Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 906/46/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 10.11.2017. Зареєстровано: 12.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2017.
Дата набрання законної сили: 06.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 листопада 2017 року Справа № 906/46/17 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого суддіПопікової О.В., суддів: за участю представників: від позивача: від відповідача: від третьої особи-1: від третьої особи-2:Кролевець О.А., Малетича М.М.,  Цурка Н.О. (адвокат),   Антонов К.О. (адвокат),   не з'явився (повідомлено належно),  не з'явився (повідомлено належно),розглянувши у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка В.С.на рішення   та на постановуГосподарського суду Житомирської області від 25.05.2017  Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017у справі№906/46/17 Господарського суду Житомирської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка В.С.доПублічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивача  на стороні відповідача1. Національний банк України  2. Публічне акціонерне товариство "Суднобудівний завод "Залів"прозвернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності
		ВСТАНОВИВ:
		У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка В.С. (далі - Банк, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", кредитор, іпотекодержатель) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (далі - ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", Завод, іпотекодавець) про звернення стягнення на предмет іпотеки - єдиний майновий комплекс Заводу, що належить ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" на праві власності, шляхом визнання права власності за ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" за узгодженою сторонами ринковою вартістю у 359948000 грн., а саме в рахунок часткового (в розмірі вартості предмета іпотеки) погашення заборгованості ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" перед позивачем за договором про мультивалютну кредитну лінію №1286м-09 від 11.02.2009р.
		Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.05.2017р. (суддя Давидюк В.К.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017р. (головуючий суддя Мамченко Ю.А., судді Дужич С.П., Саврій В.А.), у задоволенні позову відмовлено. 
		Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 13, 14, 16, 328, 335, 376, 392 Цивільного кодексу України, статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 24, 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та статей 33, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновків про те, що: 1) договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема п.11.3.1 договору іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409 від 21.04.2009р. (далі - іпотечний договір) передбачає передачу іпотекодержателю права власності та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, але Банком не доведено здійснення позасудового регулювання, а саме шляхом звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно; 2) матеріали справи не містять відмови державного реєстратора в державній реєстрації за позивачем права власності на предмет іпотеки з підстав, передбачених статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; 3) право Банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки встановлено законом, однак, позивачем помилково обрано спосіб звернення стягнення на майно шляхом визнання права власності саме за рішенням суду, оскільки позовну вимогу Банком заявлено з посиланням на статтю 37 Закону України "Про іпотеку" та п.11.3.1 іпотечного договору, які чітко передбачають застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. При цьому апеляційний суд зазначив, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, проте, звернення стягнення шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у даних правовідносинах має здійснюватись у спосіб, погоджений сторонами в іпотечному договорі, а саме в позасудовому порядку.
		Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
		В обґрунтування своєї правової позиції Банк посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, приписів статей 16, 334, 526, 590, 592, 627, 628, 639 Цивільного кодексу України, ч.3 статті 33, ч.ч.1, 3 статті 37, ч.1 статті 39 Закону України "Про іпотеку" та статей 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, скаржник наголошує на тому, що, у зв'язку з ненаданням доказів погашення третьою особою-2 (позичальником) простроченої заборгованості за кредитним договором №1286м-09 від 11.02.2009р., вміщене у п.11.3.1 іпотечного договору застереження про задоволення вимог іпотекодержателя надає кредитору право задовольнити свої вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, що є примусовим способом реалізації прав іпотекодержателя.
		Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін з мотивів, у них викладених.
		Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.02.2009р. між ПАТ "Суднобудівний завод "Залів", яке є правонаступником ВАТ "Суднобудівний завод "Залів" (позичальник), та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", яке є правонаступником ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (Банк), було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію №1286м-09 (далі - кредитний договір - т.1, а.с.26-34), за умовами якого надання кредитних коштів здійснювалося окремими частинами (траншами) на умовах, визначених кредитним договором в рамках відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 300000000 гривень і з врахуванням його зменшення згідно графіку зниження ліміту (додаток №1 до кредитного договору), з оплатою за користування кредитними коштами процентів згідно п.3.1 кредитного договору.
		Додатковою угодою від 03.06.2014р. до кредитного договору сторони визначили розмір, порядок та строки сплати процентів за користування кредитними коштами окремо за кожним траншем.
		Згідно додаткової угоди від 06.02.2015р. до кредитного договору надання кредитних коштів здійснювалося окремими частинами на умовах, визначених цим договором в межах відновлюваної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості у сумі 346000000 гривень (ліміт кредитної лінії), з врахуванням графіку зниження ліміту кредитної лінії (додаток №5 до договору) із сплатою за користування кредитними коштами відповідно до розділу 3 цього договору.
		Відповідно до п.3.4 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 06.02.2015р.) нарахування і сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує проценти в строк з 26 числа кожного місяця та не пізніше за останній робочий день кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно). Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нарахованими по 31 січня 2015 року включно, в строк до 08 квітня 2016 року включно. Позичальник сплачує проценти за останній звітний період (тобто звітний період, в якому наступає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в пункті 2.5. кредитного договору, а саме до 8 квітня 2016 року.
		Згідно з п.2.5 кредитного договору позичальник зобов'язується повернути всі отримані кредитні кошти у валютах заборгованості по кожному траншу до 8 квітня 2016 року згідно з графіком зниження ліміту кредитної лінії шляхом переказу грошових коштів на відповідні позичкові рахунки.
		З матеріалів справи також вбачається, що в забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору, 21.04.2009р. між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (іпотекодержатель) та ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес", яке є правонаступником ВАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" (іпотекодавець), був укладений договір іпотеки єдиного майнового комплексу №2715ЦИК/0409 (т.1, а.с.176-183), за умовами п.1 якого іпотекодавець передає в заставу іпотекодержателю наступне майно: єдиний майновий комплекс підприємства-іпотекодавця, який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги та інші права, які належать іпотекодавцю. Зазначений склад Єдиного майнового комплексу, який передається в заставу, є вичерпним. Устаткування, інвентар, інше майно та права Єдиного майнового комплексу підприємства - іпотекодавця зазначені у переліку, згідно додатку №1 до іпотечного договору. Нерухоме майно єдиного майнового комплексу знаходиться на земельних ділянках: загальною площею 31,44га, яка передана в користування іпотекодавця згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ-26 №000020, виданого на підставі рішення виконкому Бердичівської районної Ради народних депутатів від 22.06.1995р., та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №22; загальною площею 34,9324га, яка розташована на території Великонизгірецької сільської ради, та належить іпотекодавцю згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.12.2004р., із змінами до договору, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського районного округу Данілейко М.Т., за реєстраційним номером 1375, з угодою про внесення змін від 26.04.2005р. до договору купівлі-продажу від 02.12.2004р.
		Пунктом 2 іпотечного договору (в редакції додаткової угоди від 02.02.2010р.) передбачено, що предмет іпотеки передається в іпотеку як забезпечення повернення кредиту, наданого ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" за кредитним договором №1286м-09 від 11.02.2009р. та додаткових угод до нього на суму 331064115 грн. строком до 10 квітня 2013 року включно, а також процентів за користування кредитом, виходячи з п.3.1 основного зобов'язання, а також комісійної винагороди, неустойки за кредитним договором або за основним зобов'язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за вищезазначеним договором, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, в повному обсязі (в тому числі витрати за виконавчим написом), визначеному на момент фактичного задоволення вимог. Проценти за користування кредитом сплачуються позичальником згідно з пунктом 3.4 основного зобов'язання.
		Відповідно до п.3 іпотечного договору (в редакції додаткової угоди від 02.02.2010р.) узгоджена сторонами ринкова вартість предмету іпотеки, враховуючи оцінку, зазначену у Звіті про експертну оцінку, складеному ТОВ "Кредитне Брокерське Агентство" 22.01.2010р., становить 359948000 грн.
		Судами також встановлено, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" свої договірні зобов'язання виконав в повному обсязі, надавши позичальнику (ПАТ "Суднобудівний завод "Залів") кошти в розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором, про що свідчать наявні в матеріалах справи меморіальні ордери.
		Разом з тим, ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" свої зобов'язання в частині повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами належним чином не виконав.
		З матеріалів позовної заяви вбачається, що заборгованість ПАТ "Суднобудівний завод "Залів" станом на 04.10.2016р. за кредитним договором складала 551732529,26 грн.
		Згідно з п.8.4.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.
		Пунктами 8.4.7 та 8.4.15 договору визначено, що у разі виникнення права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право реалізувати його відповідно до договору іпотеки. Іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
		21.11.2016р. Банк надіслав до ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" вимогу №3-243110/12202 про негайне (у 30-ти денний термін) виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №1286м-09 від 11.02.2009р. шляхом повернення в повному обсязі виданих кредитних коштів, сплати відсотків за увесь період користування кредитом та пені у загальному розмірі 551732529,26 грн. Також відповідача повідомлено, що у разі невиконання зазначених вимог позивачем буде ініційовано звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку статей 33-37 Закону України "Про іпотеку" шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (т.2, а.с.230-239).
		Однак, відповідач на пред'явлену вимогу не відреагував, заборгованість за кредитним договором не погасив.
		Пунктом 10 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах договору іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки (в тому числі при самостійному продажу іпотекодержателем та при передачі предмету іпотеки іпотекодержателю у власність та ін.) здійснюється за ліквідаційною вартістю предмету іпотеки.
		В п.11 іпотечного договору сторони погодили, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: 
		- за рішенням суду (пункт 11.1);
		- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено Іпотекодавцем виключно в судовому порядку (пункт 11.2);
		-  згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пунктах 11.3.1 та 11.3.2 договору, а саме (пункт 11.3):
		- задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (пункт 11.3.1 договору) або
		- продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" (пункт 11.3.2 договору).
		Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що, на думку Банку, внаслідок прострочення виконання позичальником (третьою особою-2) своїх зобов'язань за кредитним договором та наявністю заборгованості у сумі 551732529,26 грн. станом на 04.10.2016р., кредитор вправі вимагати звернення стягнення на належний відповідачу предмет іпотеки за узгодженою сторонами ринковою вартістю (359948000 грн.) шляхом визнання права власності Банку за рішенням суду, а саме в рахунок часткового (в розмірі вартості предмета іпотеки) погашення кредитної заборгованості ПАТ "Суднобудівний завод "Залів". 
		В основу оскаржуваних рішення та постанови про відмову в позові покладено висновки місцевого і апеляційного господарських судів про недоведеність порушення відповідачем прав позивача як іпотекодержателя (кредитора) та обумовленої цим відсутності передбачених законом підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду шляхом визнання за Банком права власності на іпотечне майно, оскільки вміщене в п.11.3.1 іпотечного договору №2715ЦИК/0409 від 21.04.2009р. застереження про задоволення вимог іпотекодержателя дійсно передбачає передачу іпотекодержателю права власності та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, але Банком не вжито заходів позасудового регулювання у вигляді звернення до державного реєстратора для реєстрації права власності на іпотечне майно, а матеріали справи не містять відмови державного реєстратора в державній реєстрації за позивачем права власності на предмет іпотеки з підстав, передбачених статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". При цьому апеляційний суд зазначив про помилково обраний позивачем спосіб звернення стягнення на майно шляхом визнання права власності саме за рішенням суду, оскільки позовну вимогу Банком заявлено з посиланням на статтю 37 Закону України "Про іпотеку" та п.11.3.1 іпотечного договору, які чітко передбачають задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.
		Однак, касаційна інстанція вважає такі висновки судів І та апеляційної інстанцій передчасними з огляду на таке.
		На спірні правовідносини, пов'язані зі зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нерухоме майно іпотекодавця в рахунок виконання основного зобов'язання за кредитним договором (тобто шляхом визнання за Банком права власності на іпотечне майно), поширюється дія статей 16, 328 Цивільного кодексу України, статей 33, 35, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		В обґрунтування позовних вимог Банк посилається на те, що, оскільки сторони у іпотечному договорі іпотеки передбачили можливість передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, відповідачем (іпотекодавцем) не спростовано факту неналежного виконання третьою особою (позичальником) основного зобов'язання за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, то це свідчить про наявність у позивача права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за рішенням суду. 
		Згідно з ч.1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права, в тому числі визнання права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до ч.ч.1, 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно з ч.ч.1, 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного  договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду  про  звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя  від  свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
		При цьому, відповідно до ч.2 статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Колегія суддів вважає суперечливим висновок апеляційного суду про те, що положення статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" не передбачають судового захисту прав іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки, а регламентують виключно порядок переходу і оформлення цього права у позасудовому порядку, оскільки виходячи з положень ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України, ч.3 статті 33, статті 36, ч.1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду.
		Судами попередніх інстанцій  залишено поза увагою положення статті 35 Закону України "Про іпотеку", відповідно до яких у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому згідно з ч.2 наведеної норми положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
		Судами при розгляді даної справи встановлено ті обставини, що умови кредитного договору позичальник (третя особа-2) не виконував, кредитну заборгованість не погасив, а положеннями іпотечного договору, зокрема пунктом 11.3.1, передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, у зв'язку з чим, не виключається набуття Банком права вимагати визнання права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". 
		Колегія суддів враховує, що при здійсненні перегляду судових рішень у численних справах зі спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки Верховний Суд України (постанови ВСУ від 19.08.2014р. у справі №3-43гс14, від 14.09.2016р. у справі №6-1219цс16, від 21.09.2016р. у справі №6-1685цс16, від 12.10.2016р. у справі №6-504цс16, від 26.10.2016р. у справі №6-1625цс16, 22.03.2017р. у справі №6-2967цс16, від 27.04.2017 у справі №6-679цс17 (у цій справі позивачем є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") дотримується усталеної правової позиції про те, що хоча у справі, яка переглядається, суд ухвалюючи судові рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", однак, установивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання грошових зобов'язань, забезпечених іпотекою.
		Наведене узгоджується із застосуванням принципів добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим ч.3 статті 509 Цивільного кодексу України.
		Касаційна інстанція зазначає, що в порушення вимог статей 43, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами першої та апеляційної інстанцій не відхилено належним чином посилання позивача в обґрунтування своїх висновків на ч.2 статті 35 Закону України "Про іпотеку" та п.п.8.4.15, 11 іпотечного договору, якими закріплено право Банку, окрім позасудового задоволення вимог іпотекодержателя, самостійно обирати інші, встановлені чинним законодавством України, способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Судами попередніх інстанцій не надано належну правову оцінку умовам п.п.10, 11 іпотечного договору, зі змісту яких не вбачається заборони визначення сторонами такого судового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як визнання права власності на нього, що могло б бути передумовою для звернення з відповідним позовом.
		Відповідно до абзацу 2 ч.1 статті 17 та п.2 ч.1 статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотечний договір повинен містити істотні умови зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне  зобов'язання.
		Згідно з ч.2 статті 19 Закону України "Про іпотеку" будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого    майна іпотекою.
		З огляду на те, що додатковою угодою від 06.02.2015р. до кредитного договору №1286м-09 від 11.02.2009р. ліміт максимальної заборгованості позичальника (ліміт кредитної лінії) підвищено з первісної суми у 300000000 грн. до 346000000 грн., а згідно з п.2.5 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 11.04.2014р.) кінцевим строком повернення отриманих кредитних коштів визначено 08.04.2016р., колегія суддів відзначає, що всупереч приписів статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами першої та апеляційної інстанцій не надано належну правову оцінку умовам п.п.2, 14 іпотечного договору, зі змісту яких вбачається покладання на іпотекодавця обов'язку невідкладно укласти з іпотекодержателем договір про внесення змін до іпотечного договору у випадку зміни сторонами умов основного зобов'язання, а також щодо припинення права іпотеки у разі зміни строку виконання основного зобов'язання.  
		Як наслідок судами достеменно не досліджено питання чинності іпотечного договору після зміни обсягу основного зобов'язання третьої особи-2 за кредитним договором, зважаючи на невизначеність конкретного строку дії іпотечного договору.
		Крім того, відповідно до ч.4 статті 559 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній до 19.10.2016р.) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		Однак судами залишено поза увагою статус ПАТ "Бердичівський машинобудівний завод "Прогрес" як майнового поручителя (абзац 8 ст.1 Закону України "Про іпотеку") та не досліджено тих обставин, чи дотримано Банком встановлений законом 6-місячний термін пред'явлення вимоги до майнового поручителя з огляду на настання строку погашення кредиту ще 08.04.2016р., тоді як Банк лише 21.11.2016р. надіслав до відповідача вимогу №3-243110/12202 про негайне (у 30-ти денний термін) виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором №1286м-09 від 11.02.2009р. 
		Викладене залишилось поза увагою судів І та апеляційної інстанцій. 
		За таких обставин колегія суддів зазначає про передчасність висновку суду апеляційної інстанції щодо помилковості обраного позивачем способу звернення стягнення на майно шляхом визнання права власності саме за рішенням суду, який (висновок) обґрунтовується тим, що позовні вимоги Банком заявлено з посиланням на статтю 37 Закону України "Про іпотеку" та п.11.3.1 іпотечного договору, які передбачають задоволення вимог іпотекодержателя виключно шляхом переходу до нього права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку (шляхом позасудового врегулювання згідно застереження).
		Касаційна інстанція вважає помилковим покладений в основу рішення висновок місцевого господарського суду про те, що у зв'язку з невідповідністю вміщеного в п.11.3.1 іпотечного договору застереження про задоволення вимог іпотекодержателя загальним положенням про договір, установленим розділом 2 книги 5 Цивільного кодексу України, іпотекодержатель не може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки за рішенням суду, що також підтверджено судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. 
		Разом з тим апеляційним судом помилково застосовано до спірних іпотечних правовідносин, які виникли щодо звернення стягнення на нерухоме майно, положення статей 24, 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якими регулюється правовий режим обтяжень рухомого майна.
		За таких обставин колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про помилковість обраного позивачем способу звернення стягнення на майно шляхом визнання права власності саме за рішенням суду. 
		Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитися з висновком суду першої інстанції щодо відсутності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ч.1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч.1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки згідно приписів ч.2 статті 1117 цього Кодексу касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		За таких обставин колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
		При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та кредит" Валендюка В.С. задовольнити.
		Рішення Господарського суду Житомирської області від 25.05.2017р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.07.2017р. у справі №906/46/17 скасувати.
		Справу №906/46/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
		Головуючий суддя                                                                            О.В. Попікова
		Судді:                                                                                                О.А. Кролевець
		         М.М. Малетич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...