Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/7005/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2017. Зареєстровано: 09.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2017.
Дата набрання законної сили: 10.01.2018 (частково)
Результат оскарження 10.01.2018 Апеляційний суд Чернігівської області: змінено рішення місцевого суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                               Справа № 750/7005/17 
		Провадження № 2/750/1897/17 
		            
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		06 листопада 2017 року                                                                             м.Чернігів
		Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:
		судді Карапута Л.В., 
		секретаря Карацюба М.М.,     
		за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, індексаційних та компенсаційних виплат та відшкодування моральної шкоди, 
		                                                     встановив:
		21 липня 2017 року позивач звернулася до суду та збільшивши позовні вимоги просила визнати незаконним звільнення ОСОБА_3 на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України та скасувати пункт 46 наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» №16/Ч від 31.03.2016 року в частині звільнення з роботи з посади керуючою їдальнею, поновити на роботі на посаді керівника їдальні починаючи з 01 квітня 2016 року, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2016 року по 06 листопада 2017 року  в розмірі 47775 грн. 00 коп., індексацію заробітної плати у розмірі 1580 грн. 91 коп., компенсацію за затримку невиплаченої заробітної плати у розмірі 2472 грн. 82 коп., компенсацію за затримку невиплаченої індексації заробітної плати у розмірі 215 грн. 34 коп., компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 7443 грн. 29 коп., а всього 59487 грн. 36 коп. та моральну шкоду в розмірі 50000 грн. 00 коп. та стягнути судові витрати. Одночасно просила поновити строк оскарження звільнення та наказу про звільнення ОСОБА_3, як такий, що пропущений з поважних причин. 
		Представник позивача позов підтримав та наполягав на задоволенні.
		Представник відповідача заперечував проти позову та у задоволенні позову просив відмовити. 
		Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		За загальним правиломкожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст.15, ч. 1 ст.3 ЦПК України).
		Відповідно дост. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.
		Згідно зі ст.ст.10, 11 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
		Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно наказу № 60 від 01 червня 2013 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу до відповідача на посаду завідуючої їдальнею з оплатою праці згідно штатного розпису та оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу на період дії строкового трудового договору (а.с.61).
		29.05.2015 року відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року № 15/2015 року ОСОБА_3 була призвана до ЗС України.
		Згідно довідки № 246 від 01.07.2016 року ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у Чернігівському зональному відділі військової служби правопорядку з 29.05.2015 року (а.с.10).
		Відповідно до довідки № 23 від 16.01.2016 року ОСОБА_3 в період з 07.10.2015 року по 15.01.2016 року брала участь в Антитерористичній операції.
		Наказом № 31.03.2016 року № 16/Ч ОСОБА_3 звільнено за угодою сторін п. 1 ст 36 КЗпП України (а.с.67).
		Відповідач посилається як на підставу для звільнення, а саме закінчення строку дії трудового договору, закінчення строку дії договору № 286/2/15/02 від 18.11.2015 року про закупівлю послуг щодо забезпечення харчуванням за контрактом (послуг щодо забезпечення харчуванням, продуктами харчування особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних сил України, інших осіб, які згідно із законодавством мають право на забезпечення харчуванням у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин).
		Сторонами вказаного договору є Замовник  Міністерство оборони України та Виконавець  ТОВ «Укрпродакорд ОР» (а.с.76).
		Таким чином, вказаний договір є договором про надання послуг, але не строковим трудовим договором. Припинення дії договору № 286/2/15/02 від 18.11.2015 року має наслідки лише для сторін вказаного договору  Виконавця та Замовника).
		Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
		На ствердження відповідача трудовий договір між ним та позивачем був строковим.
		Строковий трудовий договір відповідно до частини другої статті 23 КЗпП укладається лише у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		Відповідно до абз. 2 п. 3 ст. 23Кодексу законів про працю України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
		При укладенні договору на визначений строк, обовязково зазначається строк дії договору.
		В наказі № 60, яким ОСОБА_3 прийнято на роботу відсутні відомості про строк, на який прийнято на роботу останню, таким чином, трудовий договір між позивачем та відповідачем вважається таким, що укладений на невизначений строк.
		Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника  статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу  статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника)  статтею 45 цього Кодексу.
		Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
		У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. 
		Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
		Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу).
		Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
		Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суд зясував, що дійсної домовленості сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою не було, волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення не було, зокрема, будь-якої заяви ОСОБА_3 не подавала.
		Відповідно до ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. 
		Враховуючи викладене вище, звільнення відбулось без законної підстави.
		Суд вважає посилання відповідача на підставу для звільнення за угодою сторін закінчення угоди про надання послуг  довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця.
		Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232) встановлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
		Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232, призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Частиною 2 статті 39 Закону № 2232 передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
		Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України, працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України. "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
		За працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, більше ніж на один рік.     
		Відповідно до статті 119 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час укладання контракту), працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
		За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському - виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» (далі Закон № 108/95-ВР), працівник має право на оплату своєї - праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Забороняється будь - яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.
		В статті 22 Закону № 108/95-ВР зазначено, що суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
		Відповідно до статей 94, 115, КЗпП України заробітна плата - це винагорода, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану роботу, вона виплачується регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.
		Крім того, згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
		Відповідно до. статті 33 Закону України "Про оплату праці" у період між переглядом розміру мінімальної заробітної, плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством:
		Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
		Також, статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Відповідно до статті 2 Закону компенсація громадянам втрати частини - доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (01 січня 2001 року).     
		Здійснення відповідних розрахунків визначено в статті 27 Закону України «Про оплату праці» та в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, в абзаці третьому пункту 2 Порядку передбачено, що у всіх випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
		В останньому абзаці пункту 4 Порядку зазначено, що працівникам, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням норм цього Порядку. У разі коли розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, для розрахунку компенсації застосовується середня заробітна плата, яка зберігалась за працівником протягом періоду попередньої військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		За приписами частини четвертої статті 83 КЗпП за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
		Відповідно до пункту сьомого Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів 8 лютого 1995 року, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам;1 які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні-перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
		Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.
		Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
		Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
		За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня   1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст.2371 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності, в зв'язку з чим суд приходить до висновку про відшкодування молральної шкоди позивачу в розмірі 1000 грн. 00 коп.
		Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення заяви представника відповідача щодо спливу позовної давності та застосування наслідків, оскільки позивач вказаний строк звернення до суду не пропустила, дізналась про її звільнення в липні 2017 року при розгляді вказаної справи щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, копію наказу про звільнення не підписувала та не отримувала, трудова книжка також не була видана позивачу. 
		Таким чином, суд приходить до часткового задоволення позову шляхом визнання незаконним пункт 46 наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» №16/Ч від 31.03.2016 року в частині звільнення ОСОБА_3 з роботи з посади керівника їдальні за угодою сторін на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України 31.03.2016 року; поновлення ОСОБА_3 на посаді керівника їдальні Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР»; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.04.2016 року до 06.11.2017 року в розмірі 47775 грн. 00 коп.; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» на користь ОСОБА_3 індексації заробітної плати у розмірі 1580 грн. 91 коп., компенсації за затримку невиплаченої заробітної плати у розмірі 2472 грн. 82 коп., компенсації за затримку невиплаченої індексації заробітної плати у розмірі 215 грн. 34 коп., компенсації за невикористані відпустки у розмірі 7443 грн. 29 коп., моральної шкоди в розмірі 1000 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 12712 грн. 36 коп.
		Згідно 1 ст 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві  пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
		Таким чином, підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» на користь держави судові витрати в розмірі 1920 грн. 00 коп. 
		Разом з тим, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, оскільки інтереси позивача представляла представник ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 28.04.2017 року (а.с.15), а тому укладення договору ОСОБА_3 з ТОВ "Юридичною фірмою "Руфь" не є підставою для відшкодування витрат на правову допомогу.
		Керуючись ст. ст. 10, 60, 208 - 209, 292, 294 ЦПК України, суд 
		 вирішив:
		позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, індексацій них та компенсаційних виплат та відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
		Визнати незаконним пункт 46 наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» №16/Ч від 31.03.2016 року в частині звільнення ОСОБА_3 з роботи з посади керівника їдальні за угодою сторін на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України 31.03.2016 року. 
		Поновити ОСОБА_3 на посаді керівника їдальні Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» .
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2016 року до 06.11.2017 року в розмірі 47775 грн. 00 коп., виплату вказаних сум провести після утримання податків та інших обовязкових платежів на користь держави. 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» на користь ОСОБА_3 індексацію заробітної плати у розмірі 1580 грн. 91 коп., компенсацію за затримку невиплаченої заробітної плати у розмірі 2472 грн. 82 коп., компенсацію за затримку невиплаченої індексації заробітної плати у розмірі 215 грн. 34 коп., компенсацію за невикористані відпустки у розмірі 7443 грн. 29 коп., моральної шкоди в розмірі 1000 грн. 00 коп., а всього на загальну суму 12712 грн. 36 коп.
		Рішення суду в частині поновлення на роботі звернути до негайного виконання.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродакорд ОР» на користь держави судові витрати в розмірі 1920 грн. 00 коп. 
		Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення. 
		Суддя Л.В. Карапута

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...