Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/22549/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 23.10.2017. Зареєстровано: 24.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2017.
Дата набрання законної сили: 17.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 жовтня 2017 року Справа № 910/22549/16 
		Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: 
		головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),суддів:Євсікова О.О., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 17.01.2017та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.04.2017у справі№910/22549/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"доДержавної іпотечної установипровизнання договорів недійснимиза участю представників сторінвід позивача:Щербак Є.М.від відповідача:Дяченко В.С., Тодосієнко В.М.
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи про визнання недійсними укладених між сторонами у справі договору застави майнових прав від 04.09.2014 №Д-2/2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.2014 №Д-2.1/2014.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 (суддя Сівакова В.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 (колегія суддів у складі: Зубець Л.П., Алданова С.О., Мартюк А.І.), у позові відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Державна іпотечна установа у своєму відзиві проти вимог касаційної скарги заперечила, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність.
		Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 27.02.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) та Державною іпотечною установою (клієнт) укладено договір банківського рахунку №26/995-070 (далі - Договір банківського рахунку), за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті  №26502000000995 та отримує плату за обслуговування рахунку згідно з тарифами банку на банківські послуги, які доведені клієнту в момент підписання цього договору.
		У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунку між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець) та Державною іпотечною установою (заставодержатель) укладено договір застави майнових прав №Д-2/2015 від 04.02.2015 (далі - Договір застави), за умовами якого заставодавець надає заставодержателю майнові права заставодавця за кредитними договорами: №ВКЛ-2005191 від 30.11.2010, №НКЛ-2005191/1 від 25.03.2011, №07/08 від 14.02.2008, №837К-Н від 20.08.2008, детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у додатку №1 до цього договору.
		У п. 1.3 Договору застави сторони погодили, що майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за Договором банківського рахунку та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України.
		Згідно з Договором банківського рахунку, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на момент підписання Договору застави становив 3448390865,43 грн.
		Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку або в разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (в день винесення рішення), заставодержатель набуває прав вимоги за договорами, наведеними у додатку №1 до цього договору, переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України "Про заставу" та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього договору та (або) договору відступлення права вимоги (у разі його укладення).
		Пунктом 4.1 Договору застави передбачено, що одночасно з цим договором укладається договір відступлення прав вимоги з відкладальними умовами.
		З метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави, укладеного з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора (позичальника) за Договором банківського рахунку, 04.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор) та Державною іпотечною установою (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) №Д-2.1/2015 (далі - Договір відступлення), відповідно до п. 1.2 якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (далі - права вимоги).
		Згідно з п. 1.3 Договору відступлення вартість прав вимоги дорівнює сукупній заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку №1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1228694333,35 грн. 
		Пунктом 2.1 Договору відступлення передбачено, що пункт 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пунктом 2.1.1 цього договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього договору або п. 2.1.3 цього договору  або 2.1.4 цього договору або в день прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних.
		Відповідно до постанови Правління Національного банку України №150 від 02.03.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 "Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 розпочато процедуру виведення банка з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації.
		А відповідно до постанови Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №181 від 02.10.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
		Державна іпотечна установа листом №1283/15 від 04.03.2015 повідомила ПАТ "Дельта Банк" про те, що він листом №1211/15/12 від 03.03.2015 повідомив Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ "Дельта Банк" про початок вступу в права кредитора за договорами застави та відступлення, і вимагав від ПАТ "Дельта Банк" передати кредитні справи (в тому числі оригінали кредитних договорів, договорів забезпечення, правовстановлюючі документи на нерухомість тощо) боржників банку, що визначені в додатках до цих договорів, а також передати йому кошти, сплачені боржниками за кредитними договорами, майнові права за якими є предметом договору застави та договору відступлення.
		Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, ПАТ "Дельта Банк" заявило вимоги про визнання недійсними Договору застави та Договору відступлення з підстав недотримання вимог ст.ст. 11, 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а також ст.ст. 572, 589 ЦК України та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про заставу".
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 
		Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Особливості укладення договорів застави врегульовані §6 глави 49 ЦК України та Законом України "Про заставу", ст. 1 якого визначено заставу як спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Наведена правова норма кореспондується з положеннями ст. 572 ЦК України.
		Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про заставу" також передбачено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права.
		Положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України "Про заставу" та ч. 3 ст. 577 ЦК України передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
		Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про заставу" та ч. 1 ст. 585 ЦК України за загальним правилом право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення, крім випадків, установлених законом. При цьому в силу ч. 2 ст. 16 Закону України "Про заставу" реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
		Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у ст. 2 відносить майнові права та обов'язки до рухомого майна; у ч. 1 ст. 21 відносить до забезпечувальних обтяжень, зокрема, заставу рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору; а у ст. 11 передбачає, що обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
		Водночас відповідно до ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.  
		Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
		Право звернення стягнення на предмет обтяження виникає у заставодержателя згідно з положеннями ст. 20 Закону України "Про заставу" та ст.ст. 589, 590 ЦК України, за загальним правилом, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Однак у разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
		У силу ст. 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права; заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави.
		Відступлення права вимоги як передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином є однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні згідно зі ст. 512 ЦК України. У відповідності до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у ч.ч. 1, 3 ст. 24, ч. 1 ст. 27 також передбачає, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
		Звертаючись з позовом у даній справі, позивач визначив підставою недійсності Договору застави та Договору відступлення недотримання вимог ст.ст. 11, 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", а також ст.ст. 27, 32 вказаного Закону (згідно з додатковими поясненнями щодо позову).
		Однак вказані правові норми регулюють порядок здійснення звернення стягнення на предмет обтяження, і вчинення передбачених ними дій має бути здійснено заставодержателем саме в разі ініціювання ним звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а не в момент укладення відповідного договору застави. Підставою ж недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог закону в момент вчинення відповідного правочину, а не в момент його виконання.
		Інститут повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, який врегульовано ст.ст. 27, 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", введений законодавцем з метою охорони прав та інтересів обтяжувачів. І згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.10.2011 у справі №6-47цс11, вимоги наведеного Закону щодо необхідності направлення письмового повідомлення підлягають застосуванню тільки в разі наявності інших обтяжувачів із відповідним пріоритетом, наявність яких під час розгляду даної справи судами позивачем не доводилась. Відтак позивачем не доведено порушення вказаних правових норм під час укладення спірних договорів.
		Разом з тим відсутність реєстрації звернення стягнення на заставлене майно в Державному реєстрі також не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом, у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем. Тобто вказана правова норма не виключає можливості вчинення правочину звернення стягнення на майно без реєстрації останнього в реєстрі обтяжень.
		Крім того у додаткових поясненнях щодо позову підставою недійсності спірних договорів позивачем визначено невідповідність їх вимогам ст.ст. 572, 589 ЦК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про заставу" у зв'язку з тим, що вони передбачають набуття заставодержателем прав вимоги за відповідними кредитними договорами у разі прийняття Національним банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, тобто у випадку, не пов'язаному з порушеннями заставодавцем грошових зобов'язань.
		Однак положення наведених норм не містять імперативного припису щодо виникнення права на звернення стягнення на предмет застави виключно у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, та забороняють сторонам визначити відповідні умови договору на свій розсуд, керуючись однією з засад цивільного законодавства - свободою договору. Зокрема, ЦК України у ч. 3 ст. 590 ЦК України передбачає можливість виникнення права звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.
		Отже, зважаючи на відсутність у оспорюваних Договорі застави та Договорі відступлення умов, у яких закріплено порядок звернення стягнення на предмет застави саме з порушенням вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Закону України "Про заставу" та вказаних вище положень ЦК України, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність обставин недійсності оспорюваних договорів з підстав недодержання вимог зазначених правових норм. 
		Недотримання ж під час укладення спірних договорів вимог інших правових норм не є предметом даного спору, зважаючи на наявність іншого спору між тими ж сторонами про визнання недійсними Договору застави та Договору відступлення з інших підстав.
		Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів порушення або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ним під час розгляду справи. 
		Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34, 35 ГПК України. 
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі №910/22549/16 залишити без змін. 
		 
		 
		Головуючий суддя           О.Кролевець 
		 
		 
		Судді          О.Євсіков
		 
		 
		                                                                                                                  Л.Іванова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...