Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/19884/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		1 листопада 2017 року                                                                                                                                                                         м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах 
		Верховного Суду України в складі:
		головуючого Сімоненко В.М.,  суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,  Лященко Н.П.,Романюка Я.М., 
		розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України  про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                3 жовтня 2016 року, 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У листопаді 2015 року ОСОБА_6  звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відносно нього незаконно була порушена кримінальна справа, внаслідок чого він незаконно тримався під вартою в СІЗО, перебуваючи при цьому як онкохворий у тяжкому стані. 21 липня 2011 року кримінальне провадження було закрито. Унаслідок незаконних дій працівників прокуратури, які полягають у неналежному виконанні ними своїх функцій з нагляду за дотриманням порядку тримання під вартою, він тривалий час перебував  у СІЗО,  став інвалідом ІІ групи, що спричинило йому фізичний та душевний біль. 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 березня            2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь             ОСОБА_6 150 тис. грн на відшкодування моральної шкоди шляхом списання цих сум з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.    
		Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2016 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 відмовлено.
		14 листопада 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 1174 Цивільного  кодексу України (далі - ЦК України).
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_6 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  26 березня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 25 травня 2016 року,  в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену норму матеріального права.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
		За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 
		Під час розгляду справи суди установили, що 13 вересня 2010 року старшим слідчим слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - СУ ГУМВС України в Полтавській області) було порушено відносно ОСОБА_6 та інших осіб кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_05_01/pravo1/T012341.html?pravo=1> (далі - КК України). Слідчим було заочно прийнято рішення про притягнення позивача як обвинуваченого та оголошено його розшук.
		Відповідно до постанови Октябрського районного суду м. Полтави від               16 вересня 2010 року дозволено доставку ОСОБА_6 для обрання запобіжного заходу.
		17 вересня 2010 року позивач був затриманий та поміщений до ізолятора тимчасового тримання.
		26 листопада 2010 року відносно позивача обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому продовжувався.
		21 липня 2011 року постановою слідчого СУ УМВС України в Полтавській області кримінальна справа відносно ОСОБА_6  була закрита у зв'язку з недоведеністю його участі у скоєнні злочину, зазначеного в постанові про притягнення його як обвинуваченого, а добути інші докази щодо причетності ОСОБА_6 до скоєння цих злочинів при розслідуванні кримінальної справи не виявилось можливим. Цією ж постановою скасовано запобіжний захід, знято арешт з майна позивача.
		Із 17 вересня 2010 року по 21 липня 2011 року ОСОБА_6  перебував під слідством, 71 день знаходився під вартою в СІЗО у зв'язку з обранням відносно нього такого  запобіжного заходу. 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з доведеності факту незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності та заподіяння йому внаслідок бездіяльності представників прокуратури Полтавської області значних моральних страждань, які суд оцінив у розмірі 150 тис. грн.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з недоведеності позивачем того, що дії та бездіяльність саме прокуратури щодо неналежного здійснення нагляду за умовами тримання позивача під вартою в СІЗО призвели до того, що йому не було надано необхідної медичної допомоги, що спричинило глибокі та тривалі моральні, психологічні та фізичні страждання, тривале погіршення умов життя. 
		Натомість у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 березня    2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій, які установили, що неправомірними діями та бездіяльністю прокуратури, які полягали в тривалому розгляді звернень позивача щодо порушення його прав посадовими особами Харківського національного університету внутрішніх справ, йому було завдано моральної шкоди, яка повинна бути відшкодована згідно з вимогами статей 1167, 1174 ЦК України в розмірі  відповідно до положень статті 23 цього Кодексу.
		Отже, надана заявником для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  не може бути підтвердженням неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки висновки, зазначені у цьому судовому рішенні та в ухвалі, про перегляд якої подано заяву, ґрунтуються на різних фактичних обставинах, встановлених судами.
		У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року міститься правовий висновок про те, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). При цьому у зазначеній справі підставою для відшкодування шкоди була встановлена ухвалою суду протиправна бездіяльність начальника слідчого відділу в частині невиконання своїх службових обов'язків.
		З огляду на зазначене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.  
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
		                                                                                                п о с т а н о в и л а:
		У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2016 року відмовити.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 Головуючий   Судді: В.М. Сімоненко В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук     Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...