Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/2282/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2017. Зареєстровано: 22.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.11.2017.
Дата набрання законної сили: 25.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                      
		            ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		"14" листопада 2017 р.Справа  № 916/2282/17
		За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ВІССМАНН" 
		до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1                                 
		про стягнення 31 499,47 грн.    
		Суддя Цісельський О.В.
		 
		Представники сторін:
		від позивача: Войнеску О.І. - довіреність
		від відповідача: не з'явився
		 
		СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ВІССМАНН, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 31 499,47 грн.
		 
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.09.2017р. позовну заяву (вх.№2406/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2282/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.
		25.09.2017р. позивач звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи (вх.№20557/17), яке судом було задоволено.
		19.10.2017р. позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог (вх.№2-5532/17), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 31 499,47 грн., де 11 409,07 грн. - заборгованість, 1 958,60 грн. - 3% річних, 18 131,80 грн. - інфляційні.
		Зазначена заява прийнята судом до розгляду.
		Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.
		Представник відповідача в судові засідання, не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
		Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, що викладена у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. 
		Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. 
		Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.
		Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
		Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
		 
		Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:
		 
		Між товариством з обмеженою відповідальністю "ВІССМАНН" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено у спрощений спосіб договір поставки товару.                                 
		На виконання договору поставки:
		30 жовтня 2014р. позивачем за накладною №9290063181, було поставлено товар на суму 11 700,12 грн. з ПДВ;
		04 листопада 2014р. позивачем за накладною №9290063415 поставлено відповідачу товар на суму 96,19 грн. з ПДВ 20%;
		04 листопада 2014р. позивачем за накладною №9290063416, поставлено відповідачу товар 6 841,66 грн. з ПДВ;
		21 листопада 2014р. позивачем за накладною №9290064077, поставлено відповідачу товар на суму 4 971,10 грн. з ПДВ.
		Всього відповідачем отримано товарів від позивача на загальну вартість 23 609,07 грн. 
		Проте, вартість отриманого товару відповідачем було оплачено частково в сумі 12 200,00 грн., внаслідок чого за відповідачем перед позивачем утворилась заборгованість за отриманий товар в сумі 11 409,07 грн.
		Неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки товару в частині здійснення оплати товару і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
		 
		Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства,  суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:
		 
		У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні  права вільно на власний розсуд.
		Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
		Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору. 
		Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
		Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки  продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки,  у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
		Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у  продавця  на  момент  укладення  договору або  буде  створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути  майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж,  якщо інше не  випливає  із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога  не має особистого характеру. 
		До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
		За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати   покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром  передати  покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт,  сертифікат якості тощо),  що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до   договору або  актів  цивільного законодавства.
		Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві  у  строк, встановлений  договором купівлі-продажу,  а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
		Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар  покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
		Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк,  встановлений договором  купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк,  визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. 
		У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо  продавець, який  одержав  суму  попередньої  оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати  передання  оплаченого   товару   або повернення суми попередньої оплати. 
		На суму попередньої оплати   нараховуються  проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня,  коли  товар мав бути  переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми  попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця  сплачувати  проценти  на  суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
		Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст.656 Цивільного Кодексу України).
		Судом встановлено поставку позивачем відповідачу товару на загальну суму 23 609,07 грн., неналежне виконання останнім договірних зобов'язань в частині оплати вартості товару, у зв'язку з чим на думку суду позивач правомірно заявив вимогу про стягнення заборгованості в сумі 11 409,07 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 11 409,07 грн.
		Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені в сумі 3% річних в сумі 1 958,60 грн. та інфляційні в сумі 18 131,80 грн.
		Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:
		У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3%  річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.
		Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 1 958,60 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.
		Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:
		Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.
		Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене  статтею 625 Цивільного кодексу України.
		Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту  його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. 
		У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.
		При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення. 
		Наданий позивачем розрахунок інфляційних, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні, наступним чином:
		Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 18131,80 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.
		Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. 
		При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.
		Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги позивача, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основна заборгованість в сумі 11 409,07 грн., 3% річних в сумі 1 958,60 грн. та інфляційні в сумі 18 131,80 грн. 
		Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн. 
		Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		                                                   ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов - задовольнити повністю.
		2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65481, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВІССМАНН" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. Валентини Чайки, буд. №16, код ЄДРЮОФОПГФ 30724898) заборгованість у сумі 11 409 (одинадцять тисяч чотириста дев'ять) грн. 07 коп., 3% річних в сумі 1 958 (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 60 коп., інфляційні в сумі 18 131 (вісімнадцять тисяч сто тридцять одна) грн. 80 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
		       
		Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.
		Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України
		Повний текст рішення складено 20 листопада 2017 р. 
		 
		 
		          Суддя                                                                                       О.В. Цісельський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...