Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/4/16-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   Ухвала
		іменем  україни
		 
		18 жовтня  2017 рокум. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		 
		      головуючого     Луспеника Д.Д.,
		  
		      суддів:               Гулька Б.І.,                        Журавель В.І.,
		                                      
		                                   Закропивного О.В.,           Штелик С.П.,                               
		            
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя про визнання нарахування додаткових витрат безпідставними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області                          від 18 жовтня 2016 року,
		в с т а н о в и л а:
		У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, у якому посилалася на те, що вона з 1991 року проживає у кімнаті НОМЕР_1 блоку 16 гуртожитку № 3 Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя по АДРЕСА_1 у                                 м. Тернополі, оплачує за електроенергію, водопостачання, водовідведення, опалення, квартплату за тарифами, які затверджені Тернопільською міською радою.
		Оскільки відсутній договір найму житла, тому витрати з оплати комунальних послуг та за користування жилою площею вона повинна нести за ставками квартирної плати, яка встановлена для будинків державного та громадського житлового фонду.
		Відповідно їй не може нараховуватись вартість додаткових послуг, які  надаються у гуртожитку і якими вона не користується. До того ж вони входять у структуру витрат квартирної плати для мешканців даного гуртожитку.
		Крім цього, між нею та відповідачами відсутні договори щодо надання таких послуг.
		Вважає безпідставним нарахування і включення відповідачем в оплату за проживання у гуртожитку вартості додаткової оплати, яка фактично складається з витрат на оплату праці обслуговуючого персоналу гуртожитку, у тому числі і спеціалістів, які обслуговують внутрішньобудинкові мережі.
		З урахуванням уточнень ОСОБА_3 просила визнати безпідставним нарахування Тернопільським національним технічним університетом імені Івана Пулюя додаткових послуг за період із 01 грудня 2012 року                                до 31 травня 2016 року та зобов'язати відповідачів списати за вказаний період нараховані додаткові платежі у розмірі 8 667 грн 72 коп., у тому числі 4 515 грн 24 коп. - за період з 01 вересня 2013 року до 01 лютого               2015 року.
		Крім того, просила компенсувати моральні страждання, які оцінює у 10 тис. грн, оскільки погіршилось її здоров'я як інваліда 2 групи загального захворювання.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09 серпня                     2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
		Визнано нарахування Тернопільським національним технічним університетом ім. І. Пулюя додаткових послуг ОСОБА_3 за період                            із 01 грудня 2012 року до 31 травня 2016 року безпідставними.
		Зобов'язано Тернопільський технічний університет ім. І. Пулюя списати з суми нарахувань ОСОБА_3 за проживання у гуртожитку нараховані за період з 01 грудня 2012 року до 31 травня 2016 року додаткові послуги у сумі 8 667 грн 72 коп.
		Зобов'язано технічний коледж Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя списати з суми заборгованості                  ОСОБА_3 за проживання у гуртожитку, яка станом на 01 червня                   2016 року становить 8 991 грн 17 коп., нараховані Тернопільським національним технічним університетом ім. І. Пулюя за період із 01 грудня 2012 року до 31 травня 2016 року додаткові послуги в сумі 8 667 грн 72 коп.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо зобов'язання Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя та технічного коледжу з 01 червня 2016 року проводити нарахування                    ОСОБА_3 і її родині за користування жилою площею та за комунальні послуги за ставками/тарифами квартирної плати, погодженими органом місцевого самоврядування, а саме:Тернопільською міською радою, на будинок по АДРЕСА_1 у м. Тернополі без включення в оплату вартості додаткових послуг і стягнення солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_3 10 тис. грн завданої моральної шкоди відмовлено.
		Стягнуто із Тернопільського національного технічного університету              ім. І. Пулюя на користь Державного бюджету судовий збір у сумі                     487 грн 20 коп.
		Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 18 жовтня   2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та стягненні судового збору скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким відмовлено у визнанні необгрунтованими   нарахувань, які проведені Тернопільським національним технічним університетом ім. І. Пулюя за період із грудня 2012 року до 31 травня                    2016 року згідно  з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року  № 796  «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватись навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» та зобов'язанні Тернопільського національного технічного університету                         ім. І. Пулюя і технічного коледжу Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя зменшити нарахування за вказаний період на суму 8 667 грн 72 грн.
		 У касаційній скарзі ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		         У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		          Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		  Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. 
		  Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
		Оскаржувані судові рішення не повністю відповідають зазначеним вимогам закону.
		Правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг).
		Згідно ч. 1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
		На момент виникнення спірних правовідносин права мешканців гуртожитків як споживачів житлово-комунальних послуг регулювалися Законами України «Про житлово-комунальні послуги», «Про теплопостачання», «Про електроенергетику», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від  10 грудня 2008 року № 1070, та іншими законами та нормативними актами з питань надання окремих видів таких послуг, Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі - Примірне положення)
		За положеннями п. 18 Примірного положення громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до п. 38 цього  положення.
		Відповідно до п. 38 Примірного положення витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.
		Громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня                   1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я України, інші міністерства і центральні органи виконавчої влади, до сфери яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів України установлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках. Відповідальність за надання цих послуг, їх якість, а також обґрунтованість розмірів плати за них покладається на керівників цих закладів.
		Конкретний розмір плати за проживання в гуртожитку встановлюється керівництвом вищого навчального закладу. 
		Для визначення вартості проживання в гуртожитку складають калькуляцію, де витрати на утримання гуртожитку і прилеглої території обчислюють з урахуванням вимог Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 560.
		У разі якщо строк дії договору закінчився, а особа, заселена в гуртожиток на підставі такого договору, продовжує користуватися майном і отримувати послуги, на неї покладається обов'язок сплачувати за такі послуги в розмірах, у строки та в порядку, що були визначені договором, строк якого закінчився. 
		Отже, системний аналіз усіх зазначених нормативно-правових актів дає підстави для висновку про наявність у кожного навчального закладу права на встановлення розміру плати за проживання в гуртожитку самостійно на підставі та в порядку, визначеному самим навчальним закладом відповідно до законодавства.
		При цьому вартість проживання у гуртожитку складається з вартості його утримання та вартості обов'язкових побутових послуг і залежить від того, чим користується особа (окремим ліжком або окремим приміщенням), оскільки, відповідно до п. 38 Примірного положення у випадку зайняття окремої кімнати особа сплачує за комунальні послуги за ставками (тарифами) квартирної  плати, установленими для будинків державного та громадського житлового фонду.
		Аналогічна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-1367цс16, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.
		Судами встановлено, що позивачка проживає в гуртожитку по                          АДРЕСА_1, блок 16, кімната НОМЕР_1 у м. Тернополі, користується житлово-комунальними послугами, що надаються відповідачами, та здійснювала оплату за спожиті житлово-комунальні послуги (за електроенергію, водопостачання та водовідведення, опалення, квартплату).
		У 2012 році згідно з договором про надання послуг Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя передав технічному коледжу Тернопільського національного технічного університету                          ім. І. Пулюя у користування спеціально обладнані приміщення загальною площею 193,34 кв. м ( у тому числі житлова площа - 111,8  кв. м та площа місць спільного користування - 81,54 кв. м) для тимчасового проживання осіб, які визначені університетом у додатку № 1 до вказаного договору - це п'ять сімей, які поселені у гуртожиток до 2003 року.
		Згідно з вищезгаданим додатком предметом вказаного договору є кімнати НОМЕР_1 блоку 16 по АДРЕСА_1 у м. Тернополі жилою площею 29,7 кв. м, які займає позивачка. 
		Пунктом 2.4.2 вказаного договору передбачено, що технічний коледж Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя проводить оплату Тернопільському національному технічному університету ім. І. Пулюя згідно з виставленими ним розрахунками, у тому числі й за додаткові послуги згідно з калькуляцією університету.
		За період із березня 2012 року до лютого 2015 року у ОСОБА_3 утворилася заборгованість із оплати житлово-комунальних послуг у зв'язку із тим, що вона не оплачувала нараховані відповідачами додаткові послуги.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 07 жовтня                       2015 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 грудня 2015 року, відповідачам відмовлено у стягненні з ОСОБА_3 заборгованості з оплати додаткових послуг у розмірі                          4 515 грн 24 коп. за період із 01 вересня 2013 року до 28 лютого 2015 року.
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що неправомірним нарахуванням ОСОБА_3 додаткових витрат порушуються її права та інтереси.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив із того, що нарахування за додаткові послуги не суперечать чинному з вересня 2015 року Положенню про гуртожитки.
		Із такими висновками повністю погодитися не можна.
		Так, предметом даного позову є визнання необґрунтованими нарахувань відповідачем оплати додаткових послуг за проживання у гуртожитку за період із 01 грудня 2012 року до 31 грудня 2015 року.
		Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не взяв до уваги рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 03 грудня 2015 року, яким вирішено вимоги Тернопільського національного університету ім. І. Пулюя про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за житлово-комунальні послуги за період із вересня 2013 року до лютого 2015 року, у тому числі й 4 515 грн 24 коп. заборгованості з оплати за додаткові послуги, у стягненні яких було відмовлено.
		Вказане рішення набрало чинності.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільського національного університету ім. І. Пулюя на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 03 грудня 2015 року відмовлено на підставі                        п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України.
		Проте, суд першої інстанції не врахував, що згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не уточнив позовних вимог, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, ухваливши рішення за один і той же період, не уточнив позовних вимог та не зробив відповідних висновків.
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови             від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Відповідно до ч. 6 ст. 130 ЦПК України, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. 
		Зобов'язавши обох відповідачів (і Тернопільський національний технічний університет ім. І. Пулюя, і технічний коледж Тернопільського національного технічного університету ім. І. Пулюя) списати із суми заборгованості додаткові послуги, суд не встановив належного відповідача, а також не з'ясував структуру оплати житлово-комунальних та додаткових послуг. 
		Апеляційний суд на порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України вказаних порушень норм матеріального та процесуального права на зазначене вище також уваги не звернув, не дав відповіді на всі доводи апеляційної скарги та їх не спростував. 
		Крім того, зазначивши, що суд не може визнати у вказаній справі належним та допустимим доказом рішення Тернопільського міськрайонного суду від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом університету до                   ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку, не врахував, що частиною ч. 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам                             ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу                             ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції,  у процесі якого суду слід урахувати наведене.
		Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		              Головуючий                                                       Д.Д. Луспеник
		 
		           
		           Судді:                                                                     Б.І. Гулько
		 
		 
		                                                                                            В.І. Журавель
		 
		 
		                                                                                            О.В. Закропивний
		 
		 
		                                                                                             С.П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...