Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/475/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 07.11.2017. Зареєстровано: 08.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2017.
Дата набрання законної сили: 26.02.2018
Результат оскарження 25.03.2019 Верховний Суд: залишено касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		31 жовтня 2017 року                                    м.Житомир                          справа № 806/475/17  
		                                                                                                                               категорія 12.3
		 
		Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді Капинос О.В.,
		секретар судового засідання Недашківстка Н.В., Господарчук І.В., 
		за участю: позивача ОСОБА_1,
		представника відповідача ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до  Житомирської обласної державної адміністрації,  Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації  про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 
		 
		встановив:
		13 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив змінити формулювання його звільнення, вказавши формулювання звільнення - 31.12.2016 року за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпПУ.
		У позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 07.12.2015 був призначений на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації. На кінець 2016 року ним з власної ініціативи прийнято рішення про звільнення із займаної посади через те, що він не виконував посадові обов"язки, не з"являвся на робочому місці, перебував у відпустках та лікувався, про що 14.12.2016 року роботодавцю було подано заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін. Крім того, позивач вказав, що його звільнення було погоджено Міністерством екології та природних ресурсів України 30.12.2016 року, однак про даний факт роботодавець його не повідомив та розпорядження про звільнення не видав, хоча увесь цей період він місце роботи не відвідував, жодних посадових обов"язків не виконував. 26.01.2017 року головою Житомирської ОДА видано розпорядження про звільнення позивача за угодою сторін. Однак, позивач вважав,  що його заява від 14.12.2016 року про звільнення за згодою сторін є фактично заявою про звільнення за власним бажанням (ч.1 ст.38 КЗпПУ), оскільки ініціатива розірвання трудових відносин виходила від нього і така заява подавалася лише для надання роботодавцю можливості отримати згоду Міністерства екології та природних ресурсів на його звільнення.
		19.06.2017 року позивачем у відповідності до ст.137 Кодексу адміністративного судочинства України  подано заяву про уточнення (зміну) позовних вимог, у якій він просить визнати незаконним його звільнення з посади начальника  Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації, поновити на вказаній посаді з 27.01.2017 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вказав, що таке звільнення незаконне, оскільки він заяви про звільнення не подавав, а тому його звільнення здійснено без законної підстави, у зв"язку з чим він має бути поновлений на попередньому місці роботи. 
		В судовому засіданні позивач уточнений позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити. Крім того, пояснив, що у зв"язку з тим, що його не було звільнено у вказану ним у заяві дату, таке звільнення є незаконним. 
		В судовому засіданні представник відповідача - Житомирської обласної державної адміністрації, проти позову заперечувала та зазначила, що позивачем 23.11.2016 було подано заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін з 10.12.2016. Разом з тим, звільнити його з вказаної дати   не було можливості, оскільки у цей  період він перебував спочатку на лікарняному, а потім у відпустці. Крім того, адміністрація не могла звільнити позивача, оскільки не надійшло погодження з Міністерства екології та природних ресурсів України на таке звільнення. Також, перебуваючи на лікарняному, позивач подав ще одну заяву про звільнення його у зв"язку з переведенням для подальшої роботи в Управлінні Держпраці. Однак, вказана заява не розглядалася, оскільки листа  з Управління Держпраці про те, що даний орган має намір прийняти позивача на роботу за переведенням, надано не було. Крім того, вказує, що позивач з часу написання першої заяви, жодних вимог про її відкликання не подавав та був увесь цей час відсутній на роботі, а також висловлював намір звільнитися. Вказує, що отримавши погодження на звільнення, позивача було правомірно звільнено у останній день відпустки. Тому, просить у позові відмовити.
		Представник відповідача - Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації до суду не прибув, про причини неявки не повідомив, хоча про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на таке.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації від 07.12.2015 №373-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації. (т. 1 а.с. 11).
		23.11.2016 позивачем подано на ім"я голови Житомирської обласної державної адміністрації  заяву про звільнення із займаної посади за згодою сторін з 10.12.2016.
		14.12.2016 позивачем подано заяву  про звільнення його з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за переведенням для подальшої роботи в управлінні Держпраці у Житомирській області. (т.1 а.с.137).
		26.01.2017 розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №8-к, відповідно до п.3 ст.86 Закону України "Про державну службу", п.1 ст.36 КЗпП України, погодження Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.12.2016 №5/3-14/12020-16, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації 27.01.2017 за угодою сторін. (т.1 а.с.133)
		Позивач, вважає звільнення його із займаної посади незаконним, тому звернувся до суду.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України "Про державну службу", який регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу та визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
		За змістом ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу", крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:  1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою субєкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у звязку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".
		Отже, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими Кодексом законів про працю України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.
		Відповідно до ст. 5-1 Кодексу законів про працю України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Згідно з ч.1  ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 Кодексу законів про працю України).
		Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
		Судом встановлено, що 26.01.2017, розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації №8-к, відповідно до п.3 ст.86 Закону України "Про державну службу", п.1 ст.36 КЗпП України, погодження Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.12.2016 №5/3-14/12020-16, ОСОБА_1 звільнено з посади управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації 27.01.2017 за угодою сторін.
		При цьому, підставою для видачі такого наказу зазначено: заява ОСОБА_1.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 23.11.2016,  на ім"я голови Житомирської обласної державної адміністрації  подано заяву про звільнення його із займаної посади за згодою сторін з 10.12.2016 (т.1 а.с. 123).
		14.12.2016 позивачем подано заяву  про звільнення його з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за переведенням для подальшої роботи в управлінні Держпраці у Житомирській області (т. 1 а.с.137). 
		В судовому засіданні позивач стверджував, що звільнення його за п.1 ст.36 КЗпП України відбулося незаконно, оскільки підстави, необхідні для такого звільнення були відсутні.
		Оцінюючи правомірність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, суд зазначає таке.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
		З огляду на вказане, така підстава як "угода сторін" розуміє під собою саме угоду, тобто взаємне погоджене вільне волевиявлення як роботодавця так і працівника, спрямоване на закінчення трудових правовідносин та таке волевиявлення має бути реальним, яке проявляється у вчиненні відповідних дій на досягнення кінцевого результату - припинення трудових відносин.
		Основними ж умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.
		Однією з ознак, характерних для звільнення за угодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобов"язань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої, зокрема, у вигляді попередження, зобов"язання щодо працевлаштування тощо. 
		Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ) розяснено, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.
		Таким чином, з огляду на зміст вказаних норм закону, для припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України сторонам необхідно досягти згоди щодо такого звільнення. Припинити трудовий договір можна у будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником, і якщо одна із сторін погоджується на пропозицію іншої, то вважається, що сторони досягли угоди про припинення договору і працівник звільняється з роботи.
		Отже, звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк. При цьому, дата бажаного звільнення може бути визначена сторонами та корегуватися у кожному конкретному випадку, як в усному, так і в письмовому порядку. Визначення дати звільнення відбувається при домовленості між працівником та власником підприємств, а не виключно на підставі заяви працівника.
		З матеріалів справи вбачається, що заява позивача про звільнення за угодою сторін містить підпис позивача, підставу для звільнення, дату звільнення. При цьому, заява була прийнята відповідачем та погоджена, про що свідчить резолюція  керівника : "Підготувати розпорядження після отримання погодження з Міністерства екології". (т. 1 а.с.123).
		Отже, згода роботодавця про звільнення позивача за угодою сторін, надана шляхом накладення на заяві відповідної резолюції керівником.
		При цьому, суд критично оцінює доводи позивача про безпідставність звільнення,   оскільки такі пояснення  ним були надані вже під час розгляду справи, зокрема, після зміни позовних вимог.
		Так, в своєму позові від 13.02.2017 позивач зазначав, що ним у зв"язку з небажанням виконувати посадові обов"язки, було подано роботодавцю заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін. При цьому, позивач погодився, що сторонами домовлено про припинення трудових відносин між роботодавцем та працівником після отримання згоди Міністерства екології та природних ресурсів України. Також вказав, що згоди щодо анулювання існуючої домовленості не виявили ні він, ні роботодавець (т.1 а.с. 4-6).
		Тобто, викладені у позовній заяві обставини свідчать про те, що сам позивач не заперечував того, що він не бажав працювати та просив звільнити його за угодою сторін після отримання відповідного погодження Міністерства екології та природних ресурсів України.
		Крім того, на користь висновку про наміри звільнитися та небажання виконувати посадові обов"язки свідчить той факт, що позивач з часу написання зави про звільнення за угодою сторін, тобто, з 23.11.2016 жодного дня не приступав до виконання посадових обов"язків, що підтверджується табелями обліку робочого часу за листопад, грудень 2016 та січень 2017. Вказане також підтверджується поясненнями, викладеними позивачем у поданому і підписаному ним 13.02.2016 позові. Тобто, позивачем було прийнято рішення про припинення трудових відносин з Житомирською облдержадміністрацією, про що було досягнуто домовленості між ним та роботодавцем. (т.1 а.с.167-171)
		Отже, взаємні дії позивача і відповідача слід вважати погодженням звільнення за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. 
		Разом з тим, суд звертає увагу, що Верховний Суд України у своїй постанові від 15 жовтня 2013 року (справа №21-320а13) зазначив, анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації  або уповноваженим органом щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, можливе при взаємній згоді власника  підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу і працівника. Тобто, анулювання такої домовленості в односторонньому порядку не допускається. 
		При цьому, суд відмічає, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що між роботодавцем та позивачем була взаємна згода щодо скасування раніше досягнутої домовленості про звільнення, а відтак про визнання такої угоди недійсною (її анулювання).
		Що стосується дотримання процедури звільнення ОСОБА_1 за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.
		Як вже зазначалося, ОСОБА_1 23.11.2016,  на ім"я голови Житомирської обласної державної адміністрації  подано заяву про звільнення його із займаної посади за згодою сторін з 10.12.2016.
		Як пояснила представник відповідача, звільнити позивача з 10.12.2016 адміністрація  не могла, оскільки не було погодження Міністерства екології та природних ресурсів України, як це передбачено п.3 Розділу ХІІ Регламенту облдержадміністрації, затвердженого розпорядженням № 401 від 29.11.2007. При цьому, представник відповідача вказала, що таке погодження необхідно незалежно від підстави звільнення. Крім того, зазначила, що з 14.11.2016 по 19.12.2016 позивач знаходився на лікарняних, а в подальшому у відпустках. 
		Суд вважає такі  доводи відповідача обґрунтованими, з огляду на таке.
		Відповідно до Положення про Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 03.08.2015 №229, Управління утворюється головою обласної державної адміністрації, підзвітне і підконтрольне голові облдержадміністрації, Міністерству екології та природних ресурсів України. Управління очолює начальник, який призначається і звільняється з посади головою облдержадміністрації згідно із законодавством про державну службу.
		Розділом XI "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про державну службу" (п.11 ч.4 ст.10 "Державний секретар міністерства") визначено, що державний секретар міністерства відповідно до покладених на нього завдань погоджує у передбачених законом випадках призначення на посади та звільнення з посад керівників відповідних структурних підрозділів обласних державних адміністрацій.
		Тобто, для звільнення позивача із займаної посади обов"язковою умовою було погодження Міністерства екології та природних ресурсів, а отже для його  отримання потрібен був час, що позивачем при звернені до суду не заперечувалося.
		Враховуючи наведені положення та з метою дотримання, визначеної чинним законодавством процедури,  облдержадміністрація звернулася до Міністерства екології та природних ресурсів України з метою отримання погодження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління. (т.1 а.с.136)
		З матеріалів справи вбачається, згідно з листком непрацездатності серія АДА №382362 з 14.11.2016 по 14.12.2016 позивач перебував на лікарняному, до роботи мав приступити 14.12.16. (т.1 а.с.122)
		Однак, з 14.12.2016 позивач знову перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серія АДА №382913 і до роботи мав приступити 19.12.2016. (т.1 а.с.124)
		Надалі позивач, перебуваючи на лікарняному, подав голові Житомирської облдержадміністрації заяву про погодження йому 12 календарних днів щорічної відпустки з 19.12.2016.
		На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації від 19.12.2016 №48-вп "Про надання невикористаної частини основної щорічної відпустки ОСОБА_1В.", який видано на підставі листа облдержадміністрації від 14.12.2016 №30/615-к про погодження відпустки позивачу, ОСОБА_1 надано чергову відпустку терміном 12 календарних днів (до роботи мав приступити 03.01.2017).
		Разом з тим, позивачем подано голові Житомирської облдержадміністрації заяву від 03.01.2017 про погодження йому 10 календарних днів щорічної відпустки.
		В подальшому позивачем подано голові Житомирської облдержадміністрації заяву від 16.01.2017 про погодження йому 5 календарних днів щорічної відпустки з 16.01.2017.
		На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації від 16.01. 2017 №5-вп "Про надання невикористаної частини основної щорічної відпустки ОСОБА_1В.", який видано на підставі листа облдержадміністрації від 16.01.2017 №30/12-к про погодження позивачу відпустки, ОСОБА_1 надано чергову відпустку терміном 5 календарних днів (до роботи мав приступити 23.01.2017). (т.1 а.с.55)
		У подальшому позивачем подано голові Житомирської облдержадміністрації заяву від 23.01.2017 про погодження йому 5 календарних днів щорічної відпустки з 23.01.2017.
		На підставі наказу Управління екології та природних ресурсів Житомирської облдержадміністрації від 23.01. 2017 №6-вп "Про надання додаткової оплачуваної відпустки ОСОБА_1В.", який видано на підставі листа облдержадміністрації від 13.01.2017 №30/24-к, ОСОБА_1 надано відпустку терміном 5 календарних днів з 23.01.2017 по 27.01.2017 включно. (т.1а.с.56)
		З матеріалів справи вбачається, що лист Міністерства екології та природних ресурсів України №5/3-14/12020-16 від 30.12.2106 про погодження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації надійшов до канцелярії облдержадміністрації 03.01.2017. (т.1 а.с.128)
		Як пояснив представник відповідача, вказаний лист, як того потребує процедура, був направлений голові облдержадміністрації для накладення резолюції щодо виконання документу, після чого був виданий наказ про звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України.
		У даному випадку суд погоджується з такими доводами відповідача та відмічає, що таке погодження передбачено п.3 Розділу ХІІ Регламенту обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 29.11.2007 №401, у якому вказано, що проекти розпоряджень до їх внесення обласній державній адміністрації підлягають обов"язковому погодженню із заінтересованими структурними підрозділами облдержадміністрації, у разі потреби - з іншими заінтересованими органами та організаціями та візуванню. (т.1 а.с.155-163)
		Отже, погодження з Міністерства екології та природних ресурсів України на звільнення ОСОБА_1 надійшло до відповідача лише 03.01.2017. При цьому, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача стосовно неможливості звільнення позивача за відсутності такого погодження, оскільки це є порушенням процедури звільнення.
		Що стосується посилань позивача на звільнення його у період відпустки, що є порушенням вимог КЗпП України, то з даного приводу суд вказує, що  згідно ч.1 ст.3 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
		Аналіз вказаних норм свідчить про те, що працівник, перед його звільненням має право відбути невикористану відпустку. При цьому, останній день відпустки є датою звільнення.
		Отже, оскільки в ході розгляду справи підтверджено намір позивача звільнитися за угодою сторін та згода про таке звільнення досягнута з відповідачем, останнім за бажанням позивача було надано невикористану відпустку перед звільненням, після чого в останній день відпустки позивача було звільнено.
		Тому, суд вважає безпідставними посилання позивача на не незаконність свого звільнення  у останній день відпустки, оскільки такі доводи є спростованими.
		В контексті досліджених обставин справи, суд відмічає, що оскільки позивач з  23.11.2016 постійно перебував на лікарняних та у щорічних відпустках, за відсутності погодження на звільнення, відповідач не мав фактичної можливості  звільнити його згідно поданої заяви, а тому,  отримавши від Міністерства екології та природних ресурсів України погодження на звільнення,  ОСОБА_1 правомірно було звільнено із займаної посади в останній день відпустки.
		При цьому, доводи позивача щодо не звільнення його датою, яка вказана у заяві, є спростованими встановленими в ході розгляду справи обставинами, які, на думку суду, не створюють підстав для визнання звільнення незаконним, оскільки в ході розгляду справи доведено протилежне.
		З приводу поданої ОСОБА_1В заяви від 14.12.2016 про звільнення  його за переведенням для подальшої роботи в Управлінні Держпраці у Житомирській області, суд зазначає таке. 
		Як вбачається з матеріалів справи, після поданої позивачем заяви про звільнення його за угодою сторін з 10.12.2016,  14.12.2016 ним подано заяву  про звільнення з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за переведенням для подальшої роботи в Управлінні Держпраці у Житомирській області. 
		В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що заява позивача від 14.12.2016 не була задоволена, оскільки з місця роботи, куди мав намір перевестися позивач, не було інформації (листа) стосовно намірів прийняти його на роботу.
		Так, згідно п.5 ст.36 КЗпП України, підставами для припинення трудового договору є, зокрема, переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
		Суд відмічає, що вказана норма передбачає угоду трьох сторін - нового роботодавця, працівника та попереднього роботодавця. Тобто, для звільнення працівника у порядку переведення не достатньо заяви лише його заяви, а необхідне відповідне звернення від майбутнього роботодавця щодо звільнення в порядку переведення.
		В контексті наведеного суд звертає увагу, що наказ про звільнення в порядку переведення за його згодою на іншу роботу видається на підставі відповідного звернення нового роботодавця з проханням звільнити працівниками у порядку переведення. При цьому, у попереднього роботодавця відсутній обов"язок витребувати таке звернення від нового роботодавця, оскільки таке звільнення ініціюється самим працівником та новим роботодавцем.  
		Разом з тим, в ході розгляду справи встановлено, та не заперечувалося позивачем, що відповідного листа з Управління Держпраці в Житомирській області з проханням звільнити ОСОБА_1 за переведенням, надано не було.
		Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами відповідача та вважає, що заява ОСОБА_1 від 14.12.2016 про звільнення його за переведенням правомірно не була задоволена, з вищенаведених підстав. 
		При цьому, посилання позивача на те, що ним було відкликано свою заяву від 23.11.2016 шляхом подання ним 14.12.2016  нової заяви  про звільнення  за переведенням, суд оцінює критично, оскільки своєї згоди на анулювання попередньої домовленості про звільнення за угодою сторін ним не висловлено, тобто взаємної згоди між працівником і роботодавцем щодо анулювання попередньої згоди про звільнення позивача за угодою сторін досягнуто не було. 
		Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що фактично трудовий договір був припинений у строк, погоджений обома сторонами договору, оскільки у випадку звільнення ОСОБА_1 існувало вільне волевиявлення та домовленість між сторонами трудового договору про звільнення, позивач не заперечував проти свого звільнення за угодою сторін, заяви, зокрема, щодо відмови від раніше поданої ним заяви та погодження її з відповідачем, останньому не подавалось.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління екології та природних ресурсів Житомирської обласної державної адміністрації за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України повністю узгоджуються з вимогами законодавства, а наказ про таке звільнення прийнятий на підставі та в межах повноважень,  передбачених чинним законодавством, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.
		З урахуванням встановлених судом правомірності дій та наказу відповідача про звільненні  ОСОБА_1 з 27.01.2017 за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, не підлягає задоволенню і вимоги стосовно поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними.
		За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
		Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На виконання цих вимог, відповідач довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при звільненні позивача.
		Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а  вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
		Керуючись статтями 86,94,158-162,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України,
		постановив:
		В  задоволенні позову відмовити.    
		Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд  у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. 
		 
		 
		Суддя                                                    О.В. Капинос  
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено: 06 листопада 2017 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...