Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/32029/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		іменем україни
		 
		25 жовтня 2017 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		головуючого               Кузнєцова В.О.,
		 
		суддів:                          Євтушенко О.І.,                   Євграфової Є.П.,
		 
		                                      КадєтовоїО.В.,           Карпенко С.О.,
		 
		за участю представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності,
		за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року,
		в с т а н о в и л а:
		У жовтні 2015 року ОСОБА_5звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності.
		На обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 26 вересня 2014 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1. І хоча покупцем за даним договором виступала ОСОБА_3, фактичним покупцем була ОСОБА_5 Підставами для укладення такого договору було те, що її колишній чоловік був високопосадовцем та членом Партії регіонів. А у 2014 році були непоодинокі випадки знищення майна членів вказаної партії. Тому побоюючись за своє життя та здоров'я вимушена була оформити квартиру на свою матір з якою домовилась в подальшому про укладення договору дарування квартири на своє ім'я. Проте, ОСОБА_3 дану домовленість не виконала.
		У ході розгляду справи позивач в порядку положень ст. 31 ЦПК України подала заяву про зміну предмету позову та просила суд визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири у частині покупця та визнати за нею право власності на спірну квартиру.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. 
		Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, у частині покупця укладений 26 вересня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 3302, переведено право покупця за цим договором на ОСОБА_5
		В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. 
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір було укладено в письмовій формі, посвідчено нотаріально, за умовами договору сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, отже підстав для визнання такого договору удаваним правочином у відповідності до положень ст. 235 ЦК України немає.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що саме позивач ОСОБА_5 виступила покупцем квартири за адресою вказаною у договорі, сплативши при цьому кошти в розмірі, які визнані продавцем як достатніми щодо вартості квартири.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 26 вересня 2014 року між ОСОБА_6 (за договором продавець) та ОСОБА_3 (за договором - покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким продавець передала у власність покупцю, а покупець прийняла від продавця (купила) квартиру за АДРЕСА_1 і оплатила її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором.
		Відповідно до п. 7 договору ринкова вартість об'єкту складала 5 050 800,50 гривень.
		Згідно п. 8 договору передбачено, що за домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 149 000 гривень, які продавець отримав від покупця повністю готівкою під час укладення цього договору.
		В процесі розгляду справи, позивач подала заяву за правилами ст. 31 ЦПК України про зміну предмету позову, де просила суд визнати недійсним у частині покупця договір купівлі продажу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3, визнавши її покупцем за даним договором з подальшим визнанням права власності.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що продавець ОСОБА_6 підтвердила, що вона продавала квартиру своїй невістці (позивачу по справі) і саме ОСОБА_8 передавала їй кошти за договором. Зазначаючи при цьому також, що ніяких перемовин з ОСОБА_3 яка була формально вписана в договір як покупець вона про продаж квартири не вела, ніяких коштів від неї не отримувала. Оскільки мала намір забезпечити житлом саме свою колишню невістку разом з дітьми (онуками). Підставою для укладення угоди за участю ОСОБА_3 була лише та політична ситуація, що виникла в 2014 році в Україні, оскільки її син (колишній чоловік позивача) займав високі посади, був членом правлячої на той час партії і спільне прізвище яке мала позивач з чоловіком на той час могло спричинити негативні наслідки в частині щодо її власності.
		Як на підтвердження укладення договору купівлі-продажу з позивачем у якості покупця, відповідач ОСОБА_6 посилалася на розписку щодо отримання коштів в розмірі 16 000 000 гривень від 26 вересня 2014 року (а. с. 85), нотаріально посвідчену заяву (а. с. 44 ).
		Позивач як на підтвердження заявлених позовних вказувала, що саме вона здійснила оплату вартості квартири, із коштів, що належали їй особисто.
		Із матеріалів справи вбачається та судом апеляційної інстанції встановлено, що 27 грудня 2012 року у відповідності до договору купівлі - продажу квартири (а. с. 172) ОСОБА_5 продала за 7 886 433 гривень належну їй на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1. Отримані кошти у зв'язку з уникненням можливих інфляційних витрат, з метою заощадження обміняла на долари США, що на той час склало близько 1 000 000 доларів США за діючим курсом. В свою чергу, напередодні купівлі спірної квартири у серпні 2014 року вона здійснила обмін за діючим на той час курсом наявних в неї доларів США на гривні та маючи певні заощадження здійснила розрахунок з відповідачем.
		Після укладення договору купівлі - продажу позивач ОСОБА_5 разом з дітьми та відповідачем ОСОБА_9 зареєструвалася в спірну квартиру, де продовжує проживати до теперішнього часу, та нести всі витрати пo утриманню квартири як власник.
		Зі змісту довідки ТОВ «Планета житло - сервіс» встановлено, що позивач ОСОБА_10 (ОСОБА_5.) проживає та зареєстрована в придбаній квартирі АДРЕСА_1. Належно та своєчасно сплачує експлуатаційні та комунальні платежі. У той час, як відповідач ОСОБА_3 не проживає за цією адресою (а. с. 173).
		Позивач вказувала також, що підставою для звернення з позовом до суду є те, що її мати ОСОБА_9 поїхала з квартири не здійснивши дії щодо дарування спірної квартири (згідно домовленості) і встановити фактичне місце проживання вона не має змоги. Так як між ними відбуваються лише періодичні спілкування по телефону. Коштів на придбання квартири її мати не мала, на момент укладення договору була пенсіонеркою. Також у неї не було достатніх заощаджень, для придбання квартири.
		У ході розгляду справи продавцем за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 було визнано позовні вимоги та встановлено, що саме позивач ОСОБА_5 а не відповідач ОСОБА_3 виступала покупцем квартири за адресою вказаною у договорі, сплативши при цьому кошти в розмірі, які визнані продавцем як достатніми щодо вартості квартири. Квартира була придбана для проживання сім'ї позивача.
		Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
		Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
		Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
		Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Положеннями ст. 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.
		Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.
		Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. 
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку що позовні вимоги про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу квартири в частині покупця та переведення права покупця на позивача є доведеними, оскільки ОСОБА_3 виступила фіктивним покупцем по договору у зв'язку з тим, що позивач вимушена була оформити квартиру на ім'я своєї матері.
		Що стосується позовних вимог про визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що такі вимоги не підлягають задоволення, оскільки задовольняючи вимоги позивача щодо переведення на позивача прав покупця за договором купівлі-продажу квартири, фактично визначив її право власності на дане нерухоме майно як сторони у договорі. Відтак, позивач має право у визначений законом спосіб здійснити документальне оформлення наявного у неї права власності у відповідності до рішення суду як сторони у договорі.
		Таким чином, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року.
		Доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, відхилити.
		Рішення апеляційного суду м. Києва від 20 лютого 2017 року залишити без змін.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийВ.О. Кузнєцов    Судді:О.І. Євтушенко     Є.П. Євграфова     О.В. Кадєтова     С.О. Карпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...