Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/726/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 25.10.2017. Зареєстровано: 26.10.2017. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2017.
Дата набрання законної сили: 25.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 жовтня 2017 року Справа № 914/726/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіКарабаня В.Я,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників сторін: від позивачаСала А.М.,від відповідачаГаврилюка А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Синевирка"на  ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 рокуу справі № 914/726/17 Господарського суду Львівської областіза позовомПриватного підприємства "Синевирка"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пам'ять - плюс"простягнення 722658,90 грн,ВСТАНОВИВ:
		27.06.2017 року Господарський суд Львівської області у судовому засіданні за участі представників обох сторін оголосив вступну та резолютивну частини рішення у справі, яким відмовив у задоволенні позову.
		29.06.2017 року представник Приватного підприємства "Синевирка" (надалі - ПП "Синевирка", позивач) заявив клопотання про видачу копії рішення.
		30.06.2017 року суд першої інстанції виготовив та підписав повний текст рішення.
		11.07.2017 року представник позивача отримав копію рішення.
		11.07.2017 року суд першої інстанції видав наказ на примусове виконання рішення.
		17.07.2017 року позивач подав першу апеляційну скаргу та просив поновити строк на оскарження, посилаючись на те, що строк оскарження необхідно відраховувати з 11.07.2017 року, тобто, з моменту фактичного отримання копії рішення особою, яка подає скаргу.
		25.07.2017 року Львівський апеляційний господарський суд, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), постановив ухвалу, якою повернув позивачеві апеляційну скаргу на тій підставі, що її було подано з порушенням строку апеляційного оскарження, і заявником не наведено поважних причин, які мали б об'єктивний характер та свідчили б про існування дійсних перешкод для своєчасного подання апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач, який був ознайомлений з порядком оскарження судового рішення, не довів неможливість отримання повного тексту оскаржуваного рішення своєчасно, тобто, у строк до набрання ним законної сили, беручи до уваги те, що повний текст рішення був виготовлений 30.06.2017 року, тому відхилив клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги.
		03.08.2017 року позивач повторно подав апеляційну скаргу на рішення від 29.06.2017 року разом з клопотанням про поновлення строку апеляційного оскарження. В обґрунтування такого клопотання позивач зазначив, що він не міг отримати копію рішення раніше, ніж 11.07.2017 року, оскільки адвокат Білик П.Б., який є представником позивача у справі, з 30.06.2017 року по 09.07.2017 року перебував у відпусті.
		10.08.2017 року Львівський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів: Бойко С.М., Якімець Г.Г.) відмовив у прийнятті апеляційної скарги на тій підставі, що не допускається повторне подання апеляційної скарги після її повернення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, оскільки було відхилено клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги. 
		14.08.2017 року позивач подав касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 року, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції положень ст. 53, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції), просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з таких підстав.
		Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
		У ст. 91 та ч. 1 ст. 93 ГПК України передбачено, що сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення.
		Згідно з ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.
		За п. 1 ст. 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".
		Відповідно до усталеної практики Суду гарантії, закріплені в ст. 6, є застосовними до провадження у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Водночас, Суд підкреслює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. 
		Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту. Суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (див. рішення у справі "Мельник проти України", № 23436/03, пп. 22 - 23, від 28.03.2006 року).
		Застосовуючи наведені вище процесуальні норми національного законодавства та  практику Європейського суду з прав людини, Вищий господарський суд України зазначає, що заявник мав доступ до суду апеляційної інстанції. Однак, його апеляційна скарга не була розглянута, оскільки Львівський апеляційний господарський суд встановив що скарга подана після закінчення відповідного строку, а клопотання позивача про поновлення такого строку безпідставне.
		З матеріалів справи вбачається, що встановлений строк на апеляційне оскарження закінчився 11.07.2017 року. Апеляційна скарга була подана 17.07.2017 року. Тобто, заявник пропустив 6 днів для оскарження рішення суду.
		Ключовим аргументом суду апеляційної інстанції для відмови у поновленні цього строку на апеляційне оскарження було те, що заявником "не зазначено причин неможливості отримання повного тексту оскаржуваного рішення своєчасно, раніше, тобто у строк до набрання ним законної сили". При цьому, суд апеляційної інстанції підкреслив, що рішення суду першої інстанції не надсилалось сторонам, оскільки представник скаржника був присутній у судовому засіданні та заявив про намір наручного особистого отримання повного тексту рішення, при чому будучи повідомленим судом першої інстанції при оголошенні вступної та резолютивної частини рішення про порядок його оскарження.
		Вищий господарський суд України враховує, що ст. 87 ГПК України, що визначає правила надсилання судових рішень та ухвал учасникам судового процесу, дійсно передбачає, що судові рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні. Разом з тим, слід також брати до уваги, що законом взагалі не врегульовано порядок надсилання судових рішень особам, які були присутні у судовому засіданні. 
		На думку суду касаційної інстанції, норму ст. 87 ГПК України не можна тлумачити, як таку, що передбачає відсутність у суду обов'язку направлення сторонам, які були присутні у судовому засіданні, копії судового рішення, оскільки по-перше: у законі відсутня пряма вказівка про не надсилання таким особам копії судового рішення; по-друге: таке застосування закону суперечить принципу рівності в процесуальному аспекті, який полягає в тому, що всім учасникам судового процесу мають бути надані рівні процесуальні права (ст.ст. 42, 22 ГПК України); по-третє: особливо важливим є той факт, що необхідною умовою здійснення стороною права на оскарження є обізнаність із змістом та мотивами прийняття судового рішення. Водночас, коли в судовому засіданні оголошується лише вступна та резолютивна частини рішення, копії повного рішення суду не видаються особам, які були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення, що опосередковано впливає на реалізацію сторонами права на оскарження судового рішення, оскільки перебіг процесуального строку починається з моменту з дня підписання рішення, про який сторони наперед не проінформовані. Відтак, надсилання судом копії повного рішення сторонам, в тому числі тим, представники яких були присутні в судовому засіданні, очевидно відповідає інтересам усіх сторін у судовому провадженні та інтересам відправлення правосуддя.
		Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.
		Суд касаційної інстанції бере до уваги, що в цій справі, заявник через день після прийняття судом рішення, 29.06.2017 року, заявив клопотання про видачу йому належно засвідченої копії судового рішення. У цей день копія судового рішення заявнику не була видана, оскільки суд першої інстанції виготовив та підписав повний текст рішення 30.06.2017 року. У матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували, що позивач був проінформований, що повний текст рішення буде виготовлений 30.06.2017 року, і в цей день позивач матиме можливість отримати копію рішення нарочно. 
		Заявник через його представника отримав копію рішення в суді першої інстанції 11.07.2017 року та подав апеляційну скаргу через 6 днів, тобто, через відносно короткий період часу.
		Беручи до уваги всі обставини справи, зокрема, те, що копія повного тексту судового рішення не надсилалася на адресу сторін; заявник скаргу подав через відносно короткий період часу з моменту фактичного отримання копії рішення, тобто, діяв у цій справі добросовісно та з належною сумлінністю; 6 днів пропуску строку оскарження  рішення не є надмірно тривалим і явно необґрунтованим; а також зважаючи на відсутність очевидних ознак того, що позивач зловживав своїми правами,  Вищий господарський суд України доходить висновку, що відмова суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з тих підстав, що заявник не надав докази неможливості отримання ним копії рішення у період з 30.06.2017 року по 11.07.2017 року,  що призвело до відмови у розгляді по суті його апеляційної скарги, хоча і мала законну мету (забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності), про яку йдеться у п. 1 ст. 6 Конвенції, проте відсутня пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, що очевидно зашкодило самій суті права доступу до суду.
		Ураховуючи зазначене, ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття  апеляційної скарги до провадження.
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, ч. 1 ст. 11110, ст. 11111, ч.ч. 3, 4 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Приватного підприємства "Синевирка" задовольнити.
		Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2017 року скасувати, а справу № 914/726/17 передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття  апеляційної скарги до провадження.
		 
		Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя          Нєсвєтова Н.М.СуддяКарабань В.Я.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...