Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 909/565/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 13.10.2017. Зареєстровано: 15.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 17.10.2017.
Дата набрання законної сили: 11.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 жовтня 2017 року Справа № 909/565/16  Вищий господарський суд України у складі колегії:
		Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Грека Б,М., Палія В.В.,за участю представників  сторін позивача - Сазонов В.В.; відповідача - Матейко І.Б., Кудиба З.І.; третьої особи - не з'явився; розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Аресконт"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від20.12.2016та на рішенняГосподарського суду Івано-Франківської області від16.09.2016у справі№ 909/565/16за первісним позовомПриватного підприємства "Аресконт"доВідділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської областітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача   Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській областіпростягнення 84 800, 00 грнза зустрічним позовомВідділу освіти Галицької районної державної адміністрації доПриватного підприємства "Аресконт"провизнання недійсними договорів та застосування наслідків недійсності правочинів
		 
		В С Т А Н О В И В:
		          
		          Приватне підприємство "Аресконт" (далі - ПП "Аресконт") звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області про стягнення суми боргу у розмірі 46   400, 00 грн, який виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами від 23.12.2015 № 05/12-16 та № 05/12-16-1 про охорону приміщень.
		          Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 11.07.2016 порушено провадження у справі № 909/565/16 за позовом ПП "Аресконт" до Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області про стягнення суми заборгованості.
		          До початку розгляду господарським судом справи по суті Відділ освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПП "Аресконт" про визнання недійсним договору № 05/12-16/15-1 від 04.01.2016 на централізовану охорону об'єктів, укладений між Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області та ПП "Аресконт"; визнання недійсним договору № 05/12-16/16-1 на централізовану охорону об'єктів, укладений між Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області та ПП "Аресконт"; стягнення в порядку реституції з ПП "Аресконт"на користь Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області коштів в розмірі 108 800, 00 грн.
		          До прийняття рішення по справі ПП "Аресконт" подало заяву про збільшення розміру позовних вимог. в якій просило стягнути з Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області на користь ПП "Аресконт" 84 800, 00 грн.
		          Рішенням Господарського суду івано-Франківської області (суддя Матуляк   П.Я.) від 16.09.2016 відмовлено в задоволенні первісного позову ПП "Аресконт" до Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області про стягнення 84 800, 00 грн. Зустрічний позов Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області про визнання недійсними договорів №05/12-16 та №05/12-16-1 від 23.12.15 та застосування наслідків недійсності правочинів задоволено частково. Суд визнав недійсним договір №05/12-16 від 23.12.2015, укладений між ПП "Аресконт" та Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (Дем"янівської ЗОШ); визнав недійсним договір №05/12-16-1 від 23.12.2015, укладений між ПП   "Аресконт" та Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (Бурштинського МНВК). В решті зустрічного позову відмовлено.
		          Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області.
		          Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бонк Т.Б., судді Бойко С.М., Якімець Г.Г.) від 20.12.2016 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2016 залишено без змін.
		          Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2016, ПП   "Аресконт" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, прийняти нове, яким позовні вимоги ПП "Аресконт" задовольнити повністю та стягнути з Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області на користь ПП "Аресконт" 84 800, 00 грн боргу.
		          Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права.
		          Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.09.2017 касаційну скаргу ПП   "Аресконт" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.09.2017.
		Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.09.2017 розгляд касаційної скарги відкладено на 11.10.2017.
		На адресу суду 09.10.2017 від ПП "Аресконт" надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги.
		Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		          Як встановлено господарськими судами між ПП "Аресконт" (охорона) та Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації 23.12.2015 (клієнт) укладено договори №05/12-16 та №05/12-16-1 на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (відповідно Дем'янівської ЗОШ та Бурштинського МНВК).
		Згідно з п.1.1 згаданих договорів, клієнт передає, а охорона приймає під охорону майно, що належить клієнту, яке знаходиться на об'єкті.
		Пунктом 1.3 договорів встановлено, що сума вартості послуг визначається сторонами на основі розрахунку, що додається до договору (додаток №2).
		Відповідно до п. 1 додатку №   2 до договору №   05/12-16 від 23.12.2015 на централізовану охорону приміщень Дем'янівської ЗОШ, вартість послуг за один повний календарний поточний місяць становить 19 200, 00 грн (дев'ятнадцять тисяч двісті гривень). Термін дії умов розрахунку з 01.01.2016 по 31.12.2016 (п.2 додатку 2 до договору №05/12-16).
		Згідно з п.1 додатку № 2 до договору № 05/12-16-1 від 23.12.2015 на централізовану охорону приміщень Бурштинського МНВК, вартість послуг за один повний календарний поточний місяць становить 8 000, 00 грн (вісім тисяч гривень). Термін дії умов розрахунку з 01.01.2016 по 01.06.2016 (п. 2 додатку 2 до договору №   05/12-16-1).
		Відповідно до пунктів 4 додатків №2 договорів №05/12-16 та №05/12-16-1 від 23.12.2015, оплата клієнтом вноситься до 15 числа наступного місяця згідно з актом виконаних робіт.
		Пунктом 3.9 договорів на Відділ освіти Галицької районної державної адміністрації покладено обов'язок своєчасно вносити плату за послуги охорони. Оплата витрат за додаткове обладнання об'єкта технічними засобами сигналізації, їх капітального та поточного ремонту та охорону проводиться клієнтом у відповідності до умов саме цього договору. Оплата за послуги охорони проводиться щомісячно і вноситься клієнтом кожного наступного місяця, згідно з актом виконаних робіт.
		Судами попередніх інстанцій також встановлено, що охоронна сигналізація на об'єктах Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації встановлена та введена в експлуатацію, що підтверджується Актами вводу в експлуатацію охоронної сигналізації та технічного стану об'єктів від 23.12.2015, підписаними представниками сторін та скріплені їх печатками. При цьому ПП "Аресконт" надано Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації охоронні послуги в період з травня по серпень 2016 року, про що складено відповідні акти приймання-передачі, які, проте не підписаніостаннім.
		Окрім того, господарськими судами встановлено, що Відділ освіти Галицької районної державної адміністрації факт надання зазначених послуг ПП "Аресконт" визнав, непідписання зазначених актів та непроведення оплати за надані послуги пояснив тим, що при укладенні даних договорів мала місце помилка у визначенні вартості послуг охорони - помилково зазначено у договорах вартість охоронних послуг відповідно 19 200, 00 та 8 000, 00 на місяць, замість 19 200, 00 та 8 000, 00 на рік. На підтвердження зазначеного факту Відділ освіти Галицької районної державної адміністрації факт посилався на лист Фінансового управління Галицької районної державної адміністрації №02-19/155 від 18.07.2016, згідно з яким на охорону Дем'янівської ЗОШ передбачено 19 500, 00 грн, по КФК070806 "Інші заклади освіти" на охорону приміщень та протипожежну сигналізацію передбачено 8 000, 00 грн на рік згідно розрахунків до затверджених кошторисів, асигнування яких затверджені рішенням сесії районної ради від 24.12.2015. Відтак Відділ освіти Галицької районної державної адміністрації вважав, що спірні договори є недійсними, оскільки не зареєстровані у державному казначействі та не відповідають бюджетному законодавству.
		Предметом спору за первісним позовом є матеріально-правова вимога ПП "Аресконт" до Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області про стягнення суми боргу у розмірі 84 800, 00 грн, який виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договорами від 23.12.2015 № 05/12-16 та № 05/12-16-1 про охорону приміщень, а саме неоплатою наданих охоронних послуг за травень-серпень 2016 року.
		Предметом спору за зустрічним позовом є матеріально-правова вимога Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області до ПП "Аресконт" про визнання недійсним договору № 05/12-16/15-1 від 04.01.2016 на централізовану охорону об'єктів, укладений між Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області та ПП   "Аресконт"; визнання недійсним договору № 05/12-16/16-1 на централізовану охорону об'єктів, укладений між Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області та ПП "Аресконт"; стягнення в порядку реституції з ПП "Аресконт"на користь Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області коштів в розмірі 108   800,   00   грн.
		Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи зустрічний позов в частині визнання недійсними оспорюваних договорів, виходив з того, що у випадку коли зобов'язання не зареєстроване у Державному казначействі України в Реєстрі бюджетних зобов'язань, воно визнається недійсним. При цьому судами враховано листом Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області №02-30/575 від 15.09.2016, яким підтверджується, що зобов'язання відповідно до спірних договорів в Управлінні Казначейства не зареєстровані.
		          Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, про наявність правових підстав, з якими норми статей 203 і 215 ЦК України пов'язують недійсність правочину, для визнання спірних договорів недійсними у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину його сторонами вимог Бюджетного кодексу України.
		Судами попередніх інстанцій також встановивши, що оскільки Відділом освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківської області не будо подано до органів Державного казначейства договорів для реєстрації бюджетних зобов'язань, дійшли висновку, що Головне управління Державної казначейської служби України у Івано-Франківській області не мало можливості перевірити відповідність цих договорів вимогам законодавства України, зокрема, бюджетного.
		З врахуванням викладеного господарські суди дійшли висновку, що за вчинення таких операцій, як укладення договору, придбання послуги чи здійснення інших аналогічних операцій, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань, не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість, такі зобов'язання не вважаються бюджетними і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, відтак взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства, а витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
		          При цьому господарські суди відмовили в задоволенні зустрічних позовних вимог в частині стягнення з ПП "Аресконт" в порядку реституції 108 800, 00 грн, оскільки за правилами ст. 216 ЦК України реституція є двосторонньою і полягає у зобов'язанні кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		          Дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсними договорів на централізовану охорону об'єкта, суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за вказаними договорами.
		          Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		          Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		          У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства.
		Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
		Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.
		Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
		Відповідно до ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
		Визнаючи недійсними договори №05/12-16 та №05/12-16-1 на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (відповідно Дем'янівської ЗОШ та Бурштинського МНВК), місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України, разом з тим, судами попередніх інстанцій здійснено помилкову кваліфікацію спірних правовідносин, з огляд на таке.
		У п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
		- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
		- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
		- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		У абз. 2 п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
		Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
		З огляду на те, що ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено недійсність договору, за яким розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), а судами попередніх інстанцій встановлено, що листом Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області №02-30/575 від 15.09.2016 підтверджується, що зобов'язання відповідно до спірних договорів в Управлінні Казначейства не зареєстровані, то господарськими судами помилково визнано їх недійсними з посиланням на ч. 1 ст. 203 ЦК України, тоді як договори №05/12-16 та №05/12-16-1 на централізовану охорону приміщень закладів освіти Галицького району (відповідно Дем'янівської ЗОШ та Бурштинського МНВК), виходячи з положення ч. 2 ст. 215 ЦК України, є нікчемними.
		В частині первісних позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги та зустрічних позовних вимог в частині застосування реституції, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки недійсний правочин не може бути підставою виникнення зобов'язань у сторін в даному спорі, вимоги позивача за первісним позовом не підлягають задоволенню, та оскільки реституція є двосторонньою і полягає у зобов'язанні кожної із сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, то не підлягають задоволенню й зустрічні позовні вимоги в цій частині.
		          Разом з тим, судами попередніх інстанцій не враховано таке.
		          Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
		          У постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 18/122-12/2 та від 21.12.2016 у справі № 910/24847/14 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким із моменту його вчинення. 
		Разом з тим ч. 3 ст. 207 ГК України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
		Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст. 216 ЦК та ст. 208 ГК відповідно. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 
		Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє.
		Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.
		Правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов'язання регулюються спеціальними правовими нормами, ст. 216 ЦК і ст. 208 ГК відповідно, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов'язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються. 
		Згідно з ч. 2 ст. 208 ГК України у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
		Абзацом 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
		З врахуванням викладеного, з огляду на положення ч. 2 ст. 208 ГК України, абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України, беручи до уваги предмет та підстави первісного позову, колегія суддів вважає, що судам попередніх інстанцій належало встановити чи виконувались спірні договори ПП "Аресконт", тобто чи фактично надавались охоронні послуги, та якою мала бути реальна їх вартість. При цьому господарськими судами не надано належної правової оцінки доводам Відділу освіти Галицької районної державної адміністрації в Івано-Франківській області про допущення ним помилки при складанні розрахунку вартості послуг та поданим доказам на підтвердження вказаної обставини.
		Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ч. 1 ст. 11110 ГПК України).
		За загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
		          Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		          Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Вищого господарського суду України відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій, та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Приватного підприємства "Аресконт" задовольнити частково.
		Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2016 у справі №   909/565/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.
		 
		 
		 
		Головуючий - суддя                                                            Студенець В.І.
		Судді:                                                                                Грек Б.М.
		                                                                                                    Палій В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...