Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а/1215/34/12 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 жовтня 2017 року                                                                                                                                                    м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: 
		головуючого                   Волкова О.Ф., 
		суддів:        Гриціва М.І., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., 
		при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., 
		за участю позивача ОСОБА_1, -
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління ПФУ, у якому просив: визнати неправомірними дії відповідача у зв'язку з припиненням виплати йому пенсії, нарахованої згідно з архівною довідкою державної корпорації «Росатом» про заробітну плату від 18 листопада 2010 року № 1-6.2/19955 (далі - Архівна довідка) за період із січня 1976 року по січень 1981 року; зобов'язати управління ПФУ перерахувати йому пенсію із заробітної плати відповідно до Архівної довідки за період із січня 1976 року по січень 1981 року з 1 грудня 2011 року.
		На обґрунтування позову послався на те, що управління ПФУ неправомірно провело розрахунок його пенсії, оскільки не врахувало частину заробітної плати, яка виплачувалась позивачу за період відрядження до Німецької Демократичної Республіки на державному закритому уранодобувному закордонному підприємстві Міністерства середнього машинобудування СРСР в іноземній валюті, адже в Архівній довідці заробіток відображений у радянських рублях і німецьких марках, перерахованих за курсом Центробанку (Держбанку СРСР), однією сумою, з якої проводились відрахування на соціальне страхування працівників установ СРСР за кордоном. 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні ПФУ, з 1987 року отримує пенсію за віком. 
		2 червня 2011 року відповідач відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) з урахуванням Архівної довідки призначив позивачу пенсію за віком у розмірі 7416 грн. У наданій довідці заробітна плата, яка виплачувалась у російських рублях та німецьких марках, зазначена однією сумою.
		21 грудня 2011 року позивач дізнався, що розмір його пенсії зменшено на 4030 гривень, а пенсію призначено у розмірі 3385 грн 75 коп.
		На початку січня 2012 року позивач звернувся до управління ПФУ зі скаргою на безпідставний перерахунок його пенсії. Проте відповідач мотивував свої дії тим, що у наданій Архівній довідці заробіток відображений в радянських рублях і німецьких марках однією сумою, що суперечить статті 72 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ), при цьому, на думку відповідача, слід враховувати заробітну плату при нарахуванні пенсії відповідно до статті 73 вказаного Закону. 
		ОСОБА_1 зазначив, що до загальної суми заробітної плати, що вимірюється радянськими рублями, за період із січня 1976 року по січень 1981 рік включені виплати в радянських рублях і німецьких марках, перерахованих за курсом Центробанку (Держбанку СРСР). Вказані виплати носили постійний характер, згідно з пунктом 42 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном, затверджених постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 25 грудня 1974 року № 365 (далі - Правила), із цих сум проводились відрахування на соціальне страхування працівників установ СРСР за кордоном. 
		Лутугинський районний суд Луганської області постановою від 24 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив у повному обсязі.
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 травня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
		Касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про правомірність дій управління ПФУ щодо розрахунку пенсії позивача, оскільки законодавством, зокрема Законом № 1788-ХІІ, не передбачено обчислення розміру пенсії особам, які працювали за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, із заробітку із врахуванням частини заробітної плати, отриманої в іноземній валюті. 
		Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, у липні 2014 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 травня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування ним одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 66 Закону № 1788-ХІІ, статті 41 Закону № 1058-IV, пункту 42 Правил. 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 липня 2014 року допустив справу до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 22 травня 2014 року виходячи з того, що з наданої позивачем копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 червня 2014 року (№ К/800/19909/13) вбачається інакше, ніж у справі, що розглядається, застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, застосував при цьому норми законів № 1788-ХІІ та № 1058-IV і пункт 129 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590 (далі - Положення), дійшов висновку про правомірність дій управління ПФУ щодо розрахунку пенсії позивача, оскільки законодавством, зокрема Законом № 1788-ХІІ, не передбачено обчислення розміру пенсії особам, які працювали за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, із заробітку із врахуванням частини заробітної плати, отриманої в іноземній валюті. 
		У рішенні від 12 червня 2014 року, яке надано заявником на підтвердження неоднакового правозастосування, Вищий адміністративний суд України у подібних правовідносинах, застосував норми законів № 1788-ХІІ та № 1058-IV і пункт 42 Правил, дійшов протилежного висновку, а саме: оскільки відрахування внесків на державне пенсійне страхування проводилося з усієї суми нарахованої заробітної плати, зокрема і виплаченій в іноземній валюті, то управління ПФУ у Волноваському районі Донецької області неправомірно відмовило у перерахунку пенсії ОСОБА_4 із врахуванням заробітної плати, отриманої в іноземній валюті. 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу наведених рішень суду касаційної інстанції вважає, що цей суд неоднаково застосував одні і ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. 
		Пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 1058-IV передбачено, що до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір) - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону № 1788-ХІІ і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
		Частиною першою статті 66 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до заробітку для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
		За правилами статті 72 Закону № 1788-ХІІ при обчисленні середньомісячного заробітку працівникам за роботу за межами України враховується заробітна плата, яку вони одержували перед виїздом     (статті 64-67), або за їх вибором заробіток, що визначається відповідно до статті 73 цього Закону, а саме: обчислюється з розрахунку середньомісячного заробітку працівників відповідної професії та кваліфікації в Україні на час призначення пенсії (за даними відповідної профспілки), а за умови сплати повністю необхідної суми страхових внесків до ПФУ - на загальних підставах.
		Згідно з пунктом 129 Положення (чинного на час роботи позивача за кордоном) при визначенні середньомісячного заробітку робітників і службовців, які працювали у закладах СРСР за кордоном або в міжнародних організаціях та схемою оплати праці яких передбачаються мінімальні та максимальні оклади в радянській валюті, враховується 200 % максимального окладу по займаній посаді (зі встановленими надбавками) в радянській валюті. При цьому та частина заробітної плати, яка виплачується в іноземній валюті, не враховується. При визначенні середньомісячного заробітку інших робітників і службовців, направлених із СРСР на роботу за кордон, враховується 100 % заробітної плати, яку вони отримували до направлення за кордон.
		На підставі системного аналізу вищезазначених норм права колегія суддів дійшла висновку, що законодавством України, зокрема Законом № 1788-ХІІ, не передбачено обчислення розміру пенсії особам, які працювали за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, із заробітку із врахуванням частини заробітної плати отриманої в іноземній валюті. 
		Крім того, Положенням, чинним на час роботи позивача за кордоном і його зверненням до управління ПФУ за призначенням пенсії, було врегульовано порядок призначення та виплати пенсії і не передбачено право особи, яка працювала за кордоном в установах колишнього СРСР чи УРСР або за відрядженням цих установ, обчислення розміру пенсій із заробітку з урахуванням частини заробітної плати, отриманої в іноземній валюті.
		При цьому колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин не слід застосовувати положення Правил (пункт 42 яких передбачав сплату внесків на соціальне страхування працівників установ СРСР за кордоном, які направлені з СРСР), оскільки зазначений нормативно-правовий акт врегульовував умови праці радянських працівників за кордоном і не врегульовував питання пенсійного забезпечення та порядку обліку, призначення та обчислення пенсії. 
		Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається про правомірність дій управління ПФУ щодо розрахунку пенсії позивача із заробітної плати без врахування частини заробітної плати отриманої в іноземній валюті, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення слід відмовити.    
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                                   О.Ф. Волков  
		Судді:        М.І. Гриців О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...