Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/14293/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів страхування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2017.
Дата набрання законної сили: 24.10.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                              АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		                                            _____________________________________
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		            24 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:                      
		                                           головуючого - судді            Рейнарт І.М. 
		                                           суддів                                   Кирилюк Г.М., Волошиної В.М.
		                                           при секретарі                       Маличівській Н.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Плюс» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
		 
		встановила:
		 
		у жовтні 2016р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача  матеріальної шкоди в розмірі 192 072грн. 18коп. та суми судового збору у розмірі 2 881грн. 09коп.
		Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 9 вересня 2014р. близько 16год. 15хв., керуючи технічно справним автомобілем «РЕНО», д.н.з. НОМЕР_4, відповідач здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
		Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2014 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
		На момент ДТП автомобіль НОМЕР_1, був застрахований згідно договору страхування №110582675.14 від 3 серпня 2014р. в ПрАТ «АСК «ІНГО Україна», автомобіль НОМЕР_2, був забезпечений згідно полісу №АС/9289340 в ПрАТ «СК Галицька».
		Позивач стверджував, що є власником автомобіля «РЕНО», д. н. з. НОМЕР_5, а      ОСОБА_1 на момент ДТП був працівником ТОВ «ТС ПЛЮС».
		Позивач посилався на те, що на підставі договору страхування  ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» згідно платіжних доручень № 5624 від 29 жовтня 2014р. та №11155 від  11 грудня 2014р. виплатило страхове відшкодування власнику автомобіля «ЛЕКСУС» ОСОБА_3 у розмірі 323 878грн. 88коп., 
		Унікальний №759/14293/16-ц№ апеляційного провадження:  №22-ц/796/9484/2017                                                     Головуючий у суді першої інстанції:  Шум Л.М.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.Оскільки полісом №АС/9289340, укладеним ТОВ «ТС ПЛЮС» з ПрАТ «СК Галицька», яким забезпечено цивільно-правова відповідальність водія автомобіля НОМЕР_2, встановлений ліміт матеріальної відповідальності у розмірі 50 000грн. з франшизою 510грн., ПрАТ «АСК ІНГО Україна» звернулось до товариства з вимогою про відшкодування заподіяних потерплій особі збитків, розмір яких перевищує ліміт відповідальності страховика «СК Галицька».  
		Позивач зазначав, що згідно укладеного з ПрАТ «АСК ІНГО Україна» договору про відшкодування грошових коштів в порядку регресу від 9 грудня 2015р., ним було сплачено 
		                                                                             - 2 -
		 
		192 072грн. 18коп., тому відповідно до положень ст. 1191 ЦК України відповідач повинен повернути йому сплачену суму.
		Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 26 квітня 2017 року  позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Плюс» матеріальну шкоду в розмірі 192 072грн. 18коп. та судовий збір в розмірі 2 881грн. 09коп.
		Ухвалою Святошинського  районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року залишено без задоволення. 
		У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
		Представник відповідача посилається на порушення судом норм процесуального права, так як відповідач у судове засідання не з'явився вперше, позивач не надавав згоди на заочний розгляд справи, тому суд не мав правових підстав для ухвалення заочного рішення.
		Крім того, представник відповідача зазначає, що судом не були прийняті до уваги заперечення відповідача та не розглянуто його клопотання про допит свідків, при цьому в матеріалах справи наявні додаткові пояснення та заява представника позивача, на яких відсутній штамп канцелярії суду, вказані матеріали не могли бути приєднані до матеріалів справи в судовому засіданні, тому не можуть бути належними доказами у справі.
		Також представник відповідача вважає, що судом неповно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки правовідносини сторін регулюються нормами трудового законодавства, у справі відсутні докази повної матеріальної відповідальності відповідача, а укладений з ТОВ «ТС Плюс» договір про повну матеріальну відповідальність не містить положень про покладення повної матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, а передбачає лише відповідальність відповідача за довірені йому матеріальні цінності.
		Представник відповідача посилається на те, що на час ДТП відповідач виконував свої трудові обов'язки, тому позивач правомірно сплатив шкоду, завдану його працівником.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника позивача, яка просила залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		З матеріалів справи вбачається, що відповідач працював на посаді агента торговельного у інтернет-магазині ТОВ «ТС Плюс» з 19 липня 2012р. на підставі наказу директора товариства № 145-к від 19 липня 2012р., звільнений з 24 квітня 2016р. за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
		19 липня 2012р. між ТОВ «ТС Плюс» та ОСОБА_1 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження і цілісності довірених йому матеріальних цінностей підприємства.
		9 вересня 2014р. на вул. Верховинній у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «РЕНО», реєстраційний номер НОМЕР_4, під керуванням відповідача, та автомобіля «ЛЕКСУС», реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_3, у результаті якої були пошкоджені транспортні засоби.
		Постановою судді Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2014р. відповідач був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.
		9 грудня 2015р. між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «ІНГО 
		                                                                                - 3 -
		 
		Україна» та ТОВ «ТС «ПЛЮС» укладено договір про відшкодування грошових коштів в порядку регресу, згідно якого у зв'язку із виплатою АСК «ІНГО Україна» страхового відшкодування ОСОБА_6 за договором добровільного страхування засобів наземного транспорту внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 9 вересня 2014р. з вини співробітника ТОВ «ТС Плюс», товариство виплачує страховій компанії погоджений сторонами розмір матеріального збитку у сумі 192 072грн. 18коп.
		Згідно наданих платіжних доручень у період з 17 грудня 2015р. по 18 липня 2016р. позивачем на рахунок АСК «ІНГО Україна» перераховано  192 072грн. 18коп.
		15 вересня 2016р. позивачем на адресу відповідача направлена вимога про виплату 192072грн. 18коп. у порядку регресу, яка задоволена відповідачем не була.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, на час дорожньо-транспортної пригоди відповідач керував службовим автомобілем, товариство відшкодувало завдану відповідачем шкоду, а тому має право на стягнення завданих йому збитків у повному обсязі.
		Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.
		Статтею 1 ЦК України встановлено, що Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.  До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. 
		Відповідно до частини першої статей 1, 6 та 11 ЦК України наявність або відсутність прав та обов'язків сторін, їх обсяг, припинення, зміна або виникнення прав і обов'язків учасників правовідносин встановлюються та регулюються нормами матеріального права й договором.
		Установлюючи наявність, відсутність або припинення правовідносин між сторонами цивільного спору, визначаючись із видом цих правовідносин і з обсягом прав та обов'язків сторін у цих правовідносинах, установлюючи фактичні обставини справи щодо правовідносин сторін спору, суди повинні виходити з положень норми матеріального права, яка регулює зазначені правовідносини, та, вирішуючи спір, повинні встановити всі фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та які зазначені у нормі матеріального права, яка регулює ці правовідносини.
		Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. 
		Регресне зобов'язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов'язання.
		Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред'явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.
		Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.
		Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством.
		У пункті 3  постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», роз'яснено, що за шкоду, заподіяну внаслідок
		                                                                           - 4 -
		 
		 порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу ст. 441 ЦК, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства. 
		Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються главою ІХ КЗпП України, Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 року.
		Зазначені норми матеріального права визначають як підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників (стаття 130 КЗпП України, розділ І Положення), так і розмір такої матеріальної відповідальності  (статті 132-135 КЗпП України, розділи ІІ-ІV Положення).
		Крім того, за положеннями статті 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно.
		Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисною метою (частина друга статті 137 КЗпП України).
		Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.
		Відповідно до положень статті 214 ЦПК України суд має встановити, на підставі наданих сторонами спору доказів, обставини справи, викласти в рішенні суду та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень статті 137 КЗпП України та положень статті 138 КЗпП України щодо обов'язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених статтею 130 КЗпП України.
		Разом з цим, судом першої інстанції вказані вимоги норм матеріального та процесуального права враховані не були, суд не з'ясував всіх обставин справи, не оцінив наданих доказів та помилково керувався нормами цивільного законодавства при вирішенні спору, тому рішення суду не може вважатися законним і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
		Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. 
		                                                                    - 5 -
		 
		Статтею 132 КЗпП України визначено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. 
		Випадки повної матеріальної відповідальності визначені у статті 134 КЗпП України, зокрема, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (пункт 1); шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків (пункт 7).
		Надаючи додаткові письмові пояснення суду першої інстанції, представник позивача зазначав, що саме на пунктах 1 та 7 статті 134 КЗпП України ґрунтуються позовні вимоги, заявлені до відповідача.
		Разом з цим, вказані норми матеріального права є взаємно виключними і не можуть застосовуватися одночасно при вирішенні питання про матеріальну відповідальність працівника. 
		Крім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування шкоди, завданої товариству шляхом виплати страховій компанії у порядку регресу страхового відшкодування за збитки, завдані третій особі під час дорожньо-транспортної пригоди, а не у зв'язку із незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих відповідачу для зберігання або для інших цілей, а відтак, правових підстав для застосування пункту 1 ст. 134 КЗпП України при вирішенні даного спору не має.
		Оцінюючи посилання позивача на те, що шкода товариству завдана відповідачем не при виконанні трудових обов'язків, так як на час дорожньо-транспортної пригоди відповідач перебував у відпустці та не виконував свої трудові обов'язки, колегія суддів вважає їх спростованими наданими відповідачем доказами та наявними матеріалами справи.
		Згідно наказу директора ТОВ «ТС Плюс» № 59-в від 15 серпня 2014р. ОСОБА_1 була надана частина щорічної основної відпустки з 26 серпня 2014р. по 10 вересня 2014р.
		Разом з цим, відповідач у судовому засіданні стверджував, що його безпосередній керівник ОСОБА_7 звернувся до нього з проханням вийти на роботу 9 вересня 2014р. у зв'язку із виробничими потребами, і на час ДТП він розвозив товар замовникам, виконуючи свої трудові обов'язки агента торговельного інтернет магазину.
		Вказані пояснення відповідача підтвердили опитані апеляційним судом свідки ОСОБА_7 та  ОСОБА_8, які станом на 9 вересня 2014р. були працівниками позивача.
		Крім того, згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
		Укладаючи з ПАТ «АСК «ІНГО Україна» договір про відшкодування грошових коштів у порядку регресу, позивач виходив з того, що шкода завдана його працівником під час виконання ним трудових обов'язків, так як тільки у даному випадку передбачена відповідальність юридичної особи за шкоду, завдану її працівником.
		Крім того, позивач обмежився наданням суду наказу про перебування відповідача у відпустці станом на 9 вересня 2014р., однак не надав доказів на спростування доводів відповідача та наданих ним доказів. Також позивачем не було надано суду копій замовлень, які виконував позивач 9 вересня 2014р., хоча на необхідність наданням таких документів звертав увагу апеляційний суд. 
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду було 
		                                                                                   - 6 -
		 
		встановлено, що під час ДТП відповідач виконував свої трудові обов'язки, а не оформлення позивачем відкликання відповідача із відпустки, не є безумовним доказом, який спростовує твердження відповідача.
		Згідно посадової інструкції агента торговельного ТОВ «ТС Плюс» на нього покладено обов'язок організації доставки купленої продукції і надання послуг.
		Під час судового розгляду встановлено, на за момент ДТП відповідач доставляв замовлену продукцію, виконуючи свої посадові обов'язки, однак, не дотримався Правил дорожнього руху, у результаті чого вчинив дорожньо-транспортну пригоду та пошкодив транспортний засіб третьої особи, завдану ним матеріальну шкоду відшкодувало товариство, тобто шкода позивачу була заподіяна відповідачем при виконанні трудових обов'язків.
		За таких обставин, відповідач повинен нести матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку, що передбачено ч. 1 ст. 132 КЗпП України.
		У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснено, що при матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. N 348), а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації). 
		Відповідно до довідки про заробітну плату відповідача, надану суду ТОВ «ТС Плюс» 19 жовтня 2017р., за останні два місяці перед звільненням відповідачу була нарахована зарплата: за лютий 2016р. - 8639,11грн., за березень 2016р. - 10110,82грн.
		Як зазначено у листі директора ТОВ «ТС Плюс» від 18 квітня 2017р. у відповідності до Правил внутрішнього трудового розпорядку у товаристві за загальним правилом встановлений п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, тому зазначена у довідці кількість робочих днів за вказаний період не відповідає зазначеним відомостям, а відтак, суд розраховує середньомісячний заробіток відповідача виходячи з того, що у лютому 2016р. був 21 робочий день, а у березні 2016р. - 22, отже середньомісячний заробіток становить 9 374,97грн. (8639,11+10110,82=18749,93 : 43).
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 9 374грн. 97коп.
		Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. 
		Так як позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню пропорційно до розміру задоволених вимог, які становлять 5% від заявленої суми, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 144грн. 05коп.
		Також пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, відповідачу позивачем підлягає поверненню сплачений ним судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги, що відповідно становить 304грн. та 3010грн. 74коп.
		Разом з цим, колегія суддів вважає, що заява відповідача про відшкодування витрат на 
		                                                                                - 7 -
		 
		правову допомогу у розмірі 9304грн. задоволенню не підлягає, оскільки в акті надання послуг від 24 жовтня 2017р. не конкретизований час, який був витрачений адвокатом на вчинення кожної дії, що позбавляє суд можливості перевірити правомірність даної вимоги.
		Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК  України, колегія суддів 
		 
		вирішила:
		 
		апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
		            Заочне рішення Святошинського  районного суду міста Києва від 26 квітня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
		            Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Плюс» 9 374грн. 97коп. та повернення судового збору 144грн. 05коп., а всього 9 519грн. 02коп.
		            Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Плюс» на користь ОСОБА_1 повернення судового збору 3 314грн. 74коп.
		            В іншій частині позовних вимог відмовити.
		            Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 
		двадцяти днів.
		 
		 
		Головуючий:        
		 
		                       
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...