Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 911/2519/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 31.10.2017. Зареєстровано: 01.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2017.
Дата набрання законної сили: 11.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"19" жовтня 2017 р.                           Справа № 911/2519/16  
		 
		за позовом Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_1 в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ВіЕйБі Банк ОСОБА_2
		до Приватного сільськогосподарського підприємства Чернишевське
		про стягнення 5 578 204,25 гривень  
		 
		Суддя Антонова В.М.
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача: ОСОБА_3 (довіреність №60 від 03.01.2017);
		від відповідача: не зявились
		 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/2519/16 за позовом Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський ОСОБА_1 в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ВіЕйБі Банк ОСОБА_2 до Приватного сільськогосподарського підприємства Чернишевське про стягнення 5 578 204,25 гривень.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 11.08.2016 порушено провадження по справі №911/2519/16, відстрочено ПАТ Всеукраїнський ОСОБА_1 в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ ВіЕйБі Банк ОСОБА_2 сплату судового збору за подання до господарського суду Київської області позовної заяви до Приватного сільськогосподарського підприємства Чернишевське про стягнення 5 578 204,25 гривень до ухвалення судового рішення у даній справі та призначено розгляд справи на 08.09.2016.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 06.10.2016 призначено судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі №911/2519/16.
		09.02.2017 до господарського суду Київської області з супровідним листом №17595/16-45 від 06.02.2017 (вх. №284/16) повернулись матеріали справи №911/2519/16 та повідомлення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №17595/16-45 від 06.02.2017 про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 13.02.2017 поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи на 02.03.2017.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 02.03.2017 призначено судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі №911/2519/16.
		До господарського суду Київської області 17.08.2017 з супровідним листом №5967/17-45 від 16.08.2017 (вх. №72/17) повернулись матеріали справи №911/2519/16 з висновком експерта № 5967/17-45 від 16.08.2017р.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 19.08.2017 поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи на 14.09.2017р.
		14.09.2017 через канцелярію господарського суду Київської області, до початку судового засідання, від представника відповідача надійшла заява б/н від 14.09.2017 (вх. №19256/17) про визнання вимог та відстрочку виконання рішення.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 14.09.2017 розгляд справи відкладено на 05.10.2017.
		Ухвалою господарського суду Київської області від 05.10.2017 розгляд справи відкладено на 19.10.2017.
		06.10.2017 через канцелярію господарського суду Київської області, від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог № 22/2-26203 від 05.10.2017 (вх. №21070/17) та письмові пояснення по справі №22/2-26204 від 05.10.2017 (вх. №21069/17).
		Представник позивача у судовому засіданні 19.10.2017 року позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
		Заяву про збільшення розміру позовних вимог, прийнято судом до розгляду.
		У судове засідання 19.10.2017 представники відповідача не з'явивлись, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали.
		Дослідивши подану заяву відповідача про визнання вимог та відстрочку виконання рішення, суд зазначає, що відповідно ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
		Відповідно до вимог частини 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.
		Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у звязку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
		Враховуючи те, що незявлення відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору у даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.
		Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		12 вересня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (кредитор) та Приватним сільськогосподарським підприємством Чернишевське (позичальник) було укладено кредитний  договір №291-2012, відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 2 439 947,28 грн., а позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені цим договором, а також виконати інші обов'язки, визначені цим договором.
		За умовами п.1.2 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 19% річних.
		У п.1.3 кредитного договору визначено, що кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 11.09.2013р. включно.
		Відповідно до п.1.4 кредитного договору кредит надається  позичальнику на наступні цілі: для покритті виробничих витрат, пов'язаних із закупівлею пально-мастильних матеріалів, насіння, мінеральних добрив вітчизняного виробництва, засобів захисту рослин, кормів, сировини для виробництва комбікормів, ветеринарних препаратів, молодняку сільськогосподарських тварин та птиці, обладнання, запасних частин для ремонту сільськогосподарської і зрошувальної техніки та обладнання, енергоносіїв, та оплати послуг, пов'язаних з виконанням ремонтних робіт, робіт (послуг) з підготовки та обробітку гранту, захисту рослин від хвороб і шкідників, збирання врожаю.
		Пунктом 4.1. кредитного договору встановлено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає забезпечення, що оформлюється за домовленістю сторін.
		Відповідно до п. 5.1. кредитного договору, кошти по кредиту надаються за заявками позичальника на одержання коштів (за формою, що викладена в Додатку №1 до Договору), після їхнього акцепту банком. Зобов'язання банку по кредитуванню в рамках даного договору визначаються сумою акцептованої заявки і виникають у момент акцепту заявки. Сума зобов'язань позичальника по кредиту може збільшуватися при акцепті банком наступних заявок, не перевищуючи при цьому максимальної суми ліміту, що передбачена в п. 1.1. та у відповідності до п. 6.1.
		Пунктом 6.1 кредитного договору визначено, що заборгованість за кредитом погашається позичальником в повному обсязі до дати вказаної у п. 1.3., на рахунок № 2909388001138.
		Згідно п.6.5 кредитного договору, погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: проценти за користування кредитом, прострочені на строк понад 31 день; комісії, прострочені на строк понад 31 день; проценти за користування кредитом, прострочені на строк до 31 дня; комісії, прострочені на строк до 31 дня; прострочена до повернення сума кредиту; строкові проценти за користування кредитом; строкові комісії; сума основного боргу за кредитом. З підписанням договору сторони домовились,  що у випадку порушення позичальником будь-якої з умов договору, кредитор має право самостійно визначити інший порядок (черговість) погашення заборгованості позичальника перед кредитором.
		Пунктом 8.1. кредитного договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань кредитор має право припинити надання кредитних коштів за договором, скасувати ліміт кредитування та вимагати дострокового повного погашення заборгованості позичальника за кредитом разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом (в тому числі, прострочені проценти), пеню, штрафи та інші платежі (вимога про дострокове погашення кредиту).
		У п. 8.2.10. кредитного договору встановлено, що кредитор вправі пред'явити позичальнику вимогу про дострокове погашення кредиту та виконання інших зобов'язань за договором у разі порушення позичальником строків виконання грошових зобов'язань, передбачених договором, більше ніж на 5 (пять) банківських днів.
		За умовами п.8.3 кредитного договору позичальник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов'язань за цим договором протягом строку, що вказаний у відповідній вимозі. У разі невиконання позичальником вимоги кредитор має право звернути стягнення за договором іпотеки/застави/поруки, що оформлені в забезпечення виконання вимог договору, пред'явити вимоги поручителю, вжити інші заходи для стягнення заборгованості позичальником за договором про задоволення вимог, які не суперечать чинному законодавству України.
		Відповідно до п. 10.1. кредитного договору, позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення кредиту та сплату нарахованих процентів, комісій, пені,штрафів та інших платежів, на умовах передбачених договором. Позичальник також має право вимагати від кредитора проведення звірки розрахунків за цим договором та надання інформації про поточний стан таких рахунків.
		Пунктом 14.4. кредитного договору, сторони погодили, що за прострочення виконання будь-яких грошових зобов'язань за договором позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення. Розрахунок пені здійснюється, починаючи і наступного робочого дня після дати, коли відповідне грошове зобов'язання мало бути виконаним, і по день виконання позичальником простроченого зобов'язання. Сплата пені не звільняє позичальника від виконання простроченого грошового зобов'язання.
		Відповідно до п. 14.8. кредитного договору, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, він зобов'язується на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. При розрахунку суми боргу, належної до сплати, з урахуванням встановленого індексу інфляції, який є меншим за одиницю, індекс інфляції приймається рівним одиниці.
		Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними прийнятих відповідно до договору зобов'язань (п.15.4 договору №291-2012 від 12.09.2012р).
		Договорами про внесення змін №1 від 15.04.2013р., №2 від 15.05.2013р., №3 від 18.06.2013р., №4 від 16.07.2013р. №5 від 15.08.2013р., №6 від 04.09.2013р., Договорами про внесення змін від 15.11.2013р., від 16.12.2013р., від 15.01.2014р. від 17.02.2014р. від 17.03.2014р. від 01.04.2014р. від 15.04.2014р. від 30.04.2014р. від 16.06.2014р. від 15.07.2014р. від 12.08.2014р. від 15.08.2014р. від 15.10.2014р. від 30.10.2014р. до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р. контрагентами було визначено порядок та строки сплати нарахованих за користування кредитом процентів.
		У договорі про внесення змін від б/н від 30.04.2014р. сторони погодились викласти п.1.2. та 1.3 договору №291-2012 від 12.09.2012р. у наступній редакції: «процентна ставка за користування кредитом починаючи з 01.11.2014 року  10% (десять процентів) річних.
		Кінцевий термін погашення кредиту позичальником  03.09.2020 року включно.
		20 листопада 2014р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014р. № 733 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» до категорії неплатоспроможних» прийнято Рішення від № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21.11.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1», код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537, місце знаходження: вул. Дегтярівська, 27Т, м. Київ, 04119, Україна.
		По закінченню строку дії тимчасової адміністрації, на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015р. № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВіЕйБі Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015р. № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 строком на один рік, а саме з 20.03.2015р. по 19.03.2016 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.02.2016 № 213 продовжений строк здійснення процедури ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ОСОБА_1» та повноваження ліквідатора ПАТ «ВіЕйБі Банк», провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 строком на два роки до 19.03.2018 включно.
		Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором №291-2012 від 12.09.2012р. щодо своєчасного повернення суми кредиту та сплати процентів, у зв'язку із чим просить суд стягнути з останнього 5 592 551,62 грн:
		- 2 439 927,28 грн заборгованості за кредитом;
		- 838 938,68 грн заборгованості за процентами;
		- 142 776,96 грн пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту;
		- 512 061,26 грн пені за несвоєчасне погашення по кредиту;
		- 21 748,75 грн заборгованість 3% річних за несвоєчасну сплату процентів по кредиту;
		- 97 063,11 грн заборгованість 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту;
		- 159 250,37 грн інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів;
		- 1 380 765,46 грн інфляційних збитки за несвоєчасну сплату кредиту.
		Крім того, у позовній заяві, позивач зазначає, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», у відповідності до п.1 ч.4 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнані нікчемними наступні договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №291-2012, укладеного 12.09.2012р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ПСП «Чернишевське», зокрема договори про внесення змін до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р.
		Судом встановлено, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобовязання за договором щодо надання відповідачу кредитних коштів, а саме, надав відповідачу кредит у розмірі 2 439 927,28 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи  банківськими виписками та меморіальними ордерами № 674372 від 12.09.2012р, №929170 від 17.09.2012р, №1362929 від 24.09.2012р, №67663 від 01.10.2012р, №158237 від 02.10.2012р, (копії банківських виписок та меморіальних ордерів знаходяться у матеріалах справи).
		Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково з огляду на наступне.
		У відповідності до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №2121-111, відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.
		Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		Відповідно до ч. 1   ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються   Цивільним кодексом України    з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
		Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
		Відповідно до частини третьої статті 346 Господарського кодексу України кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
		Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
		Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до порядку, визначеному кредитним договором, позивач належним чином виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредитні кошти в межах кредитного ліміту на суму 2 439 927,28 грн., що підтверджується меморіальними ордерами та виписками з банку за період з 12.09.2012р. по 02.10.2012р. по позичковому рахунку на загальну суму 2 439 927,28грн.
		Щодо тверджень позивача, що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», у відповідності до п.1 ч.4 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнано нікчемними договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №291-2012, укладені 12.09.2012р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ПСП «Чернишевське», зокрема договори про внесення змін до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р. суд зазначає наступне:
		Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). 
		У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2). Тобто правочин (договір) є нікчемним виключно в силу прямої вказівки закону, проте, особа не позбавлена права звернутися до суду із позовною заявою про визнання такого договору недійсним.
		Згідно ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною (ч.5).
		Пунктом 2.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" розяснено, необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом ч.2 ст.215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.
		У відповідності до п.2.1, 2.5.2, 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (зі змінами та доповненнями), правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. 
		Відповідність чи невідповідність правочина вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012р. № 4452-VI врегульовано відносини, які виникають у зв'язку із виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. При цьому, в силу положень ст. 4 Закону на Фонд покладений обовязок забезпечити збереження активів неплатоспроможного банку.
		У період дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Відповідно до п. 17 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		Згідно ч.ч.1, 3 ст. 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, чинній на момент запровадження в ПАТ ВіЕйБі Банк тимчасової адміністрації), Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
		Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноважена особа Фонду має зокрема право: повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.
		Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема  з тих підстав, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 зазначеної статті).
		Згідно п.4 ч.7 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (редакція від 04.07.2014р.) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана провести інвентаризацію банківських активів і зобов'язань. Під час інвентаризації перевіряється наявність і відповідність балансової вартості фактичній вартості таких активів та зобов'язань неплатоспроможного банку:
		1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
		2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
		3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
		Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду з дня свого призначення виконує повноваження, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
		Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту. Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача.
		У матеріалах справи відсутні належні докази та обґрунтування, на підставі яких вищевказані договори про внесення змін до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р. відповідно до  Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та норм чинного законодавства, визнано нікчемними.
		Крім того, позивачем не надано розпорядчого документа уповноваженої особи Фонду, згідно якого вищевказані додаткові угоди визнано нікчемними (наказ, тощо).
		Також, позивачем не надано доказів повідомлення сторін договору про їх нікчемність.
		При цьому, судом враховано, що порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, затверджено Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №826 від 26.05.2016р.
		Таким чином, до затвердження відповідного порядку, дії стосовно виявлення нікчемних правочинів здійснювалися за відсутності відповідного нормативного врегулювання. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Враховуючи вищевикладене, господарський суд Київської області дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами нікчемність договорів про внесення змін до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р. Договорами про внесення змін №1 від 15.04.2013р., №2 від 15.05.2013р., №3 від 18.06.2013р., №4 від 16.07.2013р. №5 від 15.08.2013р., №6 від 04.09.2013р., Договорами про внесення змін від 15.11.2013р., від 16.12.2013р., від 15.01.2014р. від 17.02.2014р. від 17.03.2014р. від 01.04.2014р. від 15.04.2014р. від 30.04.2014р. від 16.06.2014р. від 15.07.2014р. від 12.08.2014р. від 15.08.2014р. від 15.10.2014р. від 30.10.2014р. 
		Отже, договори про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №291-2012, укладені 12.09.2012р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ПСП «Чернишевське», зокрема договори про внесення змін до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р. є чинними та такими, що підлягають виконанню. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Відповідно до п. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		Пунктом 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином.
		Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами в передбачені Кредитним договором строки не виконав, у зв'язку із чим у нього утворилась заборгованість за кредитом у сумі 2 439 947,28 грн. та заборгованість за процентами в сумі 838 938,68 грн.
		Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
		Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором у встановлений строк, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не надав, виходячи з того, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом обґрунтовані належними доказами, відповідна вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у сумі 2 439 947,28 грн підлягає задоволенню в повному обсязі, але перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за процентами, суд встановив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 687 277,20 грн. 
		В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, суд відмовляє. 
		Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за  правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
		Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
		Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
		Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
		Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
		Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
		При укладанні кредитного договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати кредиту, процентів, комісій та інших платежів.
		Таким чином, умовами договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені.
		Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
		У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		У договорі про внесення змін від 30.04.2014р. до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р. зазначено, що кінцевий термін погашення кредиту позичальником - 03.09.2020р. включно. Враховуючи даний договір строк сплати кредиту станом на 22.06.2016р. не настав, тобто заборгованість не є простроченою, і підстави нарахування пені за несвоєчасне погашення кредиту у розмірі 512 061,26 грн, відсутні.
		Враховуючи вищевикладене та п. 14.1. Кредитного договору, перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені за порушення умов договору щодо сплати процентів, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, але перевіривши наданий розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем заявлено більший період ніж це передбачено ст. 232 Господарського кодексу України, а тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасне погашення процентів по кредиту становить 114 894,02 грн. 
		Таким чином, з відповідача підлягає стягненню за несвоєчасну сплату процентів по кредиту сума у розмірі 114 894,02 грн.
		В іншій частині позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє. 
		Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
		У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
		Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
		Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
		У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
		Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця  червня.
		Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
		Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
		За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
		Договором від 30.04.2014р. про внесення змін до кредитного договору №291-2012 від 12.09.2012р. зазначено, що кінцевий термін погашення кредиту Позичальником - 03.09.2020р. включно. Враховуючи даний договір, строк сплати кредиту станом на 22.06.2016р. не настав, заборгованість в сумі 2439947,28грн. не є простроченою, тому підстави нарахування 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне погашення кредиту відсутні.
		Перевіривши розрахунок позивача про стягнення 3% річних за несвоєчасне погашення процентів по кредиту з відповідача, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, внаслідок чого судом було здійснено власний розрахунок 3% річних, відповідно до якого сума, яка підлягає стягненню з відповідача складає 18 895,82 грн., а не 21 748,75грн., як було вказано позивачем. 
		При перевірці розрахунку суми інфляційних збитків за несвоєчасне погашення процентів по кредиту, судом встановлено, що розмір суми який позивачем заявлений, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення.
		Проте, в силу,  п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
		А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми збитків від за несвоєчасне погашення процентів по кредиту, тому, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості інфляційних збитків за несвоєчасне погашення процентів по кредиту, підлягають задоволенню за розрахунком позивача, оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.
		Таким чином, з відповідача підлягає сума до стягнення інфляційних збитків за несвоєчасне погашення процентів по кредиту у розмірі 159 250,37 грн.
		Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
		Відповідачем подано заяву, в якій останній визнав позовні вимоги.
		Відповідно до вимог частини 5 статті 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково.
		Враховуючи викладені відповідачем у заяві доводи, суд розцінює його як визнання позову.
		Як передбачено ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
		Відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3 435 561,47грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 2 439 947,28грн, заборгованості за процентами - 687 277,20грн, пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 114 897,02грн, заборгованості 3% річних за несвоєчасну сплату процентів по кредиту 18 895,82грн, інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів - 159 250,37грн . 
		Сума підтверджується Висновком експерта за результатами проведення судової-економічної експертизи № 5967/17-45 від 16.08.2017р., якої встановлено, що у відповідача станом на 22.06.2016р. наявна заборгованість за кредитним договором № 291-2012 від 12.09.2012р. у розмірі 3 435 561,47грн.
		Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.  
		Враховуючи вищевикладене Господарський суд Київської області дійшов висновку про часткове задоволення позову в сумі 3 435 561,47грн, яка складається з 2 439 947,28грн  заборгованість за кредитом, 687 277,20грн - заборгованість за процентами, 114 897,02грн  пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, 18 895,82грн - заборгованість 3% річних за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, 159 250,37гррн - інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів. 
		Пунктом 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
		Щодо клопотання відповідача стосовно відстрочки виконання рішення суд зазначає, наступне:
		Відповідно до роз'яснення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9, згідно яких господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, суд дійшов висновку про те, що при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суду у справі № 911/2519/16, необхідно врахувати не тільки матеріальні інтереси та фінансовий стан заявника, а й матеріальні інтереси та фінансовий стан стягувача, слід також враховувати наявність інфляційних процесів у економіці держави з огляду на значний розмір сум до стягнення.
		Суд також звертає увагу на те, що заявником у тексті заяви про відстрочку виконання рішення суду та у судових засіданнях не вказано, та не подано суду певних доказів того, що через певний проміжок часу закінчиться дія обставин, на які він посилається у заяві про відстрочку виконання рішення суду, а рівно, що через певний проміжок часу він буде мати змогу виконати рішення суду у справі № 911/2519/16.
		Крім того, суд зазначає, що наведені в заяві обставини, які на думку заявника свідчать про наявність підстав для відстрочки виконання рішення, є звичайними обставинами при веденні господарської діяльності, яку заявник здійснює на власний ризик. Позивач та відповідач знаходяться в рівних економічних умовах при здійсненні своєї господарської діяльності, тому відстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг заявнику (відповідачу) в порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.
		Таким чином, заява Приватного сільськогосподарського підприємства Чернишевське № 22/2-26203 від 05.10.2017 (вх. №21070/17) в частині відстрочки виконання рішення Господарського суду Київської області від 19.10.2017 року № 911/2519/16 задоволенню не підлягає.
		Судові витрати по сплаті судового збору та проведення експертизи, розподіляються пропорційно розміру задоволених вимог та покладаються на відповідача у сумі 77 560,51грн (судовий збір  51 533,42грн витрати на проведення експертизи  26 027,09грн) відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України
		Враховуючи наведене, керуючись ст. 33, 34, 43, 49, 83, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Чернишевське (96210, Автономна Республіка Крим, Роздольненський район, село Чернишове, ВУЛИЦЯ КІРОВА, будинок 2-А; код ЄДРПОУ 31680841) на користь Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" (04119, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 27 Т; код ЄДРПОУ 19017842) заборгованість по кредиту у розмірі 2 439 947 (два мільйона чотириста тридцять девять тисяч девятсот сорок сім гривень) 28 коп., заборгованість за процентами  687 277 (шістсот вісімдесят сім тисяч двісті сімдесят сім гривень) 20 коп., пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту  114 894 (сто чотирнадцять тисяч вісімсот девяносто чотири гривні) 02 коп., три відсотки річних за несвоєчасну сплату процентів по кредиту у розмірі  18 895 (вісімнадцять тисяч вісімсот девяносто пять гривень) 82 коп., інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів 159 250 (сто пятдесят девять тисяч двісті пятдесят гривень) 37 коп.
		3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Чернишевське (96210, Автономна Республіка Крим, Роздольненський район, село Чернишове, ВУЛИЦЯ КІРОВА, будинок 2-А; код ЄДРПОУ 31680841) на користь Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України; отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача 820019; рахунок отримувача 31215256700001; код класифікації доходів бюджету 22030106 («Судовий збір») 77 560 (сімдесят сім тисяч пятсот шістдесят гривень) 51 коп. судового збору. 
		4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" (04119, м. Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 27 Т; код ЄДРПОУ 19017842) на користь Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України; отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача 820019; рахунок отримувача 31215256700001; код класифікації доходів бюджету 22030106 («Судовий збір») 16 340 (шістнадцять тисяч триста сорок гривень) 91 коп. судового збору. 
		5. В іншій частині позову відмовити. 
		6.  Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Повне рішення складено: 31.10.2017 р.  
		 
		Суддя                                                          В.М. Антонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...