Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 631/815/17 : Справи про адмінправопорушення (до 01.01.2019); Порушення вимог фінансового контролю.
Надіслано судом: 30.10.2017. Зареєстровано: 01.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2017.
Дата набрання законної сили: 13.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 631/779/17
		 
		Провадження № 3/631/262/17
		 
		                               
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		27 жовтня 2017 року                 селище міського типу ОСОБА_1
		Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Мащенко С. В., при секретарі Євсюковій О. В., за участю прокурора - начальника Нововодолазького відділу Первомайської місцевої прокуратури Харківської області молодшого радника юстиції ОСОБА_2, - та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності  ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності:
		ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 
		який народився в селищі міського типу ОСОБА_1 Харківської області, 
		є громадянином України (паспорт серії МН № 373794, виданий 13.03.2002 року Нововодлазьким РВ УМВС України в Харківській області)
		із реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1,
		депутатом Нововодолазької районної ради Харківської області, 
		без утриманців, пенсіонера, зареєстрованого та проживаючого за адресом: 
		АДРЕСА_1, 
		селище міського типу ОСОБА_1 Харківської області; 
		за вчинення правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
		в с т а н о в и в:
		06.10.2017 року старшим оперуповноваженим Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки в Харківській області Національної поліції України майором поліції ОСОБА_4, відповідно до повноважень, наданих абзацом 1 пункту 1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складено протокол про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією № 276, що надійшов до Нововодолазького районного суду Харківської області 06.10.2017 року (вхідний № 2627/17-вх), був зареєстрований під єдиним унікальним № 631/815/17 (провадження № 3/631/274/17) й згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями переданий головуючому судді Мащенко С. В.
		Зі змісту зазначеного протоколу убачається, що уповноважена посадова особа органів внутрішніх справ (Національної поліції) - старший оперуповноважений Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки в Харківській області Національної поліції України майор поліції ОСОБА_4 склав протокол про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією, № 276 стосовно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є депутатом Нововодолазької районної ради Харківської області, у звязку із тим, що той, будучи особою, яка відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» є субєктом декларування, придбавши на праві власності 10.08.2017 року у ОСОБА_5 транспортний засіб за договором купівлі-продажу № 6349/2017/578039 - автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, синього кольору, VIN JT3BN95J9Y0068846, вартістю 293898,83 гривень, - не подав до Єдиного Державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування декларацію про суттєві зміни у майновому стані до 20.08.2017 року включно, а фактично - й до часу складання протоколу, тобто до 06.10.2017 року, чим порушив приписи частини 2 статті 52 вказаного Закону, й за що передбачена відповідальність частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а. с. 1  5).
		Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності,  ОСОБА_3 до судді зявився, свою вину у вчиненні правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не визнав повністю у звязку із відсутністю в його діях складу інкримінованого адміністративного правопорушення й безпосередньо у судовому засіданні пояснив, що дійсно укладав з ОСОБА_5 10.08.2017 року два договори купівлі-продажу автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER», синього кольору: один, який долучено до протоколу, а другий, що він долучив в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією. Перший ним укладено задля офіційної реєстрації у відповідних органах, оскільки ними не проводиться реєстрація без грошової оцінки транспортного засобу та в розстрочку, а другий  яким вони домовились із продавцем у простій письмовій формі про продаж автомобіля із розстроченням платежів шляхом внесення по 60000 гривень щорічно, яка ним у цей день (10.08.2017 року) й була передана продавцеві. Вважає перший договір таким, що не потягнув за собою виникнення у нього права власності, оскільки його пункт 2.2. передбачає необхідність підписання акту прийому-передачі й саме з цього моменту у нього виникає право власності на автомобіль. Такий акт він не підписував, а тому й права власності у нього на цей транспортний засіб не має. Ось чому, ураховуючи розяснення Національного агентства з питань запобігання корупції у Рішенні № 3 від 10.06.2016 року, він не повинен був декларувати автомобіль. Не заперечував, що, керуючи вказаним автомобілем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на його імя та свого посвідчення водія, виїхав з органу реєстрації, перегнав автомобіль у двір в місті Харкові, де розташована належна його сімї квартира й фактично мешкає його син, однак на огляд свідоцтво не надав, хоча суддя надала достатньо часу для цього. Крім того, зазначив, що вважає автомобіль таким, що зареєстрований відповідно до вимог діючого законодавства й не оспорював цього.
		Прокурор - начальник Нововодолазького відділу Первомайської місцевої прокуратури Харківської області молодший радник юстиції ОСОБА_2 у судовому засіданні вважав, що протокол щодо вчинення правопорушення, повязаного з корупцією, складено відповідно до діючого законодавства України, в діях ОСОБА_3 наявний склад адміністративного проступку, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому його слід притягнути до відповідальності за вчинене.
		Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, висновок прокурора з питань, які виникали в ході розгляду справи, дослідивши матеріали справи та наявні у ній письмові докази, а також безпосередньо перевіривши у нарадчій кімнаті відкрите електронне джерело  офіційний веб-сайт Національного агентстваз питань запобігання корупції - Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (https://рublіс.nazk.gov.ua), суддя прийшов до такого. 
		Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначаєЗакон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VІІ (із змінами та доповненнями).
		Абзацом 10 частини 1 статті 1 цього Закону розтлумачено, що правопорушенням, повязаним з корупцією  є діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині 1 статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
		Підпункт б) пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» чітко визначає, що субєктами, на яких поширюються дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, депутати місцевих рад.
		В той же час у відповідності із приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року № 93-ІV (із змінами та доповненнями) депутатом місцевої ради є депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради.
		З Постанови Нововодолазької районної виборчої комісії в Харківській області № 80 від 11.11.2015 року, прийнятої о 16 годині 16 хвилин й складеної за підписом її Голови - ОСОБА_6, убачається, що комісія зареєструвала депутатами Нововодолазької районної ради осіб, обраних депутатами, згідно з додатком (а. с. 17).
		Відповідно до змісту Додатку до постанови Нововодолазької районної виборчої комісії № 80 від 11.11.2015 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, значиться під № 1 у Списку зареєстрованих депутатів Нововодолазької районної ради, обраних 25.10.2015 року (а. с. 18).
		Отже, ОСОБА_3 з 25.10.2015 року й по час розгляду цієї справи суддею є депутатом Нововодолазької районної ради, що також підтверджено відповідним листом Голови Нововодолазької районної виборчої комісії ОСОБА_6, зареєстрованим за вихідним № 32 від 25.09.2017 року, зі змісту якого вбачається, що на адресу комісії не надходило жодних документів щодо припинення його повноважень (а. с. 16).
		Таким чином, він як депутат Нововодолазької районної ради є депутатом місцевих рад, тобто особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на нього розповсюджуються положення Закону України «Про запобігання корупції», й він у розумінні абзацу 14 частини 1 статті 1 цього нормативно-правового акту є субєктом декларування.
		Відповідно до вимог частини 2 та 3 статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» у разі суттєвої зміни у майновому стані субєкта декларування, а саме придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, він у десятиденний строк з моменту придбання майна зобовязаний письмово повідомити про це Національне агентство. Зазначена інформація вноситься до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та оприлюднюється на його офіційному веб-сайті. Порядок інформування Національного агентства про суттєві зміни у майновому стані визначаються ним, зокрема, Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10.06.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 961/29091, яким затверджено Форму повідомлення про суттєві зміни в майновому стані субєкта декларування.
		Так, пунктом 2 Правил заповнення форми повідомлення про суттєві зміни в майновому стані субєкта декларування, визначених в Рішенні Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10.06.2016 року, передбачено, що повідомлення про суттєві зміни у майновому стані субєкта декларування подається ним особисто шляхом заповнення відповідної електронної форми на веб-сайті Національного агентства через власний персональний електронний кабінет субєкта декларування у системі Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Паперова копія повідомлення не надсилається (не подається). Зазначена у повідомленні інформація включається до Реєстру та оприлюднюється у публічній частині Реєстру на офіційному веб-сайті Національного агентства (без відображення конфіденційної інформації про особу відповідно до закону).
		Одночасно із цим, пунктом 1 вказаних Правил розяснюється, що у разі, коли вартість майна перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня, але була сплачена частинами, то повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подається після переходу права власності на таке майно.
		Таким чином, юридично важливим для визначення наявності виникнення обовязку субєкта декларування повідомитипро суттєві зміни у майновому стані є:
		1)придбання майна на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року;
		2)момент виникнення права власності, в тому числі момент переходу права власності у разі, коли вартість майна сплачується частинами.
		Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456  VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
		Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 18015-VІІІ від 21.12.2016 року з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 1600 гривень.
		З огляну на вказане, якщо субєкт декларування придбає майно на суму, яка перевищує 80000 гривень з розрахунку 50 х 1600 гривень = 80000 гривень, він у десятиденний строк з моменту такого придбання повинен подати повідомлення про суттєві зміни у його майновому стані шляхом заповнення особисто відповідної електронної форми на веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції через власний персональний електронний кабінет. 
		В ході розгляду справи суддею встановлено та не оспорюється особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, що ним 10 серпня 2017 року придбано у ОСОБА_5 транспортний засіб  легковий автомобіль марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER», синього кольору, № кузова VZJ950068846, VIN JT3BN95J9Y0068846, вартістю 293898,83 гривень.
		На підтвердження цього факту в матеріалах справи з єдиним унікальним № 631/815/17 (провадження № 3/631/274/17) щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за вчинення правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містяться копії двох договорів купівлі-продажу: наданого Регіональним сервісним центром Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності (а. с. 13, 34).
		Так, з копії договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6349/2017/578039, укладеного в трьох примірниках в Регіональному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 6349 (місто Мерефа) між продавцем ОСОБА_5, від імені якого за дорученням діяв ОСОБА_7, та ОСОБА_3, в присутності адміністратора сервісного центру ОСОБА_8, убачається що Продавець зобовязується передати у власність Покупця автомобіль марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER», синього кольору, № кузова VZJ950068846, за ціною, що складає 293898,83 гривень. При цьому у розділі 2 договору визначено, що передання засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати та оформлюється актом приймання-передачі у двох примірниках. Транспортний засіб переходить до покупця з моменту підписання Сторонами акту (а. с. 15).
		В той же час з копії договору, наданої ОСОБА_3, вбачається, що між ним як Покупцем та ОСОБА_5 особисто як Продавцем (НОМЕР_2), укладено в двох примірниках договір купівлі-продажу автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER», № кузова VZJ950068846. Сума угоди 293898,83 гривень, розрахунок проводиться частинами по 60000 гривень кожного року, а саме: у 2017 році, 2018 році, 2019 році, 2020 році та 2021 році, в якому внесок відповідає сумі 53898,83 гривень. При цьому договір вважається виконаним при здійсненні кінцевого розрахунку (а. с. 36). 
		Оцінюючи з правової точки зору два договору купівлі-продажу одного й того ж транспортного засобу, укладених в один і той же день між одним і тим же продавцем і покупцем, з однаковою вартістю транспортного засобу, суддя приходить до обґрунтованого висновку про те, що юридично-значимим є договір, укладений в Регіональному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 6349 (місто Мерефа), а інший  є неслушним з наступних підстав.
		Так, аналізуючи зміст обох договорів суддя переконався, що їх предметом є автотранспортний засіб  легковий автомобіль, тобто спеціальний предмет, який згідно із вимогами Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-ХІІ (із змінами та доповненнями) підлягає відповідній державній реєстрації.
		Як розяснюють частини 3, 8 - 10 статті 34 вказаного закону, державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів, зокрема, автомобілі, за порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України. При цьому власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобовязані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після їх придбання й на кожний транспортний засіб оформлюється і видається реєстраційний документ та закріплюються номерні знаки.
		Також частини 1 та 2 цієї ж норми права визначають, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, повязаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, оформленням і видачою реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. 
		Процедура державної реєстрації (перереєстрації) автомобілів, оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків є єдиною на території України і встановлюється відповідним Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, який є обовязковим для всіх фізичних осіб, що є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх.
		При цьому як визначено в пункті 3 цього Прядку, державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ з метою здійснення контролю за дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також для ведення обліку транспортних засобів та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій. В той же час державний облік зареєстрованих транспортних засобів передбачає реєстрацію, накопичення, узагальнення, зберігання і передачу інформації про такі засоби та відомостей про їх власників, які вносяться до Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ. 
		Пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів регламентовано, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника, а також правомірність придбання транспортних засобів. При цьому документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів є оформлені в установленому порядку:
		-договори, укладені на товарних біржах;
		-договори купівлі-продажу, укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ у присутності адміністраторів таких органів;
		-нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу;
		-договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах Міністерства внутрішніх справ, за якими продавцями виступають субєкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких субєктів уповноваженою особою і скріплені печаткою (за її наявності);
		-договіри комісії між власником транспортного засобу і субєктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договіри купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий субєкт господарювання;
		-свідоцтва про право на спадщину;
		-рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном;
		-рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність;
		-копії рішень суду, засвідчених в установленому порядку;
		-довідки органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску;
		-акти приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, видані підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача;
		-митні декларації;
		-договори фінансового лізингу; 
		-акти про проведені електронні торги або постанови та акти про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем. 
		Цей перелік є вичерпним, й він не містить можливості реєстрації договору, укладеного між двома фізичними особами без нотаріального, біржового або сервісного оформлення. 
		Крім цього, пояснюючи судді наявність двох договорів купівлі-продажу одного й того ж автомобіля, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, пояснила, що його було укладено у звязку із неможливістю вчинення у сервісному центрі договору купівлі-продажу із розстроченням платежів. Однак цей довід є хибним, так як спростовується змістом пункту 25 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, відповідно до якого державна реєстрація придбаних у розстрочку транспортних засобів проводиться згідно з цим Порядком із внесенням до свідоцтва про реєстрацію відповідного запису.
		Таким чином, якби сторони договору купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_5 та ОСОБА_3 домовлялись про придбання товару в розстрочку, то це не було б перешкодою в його укладенні в сервісному центрі та, відповідно, у державній реєстрації придбаного таким чином транспортного засобу.
		Аналізуючи наведене, суддя вважає надання ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля в простій письмовій формі наявністю бажання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, уникнути її та як відповідну тактику захисту в суді.
		Приходячи до такого висновку, суд дає належну негативну оцінку також й тому факту, що, незважаючи на укладення обох договорів в один день, що не оспорює ОСОБА_3, їх субєктний склад різниться. Так, договір в простій письмовій формі укладений безпосередньо між ним та ОСОБА_5, а другий, який був укладений в сервісному центрі у присутності відповідного адміністратора - між ним та його сином ОСОБА_3 як представником продавця. Отже, не зрозуміло, що перешкоджало ОСОБА_5 також безпосередньо і особисто укласти цей договір в сервісному центрі, або що потягнуло за собою необхідність укладати договір між батьком- покупцем та сином-представником продавця. 
		Аналогічний негативний висновок на сторону укладеного договору в простій письмовій формі свідчить зазначення невірною серію паспорта, яким документований продавець, а саме: в договорі серія зазначена як «МН», тоді як насправді належний тому паспорт містить серію «МК», про що не міг не знати його власник - ОСОБА_5 (а. с. 35).
		Також суддя вважає таким, що не є слушним, й довід ОСОБА_3 щодо відсутності укладеного Акту прийому-передачі транспортного засобу, з яким у договорі повязане виникнення права власності на автомобіль.
		Дійсно, за загальним правилом, що міститься у частині 1 статті 334 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
		При цьому переданням майна, як вказано у частині 2 цієї ж статті, вважається вручення його набувачеві.
		Під час розгляду справи, ОСОБА_3 пояснив, що після реєстрації автомобіля він сам за кермом виїхав на автомобілі марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER» з Регіонального сервісного центру й попрямував до місця стоянки цього транспортного засобу  у двір квартири, розташованої у місті Харкові, що належить його сімї і де мешкає його син.
		Цим висловлюванням ОСОБА_3 підтвердив фактичне прийняття автомобіля, а тому суддя вважає неприйнятним й критично підходить до його доводів щодо відсутності акту прийому-передачі як обовязкової частини договору купівлі-продажу, укладеного в сервісному центрі, без якого у нього не виникле право власності на спірний автомобіль, оскільки цей акт укладається в двох оригінальних примірниках для кожної із сторін договору, тобто для ОСОБА_3 та його сина ОСОБА_3 як представника продавця ОСОБА_5, й особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має можливість приховати цей факт, використовуючи як відповідну тактику захисту в суді. 
		При цьому суддя враховує, що у розділі 2 договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6349/2017/578030 зазначено, що передача обєкта договору (автомобіля) здійснюється після повної оплати й оформлюється спірним актом.
		Отже, якщо ОСОБА_3 підтвердив факт керування після реєстрації транспортного засобу, то тим самим він й спростував свій довід щодо не укладення акту, так як без останнього не могло мати місце перше.
		Крім того, без підписання цього акту не могла бути проведена й державна реєстрація транспортного засобу на нового власника  ОСОБА_3, так як в іншому випадку в нього не виникло б право власності на цей автомобіль.
		Однак факт наявності реєстрації підтверджений Витягом з Єдиного державного реєстру, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України, з якого суддя убачає, що перереєстрація на нового власника автотранспортного засобу марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER» синього кольору, № кузова VZJ950068846, VIN JT3BN95J9Y0068846, здійснена на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, документованого паспортом серії МН № 373794, виданим 13.03.2002 року Нововодолазьким РВ УМВС України в Харківській області, відповідно до договору 6349/2017/578030 від 10.08.2017 року із виданням відповідного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХМ № 688468 (а. с. 6)
		Таким чином, єдиним правовим документом, що підтверджує придбання у власність автотранспортного засобу марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER» є договір № 6349/2017/578030 від 10.08.2017 року, укладений в Регіональному сервісному центрі 6349 Міністерства внутрішніх справ в Харківській області.
		Отже, безпосередньо дослідивши у судовому засіданні наведені вище докази у їх сукупності, що відповідають вимогам закону щодо їх належності та допустимості, суддя достовірно переконався, що саме 10.08.2017 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, придбав у власність автотранспортний засіб, вартістю 293898,83 гривень, що перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, а тому керуючись вимогами частини 2 статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» повинен був повідомити про суттєві зміни в його майновому стані.
		Особисто здійснюючи перевірку інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (https://рublіс.nazk.gov.ua), суддею встановлено, що станом на 27.10.2017 року в системі Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування міститься щорічна декларація ОСОБА_3, дата публікації якої відповідає 31.03.2017 року о 21:57, й повідомлення про суттєві зміни в майновому стані із датою публікаціїї 18.10.2017 року о 19:26 (а. с. 44).
		Таким чином, на час складання протоколу про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією, № 276, який надійшов до Нововодолазького районного суду Харківської області 06.10.2017 року, дійсно в системі Єдиний державний реєстр декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування існувала тільки щорічна декларація особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, папера копія якої, роздрукована з веб-сайту й долучена до матеріалів справи (а. с. 7  12).
		Фактично особисто 17.10.2017 року отримавши судову повістку про виклик в суд для розгляду справи про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією, надіслану рекомендованим поштовим відправленням із зворотною розпискою про його одержання, ОСОБА_3 18.10.2017 року повідомив через власний персональний електронний кабінет субєкта декларування про суттєві зміни в його майновому стані, чим визнав факт не виконання ним приписів частини 2 статті 52 Закону України «Про запобігання корупції», виправивши зазначені недоліки та виконавши вимоги абзацу 2 частини 4 статті 45 цього закону щодо зобовязання субєкта декларування у разі притягнення його до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей подати відповідну декларацію з достовірними відомостями (а. с. 41 - 43).
		Для забезпечення однакового і правильного застосування судами загальної юрисдикції Закону України «Про запобігання корупції» та положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм закону в судовій практиці та запобігання помилкам при розгляді справ про окремі адміністративні правопорушення, повязані з корупцією, діючи відповідно до пункту 7 розділу XII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернула увагу суддів першої та апеляційної інстанції в своєму листі щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, повязані з корупцією, на те, що при розгляді справ цієї категорії суди повинні забезпечувати своєчасне, всебічне, повне та обєктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтями 247 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, звертаючи особливу увагу на зясування таких питань: 
		●чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності; 
		●чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення; 
		●чи є особа винною у його вчиненні; 
		●чи належить вона до субєктів цього правопорушення; 
		●чи не містить правопорушення ознак злочину; 
		●чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення; 
		●чи немає інших обставин, що виключають провадження у справі.
		Старший оперуповноважений Управління захисту економіки Департаменту захисту економіки в Харківській області Національної поліції України майор поліції ОСОБА_4, уповноважений абзацом 1 пункту 1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення на складання відповідного протокол про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією, вважає, що ОСОБА_3 вчинено адміністративний проступок, передбачений частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який полягає у неповідомленні про суттєві зміни у майновому стані особою, яка відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобовязана подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
		Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в ОСОБА_2, підписаної Високими Договірними Сторонами й ратифікованої Україною 17.07.1997 року, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Згідно з приписами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-ІV (із змінами та доповненнями), суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику суду як джерело права. 
		Так, рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справ «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обовязків осіб, національні органи зобовязані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
		Аналізуючи у цьому аспекті діюче законодавство щодо проступку, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке полягає у неповідомленні або несвоєчасному повідомленні про суттєві зміни у майновому стані особою, яка відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобовязана подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суддя переконується, що положення діючого законодавства України з цього приводу повністю відповідають вимогам «якості закону» в розумінні Європейського суду з прав людини, а тому підлягає застосуванню.
		Приходячи до такого висновку суддя враховує приписи статей 68 та 57 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (Закон України № 254к/96-ВР), що кожен зобовязаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Кожному гарантується право знати свої права і обовязки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обовязки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обовязки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
		Отже, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Бюджетний кодекс України, Закон України «Про запобігання корупції», Закон України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Закон України «Про дорожній рух», Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10.06.2016 року та Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів були доведені до відома громадян України шляхом публікації в офіціальних джерелах масової інформації, а також на офіційному веб-порталі Верховної ОСОБА_2 України  веб-сайті «Законодавство України».
		Зясовуючи обставини, передбачені статтями 247 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя враховує, що стаття 9 цього кодексу адміністративним правопорушенням (проступком) визначає протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
		Одночасно із цим, статті 10 та 11 цього ж кодифікованого закону розяснюють, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, а вчиненим з необережності - коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
		Отже, вирішуючи питання чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності, чи містить її діяння склад адміністративного правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, чи належить вона до субєктів цього правопорушення та чи є особа винною у його вчиненні, суддя приходить до однозначних висновків про те, що:
		а) діяння ОСОБА_3 містять склад адміністративного правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак обєктивна сторона проступку, викладена у протоколі № 276 не відповідає фактичним обставинам, оскільки на час їх встановлення у судовому засіданні суддею особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомила про суттєві зміни у майновому стані, хоча й поза строками, визначеними частиною 2 статті 52 Закону України «Про запобігання корупції»: автотранспортний засіб придбано 10.08.2017 року, кінцевий термін припадає на 20.08.2017 року (десятиденний строк з моменту придбання майна), а фактично ОСОБА_3 повідомив про суттєві зміни в його майновому стані 18.10.2017 року, - тому вірним є кваліфікація діяння, вчиненого ним, як несвоєчасне повідомлення про суттєві зміни у майновому стані особою, яка відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобовязана подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Оскільки ця обєктивна сторона охоплюється також частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, перекваліфікація не вимагається; 
		б) правопорушення, повязане з корупцією, у виді несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані особою, яка відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» зобовязана подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, дійсно мало місце; 
		в) ознак злочину вчинений ним проступок не має, а сам ОСОБА_3 є субєктом правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		Таким чином, суддя вважає доведеним факт несвоєчасного, тобто 18.10.2017 року, замість впродовж строку з 10.08.2017 по 20.08.2017 року включно, повідомлення ОСОБА_3 як депутатом Нововодолазької районної ради Харківської області, тобто особою, зобовязаною відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції» подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про суттєві зміни у майновому стані внаслідок придбання ним на праві власності автомобіля марки «TOYOTA» модели «LAND CRUISER», синього кольору, № кузова VZJ950068846, VIN JT3BN95J9Y0068846, вартістю 293898,83 гривень за договором купівлі-продажу № 6349/2017/578039 від 10.08.2017 року. 
		Оцінюючи наведені правові норми та наявні в справі докази у їх сукупності та взаємозвязку, суддя доходить до висновку про те, що ОСОБА_3 є винним у вчиненні інкримінованого йому проступку й не знаходить жодного доказу, який би свідчив про необережність його дій. 
		Перевіряючи, чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд керується приписами частини 3 цієї норми права, яка мовить про те, що адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, повязаного с корупцією, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.
		Оскільки останнім правомірним днем повідомлення ОСОБА_3 про суттєві зміни у його майновому стані внаслідок придбання автомобіля є 20.08.2017 року, виявлено факт неповідомлення особою, повноважною на складання протоколу про адміністративне правопорушення, повязане з корупцією, на початку вересня 2017 року (витяг з бази «Армор» від 04.09.2017 року), фактично повідомлено ОСОБА_3 про такі зміни 18.10.2017 року, то на час розгляду справи суддею строк накладення адміністративного стягнення за вчинення ним правопорушення, повязаного с корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не сплинув. 
		Отже, оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та обєктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, вважаю факт вчинення ОСОБА_3 правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведеним, а тому він підлягає притягненню до адміністративної відповідальності за вчинене.
		Обставин, що помякшують або обтяжують відповідальність ОСОБА_3 суддею не встановлено.
		Крім того, майнової шкоди проступком не заподіяно, підстав для передачі матеріалів на розгляд громадській організації або трудовому колективу не має.
		При накладенні стягнення за адміністративне правопорушення, повязане з корупцією, суддя враховує характер його вчинення, ступень вини, майновий стан, особу правопорушника, а також відсутність обставини, що помякшує або обтяжує відповідальність винного, й вважає за необхідне накласти на ОСОБА_3 адміністративне стягнення в виді штрафу в межах, установлених частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 100 х 17 гривень = 1700 гривень.
		Визнаючи ОСОБА_3 винним у вчиненні правопорушення, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладаючи на нього адміністративне стягнення у виді штрафу, слід вирішити питання про стягнення з нього й судового збору.
		Так, відповідно до вимог статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. При цьому розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
		Таким законом, що встановлює правові засади справляння судового збору, є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), частина 1 та пункт 5 частини 2 статті 4 якого передбачають, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у сумі, яка дорівнює 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому він справляється. 
		Як вже було зазначено вище, пункт 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України передбачає, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України, а абзацом 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 1600 гривень.
		Таким чином, у звязку із накладенням на ОСОБА_3 адміністративного стягнення, з нього слід стягнути й судовий збір на користь держави у розмірі 320 гривень, із розрахунку: 0,2 х 1600 гривень = 320 гривень, - зарахувавши його до спеціального фонду Державного бюджету України.
		 
		На підставі викладеного, діючи в точній відповідності із законом, з метою зміцнення законності, виховання особи, яка вчинила це адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненою 04.11.1950 року та ратифікованою Україною 17.07.1997 року, рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справ «Щокін проти України», статтями 57 і 68 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (Закон України № 254к/96-ВР) (із змінами та доповненнями), статтею 334 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями), статтею 40 Бюджетного кодексу України № 2456  VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями), частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-ІV (із змінами та доповненнями), частиною 1 статті 1, частиною 1 статті 3, частиною 1 статті 45 й частинами 2 і 3 статті 52 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 року № 1700-VІІ (із змінами та доповненнями), частиною 1 статті 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року № 93-ІV (із змінами та доповненнями), статтею 34 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-ХІІ (із змінами та доповненнями), Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 3 від 10.06.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.07.2016 року за № 961/29091, пунктами 3, 8 і 25 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, статтями 4 і 9 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 року (із змінами та доповненнями), статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» № 18015-VІІІ від 21.12.2016 року, частиною 5 статті 7, статтями 9  11, 23, 27, 33 - 35, частиною 3 статті 38, статтею 40-1, частиною 2 статті 172-6, статтями 245, 246, 249 - 252, частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 280, 283  285, частиною 2 статті 287, статтями 294, 298, частинами 1 і 2 статті 299 та частиною 1 статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
		п о с т а н о в и в:
		ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні адміністративного проступку, повязаного з корупцією, передбаченого частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 1700 гривень (одна тисяча сімсот гривень 00 копійок).
		Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 320 гривень (триста двадцять гривень 00 копійок).
		Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Нововодолазький районний суд. 
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
		Постанова про накладення адміністративного стягнення, яка набрала законної сили, є обовязковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами, звертається до виконання протягом трьох місяців і підлягає виконанню з моменту її винесення, за виключенням випадків, прямо передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
		 
		Постанову винесено, оформлено шляхом компютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
		 
		 
		Суддя:                                                  С. В. Мащенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...