Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/14482/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 23.10.2017. Зареєстровано: 23.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 25.10.2017.
Дата набрання законної сили: 05.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/1800/17 
		Номер справи місцевого суду: 520/14482/15-ц
		Головуючий у першій інстанції Чаплицький В. В. 
		Доповідач Ващенко Л. Г.
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 05.10.2017 року                                        м. Одеса
		    Колегія  суддів  судової  палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської 
		області у складі:
		головуючого - Ващенко Л.Г.
		суддів            -  Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., 
		при секретарі - Ярахмедові Є.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2016 року у цивільній справі за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,      
		                    
		                                                               ВСТАНОВИЛА:
		                23.10.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в розмірі 111 438 грн., зазначивши що він, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 26 вересня 2012 року серія НОМЕР_1, був власником земельної ділянки площею 0,0597 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 2-3).
		          Довіреністю від 17.09.2013 року він уповноважив свого представника ОСОБА_4, відповідача у справі, продати за ціну та на умовах, за його розсудом, зазначену земельну ділянку, здійснюючи представництво у відповідних органах. 
		            У зазначеній довіреності, позивач доручив представнику ОСОБА_2 укладати та підписувати договори купівлі - продажу, вносити зміни та доповнення до укладених договорів, визначати в усіх випадках суми, терміни та інші умови на свій власний розсуд, проводити розрахунки за укладеними договорами, одержувати належні йому гроші, сплачувати податки, держмито та інші витрати, а також виконувати всі інші дії, пов'язані з цією довіреністю (а.с. 5).
		            Довіреність зазначає норми ст.ст.238-250 ЦК України стосовно підстав представництва та ст.ст. 1000-1010 ЦК України щодо договору доручення. 
		           На виконання доручення, відповідач, 04.04.2014  року  уклав  із   ОСОБА_5 договір купівлі-продажу належної позивачу земельної ділянки та отримав кошти в розмірі 111 438 гривень, які йому не передав, приховавши факт продажу земельної ділянки. (а.с.8-9).
		           Посилаючись на те, що у порушення вимог статті 1006 ЦК України відповідач не повернув отримані за договором купівлі - продажу від 04.04.2014 року належні йому кошти у розмірі 111 438 грн., позивач просив суд задовольнити позов.
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.11.2016 року позов задоволено.
		Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 111 438 грн. та судові витрати в розмірі 1 114 грн. 
		               В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про відмову позивачу у позові, посилаючись на незаконність рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність вимог.
		               У засіданні колегії суддів: відповідач і його представник скаргу підтримали, позивач і його представник скаргу не визнали.
		               Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.
		               За змістом ст. 308 ч.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає,що суд першої інстанції постановив рішення із дотримання норм матеріального та процесуального права. 
		               Судом першої інстанції встановлено, що позивач, як власник земельної ділянки на підставідержавного акту на право власності від 26 вересня 2012 року, довіреністю від 17.09.2013 року уповноважив відповідача за визначену на його розсуд ціну продати земельну ділянку та отримати належні йому кошти (а.с.5, 8-9).
		               За твердженням позивача, здійснивши, 04.04.2014 року, відчуження земельної ділянки, та, отримавши кошти за її продаж у розмірі 111 438 грн., відповідач не передав їх позивачу.
		               Тому у липні 2014 року він звернувся до приватного нотаріусу Одеського міського нотаріального округу та дізнався, що земельна ділянка була продана ще в квітні 2014 року. Після безрезультатної телефонної розмови з ОСОБА_2 про повернення коштів, спілкування між сторонами припинилось. Зазначене міститься в заяві ОСОБА_3 від 19.03.2015 року, яка адресована Київському РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про скоєння кримінального правопорушення щодо неповернення ОСОБА_2 коштів за продаж земельної ділянки (а.с. 80-80 зворот).
		               Дізнавшись про продаж земельної ділянки, 19.08.2014 року, позивач звернувся до Шевченківського відділу міліції Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області із заявою про заволодіння відповідачем шахрайським шляхом його коштами в розмірі 111 438 грн., які він отримав за її відчуження.
		               Кримінальне провадження було закрито за заявою позивача 22.08.2014 року у зв'язку з відсутністю складу злочину (а.с. 31).
		               29.12.2015 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси розглянув заяву ОСОБА_3 від 19.03.2015 року про бездіяльність посадових осіб Київського відділу поліції м. Одесі ГУНП в Одеській області, в якій він просив зобов'язати посадових осіб внести відомості про скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_2 
		              Суд визнав незаконною бездіяльність посадових осіб Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області та зобов'язав посадових осіб Київського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області внести за заявою ОСОБА_3 від 19.03.2015 року відповідні відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР та розпочати розслідування (а.с. 48-49, 80-80 зворот).
		              За цією заявою ОСОБА_3 09.02.2016 року Одеська місцева прокуратура №3 прокуратури Одеської області скасувала постанову слідчого СВ Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області від 14.09.2014 року про закриття кримінального провадження через відсутність складу злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК України. Матеріали провадження направлені до Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУ Національної поліції в Одеській області для організації досудового розслідування, слідство за вказаними матеріалами триває до цього часу.
		              Вирішуючи вимоги позивача щодо стягнення грошових коштів і аналізуючи зміст довіреності від 04.04.2014 року про надання відповідачу повноважень представництва та укладення договору доручення, колегія суддів виходить із наступного.
		             Як вбачається із змісту довіреності, вона складається із двох абзаців (речень).
		             Перший абзац довіреності від 17.09.2013 року стосується представництва. 
		       В силу статті 237 ЦК України представляємий ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2- представника, в межах наданих йому у довіреності від 17.09.2013 року повноважень, вчинити від імені і на користь представляємого дії, а саме: продати за ціну та на умовах, за розсудом представника, земельну ділянку та представляти інтереси представляємого у відповідних органах з цих питань (а.с. 5).
		              Правочин, який створив цивільні права і обов'язки лише для представника-позивача у справі, є одностороннім.
		              Правовідносини, які виникли між сторонами із представництва регулюються нормами цивільного законодавства - ст.ст. 238-250 ЦК України, що зазначено у другому абзаці (реченні) довіреності від 17.09.2013 року (а.с.5).
		         В другому абзаці (реченні) також містяться норми, які за своїм змістом стосуються договору доручення- ст.ст.1000-1010 ЦК України.
		              У розумінні ст. 1000 ЦК України (договор доручення), повірений ОСОБА_2 зобов'язався від імені довірителя ОСОБА_3 вчиняти певні юридичні дії, а саме: укладати та підписувати договори купівлі - продажу, вносити зміни та доповнення до укладених договорів, визначати в усіх випадках суми, терміни та інші умови на свій власний розсуд, проводити розрахунки за укладеними договорами, одержувати належні йому гроші, сплачувати податки, держмито та інші витрати, а також виконувати всі інші дії, пов'язані з цією довіреністю (а.с.5).
		              Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений двосторонній правочин, який за своїм змістом є договором доручення.             
		              Правовідносини сторін регулюються ст.ст.1000-1010 ЦК України, які зазначені у довіреності від 17.09.2014 року (а.с.5).
		              Виконавши доручення довірителя ОСОБА_3 щодо укладення, 04.04.2014 року, договору купівлі-продажу земельної ділянки, яка належала довірителю, повірений ОСОБА_6 визначив на свій власний розсуд вартість земельної ділянки та отримав належні ОСОБА_3 кошти у розмірі 111 438 грн. від її продажу, як це передбачено умовами договору доручення у другому абзаці (реченні) довіреності від 17.09.2013 року.
		             Факти визначення ОСОБА_2 вартості земельної ділянки та отримання від покупця ОСОБА_5 коштів у розмірі 111 438 грн. за продаж земельної ділянки, сторони не заперечували.
		             Щодо повернення позивачу отриманих відповідачем коштів за договором купівлі-продажу від 04.04.2014 року.
		             Використовуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права в національній правовій системі, в тому числі щодо критеріїв Європейського Суду про виконання сторонами покладеного на них обов'язку (тягара) доведення, колегія суддів звертає увагу на наступне. 
		             У своїх рішеннях (кримінальних та і некримінальних, що стосуються цивільних прав і обов'язків) Європейський Суд неодноразово підкреслював, що при оцінці доказів Європейський Суд застосовує стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із співіснування досить сильних, ясних і взаємоузгоджених висновків з наявних фактів або схожих неспростованих фактичних презумпцій (рішення у справах Зубайраєв проти Росії від 10.01.2008 року, п.71; Гриненко проти України від 15.02.2012 року, п.55; Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12.03.2009 року, п.62).
		     З матеріалів справи вбачається, що позивач був послідовним в своїх діях. Після того, як йому стало відомо про те, що відповідач продав земельну ділянку та не повернув йому кошти, він звернувся з відповідною заявою до правоохоронних органів (а.с. 80-80 зворот, а.с.31, а.с.48-49), а потім - до суду з позовом (а.с. 2-3), стверджуючи у всіх документах, адресованих правоохоронним органам й посилаючись у позовній заяві до суду на факт неповернення відповідачем коштів від продажу належної йому земельної ділянки.
		              Відповідач же, виходячи із презумпції (припущення) негайного повернення ним коштів, що, на його думку, не потребувало доведення, наполягав на тому, що позивач повинен навести докази про те, що він належні йому кошти від відповідача не отримав.
		              В цьому контексті, суд приймає до уваги поведінку сторін при отриманні доказів. 
		            Оцінюючи факт повернення відповідачем коштів позивачу за продаж земельної ділянки, суд має бути впевнений «поза розумним сумнівом» в його достовірності. Якщо факт викликав сумнів щодо достовірності, він не може вважатися встановленим і покладеним в основу рішення.
		              Тому, презумпція відповідача про негайне виконання умов договору щодо повернення коштів в розмірі 111 438 грн. в день укладення договору купівлі-продажу, яка, з точки зору відповідача, не потребує доказуванню, оскільки між сторонами були дружні стосунки, без належного підтвердження цієї презумпції, колегією суддів до уваги не приймається.
		          Більш того, у суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 пояснював, що в день продажу ділянки (04 квітня 2014 року) був день його народження. Позивач ОСОБА_3 цього дня був з ним весь день, тоді як відповідач прийшов привітати його на 15 хвилин, однак про продаж земельної ділянки в цей день нічого не розповідав (а.с. 86-87).
		              Таким чином, матеріали справи не дають колегії суддів «поза розумним сумнівом» зробити висновок, що відповідач належним чином виконав умови договору доручення та повернув отримані ним кошти позивачу за договором купівлі-продажу, належної позивачу земельної ділянки.
		         Розглядаючи це питання в контексті оцінки доказів за принципом «внутрішнього переконання», відповідно до ст.212 ЦПК України, що, на, думку колегії суддів, наближається до стандарту доведення «поза розумним сумнівом», факт повернення коштів оцінюється судом з точки зору допустимості засобів доказування, належності та достовірності такого доказу.
		             Тому і в цьому випадку, презумпція негайного повернення коштів, у зв'язку з дружніми стосунками, не може бути врахована, оскільки допустимих доказів, як це передбачено статтею 57 ЦПК України, відповідач не надав.
		             Доводи у скарзі про те, що суд першої інстанції необґрунтовано зазначив в рішенні, що факт пред'явлення позивачем позову про неповернення коштів є неналежним виконанням договору доручення, до уваги не приймаються, оскільки позивач діяв в межах наданих йому процесуальних повноважень, звернувшись з цього питання спочатку до правоохоронних органів, а потім до суду, підтверджуючи, тим самим, факт неповернення коштів, якому суд першої інстанції надав належну оцінку. 
		             Посилання апелянта на висновки, що містяться в рішеннях апеляційного суду міста Києва від 06 лютого 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2013 року, в іншій справі, розглянутих судами відносно інших осіб, з іншими обставинами, за іншим спором, який стосувався передоручення при продажу земельної ділянки, до уваги не приймається. Правові висновки, які застосовують суди, містяться в рішеннях Верховного суду України. 
		             Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.
		             Доводи щодо кримінального провадження, яке триває, знаходяться за межами розгляду цивільної справи, тому до уваги не приймаються.
		           Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині ухвали.
		            Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
		    УХВАЛИЛА:               
		          Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - відхилити.
		          Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2016 року - залишити без змін.
		         Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
		         Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили. 
		 Судді апеляційного суду Одеської області                                                 Л.Г. Ващенко    Л.М. Вадовська     Г.Я. Колесніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...