Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 817/1555/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; правового статусу фізичної особи, у тому числі:; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 14.11.2017. Зареєстровано: 14.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2017.
Дата набрання законної сили: 08.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 листопада 2017 року  15 год. 40 хв.       РівнеСправа №  817/1555/17 
		Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Єрмошкіної Л.І.; представника позивача  ОСОБА_1 (довіреність від 31 жовтня 2017 року); представника відповідачів  ОСОБА_2 (довіреність від 09 жовтня 2017 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом неповнолітнього ОСОБА_3, законним представником якого виступає ОСОБА_4, до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області та Володимирецького районного сектора Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області про зобовязання вчинення певних дій.
		 
		До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов неповнолітнього ОСОБА_3, законним представником якого виступає ОСОБА_4 (далі іменується  позивач) до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області (далі іменується  відповідач 1) та Володимирецького районного сектора Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області (далі іменується  відповідач 2), в якому позивач просить суд зобовязати відповідача 1 в подальшому здійснити паспортний облік ОСОБА_3 за раніше встановленими формами виключно за прізвищем, іменем та по батькові згідно норм Закону України «Про громадянство» та Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_5 України №2503 від 26.06.1992; зобовязати відповідача 2 видати (без використання засобів Реєстру  ЄДДР України)  ОСОБА_3 паспорт громадянина України раніше встановленого зразка  у вигляді паспортної книжечки, форма якої затверджена Постановою Верховної ОСОБА_5 України №2503 від 26.06.1992.
		Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 звернулася до відповідачів із заявами в інтересах неповнолітнього сина  ОСОБА_3, з вимогою видати останньому паспорт громадянина України у вигляді книжечки, без застосування засобів реєстру, на що отримала відмову. Така вимога заявника обґрунтована релігійними переконаннями. За результатами розгляду заяв, позивач отримав відповіді щодо неможливості оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, оскільки чинний порядок передбачає видачу документів у вигляді ID-карток. 
		Ухвалою судді від 23.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. 
		У судове засідання, призначене на 09.11.2017, прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.
		До суду також прибув представник відповідача 1, заперечив проти позову та вказав, що відповідачами жодним чином не порушені законні права та інтереси позивача, оскільки ОСОБА_3 не звертався до відповідача 2 у встановленому законом порядку із заявою-анкетою про видачу паспорта громадянина України та не надавав жодних необхідних документів, визначених відповідним порядком. Письмові відповіді на заяви позивача надавалися в порядку статті 20 Закону України «Про звернення громадян», та за своєю суттю не являються рішеннями про відмову у видачі документа, як на це вказує позивач. Відповідач 1 просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. 
		На підставі частини 3 статті 160 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 09.11.2017.  
		Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 
		Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного зясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу. 
		Розглянувши матеріали та зясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд 
		     
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 звернулася до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області із заявою від 15.05.2017, в якій заявляла про відмову від оформлення сину паспорта типу ID, від присвоєння УНЗР, від надання згоди на обробку і зберігання персональних даних в ЄДДР, від зняття біометричних даних, оскільки це суперечить низці міжнародних законів і законів України, власним релігійним переконанням вірян УПЦ  православному віровченню, яке сповідує вона та її син ОСОБА_3 (а.с. 35).
		За результатами розгляду даної заяви Управлінням Державної міграційної служби України у Рівненській надано письмову відповідь від 26.05.2017 №Б-18/07-5239, в якій зазначено, що Порядком оформлення паспорта громадянина України визначено отримання громадянами паспорта у формі картки, а не у формі книжечки; жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорта чинне законодавство не містить (а.с. 19).
		ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 звернулася до Володимирецького районного сектора Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області із заявою «про вчинення певних дій» від 13.06.2017, в якій, посилаючись на релігійні переконання, просила видати сину паспорт у вигляді паспортної книжечки (а.с. 26).
		За результатами розгляду даної заяви Володимирецьким районним сектором Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області надано письмову відповідь від 24.06.2017 №5613-626, в якій зазначалося про обовязок кожного громадянина України отримати паспорт; Порядком оформлення паспорта громадянина України визначено отримання громадянами паспорта у формі картки, а не у формі книжечки; жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорта чинне законодавство не містить (а.с. 16).
		ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 звернулася до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області із заявою «про вчинення певних дій» від 13.06.2017, в якій, посилаючись на релігійні переконання, просила видати сину паспорт у вигляді паспортної книжечки (а.с. 29).
		За результатами розгляду даної заяви Управлінням Державної міграційної служби України у Рівненській області надано письмову відповідь від 23.06.2017 №07-6093, в якій зазначалося, що з аналогічною заявою ОСОБА_4 вже зверталася до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області, та останній надано письмову відповідь, а відтак її повторне звернення не підлягає розгляду по суті (а.с. 22).
		ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 звернулася до Державної міграційної служби України із заявою «Про вчинення певних дій» від 13.06.2017, в якій просила видати сину паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки, через релігійні переконання (а.с. 32).
		За результатами розгляду даної заяви Державною міграційною службою України сформовано відповідь у вигляді листа «Щодо розгляду звернення» від 05.07.2017 №Б-2737-17/4.2.3/1739-17, в якому вказано, що з 01.11.2016 набрала чинності постанова Кабінету ОСОБА_5 України від 26.10.2016 №745 «Про внесення змін до постанови Кабінету ОСОБА_5 України від 25 березня 2015 року №302», якою затверджено новий зразок бланка паспорта громадянина України у формі картки та приведено у відповідність до законодавства Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення паспорта громадянина України; зважаючи на те, що в Україні релігія відокремлена від держави, жодна особа не можу бути увільнена від своїх обовязків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань; документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, є документами, які забезпечують ідентифікацію особи та підтверджують її статус; належна ідентифікація особи захищає права та свободи інших осіб, які вступають з такою особою в правові відносини і користуються при цьому документами особи, як такими, що належно її ідентифікують; не можна ігнорувати те, що належний рівень функціональності єдиного загальнодержавного реєстру, а також функціональності й безпеки паспортних документів мають безпосереднє відношення до безпеки держави, інтересів охорони громадського порядку, здоровя і моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб; запропоновані в Законі України від 14.07.2016 норм не мають на меті втручання в питання, що стосуються реалізації громадянами їх конституційного права на свободу совісті й віросповідання, оскільки відображення в документі максимальної кількості ідентифікаційних ознак громадянина забезпечує якісну ідентифікацію особи і захист документа; положеннями Закону гарантується право на відмову від внесення від цифрованих відбитків пальців рук до безконтактного носія, що міститься в паспорті громадянина України; порушення міграційного законодавства, а саме: проживання громадян, зобовязаних мати паспорт, без паспорта або за недійсним паспортом, проживання без реєстрації, тягне за собою попередження або накладення штрафу (а.с. 23).
		Не погоджуючись з такими висновками відповідачів, позивач звернувся до суду з позовом.
		Вирішуючи спір по суті, що виник між сторонами, суд констатує наявність національного законодавства, що регулює спірні відносини: 
		Закон України «Про громадянство України» №2235-III від 18.01.2001, який визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб (далі іменується  Закон України №2235-III).
		Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI від 20.11.2012, який визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи (далі іменується  Закон України №5492-VI);
		Постанова Кабінету ОСОБА_5 України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» №302 від 25.03.2015, якою затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається (далі іменується  Постанова №302);
		Постанова Верховної ОСОБА_5 України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» №2503-XII від 26.06.1992 (далі іменується  Постанова №2503-XII). 
		Так, пунктом першим частини першої статті 5 Закону України №2235-III встановлено, що документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
		Відповідно до пункту 1 Постанови №2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
		За приписами пункту 3 Постанови №2503-XII, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом ОСОБА_5 України.
		Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом ОСОБА_5 України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
		Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта (пункт 5 Постанови №2503-XII).
		Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується (пункт 8 Постанови №2503-XII).
		Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом ОСОБА_5 України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту (пункти 9, 10, 11 Постанови №2503-XII).
		Таким чином, Постановою №2503-XII передбачені дві форми паспорта громадянина України: у вигляді книжечки та у вигляді картки. 
		Разом з тим, підпунктом «а» пункту першого частини першої статті 13 Закону України №5492-VI встановлено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі  документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема,  паспорт громадянина України.
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої, шостої статті 16 Закону України №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
		Отже, Законом України №5492-VI передбачено можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у формі картки.
		Позивач вказує, що збір біометричних параметрів людини для їх розміщення в електронних, ідентифікаційних і аутентифікаційних пристроях і базах даних для подальшої автоматичної ідентифікації безпосередньо принижує честь і гідність особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від такої ідентифікації. Тотальне привласнення населенню ідентифікаторів і створення Єдиної бази даних  вводить людину в абсолютно нову формацію, яка знищує традиційні правові норми статей 21, 22, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 42, 46, 47, 48, 49, 53, 55, 60, 62, 64, 67 Конституції України. 
		Позивач також вказує, що неповнолітній син ОСОБА_4  ОСОБА_3, та сама ОСОБА_4 є членами Української Православної Церкви. У своєму віровченні, що викладене у Святому Писанні та Священному Переданні, церква надала чітку оцінку щодо прийняття електронних документів. Офіційна позиція УПЦ з питань розвитку технологій обробки персональних даних та впровадження біометричних документів: «Ще в самому початку впровадження ідентифікаторів особистості на Україні Церква не тільки не надавала благословення на їх прийняття, а й застерігала суспільство щодо ризиків їх впровадження, попереджала про можливість перетворення в майбутньому цього ідентифікатора в апокаліптичний знак, описаний в ОСОБА_6 ОСОБА_7, який називається «начертаннием антихриста»». 
		Отже, позивач за своїми релігійними переконаннями відмовляється від оформлення паспорта громадянина України у формі картки та від застосування засобів реєстру. 
		З даного приводу суд констатує, що оскільки нормами чинного законодавства передбачена можливість оформлення паспорта громадянина України як у формі книжечки, так і у формі картки, а особа не бажає отримувати останню через свої релігійні переконання, тому міграційний орган має можливість та повинен оформити паспорт громадянина України у формі книжечки особі, яка відмовляється від оформлення ID-картки.  
		Проте, незважаючи на можливість оформлення позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, з огляду на наступне. 
		Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, визначаються Постановою №302.
		Відповідно до пункту 1 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
		За правилами пункту 3 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
		Відповідно до пункту 7 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються, зокрема, особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
		За правилами пункту 14 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», до заяви-анкети вноситься така інформація про особу, на ім'я якої оформляється паспорт: 1) ім'я особи (прізвище, власне ім'я та по батькові особи, яка є громадянином України, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить); 2) дата народження; 3) місце народження (держава, область, район/місто, селище/село); 4) стать; 5) дата та підстави набуття громадянства; 6) унікальний номер запису в Реєстрі (у разі наявності); 7) відцифрований образ обличчя особи; 8) відцифрований підпис особи (крім осіб, які в установленому законом порядку визнані недієздатними). Підпис осіб з фізичними вадами вноситься за їх бажанням. Підпис осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в закладах МОЗ закритого типу, а також осіб, які не можуть пересуватися самостійно у зв'язку з тривалим розладом здоров'я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров'я, оформленим в установленому порядку, - вноситься із застосуванням засобів Реєстру шляхом сканування; 9) відомості про внесення до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, засобів електронного цифрового підпису; 10) відомості про згоду на внесення до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, відцифрованих відбитків пальців рук; 11) місце проживання із зазначенням адреси (держава, область, район/місто, селище/село, вулиця, номер будинку, корпусу, квартири); 12) номер контактного телефону заявника та/або адреса електронної пошти; 13) реквізити документа, на підставі якого оформляється паспорт; 14) відомості про законного представника особи чи уповноважену особу (ім'я, дата народження, реквізити документа, що посвідчує особу, та документа, що підтверджує її повноваження); 15) додаткова змінна інформація (відомості про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу); 16) відомості про сплату адміністративного збору або про звільнення від його сплати; 17) дата заповнення заяви-анкети.
		Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС (пункт 19 Постанови №302 «Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України»).
		З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що незважаючи на бажання особи оформити паспорт громадянина України у вигляді книжечки чи у вигляді картки, порядок оформлення паспорта та подачі документів являється єдиним: 1) особа звертається до територіального органу ДМС самостійно; 2) заяву-анкету подає особисто; 3) надає необхідний повний пакет документів.
		Судом встановлено, що син ОСОБА_4  ОСОБА_3 не звертався до територіального органу ДМС (відповідача 2) із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України та не подавав до такого органу жодних документів, перелік яких визначений Постановою №302.
		З матеріалів справи вбачається, що мати ОСОБА_3  ОСОБА_4 зверталася до Володимирецького районного сектора Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області, Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області та до Державної міграційної служби України із заявами в порядку статті 20 Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 (далі іменується  Закон України №393/96-ВР).
		Абзацом третім статті 3 Закону України №393/96-ВР визначено, що заява (клопотання)  звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. 
		Відповідно до абзацу першого статті 20 Закону України №393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. 
		З матеріалів справи вбачається, що усі заяви ОСОБА_4 були розглянуті Володимирецьким районним сектором Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області, Управлінням Державної міграційної служби України у Рівненській області та Державною міграційною службою України у строки, визначені законом. 
		Суд констатує, що заяви ОСОБА_4 в інтересах неповнолітнього сина, які були подані до органів ДМС в порядку статті 20 Закону України №393/96-ВР, жодним чином не можуть являтися та не являються заявами-анкетами про оформлення та видачу паспорта громадянина України, які повинні подаватися в порядку Постанови №302. 
		Позивач також зазначає, що відповідачами безпідставно не зазначено у письмових відповідях причин для відмови в оформленні паспорта громадянина України, що визначені статтею 16 Закону України №5492-VI.
		Суд критично оцінює такі доводи позивача та зазначає наступне.
		Відповідно до частини першої статті 16 Закону України №5492-VI, оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
		Частиною сьомою статті 16 Закону України №5492-VI встановлено, що уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
		У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа.
		Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
		З аналізу наведених норм вбачається, що пункт сьомий статті 16 Закону України №5492-VI містить вичерпний перелік підстав для відмови в оформленні документа, зокрема, паспорта громадянина України, що видається вперше. 
		Проте, така відмова з підстав, визначених частиною сьомою статті 16 Закону України №5492-VI, може мати місце лише тоді, коли заявником особисто подано до територіального органу ДМС заяву-анкету та усі необхідні документи для оформлення паспорта громадянина України. 
		Тобто, відмова у видачі документа з підстав, визначених частиною сьомою статті 16 Закону України №5492-VI, відбувається лише за наслідками розгляду заяви-анкети та доданих до неї необхідних документів. 
		Як вже зазначалося судом вище, ОСОБА_3 не звертався особисто до територіального органу ДМС із заявою-анкетою про оформлення та видачу паспорта громадянина України та не подавав жодних необхідних документів для проведення таких дій. 
		Тобто, відповідачами не приймалися рішення про відмову у видачі позивачу паспорта громадянина України в порядку частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI, оскільки жодних особистих звернень ОСОБА_3 про оформлення та видачу паспорта громадянина України в порядку Постанови №302 не було. Відповідачами лише надавалися письмові відповіді на заяви матері ОСОБА_3 в порядку статті 20 Закону України №393/96-ВР, які за своєю суттю не можуть являтися рішеннями про відмову у видачі документа в порядку частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI. 
		Суд зазначає, що саме рішення про відмову у видачі документа з підстав частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI, прийняте за результатами розгляду поданої особисто особою заяви-анкети та усіх необхідних документів,  може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
		Відповідно до частини першої    статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		У розумінні    Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
		Тобто, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
		Враховуючи наведене, обов'язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів фізичних осіб є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем  суб'єктом владних повноважень; наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах. 
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		З даного приводу суд зазначає, що між позивачем  ОСОБА_3 та відповідачем 2 по справі не виникало жодних публічних правовідносин, оскільки останні могли виникнути лише в тому випадку, коли б позивач особисто звернувся до відповідача 2 із заявою-анкетою про оформлення та видачу паспорта та надав необхідний перелік документів, та в подальшому йому було б відмовлено у видачі такого документа. 
		У даному випадку відповідачами жодним чином не порушено законне право чи інтерес неповнолітнього ОСОБА_3, оскільки субєктами владних повноважень не виносилися рішення про відмову у видачі документа та не допускалися протиправні дії чи бездіяльність у процедурі оформлення та видачі паспорта громадянина України, визначеної Постановою №302.
		Окрім того, відповідач 1 вказує, що у випадку задоволення позовної вимоги про зобовязання відповідачів видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України, матиме місце втручання в дискреційні повноваження субєкта владних повноважень.
		Суд погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на наступне. 
		Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що субєкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
		Дискреційні повноваження  це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
		Відповідно до Рекомендацій Комітету ОСОБА_5 Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_5 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. 
		Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення субєкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення субєкта владних повноважень.
		Відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, суд може ухвалити постанову про зобовязання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли субєкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
		Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. 
		Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
		Так, відповідно до частини першої статті 6 КАС України, кожна особа має право звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Згідно з пунктом другим частини четвертої статті 105 КАС України, адміністративний позов може містити вимоги про зобовязання відповідача  субєкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. 
		За приписами пункту 2 частини 2 статті 62 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про зобовязання відповідача вчинити певні дії.
		Аналізуючи дані положення кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобовязувати субєкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії.
		З матеріалів справи вбачається, що позов заявлено з вимогою: зобовязати відповідача 2 видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у вигляді книжечки.
		Таким чином, у випадку задоволення такої позовної вимоги мало б місце втручання у дискреційні повноваження відповідача 2, зважаючи на те, що: останнім жодним чином не порушено законне право та інтерес позивача; останнім не приймалися рішення про відмову позивачу в оформленні та видачі документа в порядку частини сьомої статті 16 Закону України №5492-VI; в останнього відсутні будь-які документи, подані позивачем для оформлення та видачі паспорта громадянина України, оскільки позивач не звертався до відповідача 2 з відповідною заявою-анкетою; відсутній факт наявності з боку відповідача 2 протравних дій, рішень чи бездіяльності щодо позивача по справі. 
		Суд також зазначає, що передумовою для можливості зобовязання субєкта владних повноважень вчинити певні дії повинна бути наявність факту порушення прав позивача, тобто вчинення відповідачами протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення. У даному випадку такі обставини відсутні. 
		За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відтак, відповідачами доведено в порядку статті 71 КАС України безпідставність позовних вимог, які не підлягають задоволенню. 
		Керуючись статтями 2, 4, 7  12, 14, 86, 158  163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		 ПОСТАНОВИВ:
		Адміністративний позов  залишити без задоволення. 
		 
		Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. 
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, складеної у повному обсязі, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. 
		Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		 
		Суддя                                                                                                                    К.М. Недашківська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...