Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 398/4332/16-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		7 листопада 2017 року                                                                                                                            м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
		за участю представників Міністерства соціальної політики України                  (далі - Мінсоцполітики) - Масловської О.А., Плаксій М.В., -  
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до Олександрійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання провести перерахунок пенсії,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У грудні 2016 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправною відмову управління ПФУ в перерахунку пенсії на підставі статті 37-1 Закону України від 16 грудня 1993 року                          № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) у редакції, чинній на час її призначення - 12 травня 2015 року, у зв'язку зі збільшенням з 1 вересня 2015 року та 1 грудня 2016 року розміру суддівської винагороди працюючого судді за відповідною адміністративною посадою та вислугою років. 
		Також просила зобов'язати відповідача здійснити відповідний перерахунок пенсії, обчисливши її в розмірі:
		- 80 % заробітку станом на 1 вересня 2015 року, зазначеного в довідці територіального управління Державної судової адміністрації України                в Кіровоградській області (далі - ТУ ДСА) від 14 грудня 2015 року                 № 519, і виплачувати в цьому розмірі починаючи з 30 травня 2016 року;
		- 80 % заробітку працюючого судді за відповідною адміністративною посадою та вислугою років, зазначеного в довідці ТУ ДСА від 5 грудня              2016 року № 1053, та виплачувати пенсію в цьому розмірі починаючи з                 1 грудня 2016 року без обмеження максимальним розміром, зарахувавши суми пенсійних виплат за цей період.
		Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалою від 27 січня 2017 року позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії за період з 30 травня по 26 червня 2016 року залишив без розгляду на підставі статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Зазначена ухвала не оскаржена. 
		У ході розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_7 з 25 травня 2000 року працювала суддею Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, обіймала посаду заступника голови цього суду.                       З 1 лютого 2011 року отримувала пенсію за віком. З 1 квітня 2015 року виплату пенсії позивачу як особі, що продовжує працювати на посаді держслужбовця, припинено у зв'язку з прийняттям Закону України від                    2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII). 
		З 12 травня 2015 року ОСОБА_7 переведена на пенсію державного службовця за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. Призначена пенсія не виплачувалась у зв'язку з прийняттям Закону № 213-VIII.
		27 травня 2016 року ОСОБА_7 звільнена з посади за власним бажанням. Виплату пенсії за заявою позивача поновлено з 30 травня                 2016 року.
		8 грудня 2016 року ОСОБА_7 звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням з 1 грудня 2016 року заробітку працюючого судді згідно з довідкою ТУ ДСА від 5 грудня                 2016 року № 1053, а 22 грудня 2016 року - у зв'язку зі збільшенням заробітку з 1 вересня 2015 року (довідка від 14 грудня 2015 року № 519). 
		Відповідач листами від 14 грудня 2016 року та 6 січня 2017 року                       (№№ 10419/04-26, 284/04-28 відповідно) відмовив у здійсненні перерахунку пенсії, посилаючись на відсутність у Законі України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу»  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_01_05/pravo1/T150889.html?pravo=1>(набрав чинності 1 травня 2016 року; далі - Закон № 889-VIII) та Законі України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон              № 1058-IV) норм, які б передбачали можливість здійснення такого перерахунку. 
		Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області постановою від 27 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 березня             2017 року, в задоволенні позову відмовив.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 квітня 2017 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на зазначені вище рішення судів, погодившись із їхніми висновками про правомірність відмови управління ПФУ у перерахунку в грудні 2016 року пенсії позивача на підставі статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ у редакції, чинній на час її призначення (12 травня 2015 року). 
		У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України   ОСОБА_7, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нову постанову, задовольнивши позов щодо перерахунку їй пенсії у зв'язку з підвищенням заробітку з 1 вересня 2015 року відповідно до довідки ТУ ДСА від 14 грудня 2015 року № 519.
		На обґрунтування заяви надано рішення Вищого адміністративного суду України від: 15 листопада 2016 року та 17 січня 2017 року                          (№№ К/800/23918/16, К/800/27323/16 відповідно), у яких вказано на неправомірність відмови органу ПФУ у перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням окладів згідно з постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 2 вересня 2015 року № 644; 14 грудня 2016 року (№ К/800/18177/16), у якій вказано на неправомірність відмови органу ПФУ у перерахунку пенсії державного службовця у зв'язку з підвищенням заробітку згідно з постановою КМУ від 9 грудня 2015 року               № 1013 з 1 грудня 2015 року за заявою пенсіонера від 22 червня 2016 року. 
		До заяви також додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 7, 20, 24 березня 2017 року (№№ К/800/6751/17, К/800/8243/17, К/800/8893/17 відповідно), у яких цей суд зазначив, що після набрання чинності Законом № 889-VIII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_01_05/pravo1/T150889.html?pravo=1> пенсії, призначені за статтею 37 Закону                     № 3723-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих державних службовців.
		Заслухавши представників Мінсоцполітики, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ у редакції з                      1 січня 2015 року, статті 90 Закону № 889-VIII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_01_05/pravo1/T150889.html?pravo=1>, пунктів 4, 5 постанови КМУ від 31 травня 2000 року № 865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» (далі - постанова КМУ № 865) у редакції до 1 грудня 2015 року при вирішенні спорів, пов'язаних із перерахунком пенсій, призначених за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. 
		Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
		Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. 
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 1 травня 2016 року визначалися Законом № 3723-ХІІ. Зокрема, статтею 37 цього Закону, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на   які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії.
		Частина перша статті 37-1 зазначеного Закону у редакції, чинній до              1 січня 2015 року, передбачала, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. 
		1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня               2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Прийняття зазначеного Закону, як убачається із пояснювальної записки до його законопроекту, було обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів  та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих законів України, створення умов для стабілізації фінансового стану держави та удосконалення окремих положень соціальної політики. 
		Таким чином, законодавець повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій державним службовцям                        після 1 січня 2015 року делегував Уряду. 
		Правове регулювання Урядом зазначеного питання у період з                 1 січня по 1 грудня 2015 року знайшло своє відображення у пунктах 4, 5 постанови КМУ № 865, за змістом яких підвищення розміру заробітної  плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.
		Так, за правилами пункту 4 постанови КМУ № 865 у разі підвищення  розміру заробітної плати працюючим державним службовцям заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом № 3723-ХІІ, визначається в такому порядку: 
		1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку;
		2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок. 
		Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням ПФУ за погодженням з Мінсоцполітики (пункт 5 постанови КМУ № 865).
		Постановою КМУ від 9 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі - постанова КМУ № 1013), якою підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року, пункт 4 постанови КМУ № 865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: «форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики».       
		Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, постанова КМУ № 1013 не містить. 
		Отже, з 1 грудня 2015 року по 1 травня 2016 року чинне законодавство, яке регламентувало пенсійне забезпечення державних службовців, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців не визначало як підставу для перерахунку пенсій, призначених за статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. При цьому чинна у зазначений період редакція                  статті 37-1 Закону № 3723-ХІІ не визначала передумов перерахунку пенсій,              а лише відносила вирішення такого питання до компетенції Кабінету Міністрів України. 
		У ході реформування системи державного управління 10 грудня              2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, - Закон № 889-VIII. 
		У зв'язку з набуттям з 1 травня 2016 року чинності зазначеним Законом <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2017_01_05/pravo1/T150889.html?pravo=1>, положення Закону № 3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців (крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у              пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII). 
		Натомість у статті 90 Закону № 889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV, стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено. 
		Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		У справі, що розглядається, суди встановили, що у зв'язку зі зміною правового регулювання відносин, пов'язаних із пенсійним забезпеченням державних службовців, розмір призначеної ОСОБА_7 пенсії не зменшився.
		Посилання позивача на порушення статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин                                 є безпідставними, адже ні Закон № 76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ні стаття 90 Закону                          № 889-VIII, не визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між  соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
		З урахуванням такого елемента принципу верховенства права,                          як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними,                     а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. 
		Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини (далі - Суд).                            Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод  1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання  стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
		У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.                      Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти  Ісландії»). 
		Слід також звернути увагу на рішення Суду від 3 червня 2014 року у справі за заявою Валентини Ніканорівни Великоди проти України                          № 43331/12, в якому Суд, розглянувши скаргу, зокрема, за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на припинення виплати заявниці державними органами пенсії у розмірах, встановлених рішенням національного суду від 19 січня 2010 року після внесення у 2011 році змін до законодавчих актів, вказав на відсутність втручання у право заявниці на мирне володіння майном внаслідок внесення змін до законодавства щодо зменшення розміру соціальних виплат. Такого висновку Суд дійшов за відсутності доказів того, що ці зміни внесені не у відповідності до законної процедури та за відсутності будь-яких доказів того, що вони не були доступними та передбачуваними. 
		У цьому рішенні Суд також вказав на відсутність підстав для висновку про те, що, передавши КМУ право на встановлення розміру соціальних пільг, Парламент України діяв на порушення якихось положень Конвенції, та зазначив, що зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважав, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю. 
		Ураховуючи наведені вище положення джерел права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови КМУ                  № 1013, якою пункт 4 постанови КМУ № 865 виключено, а її пункт 5 викладено в іншій редакції, та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом № 889-VIII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням державних службовців, пенсії, призначені за статтею 37 Закону № 3723-XII, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців. 
		Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року               № 1-рп/99 цей Суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.                     Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. 
		Оскільки законодавством, чинним на час звернення ОСОБА_7 за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, у відповідача не було правових підстав для здійснення такого перерахунку. 
		Отже, рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому відповідно до частини першої статті 244 КАС у задоволенні заяви                ОСОБА_7 слід відмовити.
		Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		У задоволенні заяви ОСОБА_7 відмовити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Головуючий  О.Б. Прокопенко Судді:                                   О.Ф. Волков М.І. ГрицівО.В. Кривенда

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...