Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 273/750/16-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		01 листопада 2017 року м. Київ  Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		головуючого       Висоцької В.С.,
		суддів:                  Гримич М.К.,               Кафідової О.В.,
		 
		Ступак О.В.,                 Фаловської І.М.,
		 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня 2016 року,
		в с т а н о в и л а:
		У червні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачем зареєструвала шлюб 09 серпня 1997 року, на даний час шлюб розірвано.              Від спільного проживання вони мають двох дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, які перебувають на її повному утриманні. Відповідач після досягнення донькою ОСОБА_5 повноліття перестав надавати будь-яку матеріальну допомогу дитині. Відповідач проживає окремо від їх сім'ї та має іншу  сім'ю. 
		Донька ОСОБА_5, є повнолітньою, однак продовжує навчання у Вінницькому національному медичному університеті на 2 курсі. Термін навчання до 01 липня 2021 року. Донька навчається на денній формі навчання та не має змоги влаштуватись на роботу. Оскільки, позивач несе самостійно витрати, пов'язані з її навчанням оплата проїзду, харчування, купівля одягу, канцелярського приладдя, підручників, проживання та інше, звернулась з вищевказаним позовом до суду.  
		Враховуючи викладене, позивач просила стягнути із ОСОБА_4 на її користь аліменти на  утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5,               ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв'язку із навчанням останньої в Вінницькому національному медичному університеті, в розмірі 600 грн, щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і досягнення донькою 23 років, а саме ІНФОРМАЦІЯ_4.
		Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області               від 11 липня 2016 року позов задоволено частково. Вирішено  стягувати із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв'язку із її навчанням, в розмірі 1/4 частини всіх видів  заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму  для  дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 червня 2016 року і до досягнення дочкою ОСОБА_5 23 років, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_4. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня  2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України).
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
		Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог частково, оскільки відповідач не виконує належним чином обов'язки по утриманню своєї повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на повнолітню дитину має той з батьків з ким вона проживає. При цьому, позивач звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на повнолітню доньку відповідача, посилаючись на те, що вона утримує доньку, однак із матеріалів справи встановлено, що донька проживає окремо. Тому, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не позбавлена можливості самостійно звернутися із позовом про стягнення аліментів.
		Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
		Судами попередніх інстанції встановлено, що  ОСОБА_4 та  ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с. 5) 
		ОСОБА_5, навчається у Вінницькому національному медичному університеті імені М.І. Пирогова на денній формі з 01 вересня 2015 року до 01 липня 2021 року, у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги. (а.с. 8)
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 3) Її донька ОСОБА_5 була також зареєстрована за даною адресою, однак  05 вересня 2014 року була знята з реєстрації. (а.с. 58-61)
		Під час навчання ОСОБА_5 тимчасово проживає за місцем розташування учбового закладу, оскільки навчається на стаціонарі. Весь інший час, канікули, святкові, вихідні дні, тощо, вона проживає разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1.
		Згідно зі с. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
		Місцевий суд вірно встановив, що відповідач не виконує належним чином обов'язки по утриманню своєї повнолітньої дитини, які встановлені ст. 199 СК України. Відповідач може надавати таку допомогу для своєї повнолітньої дитини, так як він знаходиться у працездатному віці, має постійне місце роботи. 
		Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, обґрунтовано виходив із того, що повнолітня донька продовжує навчання і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, батько - відповідач не виконує належним чином обов'язки по утриманню своєї повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, виходив з того, що місцевий  суд не залучив до участі у справі доньку сторін, тому дійшов помилкового висновку про відсутність правомірних підстав   для задоволення позову. При цьому, зазначив, що ОСОБА_5 не позбавлена можливості самостійно звернутися з позовом про стягнення аліментів.
		Проте даний висновок не відповідає вимогам закону.
		Установлено, що ОСОБА_5 проживає з матір'ю за місцем реєстрації, а лише під час навчання тимчасово проживає за місцем розташування учбового закладу.
		У силу положень ч. 3 ст. 199 СК України право  на  звернення  до  суду  з  позовом  про  стягнення аліментів має той з батьків,  з ким проживає дочка,  син,  а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
		Скориставшись своїм правом, передбаченим вищезазначеною нормою закону, позивач і звернулася до суду з позовом.
		Відповідно до п. 20 роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у разі заявлення  позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітню дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв'язку з цим стягуються аліменти.
		Отже, залучення цих осіб у справі є правом, а не обов'язком суду.
		З огляду на викладене не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення незалучення цих осіб до участі у справі.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, доказів, яким дав належну оцінку в порядку ст. 212 ЦПК України, вірно визначив право позивача на отримання аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, та яка проживає з нею, але тимчасово зареєстрована за місцем навчання розмір аліментів визначено відповідно до ст. 200 СК України. 
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, у порушення вимог статей 212 - 214, 316 ЦПК України вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, належним чином доводи сторін не перевірив, не врахував вимоги ч. 4 ст. 60, статей 57, 212 ЦПК України про те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку всім доказам в сукупності, що судом зроблено не було.  
		Згідно зі ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		Рішення  апеляційного суду Житомирської області від 27 вересня                  2016 року скасувати, рішення Баранівського районного суду Житомирської області  від 11 липня 2016 року залишити в силі.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                         В.С. Висоцька
		Судді:                                                                    М.К. Гримич
		                                                                               О.В.Кафідова
		                                                                               О.В.Ступак
		                                                                               І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...