Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/3243/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 31.10.2017. Зареєстровано: 01.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2017.
Дата набрання законної сили: 17.05.2018
Результат оскарження 17.05.2018 Апеляційний суд Дніпропетровської області: скасовано рішення повністю та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		13.09.2017                                                            Єдиний унікальний номер 205/3243/17
		Справа № 2/205/2182/17
		                
		                                         РІШЕННЯ
		  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		13 вересня 2017 року                                                                                                    м. Дніпро                               
		                                 Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
		                                                    головуючої судді   Шавули В.С.
		                                                    при секретарі           Романовій А.О.
		за участю прокурора Мальцева Д.В., представника позивача ОСОБА_1,
		представника відповідача  адвоката ОСОБА_2 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 треті особи : приватний нотаріус Камянського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м.Дніпропетровська, про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, витребування майна, -
		                                                                     В С Т А Н О В И В :
		В інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 у травні 2017 року звернувся до Ленінського районного суду м.Дніпропетровська із позовом. У якому обґрунтовуючи підстави на здійснення представницьких повноважень бездіяльністю відповідача щодо повернення безпідставно вибутої із комунальної власності міста у власність фізичних осіб неприватизованої квартири АДРЕСА_1 (раніше вул. Комунарівська), посилаючись на обставини позову, просив суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 11.05.1996 року виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Дніпропетровська, на підставі розпорядження №11/184-96 від 11.05.1996 року ОСОБА_3 та недійсним договір купівлі-продажу зареєстрований в реєстрі за №1725 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4,; витребувати від ОСОБА_13 на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради нерухоме майно - квартиру та стягнути із відповідачів судові витрати (а.с.1-10).
		В судовому засіданні представник позивача в особі прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4  ОСОБА_14 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на надані докази, просив суд вимоги задовольнити.
		Позивач в особі представника Дніпропетровської міської ради діюча за довіреністю ОСОБА_1 підстави звернення до суду, виклад обставин позову та позовні вимоги також підтримала. Посилаючись на обґрунтованість доводів та вимог, просила позов задовольнити. 
		Відповідач  виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради явку свого представника на судовий розгляд не забезпечив, будучи належним чином неодноразово повідомлений про місце та час судового розгляду. До суду відповідач в особі представника за довіреністю  ОСОБА_15 надіслав письмову заяву, у якій обставини позову та позовні вимоги визнав (а.с.85). 
		Відповідач ОСОБА_5 в особі свого представника за договором адвоката ОСОБА_2, ні обставин позову ні вимог не визнала. У судовому засіданні в обґрунтування заперечень посилалася на безпідставність пропуску Дніпропетровською міською радою строку позовної давності та подала заяву про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу.  
		Відповідачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4, в судове засідання не зявились. Про день, час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином. Про причини своєї неявки не повідомили. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності суду не надсилали.
		Треті особа  приватні нотаріуси Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_16, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та приватний нотаріус Камянського міського нотаріального округу ОСОБА_6 в судове засідання не зявилися. До суду надіславши письмові заяви про розгляд справи без своєї присутності (а.с.44, 47, 59, 83).
		Треті особи  Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м. Дніпропетровська в особі свого представника та ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 в судове засідання не зявились. Про час та місце судового розгляду неодноразово повідомлялись належним чином. Про причини своєї неявки не повідомили. Письмових заяв про розгляд справи без своєї присутності суду не надсилали.
		За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обовязок держави забезпечувати: захист прав усіх субєктів права власності і господарювання (стаття 13), споживачів (стаття 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (стаття 55).
		Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
		Одним із таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		У частині другій статті 16 ЦК України визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
		Підставою звернення прокурора до суду з метою представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської міської ради стали захист порушених майнових прав на володіння обєктами нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська та витребування майна із незаконного володіння.
		При цьому, суд зауважує, що одночасне предявлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація  це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов  це позов про захист права власності від порушень, не повязаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.
		При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує правові позиції Європейського суду з права людини, Верховного Суду України, положення Конституції України, Цивільного кодексу України в редакції 2003 року та інших Законів України.
		Суд, зясувавши обставини по справі та перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав. 
		Судом встановлено, що на підставі ордеру № 867 серії 2 виданого згідно рішення виконкому Ленінської районної ради народних депутатів 23.09.1982 року, ОСОБА_17, померлій 03 грудня 2012 року, належало право користування квартирою комунального житлового фонду територіальної громади м.Дніпропетровська №4 в будинку №12 по вул.Ю.Кондратюка (колишня адреса до зміни назви ж/м Комунар 1-а та вул.Комунарівська) (а.с.12, 19, 20, 21, 63, 64). 
		На підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Камянського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зареєстрованим в реєстрі за № 523 договору купівлі-продажу від 16.06.2015 року, між ОСОБА_12, діючою за довіреністю від імені ОСОБА_3 (а.с.24) та ОСОБА_4 спірна квартира вибула із власності територіальної громади (а.с.25). 
		В подальшому на підставі договору дарування від 20.06.2015 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8 зареєстрованим в реєстрі за № 1018 ОСОБА_4 здійснив відчуження права власності на спірну квартиру на користь ОСОБА_10 (а.с.26). Та, в свою чергу, на умовах нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 зареєстрованим в реєстрі за № 812 договору купівлі-продажу 11 вересня 2015 року на користь ОСОБА_11 (а.с.27-28). А остання - ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу від 10.05.2016 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_16 зареєстрованим в реєстрі за № 482 (а.с.29). 
		Судом достовірно встановлено, що виготовлений невстановленими особами правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на житло від 11.05.1996 року є сфальсифікованим та містить недостовірні відомості щодо підстав набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру (а.с.23), оскільки за даними органу приватизації житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська, квартира й до сьогодні має статус неприватизованої, перебуває на балансі третьої особи у справі - Комунального виробничого житлово ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району та на обслуговуванні у Комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційне підприємство №25» Дніпропетровської міської ради є власністю територіальної громади (а.с.21, 101, 102 ). 
		Наразі, як вбачається, із досліджених у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 42015040690000013 внесеного 31.07.2015 року до ЄРДР за фактом підробки документів за ст.358 ч.1 КК України, жодних осіб, яким би було повідомлено про підозру, органом досудового розслідування не встановлено (а.с.100). 
		В силу частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину, тому не може бути визнаний судом недійсним правочин, який фактично не вчинено , у звязку із чим, вимоги в частині визнання недійсним цього свідоцтва та договору купівлі-продажу суд не підлягають задоволенню.
		Ч.3 ст.41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння, або викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, чи вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі. 
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність  це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав  учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Отже, позовна давність  це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом предявлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком предявлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими субєктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи  носія порушеного права (інтересу).
		При цьому як у випадку предявлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі предявлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
		Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).
		Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.
		Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обовязки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
		Прокурор, який бере участь у справі, має обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
		Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року, 23 грудня 2014 року та від 08.06.2016 року №6-3029цс15.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Дніпропетровської міської ради, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Дніпропетровської міської ради. 
		Судом встановлено, що згідно затверджених рішенням Дніпропетровської міської ради від 14.11.2012 року за № 59128 та від 25.09.2013 року № 44/40 Статутів, Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство №25» Дніпропетровської міської ради та Комунальне виробниче житлово ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району (а.с.135-140), належать до сфери управління виконавчого органу Дніпропетровської міської ради, їх власниками є територіальна громада м.Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (п.1.1., 1.2, 1.3 Статуту) 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основним законом України, що визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі  Закон). Згідно з абзацами другим, п'ятнадцятим статті 1 Закону територіальна громада  жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Право комунальної власності  право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. До виключної компетенції міських рад пунктами 30, 31 частини першої статті 26 Закону віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Також виключно на пленарних засіданнях міських рад приймаються рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення. Відповідно до підпункту 1 пункту «а» частини першої статті 29 Закону виконавчі органи міських рад здійснюють управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, п'ятої, шостої та восьмої статті 60 Закону територіальним громадам міст у тому числі належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та житловий фонд. Територіальні громади міст безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
		Таким чином, відповідно до Закону, діючи від імені територіальної громади, Дніпропетровська міська рада здійснювала правоможності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами житлового фонду комунальної власності, зокрема й квартирою №4 в будинку №12 по вул.Ю.Кондратюка, саме через створені з метою управління комунальним майном - виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради та належні до сфери управління виконавчого органу підприємства - Комунальне виробниче житлово ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району та Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційне підприємство №25» Дніпропетровської міської ради. До повноважень яких згідно Статутних положень й було віднесено, у тому числі, як здійснення обліку житлового фонду та контролю за його станом з метою подальшого збереження (до п. 2.2. Статуту) так і контролю за виконанням квартиронаймачами обовязків передбачених відповідними договорами (п.2.2.1 Статуту), експлуатація житлового фонду (п.2.2.2 Статуту). 
		Зважаючи на тягар утримання та керуючись інтересами територіальної громади, Дніпропетровська міська рада могла дізнатися про факт смерті 03 грудня 2012 року основного і єдиного квартиронаймача ОСОБА_17 та з цього часу з метою недопущення протиправного заволодіння, користування, вжити заходів, спрямованих на збереження житлового фонду. Чого своєчасно не здійснила саме, у звязку із неналежним виконанням виконавчим органом Дніпропетровської міської ради та належними до його управління підприємствами покладеного Законом обовязку на управлінням комунальним майном. Тому доводи Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 та представника Дніпропетровської міської ради щодо моменту виявлення порушення майнових прав територіальної громади у 2015 році, який повязаний із фактом внесення до Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно інформації про посвідчення приватним нотаріусом Камянського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зареєстрованим в реєстрі за № 523 договору купівлі-продажу від 16.06.2015 року, суд вважає неспроможними. 
		Оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності звязку у сукупності, суд першої інстанції, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог вважає, що звернувшись до суду у травні 2017 року в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради із вимогами на витребування майна, позивач пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
		Вирішуючи питання щодо судових витрат, в силу ст. 88 ЦПК України, суд враховує, що позовні вимоги не належать до задоволення, у звязку із чим, сплачений судовий збір відшкодуванню не підлягає. 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.19, 41 Конституції України п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ст.ст. 2, 3, 15, 16, 257, 261, 267, 316-319, 321, 322, 327, 328, 330, 386, 388 ЦК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» N 2482-XII, ст.7,16, 26 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.10, 11, 15, 46, 45, 57-60, 88, 209, 212, 213-215, 218, 222 ЦПК України, суд
		   
		В И Р І Ш И В :
		В задоволенні позовних вимог Керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 треті особи : приватний нотаріус Камянського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_8, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Ленінського району м.Дніпропетровська, про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, витребування майна  відмовити. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які приймали участь у справі, але не були присутні під час його проголошення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня одержання копії рішення. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		        Суддя                                                                                  В.С. Шавула

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...