висновків з правових питань, а саме висновку про укладення певного правочину - договору про спільну діяльність.
		Окрім того, експерт встановив лише бажання відповідача відкрити перукарський салон, тоді як про умови договору про спільну діяльність йде мова в поясненнях лише сторони позивача.
		Також експерт дійшов висновку про укладення усних домовленостей про спільну діяльність між сторонами, тоді як укладення договору про спільну діяльність можливо лише в письмовій формі.
		Дату укладеного договору експерт визначив лише з пояснень сторони позивача та його письмових пояснень.
		А тому суд не приймає вказаний експертний висновок в якості належного доказу на підтвердження посилань позивача про дійсне укладення між стонами 10.08.2011 договору про спільну діяльність.
		Що ж до пояснень свідка, то суд вважає їх такими, що не можуть слугувати підтвердженням укладення між сторонами договору про спільну діяльність, оскільки відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. 
		Окрім того, свідок пояснила суду, що між сторонами були лише усні домовленості, оскільки на той час вони були родичами. Також, під час передачі коштів та пересилання меблів свідок особисто не була присутня та про передачу коштів ОСОБА_2 позивачу знає з чужих слів - колишньої дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_9. 
		Наданий позивачем в якості доказу інвойс про пересилання меблів також не слугує підтвердженням укладення між сторонами договору про спільну діяльність та в ньому відсутні жодні дані про направлення позивачем меблів саме відповідачу - ОСОБА_2 та направлення таких меблів саме на виконання укладеного між сторонами договору про спільну діяльність.
		Таким чином, стороною позивача не доведено того, що дані правовідносини між сторонами виникли саме з умов договору про спільну діяльність та договору повного товариства, у зв'язку із чим, розглядаючи справу в межах заявлених позивачем вимог, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
		Щодо заяви представника відповідача про застосування позовної давності до вимог за даним позовом слід зазначити наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Згідно із ч. 1 ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Частиною 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Разом із тим, пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 19.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
		Оскільки позов ОСОБА_1 визнано судом не доведеним, то дана обставина слугує самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
		У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно вимог ст. ст. 27 - 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		За таких обставин суд вважає позовні вимоги не доведеними та приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3 - 14, 27 - 30, 60, 88, 209, 213 - 215, 223, 294 ЦПК України, суд -
		В И Р І Ш И В :
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		 
		         СУДДЯ                                                                                            М.А. РИБАК

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...