Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 712/10623/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 16.11.2017. Зареєстровано: 16.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2017.
Дата набрання законної сили: 15.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Справа № 22-ц/793/2180/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 48 Мельник І.О.  Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г.   
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		    15 листопада 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
		головуючогоБородійчука В. Г.суддівКарпенко О. В., Нерушак Л. В. при секретаріАнкудінові О. І. 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа: служба у справах дітей Черкаської міської ради про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку за кордон без згоди та супороводу батька.
		Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, -
		в с т а н о в и л а :
		28 серпня 2017 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа: служба у справах дітей Черкаської міської ради про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку за кордон без згоди та супороводу батька.
		Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 18 жовтня 2008 року по 05 березня 2012 року позивач перебувала у шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2012 року. Від шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_9
		Вищевказаним рішенням районного суду від 21 лютого 2012 року з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_9.
		Відповідач майже не бере участі у вихованні дитини, а всі витрати по утриманню доньки здійснює позивачка.
		ОСОБА_8 має намір не тільки забезпечити повноцінний відпочинок своїй доньці, а й забезпечити її навчання за кордоном, а саме у Республіці Польща.
		З цією метою, а також враховуючи відмову батька дитини, ОСОБА_8 в лютому 2017 року звернулася до суду з позовом про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16 річного віку за кордон без згоди та супроводу батька.
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2017 року її позов було задоволений та наданий дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_9 до Республіки Польща на строк із 19 травня 2017 року до 31 серпня 2017 року без згоди та супроводу батька. За час проживання в Польщі, ОСОБА_9 завела багато друзів, з якими проводить багато вільного часу і під час спілкування з ними вдосконалила знання не тільки польської, а й англійської мови. Крім того, позивачка, з метою розвитку та навчання дитини влаштувала ОСОБА_9 до польської шкоди, де вона все літо ходила на заняття з письма та читання польською мовою. Перебування в Польщі позитивно вплинуло як на розвиток і навчання ОСОБА_9, на її світогляд, так і на її здоров'я. 
		Позивачка та її чоловік ОСОБА_10. мають в м. Хель Польської Республіки постійну та достатньо оплачувану роботу, що підтверджується трудовим договором від 21 березня 2017 року між ними та роботодавцем ТОВ «НетВіт.пл.»
		На час їхньої роботи, роботодавець надав у безкоштовне користування повністю мебльоване та оснащене всім необхідним житло для їх проживання разом з дочкою ОСОБА_9, яка була прийнята до 3-го класу початкової школи Об'єднання загальноосвітніх шкіл в м. Хелі у шкільному 2017/2018 році. 
		Батько дитини безпідставно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон, в зв'язку з чим позивачка вимушена звернутися до суду із зазначеним позовом.
		Просила суд надати дозвіл на виготовлення проїзного документу на виїзд дитини за кордон без згоди батька.
		Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року позов задоволено.
		Надано дозвіл на тимчасовий виїзд громадянки України неповнолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України до Республіки Польща на період навчання 2017/2018 навчальний рік, а саме, до 30 червня 2018 року без згоди та супроводу батька ОСОБА_6
		Дозволено ОСОБА_8 або її офіційному представнику оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу неповнолітньої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Республіки Польща на період навчання без згоди батька ОСОБА_9 - ОСОБА_6
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_11 просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року як незаконне та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що при ухваленні рішення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, дозволивши виїзд дитини за кордон на 2017 - 2018 навчальний рік, що фактично позбавляє батька брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.   
		Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.
		Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. 
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. 
		Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. 
		Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед значення. Суд оцінює належність, допустимість достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада    1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
		Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
		Згідно зі ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
		Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 313 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
		Згідно із ч.2 ст. 4 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
		Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
		Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
		Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
		Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
		Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
		Судом встановлено, що з 18 жовтня 2008 року по 05 березня 2012 року ОСОБА_8 перебувала в шлюбі з ОСОБА_6
		ОСОБА_9 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками записані ОСОБА_6 та ОСОБА_8., що підтверджується свідоцтвом про народження, яке видане відділом реєстрації актів цивільного стану по Соснівському р-ні м. Черкаси Черкаського районного міського управління юстиції серія НОМЕР_1 (а.с. 25).
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2012 року (а.с. 26) шлюб між сторонами по справі розірвано та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 аліменти в твердій грошовій сумі на утримання малолітньої дочки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Згідно з рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 124 від 05 лютого 2013 року (а.с. 27) донька ОСОБА_9 проживає з позивачем ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1. Батькові ОСОБА_6 встановлено спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, щонеділі з 10:00 до 19:00 год. У подальшому години зустрічі з дитиною були змінені до двох днів на місяць, що не заперечується сторонами по справі.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та надаючи дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Республіки Польща в супроводі матері та без згоди і супроводу батька (а.с. 114-119), судом першої інстанції було дотримано положення статей 141, 157 СК України, враховано інтереси дитини, визначено місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері та визначено конкретний період, на який надається дозвіл на тимчасовий період виїзду.
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 зазначив, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків (на підставі рішення суду) може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею. 
		Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення районного суду, обгрунтованість доводів апеляційної скарги, пояснень, наданих сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування та ухвалення нового рішення, виходячи з наступного. 
		Судом встановлено, що позивачка в лютому 2017 року зверталася до суду з позовом про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку, за кордон без згоди та супроводу батька.
		Рішенням Соснівського районного суду від 30 березня 2017 року її позов було задоволено та надано дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_9 до Республіки Польща на строк з 19 травня 2017 року до 31 серпня 2017 року без згоди та супроводу батька.
		ОСОБА_9 відвідувала школу в Республіці Польща, де навчалась письму та читанню і була прийнята до 3-го класу початкової школи Об'єднання загальноосвітніх шкіл в м. Хелі у шкільному 2017/2018 році. Дана обставинам підтверджується довідкою про прийняття до початкової школи від 19 липня 2017 року (а.с. 16).
		Згідно довідки ТОВ «НетВіт.пл.» від 04 серпня 2017 року (а.с. 11) вбачається, що ОСОБА_8 прийнята на роботу в товаристві «НетВіт.пл.» на невизначений термін, не перебуває на терміні припинення дії трудового договору та отримує середню місячну заробітну плату в розмірі 2 351 польських злотих. Її чоловік ОСОБА_10. отримує заробітну плату в розмірі 2 855 польських злотих.
		Відповідно до договору оренди житлового приміщення (а.с. 13), ТОВ «НетВіт.пл.» на час роботи позивача та її чоловіка, надав в безкоштовне користування житло для їх проживання разом з донькою ОСОБА_9. До складу житла входить: дві спальні, дві ванні, кухня, роздягальня та вітальня. Житло оснащене всім необхідним, зокрема радіотелевізійними відтворювачами та товарами побутового вжитку: мийкою, холодильником, пральними машинами, сушками, телевізором, а також меблями.
		Крім того, в суді першої інстанції була допитана сама малолітня ОСОБА_9, яка пояснила суду, що бажає проживати разом з мамою в Польщі, де в неї вже з'явилися друзі і її зараховано до школи. Бажання проживати в сім'ї батька дитина не виявила.
		Доводи апеляційної скарги щодо визначення постійного місця проживання спростовуються тим, що дозвіл надано судом на тимчасовий виїзд, зазначено конкретний термін перебування дитини в Республіці Польща та визначено місце перебування за наданими позивачем доказами щодо конкретного місця роботи та місця проживання.
		Дані обставини, на думку колегії суддів виключають факт маніпуляцій щодо проживання малолітньої дитини за межами України. 
		Крім того, колегія суддів при вирішенні питання законності рішення районного суду враховує інтереси дитини і погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий тимчасовий виїзд, в даному випадку є доцільним для розвитку дитини і повністю відповідає її інтересам.
		Відповідачем в ході судового розгляду не надано ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції обгрунтованих доказів того, що позивачка виїздить з дитиною на постійне місце проживання до Республіки Польща.
		Судом правильно враховано, що термін виїзду дитини за кордон до 30 червня 2018 року не позбавить можливості батька в подальшому спільно з позивачкою вирішувати питання щодо навчання та виховання дитини. 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.
		Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються були предметом дослідження колегії суддів і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - 
		у х в а л и л а :
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - відхилити.
		Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 11 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа: служба у справах дітей Черкаської міської ради про надання дозволу на виїзд з України громадянину - дитині, яка не досягла 16-річного віку за кордон без згоди та супороводу батька залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції з дня набрання нею законної сили.
		 
		Головуючий :
		Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...