Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-131кс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		23 жовтня 2017 року                                                                                                                           м. Київ
		 
		Верховний Суд України у складі:
		 
		головуючого                 судді-доповідача ОСОБА_12., 
		суддів:                             ОСОБА_13., ОСОБА_14., ОСОБА_15., ОСОБА_16., ОСОБА_17., ОСОБА_18., ОСОБА_19., ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22., ОСОБА_23., ОСОБА_24., ОСОБА_25., ОСОБА_26., ОСОБА_27.,
		 
		при секретарях:   ОСОБА_28, ОСОБА_29.,
		 
		за участю:                прокурора Генеральної прокуратури України 
		                             ОСОБА_30.,                    
		засудженого  ОСОБА_3 у режимі відеоконференції 
		                             та захисника ОСОБА_31,
		 
		розглянувши на спільному засіданні всіх судових палат справу за заявою засудженого ОСОБА_3 про перегляд судових рішень щодо нього з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, 
		установив:
		 
		вироком Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, з повною середньою освітою, судимого вироком Залізничного районного суду м. Львова від 22 вересня 2000 року за сукупністю злочинів, передбачених частиною 1 статті 223, частиною 1 статті 222, частиною 3 статті 81 Кримінального кодексу України 1960 року, до позбавлення волі на строк чотири роки без конфіскації майна, засуджено: 
		-                        за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК) до позбавлення волі на строк п'ятнадцять років; 
		-                             за пунктами 6, 13 частини 2 статті 115 КК до довічного позбавлення волі;
		-                             за частиною 2 статті 185 КК до позбавлення волі на строк чотири роки; 
		-                             за частиною 4 статті 187 КК до позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього майна;
		-                             за частиною 3 статті 357 КК до обмеження волі на строк два роки. 
		На підставі статті 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі, визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. 
		Цивільний позов потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_6 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь кожного по 50 000 грн відшкодування моральної шкоди.
		ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 3 серпня 2005 року приблизно о 16 год. 30 хв. у лісосмузі поблизу залізничного мосту через річку Псел у м. Суми, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вчинив умисне вбивство своєї знайомої ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклої особистої неприязні, завдавши їй розкладним ножем удар у ліву половину грудної клітки та нанісши дві різані рани шиї, в результаті чого потерпіла померла на місці злочину від гострої втрати крові. Після цього ОСОБА_3, діючи повторно, таємно викрав майно потерпілої на загальну суму 3013 грн, вжив заходів для приховання слідів злочину та зник з місця події.
		9 серпня 2005 року приблизно о 21 год. ОСОБА_3, перебуваючи в гостях у знайомої ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_1 з метою заволодіння чужим майном вчинив розбійний напад на ОСОБА_8, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а саме завдав потерпілій ударів по голові, повалив на підлогу долілиць та продовжив нанесення ударів, від яких потерпіла знепритомніла. Будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, ОСОБА_3 вчинив умисне вбивство ОСОБА_8 з корисливих мотивів, закривши дихальні шляхи потерпілої та перекривши доступ повітря, що спричинило механічну асфіксію та зумовило її смерть. Після цього ОСОБА_3 заволодів майном потерпілої на загальну суму 3919 грн, а також її паспортом та військовим квитком її чоловіка ОСОБА_9, заховав труп у диван, вжив заходів для приховання слідів злочину та зник з місця події.
		Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 серпня 2006 року вирок змінено: виключено з мотивувальної частини висновки суду про наявність у засудженого умислу на розбійний напад та умисне вбивство потерпілої до того, як він зайшов у її житло, зазначені при викладенні фактичних обставин вчинених злочинів за епізодом умисного вбивства ОСОБА_8 У решті вирок залишено без зміни. 
		Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Тимченко проти України», яке набуло статусу остаточного 13 жовтня 2016 року, встановлено порушення у справі ОСОБА_3: 
		-        статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв'язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників міліції;
		-                             статті 3 Конвенції у зв'язку з неефективністю розслідування на національному рівні за скаргою заявника на жорстоке поводження;
		-                             пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з порушенням права заявника не свідчити проти себе 
		та присуджено заявнику 9000 євро відшкодування моральної шкоди і 1810 євро компенсації судових та інших витрат. 
		У заяві засуджений ОСОБА_3 просить переглянути його справу з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 КПК - у зв'язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом, скасувати вирок та ухвалу і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник твердить, що, згідно з рішенням ЄСПЛ «Тимченко проти України», в основу обвинувального вироку щодо нього покладено недопустимі докази, а саме його визнавальні свідчення, отримані в період досудового розслідування з моменту затримання 17 серпня 2005 року по 13 лютого 2006 року, у зв'язку з чим потрібно переоцінити всю сукупність доказів у справі, адже виключення посилань на них із тексту судових рішень буде недостатнім та суперечитиме тлумаченню Конвенції в рішенні «Яременко проти України», в якому ЄСПЛ вказав на необхідність у таких випадках ретельного розгляду доказів у справі в межах повного нового розгляду. 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи засудженого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_31, які підтримали заяву засудженого та його процесуальні вимоги, доводи прокурора ОСОБА_30., який вважав, що належним способом відновлення порушених прав засудженого ОСОБА_3 буде скасування судових рішень щодо нього та повторний розгляд справи судом першої інстанції, Верховний Суд України дійшов таких висновків. 
		1. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції. Це гарантування відбувається шляхом застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права з огляду на положення статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) та відповідних процесуальних норм, зокрема статті 9 КПК. Також на підставі статті 2 Закону № 3477-IV та статті 46 Конвенції держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною. Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV, з метою забезпечення відновлення порушених прав особи, за заявою якої ЄСПЛ постановлено рішення (стягувача), крім виплати відшкодування, присудженого ЄСПЛ, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, до яких належить відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum), та інші заходи, передбачені в рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі. 
		Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням остаточних рішень ЄСПЛ, пропонує застосовувати повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, у випадках:
		- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;
		- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні (Рекомендації N R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, прийняті на 694-му засіданні заступників міністрів).
		2. Зі змісту рішення ЄСПЛ на користь ОСОБА_3 вбачається, що засуджений скаржився за статтею 3 Конвенції, зокрема, на те, що він зазнавав фізичного жорстокого поводження та психологічного тиску з боку працівників міліції 18 серпня 2005 року і в подальшому, а також що органи державної влади не провели ефективного розслідування у зв'язку з цим. Визнаючи прийнятною скаргу ОСОБА_3 в цій частині, ЄСПЛ зазначив у пункті 66 рішення: «згідно медичної документації, що міститься у матеріалах справи, на момент затримання 17 серпня 2005 року заявник мав певні тілесні ушкодження. …наступного дня заявник пройшов судово-медичну експертизу, за результатами якої було задокументовано значно більше тілесних ушкоджень. … Походження цих додаткових тілесних ушкоджень, отриманих заявником під час перебування під контролем органів влади, ніколи не пояснювалось». ЄСПЛ кваліфікував поводження із заявником як нелюдське та таке, що принижує гідність. Також ЄСПЛ установив, що «вперше заявник поскаржився органам влади на стверджуване жорстоке поводження 30 вересня 2005 року. Жодного розслідування у зв'язку з цим проведено не було. Більше того, вбачається, що заявник не був належним чином захищений від подальшого психологічного тиску з боку  працівників міліції, яких він звинувачував у жорстокому поводженні. Так, згідно матеріалів справи, вони продовжували відвідувати його в ІТТ, а потім - у СІЗО, незважаючи на протилежні твердження слідчого». ЄСПЛ зазначив, що «коли зрештою було розпочато розслідування, воно переважно обмежувалося допитами працівників міліції, які заперечували достовірність тверджень заявника. … Загалом із матеріалів справи не вбачається жодних вагомих зусиль, спрямованих на підтвердження або спростування версії подій заявника».
		За пунктом 1 статті 6 Конвенції ОСОБА_3 скаржився, зокрема, на порушення його права не свідчити проти себе. Із цього приводу ЄСПЛ нагадав, що заборона використання доказів, отриманих із порушенням права зберігати мовчання та права не свідчити проти себе є загальновизнаними стандартами, що лежать в основі поняття справедливого судового розгляду за статтею 6 Конвенції (пункт 97 рішення), та наголосив, що допустимість свідчень, отриманих за допомогою катування або жорстокого поводження з порушенням статті 3 Конвенції, як доказів з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до несправедливості провадження в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової сили показань, а також від того, чи було їх використання вирішальним для засудження обвинуваченого судом (пункт 98 рішення). У цій справі ЄСПЛ установив, що «органи влади несуть відповідальність за тілесні ушкодження, яких заявник зазнав за невстановлених обставин під час його перебування під контролем працівників міліції незадовго до його першого допиту (пункти    66-69 рішення). Заявник порушив це питання у суді першої інстанції та просив не враховувати ці зізнання. У судовому засіданні він також скаржився на постійний психологічний тиск на нього з боку зазначених працівників міліції. Проте суд першої інстанції не здійснив жодної спроби перевірити твердження заявника та відхилив його скаргу лише на тій підставі, що розслідування цього питання вже проводилося органами прокуратури. Такий формальний підхід видається ще більш дивним з огляду на те, що суд першої інстанції все-таки встановив порушення у зв'язку з надмірною тривалістю тримання заявника в ITT (місце тримання під вартою при органах внутрішніх справ), де він зазнавав різного виду тиску з боку працівників міліції, причетних до стверджуваного жорстокого поводження із заявником». Зрештою у пункті 100 рішення «Тимченко проти України» ЄСПЛ вказав, що «свідчення заявника проти себе зіграли важливу роль у його засудженні, незважаючи на те, що в подальшому відмовився від них як таких, що були отримані під тиском».
		Зокрема, в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_3 судом покладено його визнавальні показання як підозрюваного від 18 і 19 серпня 2005 року, як обвинуваченого - від 27 серпня і 1 вересня 2005 року, під час відтворення обстановки і обставин події - від 19 серпня 2005 року. У вироку суд першої інстанції зазначив, що під час додаткового допиту як обвинуваченого 30 вересня 2005 року ОСОБА_3 змінив надані раніше визнавальні показання і став твердити про свою непричетність до вбивств ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та про вчинення цих злочинів особами на ім'я ОСОБА_6 і ОСОБА_11, з якими він познайомився у травні 2005 року. Згідно з вироком, у результаті заходів, вжитих під час досудового та судового слідства для встановлення місця перебування вказаних ОСОБА_3 осіб і перевірки їх причетності до вбивства ОСОБА_7 і ОСОБА_8, факт існування цих осіб та їх причетність до вчинення злочинів не підтвердились. Проаналізувавши сукупність зібраних у справі доказів, показання ОСОБА_3 під час досудового слідства і в судовому засіданні, колегія суддів, яка ухвалила обвинувальний вирок, дійшла висновку, що на початковому етапі досудового слідства в період з 18 серпня по 30 вересня 2005 року ОСОБА_3, визнаючи свою винуватість на допитах як підозрюваний та обвинувачений, у присутності адвоката, надав об'єктивні свідчення про вчинені ним умисні вбивства ОСОБА_7 і ОСОБА_8, заволодіння їхнім майном, а також документами ОСОБА_8 і ОСОБА_9, а надалі змінив свої початкові показання та висунув версію про вчинення цих злочинів іншими особами, що не знайшло підтвердження під час досудового й судового слідства, а тому колегія суддів не погодилася з доводами підсудного і розцінила їх як спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за вчинені особливо тяжкі злочини.
		ЄСПЛ, розглядаючи передбачене статтею 41 Конвенції питання щодо справедливої сатисфакції у зв'язку з порушенням Конвенції, крім присудження ОСОБА_3 грошового відшкодування моральної шкоди, зазначив у пункті 111 свого рішення, що «у випадку, коли особу, як це мало місце у цій справі, було засуджено судом за результатами провадження у справі, що не відповідало вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення за загальним принципом є новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника».
		Отже, констатований ЄСПЛ характер (зміст) порушень Конвенції свідчить про те, що провадження у справі ОСОБА_3 не відповідало критерію справедливості, а оскільки він і далі зазнає негативних наслідків від судових рішень, ухвалених на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту, то відновлення його попереднього юридичного стану повинно бути здійснено шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, як того вимагає ОСОБА_3 у заяві до Верховного Суду України.                       
		3. З огляду на те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права сторін у справі, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що метою запобіжного заходу є подальший розгляд справи судом, який повинен підтвердити або спростувати підозру, яка була підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, Верховний Суд України дійшов висновку, що обраний ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою потрібно залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому КПК 2012 року. 
		Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 453, 454, 455 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, Верховний Суд України
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Заяву ОСОБА_3 задовольнити.
		Вирок Апеляційного суду Сумської області від 12 травня 2006 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17 серпня 2006 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий розгляд до компетентного суду першої інстанції.
		Обраний ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без зміни до вирішення цього питання компетентним судом у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року. 
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.
		 
		Головуючий                                                                                        М.Є. Короткевич 
		Судді:     
		 
		ОСОБА_32 ОСОБА_33 ОСОБА_34 ОСОБА_35 ОСОБА_36 ОСОБА_37 ОСОБА_38ОСОБА_39 ОСОБА_40 ОСОБА_41 ОСОБА_42 ОСОБА_43 ОСОБА_44 ОСОБА_45 ОСОБА_46

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...