Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 820/1750/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 18.10.2017. Зареєстровано: 19.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 23.10.2017.
Дата набрання законної сили: 11.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		11 жовтня 2017 р.Справа № 820/1750/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
		Головуючого судді: Калитки О. М.
		Суддів: Калиновського В.А. ,  Кононенко З.О. 
		за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С.,
		за участю представника позивача Шимко Ф.А.,
		за участю представника відповідача Озацької О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017р. по справі № 820/1750/17
		за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Пларіум Юкрєйн"     
		до  Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби          
		про визнання протиправною та скасування податкової консультації,
		ВСТАНОВИЛА:
		Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Пларіум Юкрейн», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 31.03.2017 року №18470/10/28-10-01-03-11.
		В обґрунтування позову позивач посилався на те, що висновки контролюючого органу, які викладені в індивідуальній податковій консультації наданій ТОВ «Пларіум Юкрейн» суперечать вимогам п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст.170 Податкового кодексу України. Так, представник позивача зазначив, що Податковий кодекс України не містить обмежень щодо виду транспорту, витрати на оплату яких відрядженим працівникам можуть бути віднесені до складу витрат платника податків, а відтак маршрути - квитанції та рахунки - фактури (інвойси) є підтверджуючими документами, що засвідчують вартість витрат працівника на послуги таксі, з огляду на наявність у вказаних документах всіх необхідних ідентифікуючих реквізитів у розумінні вимог діючого законодавства.
		Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 року у справі № 820/1750/17 задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пларіум Юкрейн» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправною та скасування податкової консультації.
		Визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби  від 31.03.2017 року №18470/10/28-10-01-03-11.
		Відповідач не погодився із рішенням суду та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: в супереч Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, маршрут - квитанція, направлена на електронну адресу працівника через мережу інтернет, не входить до переліку підтверджувальних документів, що засвідчують витрат на проїзд, зазначає, що такі витрати не підлягають обов'язковому відшкодуванню та вважаються додатковим благом, відповідно до ст. 164 ПК України, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ТОВ «Пларіум Юкрейн» направлено до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звернення про надання податкової консультації № 10-03/2017 від 14.03.2017 року, в якому підприємством поставлено питання: "Чи будуть вважатися доходом платника податку - фізичної особи, що перебуває у трудових відносинах і направлена у закордонне відрядження, витрати на послуги таксі чи оренду транспорту за місцем відрядження, підтверджені маршрут - квитанцією та випискою з карткового рахунку працівника, відповідно до підпункту "а" пункту 170.9.1 ст. 170 Податкового кодексу України?".
		31.03.2017 року Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби надано консультацію за № 18470/10/28-10-01-03-11, відповідно до змісту якої податковий орган зазначив, що "основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові з урядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.03.98 за N 218/2658 (далі - Інструкція № 59).
		Згідно з пунктом 9 розділу III Інструкції № 59, витрати за користування таксі або оренду автотранспорту можуть бути відшкодовані лише з дозволу керівника підприємства (згідно з підтверджуючими документами).
		Враховуючи вимоги пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України, для підтвердження фактичних витрат працівника у закордонному відрядженні за користування таксі або оренду автотранспорту, окрім розрахункових документів, зокрема виписки з карткового рахунку працівника, також необхідно підтверджувальний документ, що засвідчують вартість витрат на проїзд у вигляді "транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона.
		Таким чином, маршрут-квитанція, направлена на електронну адресу працівника через мережу Інтернет, не входить до переліку підтверджувальних документів, що засвідчують вартість витрат на проїзд.
		Враховуючи зазначене, витрати не є об'єктом оподаткування податком лише за наявності підтверджувальних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов'язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту".
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з помилковості органу доходів і зборів щодо визначення та оподаткування витрат, отриманих платником податку на відрядження.
		Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.
		Підпунктом 14.1.172 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України   визначено, що податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
		Відповідно до пп. 52.1-52.2 ст.  52 Податкового кодексу України   за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
		Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Згідно ст. 165.1.11.  ПК України  кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження, не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
		Крім цього, відповідно до п.п.140.1.7 п.140.1 ст.140 ПК     України при визначенні об'єкта оподаткування у складі витрат підприємства враховуються такі витрати подвійного призначення: витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.
		Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
		У відповідності до вимог п. 170.9.1. ч. 170. 9 ст. 170 Податкового кодексу України,  податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме: на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно із цим підпунктом.
		Не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, а саме, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.
		Зазначені в абзаці другому цього підпункту витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов'язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.
		До оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням за кордон - не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що не включається до загального місячного оподаткованого доходу фізичної особи сума відшкодованих йому роботодавцем  витрат, понесених таким платником податків під час відрядження за кордон (користування послугами таксі), за умови виконання вимог п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу, тобто надання необхідних підтверджуючих документів.
		Статтею 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
		Частиною 2 ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
		Виходячи з вимог п. 2,  ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
		Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
		Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого  наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
		Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
		Законом України від 03.1 1.2016 № 1724-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо усунення адміністративних бар'єрів для експорту послуг" внесено зміни до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон), яким, зокрема, передбачено спрощення документообороту підприємств шляхом зменшення вимог до первинного документа та скорочення переліку його обов'язкових реквізитів.
		Згідно із Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
		Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
		Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені в паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю вимір;, господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інш дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені: господарської операції.
		Оформлений належним чином рахунок-фактура (інвойс) може бути підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарської операції і постачання товарів, робіт (послуг) без складання акта приймання-передач тільки у разі його оплати, то підтверджується відповідними документами.
		Документами, шо підтверджують оплату, можуть бути платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера тощо.
		Рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в  оформленні рахунку-фактури.
		Матеріали справи свідчать, що позивачем, в обґрунтування витрат на проїзд відрядженим працівником  підприємства, надано до суду копію маршрут - квитанції компанії Uber (мобільний додаток, який використовується для замовлення послуг таксі працівниками підприємства, які перебувають у відрядженні за кордоном) від 12.05.2017 року, копію рахунку - фактури  (інвойсу) від 12.05.2017 року № GPPWLLRQ-03-2017-0013941 з нотаріально посвідченою копією.
		При цьому, як вбачається з умов та положень користування послуг вказаної компанії  Uber  в редакції від 09.02.2016 року, які розміщені як загальнодоступна інформація за інтернет- посиланням www.uber.com.legal, послуги - це технологічна платформа, яка дає змогу користувачам мобільних додатків Uber або веб-сайтів Uber, передбачених умовами надаваних Послуг (окремо іменовані "Додаток"), організовувати й планувати перевезення та/або надання логістичних послуг за участі незалежних сторонніх постачальників таких послуг, зокрема незалежних сторонніх транспортних компаній і незалежних постачальників логістичних послуг, відповідно до угоди з Uber, або її афілійованими особами ("Незалежні постачальники"). Якщо компанія Uber не уклала з вами окремої письмової угоди, послуги надаються вам винятково для вашого особистого, некомерційного використання. Ви визнаєте, що компанія Uber не забезпечує здійснення перевезень або надання логістичних послуг і не виконує роль транспортної компанії, і такі перевезення або логістичні послуги надаються незалежними сторонніми підрядниками, які не є співробітниками компанії Uber або її афілійованих осіб.
		За змістом першого абзацу Розділу 3 Умов та положень, щоб використовувати послуги в максимальному обсязі, ви маєте зареєструватися та створити активний особистий користувацький Службовий обліковий запис ("Обліковий запис"). Ви можете зареєструвати Обліковий запис, якщо вам виповнилося принаймні 18 років або ви досягли повноліття у своїй юрисдикції (якщо воно настає раніше). Під час реєстрації Рахунку ви маєте надати компанії Uber певну особисту інформацію, а саме: своє повне ім 'я, адресу, номер мобільного телефону та вік, а також указати принаймні один дійсний спосіб оплати (реквізити кредитної картки або авторизованої платіжної служби). Ви погоджуєтеся забезпечити точність, повноту й актуальність даних свого Облікового запису. Якщо ви не в змозі забезпечити точність, повноту й актуальність даних свого Облікового запису, зокрема наявність дійсного способу оплати, це може привести до припинення доступу до Послуг і їх використання або до розірвання компанією Uber цієї Угоди з вами. Ви несете відповідальність за всі дії, що виконуються з вашого Облікового запису, і погоджуєтеся за жодних обставин не розголошувати свої ім'я користувача та пароль. Ви не можете володіти кількома Обліковими записами, якщо компанія Uber не надала на це відповідного дозволу.
		Положеннями абз. 1-2 розділу 4 Умов передбачено, що усі Збори підлягають негайній оплаті; при цьому оплата проводиться через компанію Uber із використанням основного способу оплати, вибраного у вашому Обліковому записі. Після проведення оплати компанія Uber надсилає вам документ із підтвердженням оплати електронною поштою. Якщо ваш основний спосіб оплати, зазначений в Обліковому записі, виявиться простроченим, недійсним або непридатним до використання з будь-яких інших причин, ви погоджуєтеся, що компанія Uber як агент з обмеженими повноваженнями з отримання оплати для Стороннього постачальника може використати додатковий спосіб оплати, зазначений у вашому Обліковому записі (якщо передбачено).
		Отже, компанія Uber  надає посередницькі послуги між замовником послуг таксі (фізичними особами) та сторонніми постачальниками (зокрема, незалежними транспортними компаніями, постачальниками логістичних послуг тощо), які полягають у тому, що компанія  Uber надає замовникам право використання технологічних платформ у вигляді мобільних та інших додатків Uber, забезпечує планування та організацію перевезення, яке безпосередньо здійснюється сторонніми постачальниками, приймає оплату вартості послуг перевезення, в тому числі податки, збори й інші платежі, та надає замовниками підтвердні документи про надані послуги та оплату їх вартості.
		Зі змісту вищезазначеного рахунку - фактури вбачається, даний рахунок виданий компанією Uber на транспортне обслуговування містить всі необхідні відомості для ідентифікації наданих/отриманих послуг, а саме: дату надання послуг таксі; час у дорозі; пункт відправлення та пункт прибуття, загальну відстань між ними; графічне зображення маршруту пересування на таксі; особу, яка отримала послуги таксі; особу водія; загальну вартість послуг таксі; платіжну картку, з якої були списані грошові кошти на оплату послуг таксі.
		Окрім того, з офіційного сайту компанії в особистому кабінеті користувач послуг таксі отримує рахунок-фактуру (інвойс) на оплату послуг, в якому зазначається наступна інформація: дата складання та номер рахунку-фактури (інвойсу); особа, яка отримала послуги таксі; назва та місцезнаходження юридичної особи, від імені якої складено документ; опис послуги таксі; загальна вартість послуг таксі, в тому числі розмір податків.
		Отже, додана позивачем до матеріалів справи первинна документація оформлена у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, а маршрут - квитанція та рахунок  - фактура (інвойс) є документами, що підтверджують вартість витрат працівника на послуги таксі, що в свою чергу вказує на правомірність включення вказаних послуг до складу витрат підприємства та використовується виключно в господарській діяльності. 
		Окрім того, суд зауважує, що з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати  рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України", "Щокін проти України", які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
		Також, як вбачається з матеріалів справи, з метою конкретизації положень колективного договору наказом директора товариства № 66 від 22.12.2016 року затверджено Положення про відрядження працівників ТОВ «Пларіум Юкрейн».
		Так, відповідно до пункту 1.3. Положення зазначено, що це Положення розроблено відповідно до Кодексу законів про працю України, Податкового кодексу України, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. № 100, а також інших чинних нормативно-правових актів України.
		За змістом абзаців 1, 2 пункту 5.6. Положення працівникам, які направлені у відрядження, відшкодовуються фактично понесені витрати, зокрема на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків, оплату аеропортних зборів, користування постільними речами в поїздах) до місця відрядження і назад, а також у місці відрядження (у тому числі на орендованому транспорті, а також таксі у випадку, коли необхідність користування таким транспортом є об'єктивно виправданою).
		Абзацом 2 пункту 5.8. Положення передбачено, що відшкодування витрат на орендований транспорт, а також таксі, що були оплачені через мережу Інтернет або за допомогою мобільних додатків, може бути здійснене на підставі роздрукованого електронного підтвердження оплати та виписки з карткового рахунку працівника, засвідченої печаткою уповноваженого банку.
		Таким чином, виправдовується використання послуг таксі до місця відрядження і назад можливо відрядженим працівником, у випадку, коли необхідність користування таким транспортом є об'єктивно виправданою.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що виплачені працівнику позивача компенсаційні виплати, не можуть кваліфікуватися як додаткові блага і не можуть визначатись як дохід, що підлягає оподаткуванню, з огляду на те, що витрати на послуги таксі є витратами на відрядження, що належним чином оформлені і документально підтверджені, а документи за своїм змістом відповідають вимогам до обов'язкових реквізитів первинних документів, зазначених в ч. 2  ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV.
		Так, згідно п. 14.1.47 ст. 47 ПК України додаткове благо - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV  цього Кодексу).
		Відповідно до пп. "є" пп.  164.2.17  п.  164.2  ст.  164 ПК України  до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий ним як додаткове благо (крім випадків, передбачених  ст. 165 цього Кодексу) у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку. 
		Додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV Податкового кодексу).
		Таким чином, з урахуванням наведених положень податкового законодавства, судом встановлено, що основною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком, у тому числі, у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, а тому відшкодована відрядженому працівнику сума витрат може вважатися доходом лише у випадку  отримання суми, яка фактично не була витрачена працівником.
		Між тим, до доходів взагалі, та додаткових благ, зокрема, відносяться матеріальні та нематеріальні цінності, кошти та інші активи, які безпосередньо отримані платником податку, та які збільшують загальний майновий стан цього платника і забезпечують приріст його активів у тій чи іншій формі.
		Статтею 121 КЗпП України передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку зі службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад, та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
		Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що помилковості посилання органу доходів і зборів на положення абз. д) пп.164.2.17 п.164.2ст.164 Податкового кодексу України як на безумовну підставу для донарахування позивачу податкового зобов'язання, оскільки вказана норма повинна застосовуватись в кореспонденції з положеннями ст.14, п.163.1 ст.163, п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України  і не може їм суперечити.
		Колегія суддів також вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилання відповідача на необхідність застосування у спірних правовідносинах положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої  наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59, оскільки норми вищезазначеної Інструкції спрямовані на урегулювання відносин, які виникають між органами державної влади, підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, у той час як ТОВ «Пларіум Юкрейн» не входить до переліку вищезазначених юридичних осіб та відноситься до юридичних осіб приватного права. 
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Як вбачається з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно ст. 11 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		В силу ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		За таких обставин, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
		Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.
		Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 року у справі № 820/1750/17 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.
		Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
		У Х В А Л И Л А:
		Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.
		Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2017р. по справі № 820/1750/17 залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. 
		 
		Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис)  (підпис) Калиновський В.А.    Кононенко З.О.   Повний текст ухвали виготовлений 17.10.2017 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...