Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 927/915/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2017. Зареєстровано: 22.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 24.11.2017.
Дата набрання законної сили: 06.02.2018
Результат оскарження 06.02.2018 Київський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Господарський суд Чернігівської області
		Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
		========================================================================================================================================================================
		  
		Іменем України
		РІШЕННЯ
		 
		"16" листопада 2017 р.                                                       Справа № 927/915/16 
		Позивач: Комунальне підприємство "Паркування та ринок" Чернігівської міської ради,  код ЄДРПОУ 22828596, вул. Шевченка, 33а, м. Чернігів, 14000
		Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентторг", 
		код ЄДРПОУ 39270409, вул. Шевчука, 14/33, м. Чернігів, 14005
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Чернігівська міська рада, вул.  Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000.
		Предмет спору: про приведення земельної ділянки у придатний для використання стан та її повернення  
		 
		Суддя             В.В. Шморгун
		 
		ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:
		 
		від позивача: ОСОБА_1, довіреність №1-28/653 від 12.06.2017, представник;
		від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №2 від 03.11.2017, представник; 
		від третьої особи: ОСОБА_3, довіреність №1-28/654 від 12.06.2017.
		 
		У судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
		 
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		 
		Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Рентторг про зобовязання останнього привести земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання та зобовязання відповідача повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, шляхом її звільнення.
		Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 28.09.2016 порушено провадження у справі.
		Також ухвалою суду від 13.10.2016 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача  Чернігівську міську раду.
		Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.11.2016 у позові відмовлено повністю.
		Зазначене рішення суду від 28.11.2016 переглядалось в апеляційному та касаційному порядках.
		Київським апеляційним господарським судом рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.11.2016 залишено без змін (постанова від 13.06.2017).
		Постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.11.2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.
		Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Чернігівської області для розгляду справи  визначено суддю Шморгуна В.В. 
		Ухвалою господарського суду від 27.10.2017 прийнято справу до розгляду та призначено її розгляд на 07.11.2017.
		У судовому засіданні 07.11.2017 оголошено перерву до 16.11.2017.
		У судове засідання зявились уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи.
		У позовній заяві позивач вказує, зокрема, на те, що у постійному користуванні Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради знаходиться земельна ділянка площею 149 кв. м, розташована за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, надана підприємству на підставі рішення міської ради від 30.09.2013.
		Між КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради та ТОВ Рентторг 01.10.2014 було укладено договір № 02:026:0168 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи, предметом якого є спільна діяльність сторін з розміщення та експлуатації на земельній ділянці обєктів соціально-торгового призначення  тимчасових торгівельних павільйонів.
		Метою спільної діяльності за цим договором є задоволення суспільних потреб (соціальний ефект) шляхом забезпечення доступності населення до торгових обєктів та їх вдосконалення, організація якісного торговельного обслуговування населення, забезпечення благоустрою та приведення інфраструктури міста до узгодженого архітектурного стилю.
		Позивач вказує на те, що для досягнення мети цього договору сторони домовились спільно діяти шляхом обєднання зусиль без створення юридичної особи та без обєднання вкладів. Водночас, характер і сутність дій, які мають бути вчинені КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради, вважає позивач, договором не передбачено, як і не передбачені інші істотні умови спільної діяльності, зокрема координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ та участь у результатах спільних дій.
		Фактично для КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради, зазначає позивач, договір зведено до надання можливості ТОВ «Рентторг розмістити та експлуатувати тимчасові споруди в межах земельної ділянки, права на яку належать КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради.
		Отже, на думку позивача, договір не можна кваліфікувати як договір про спільну діяльність, оскільки необхідних умов для зобовязань такого виду цій договір не містить.
		У позовній заяві позивач вказує і на те, що договір не містить ціни договору і взагалі не спрямований на одержання жодною із сторін прибутку, оскільки цей договір укладений лише для досягнення соціального ефекту. Тому, як вважає позивач, цей договір не відповідає ознакам господарського договору. При цьому, правовідносини, що склалися між сторонами договору, вважає позивач, не можна віднести й до некомерційної господарської діяльності, оскільки, згідно з ч. 2 ст. 52 Господарського кодексу України, некомерційна діяльність здійснюється субєктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких, відповідно до ст. 12 цього Кодексу, забороняється підприємництво на основі рішення відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування.
		Позивач звертає увагу, що соціальний ефект договору досягнуто  розміщені тимчасові торгові павільйони в межах земельної ділянки. Як зазначає позивач, умови щодо подальшої експлуатації шляхом організації торгівлі в межах таких павільйонів договором не охоплювались.
		КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради не має наміру продовжувати співпрацю із ТОВ «Рентторг», про що інформувало відповідача листом від 26.08.2016 № 370 та пропонувало добровільно звільнити земельну ділянку у м. Чернігові по вул. Рокосовського, 17. Проте, у відповіді від 31.08.2016 № 3/2016 ТОВ «Рентторг» заперечило проти пропозиції позивача, вважаючи достатньою підставою для експлуатації земельної ділянки та організації торгівельної діяльності лише умови договору.
		З огляду на це, позивач вважає, що використання земельної ділянки ТОВ «Рентторг»  є незаконним.
		Посилаючись на ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» позивач вважає, що надана у постійне користування КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради земельна ділянка фактично зайнята та використовується ТОВ «Рентторг» без належних на те підстав, тобто самовільно зайнята.
		КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради, посилаючись, зокрема, на ст. 211, 212 Земельного кодексу України, просить суд:
		1) зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентторг» привести земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання;
		2) зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентторг» повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, шляхом її звільнення;
		3) судові витрати стягнути з відповідача на користь Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради.
		Позивачем надано письмові пояснення, з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 20.09.2017 за наслідками розгляду касаційної скарги, у яких зазначено, що відповідно до умов договору від 01.10.2014 під утриманням та експлуатацією обєкту інвестування сторони розуміли організацію благоустрою території. Посилаючись на висновки Верховного суду, викладені у постанові від 22.11.2010 у справі №3-27гс10, позивач вказує, що відповідно до вимог закону обовязковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, яка її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи на час прийняття судом рішення таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки. Крім того, пунктом 5.2 договору від 01.10.2014 не передбачено отримання прибутку. Позивач вважає, що у ТОВ «Рентторг» будь-які правові підстави на здійснення діяльності, яка не повязана із благоустроєм території на спірній земельній ділянці, відсутні, а тому вона підлягає звільненню.
		Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що паспорти привязки видані виключно для внутрішнього користування позивача і не мають будь-якого відношення до відповідача. 
		У своїх додаткових поясненнях позивач вказує, що відповідачем до матеріалів справи долучено лист ТОВ «Рентторг» від 02.10.2014 №12 (т. 1 а.с. 286) про надання паспортів привязки на торгові павільйони за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17. У результаті вжитих позивачем заходів щодо встановлення місцезнаходження даного листа у КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради встановлено, що цей лист на підприємстві не знаходиться, про що позивачем складено та надано суду відповідний акт. Також позивач зазначив, що начальника відділу документально-організаційного забезпечення ОСОБА_4 та заступника директора з правових питань КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради ОСОБА_2, які могли би надати пояснення з цього приводу, звільнено з підприємства наказом №8-к від 22.03.2016. 
		Позивач звертає увагу суду на те, що засновником ТОВ «Рентторг» є гр. ОСОБА_5 (т. 1 а. с 27), а директором КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради на момент підписання договору від 01.10.2014 був гр. ОСОБА_6. На думку представника позивача, вказані особи можуть бути родичами, оскільки мають однакові прізвища та імя по батькові, і це могло призвести до незаконного надання спірної земельної ділянки відповідачу.
		Жодних доказів на підтвердження цього позивачем суду не надано. 
		Позивач зазначає, що паспорти привязки на розміщення торгових павільйонів були надані замовнику - КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради і відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 (далі  Порядок) саме замовник має право розміщувати на спірній земельній ділянці тимчасові споруди. Власник тимчасових споруд  ТОВ «Рентторг» не звертався до уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури із заявою щодо оформлення паспортів привязки тимчасових споруд по вул. Рокосовського, 17, заяв про виконання паспорту привязки від ТОВ «Рентторг» також не надходило, про що зазначено у листі Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 25.05.2017 №01-20/118. 
		Також позивач посилається на постанови Верховного суду України від 12.10.2016 у справі №910/24844/14 та від 19.10.2016 у справі №910/21153/14, які були винесені за наслідками розгляду аналогічних справ. Так, Верховний суд України у вказаних постановах зробив висновок, що правочин, який вчинено сторонами при укладенні інвестиційного договору, спрямовано на приховання іншого правочину  договору найму (оренди) нерухомого майна, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України. Представник позивача вважає, що у цьому спорі має місце така ж ситуація, тобто спірний договір від 01.10.2014 є удаваним правочином з метою приховання  договору найму (оренди) нерухомого майна. Отже, на його думку, спірні відносини є відносинами оренди, а не відносинами спільної інвестиційної діяльності. Також представник позивача вказує, що передача ТОВ «Рентторг» у користування земельної ділянки не супроводжувалась прийняттям органом місцевого самоврядування рішення у порядку, передбаченому ст. 123, 124 Земельного кодексу України. 
		Крім того, представник позивача зазначає, що пункти 1.1, 4.1.5, 4.2.5, 4.4.3, 4.6, 10.1 договору від 01.10.2014 та фактичне використання відповідачем земельної ділянки для торгівельної діяльності свідчать про те, що цей договір направлений на передачу в користування відповідачу земельної ділянки для здійснення самостійної торгівельної діяльності відповідача. 
		У судовому засіданні 16.11.2017 представником позивача у порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України  подано суду заяву, у якій позивач просить суд:
		1) зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентторг» привести земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання;
		2) зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентторг» повернути земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, шляхом її звільнення;
		 3) визнати недійсним на майбутнє договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №02/026/0168 від 01.10.2014, укладений між Комунальним підприємством «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ренторг»;
		 4) судові витрати стягнути з відповідача на користь Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради.
		Обґрунтовуючи свою заяву щодо вимоги визнати недійсним на майбутнє договір від 01.10.2014, позивач зазначає, що відповідач доказів прийняття рішення органом місцевого самоврядування про передачу ТОВ «Ренторг» у користування (оренду) земельної ділянки не надав. У свою чергу, КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради не входить до складу органів місцевого самоврядування і не наділене повноваженнями з передачі іншим особам прав на земельні ділянки комунальної власності, які були раніше передані комунальному підприємству у постійне користування. У своїй заяві представник позивача посилається на ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, яка визначає підставу недійсності правочину  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Разом з тим, враховуючи приписи ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України та те, що фактичне користування майном на підставі договору про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи між КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та ТОВ «Ренторг» унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, позивач зазначає, що такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.  
		Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		У наданому відзиві представник відповідача вказує, що згідно з ч. 5 ст. 626 Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
		Відповідач звертає увагу, що умови відплатності укладеного між сторонами договору № 02:026:0168 від 01.10.2014  містяться у п. 4.2.2 та п. 4.2.3 цього договору.
		На виконання п. 4.2.2 договору відповідач регулярно сплачує позивачу витрати на утримання земельної ділянки, наданої позивачу в постійне користування, що підтверджується доданими до відзиву копіями платіжних доручень.
		На виконання п.  4.2.3, 4.3.3 цього договору відповідачем укладалися з позивачем ліцензійні договори про надання прав на використання знаку для товарів та послуг позивача, згідно з якими, починаючи з грудня 2014 року, відповідач сплачував позивачу роялті, сума якого, на даний час, складає 10000,00 грн.
		Таким чином, як зазначає відповідач, твердження позивача щодо відсутності у договорі ознак господарського є безпідставним.
		Договір сторонами виконується, про що свідчать факти розміщення та експлуатації торгових павільйонів, а також надання КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради рахунків відповідачу на виконання п. 4.2.2, 4.2.3, 4.3.3 договору та оплата ТОВ Рентторг цих рахунків.
		Крім того, відповідач вказує, що Статутом КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради прямо передбачено право на ведення спільної та/або інвестиційної діяльності.
		Отже, відповідач вважає, виходячи з приписів ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України, позивач не мав обмежень в укладенні договору, а право постійного користування земельною ділянкою не порушувалося.
		У наданих письмових поясненнях представник відповідача зазначає, що хоча договором від 01.10.2014 прямо не передбачено ведення торгівельної діяльності, однак п. 4.1.5 договору надає Інвестору (відповідачу) право експлуатації торгових павільйонів на власний розсуд. Також вказує, що інвестиційним договором жодним чином не обмежується право інвестора на ведення торгівельної або будь-якої іншої діяльності у торгових павільйонах. Крім того, відповідач вважає, що позивач не позбавлений права постійного користування земельною ділянкою. Щодо виготовлення паспортів привязки на імя ТОВ «Рентторг» відповідач зазначає, що Порядком не передбачено те, що замовник розміщення тимчасових споруд особисто виконує роботи по їх розміщенню та є власником тимчасових споруд. Також вважає, що вказаним Порядком не передбачено поєднання замовника і власника, а тому це можуть бути дві різні особи. Оскільки спірна земельна ділянка була надана у постійне користування саме позивачу, відповідач звернувся до КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради з проханням надати паспорт привязки і отримав його. 
		Представник відповідача вважає, що позивач надав йому паспорти привязки, оскільки у п. 4.4.1 Договору передбачено, що позивач взяв на себе обовязок в межах своєї компетенції усіляко сприяти відповідачу (інвестору) у його діяльності, повязаної з виконанням цього договору. Тобто вважає, що надання позивачем паспортів привязки є «сприянням» відповідачу у його діяльності.
		Представник позивача заперечив проти цих доводів представника відповідача та вважає це довільним тлумаченням п. 4.4.1 Договору.        
		У судовому засіданні 16.11.2017 представником відповідача надано для огляду суду оригінали паспортів привязки на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Рокосовського, 17: від 22.10.2013 №25 (1 черга) та від 28.10.2013 №26 (2 черга). Представники позивача та третьої особи при огляді наданих паспортів погодились з тим, що оригінали паспортів привязки на теперішній час знаходяться у відповідача.  
		Також відповідач вказує, що дія паспортів привязки не анульовувалась, про що свідчить лист Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, який знаходиться у матеріалах справи.
		Представником відповідача надано копію заяви ТОВ «Рентторг» до КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради про надання паспортів привязки від 01.10.2014 №б/н та копію відповіді КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради від 15.10.2014 №384, з якої вбачається, що ці паспорти привязки були надані відповідачу.
		Також представником відповідача надано довідку ТОВ «Рентторг» від 16.11.2017. Цією довідкою відповідач підтверджує, що торгові павільйони за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, які розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, є власністю ТОВ «Рентторг» та знаходяться на його балансі. 
		Представник відповідача вважає, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку ТОВ «Рентторг» не потрібні, оскільки між позивачем та відповідачем є спільна діяльність і правовстановлюючі документи є у іншого учасника спільної діяльності  КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради. 
		Також представник відповідача заперечив проти заяви представника позивача, поданої у порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає її зміною предмету позову, яка подана після переходу судом до розгляду справи по суті, а питання щодо визнання договору від 01.10.2014 недійсним повинно вирішуватись за окремим позовом, а позивачем у даній справі невірно обрано спосіб захисту.  
		Представник відповідача не погоджується з доводами позивача про те, що відносини між КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради» та ТОВ «Рентторг» фактично є відносинами оренди та вважає, що між позивачем та відповідачем укладено саме договір про спільну діяльність з розміщення та експлуатації тимчасових торгових павільйонів, метою якого задоволення суспільних потреб (соціальний ефект), а договір про спільну діяльність та договір оренди є різними за своєю правовою суттю.
		Представником третьої особи надані письмові пояснення по справі (т. 1 а.с. 126), у яких він вважає, що позов підлягає задоволенню, вказуючи, зокрема, на те, що укладений між сторонами договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи не можна кваліфікувати як договір про спільну діяльність. Цей договір, вважає представник, не відповідає ознакам господарського договору.
		Оскільки соціальний ефект сторонами договору досягнуто, то, на думку третьої особи, умови подальшої організації торгівлі договором не охоплювалися.  
		 У додатково наданих письмових поясненнях представник третьої особи зазначає, що у ТОВ «Рентторг» відсутні будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку. Розміщення ТОВ «Рентторг» тимчасових споруд на спірній земельній ділянці суперечить вимогам п. 2.1, 2.6, 2.7, 2.10-2.12, 2.20, 2.21, 2.31 Порядку, а тому є незаконним.
		Представник третьої особи вказує, що діяльність відповідача на спірній земельній ділянці можлива лише на правах встановлених Земельним кодексом України (право користування, оренди, власності). Спірна земельна ділянка була надана для використання, тобто встановлення тимчасових торгових павільйонів саме КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, яке фактично на теперішній час не може її використовувати.  
		Так як земельна ділянка фактично зайнята та використовується ТОВ «Рентторг» без належних на те підстав та без будь-яких правовстановлюючих документів, то вона, як вважає третя особа, підлягає негайному звільненню.
		Також представник третьої особи підтримав доводи позивача про те, що договір від 01.10.2014 направлений на передачу в користування відповідачу земельної ділянки для здійснення самостійної торгівельної діяльності. 
		Представник третьої особи підтримав подану представником позивача у порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України заяву та вважає, що договір від 01.10.2014 може бути визнаний недійсним у рамках цієї справи при зясуванні спірних обставин справи, з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 20.09.2017, та необхідністю надання оцінки договору та відносинам, що виникли між сторонами.
		Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши у судовому засіданні їх оригінали, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Як встановлено судом, згідно зі Статутом Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради (т. 1 а.с. 36-46) Підприємство є унітарним комунальним підприємством міської ради.
		Підприємство створено з метою здійснення господарської діяльності для створення, будівництва та експлуатації ринків, торгових місць, обєктів транспортної інфраструктури, автомобільних стоянок, місць для паркування транспортних засобів, індивідуальних майданчиків для паркування, будівництва та обслуговування житлових та нежитлових приміщень, розміщення та будівництва тимчасових споруд, надання комунальних, ремонтно-побутових, виробничих, розважальних та будь-яких інших послуг, задоволення потреб населення у високоякісних товарах і різних побутових послугах, забезпечення благоустрою місць відпочинку, пляжів, отримання на цій основі прибутків в інтересах Власника  і трудового колективу (п. 2.1 Статуту).
		Предметом діяльності Підприємства є, зокрема, розміщення, будівництва та експлуатація  тимчасових споруд, надання повязаних з цим послуг, справляння з юридичних та фізичних осіб плати за користування тимчасовими спорудами та за надання супутніх послуг (п. 2.2.5 Статуту).
		Згідно з п. 2.2.6 та п. 2.2.8 Статуту предметом діяльності Підприємства є інвестиційна діяльність, надання юридичним та фізичним особам за плату прав на використання знаку для товарів та послуг Підприємства.
		Відповідно до п. 4.7 Статуту Підприємство користується землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.
		Згідно зі Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю Рентторг метою створення Товариства є здійснення підприємницької діяльності, отримання прибутку і розподілу його між учасниками Товариства (п. 2.1. Статуту).
		Предметом діяльності Товариства є, зокрема, розміщення, будівництво та експлуатація тимчасових споруд, надання повязаних з цим послуг, інвестиційна діяльність (п. 2.2.3 та п. 2.2.4 Статуту).
		Рішенням Чернігівської міської ради (33 сесія 6 скликання) від 30.09.2013 (п. 27) КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано земельну ділянку (кадастровий номер 7410100000:02:026:0168) в постійне користування, площею 0,0149 га по вул. Рокосовського, 17 для розміщення тимчасових торгових павільйонів (землі житлової та громадської забудови) (т. 1 а.с. 23).
		Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради видано замовнику  КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради паспорти привязки на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності по вул. Рокосовського, 17: від 22.10.2013 №25 (1 черга) та від 28.10.2013 №26 (2 черга). 
		01.10.2014 між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради (далі - Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рентторг (далі - Інвестор) укладено Договір № 02:026:0168 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи (далі  Договір) (т. 1 а.с. 12).
		Предметом Договору (п. 1.1) є спільна діяльність Сторін з розміщення  тимчасових торгових павільйонів (далі  обєкт інвестування) за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:02:026:0168), наданої Підприємству у постійне користування згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 30.09.2013 (т. 1 а.с. 23).
		Тип обєкту інвестування: тимчасові некапітальні споруди з полегшених конструкцій (п. 2.2 Договору).
		Метою спільної діяльності за Договором (п. 1.2) є задоволення суспільних потреб (соціальний ефект) шляхом забезпечення доступності населення до торгових обєктів та їх вдосконалення, організації якісного торговельного обслуговування населення, забезпечення благоустрою та приведення інфраструктури міста до узгодженого архітектурного стилю.  
		Для досягнення мети, визначеної у п. 1.2 Договору, Сторони домовились спільно діяти шляхом обєднання зусиль без створення юридичної особи та без обєднання вкладів (п.1.3 Договору).
		Згідно з п. 3.1 Договору Інвестор здійснює інвестування як в грошовій формі за рахунок власних та/або залучених коштів, так і в матеріальній формі.
		Розмір (обсяг) інвестицій, необхідних для виконання умов Договору складається із фактичних сум витрат Інвестора, понесених ним при виконанні умов Договору та які повязані з розміщенням та експлуатацією обєкта інвестування (п. 3.2 Договору).
		Відповідно до п. 4.1.5 Договору Інвестор має право розпоряджатися результатами господарської діяльності від експлуатації обєкту інвестування на власний розсуд.
		Зокрема, Інвестор взяв на себе обовязок проводити реконструкцію, поточний та капітальний ремонт обєкта інвестування (п. 4.2.4 Договору) та забезпечити належну експлуатацію та утримання обєкта інвестування, що включає в себе роботи, передбачені у п. 4.2.5 Договору.
		Крім того, Інвестор взяв на себе обовязок компенсувати Підприємству регулярні витрати, повязані з утриманням та експлуатацією земельної ділянки на підставі рахунків, наданих Підприємством (п. 4.2.2 Договору).
		Згідно з п. 4.2.5 Договору Інвестор взяв на себе обовязок забезпечити належну експлуатацію та утримання обєкту інвестування, що включає в себе:
		- санітарне очищення закріпленої та прилеглої до обєкту інвестування території: прибирання сміття, відходів; встановлення, щоденне та по мірі наповнення очищення ємкостей для збору сміття, утримання їх в належному естетичному стані; укладання договорів зі спеціалізованими організаціями на вивіз та прийом і знешкодження твердих побутових відходів тощо;
		- освітлення території обєкту інвестування: підключення (під єднання) обєкту інвестування до електроустановок виключно з дозволу користувача електроенергії, з дотриманням технічної безпеки, вимог пожежної безпеки у встановленому чинним законодавством порядку;
		- озеленення та квіткове оформлення закріпленої та прилеглої до обєкту інвестування території, забезпечення догляду за газонами та зеленими насадженнями, якщо такі є на закріпленій та прилеглій до обєкту інвестування території;
		- відновлення прилеглої та закріпленої до обєкту інвестування території у міжсезонний період, після стихійних природних явищ, в інших випадках.
		Відповідно до п. 4.4.3 Договору Підприємство за цим Договором бере на себе обовязок забезпечити безперешкодний доступ Інвестора до земельної ділянки для реалізації Інвестором своїх прав та обовязків за цим договором.
		Як свідчать матеріали справи, відповідач сплачує позивачу, на підставі наданих позивачем рахунків, регулярні витрати позивача на утримання та експлуатацію земельної ділянки, що підтверджується копіями платіжних доручень (т. 1 а.с. 70, 73, 75, 76, 79, 81, 82, 83, 85, 89, 90, 93, 95, 97, 99, 101, 103, 104, 106, 108, 111, 112), і що не заперечується позивачем.
		Сторони за Договором зобовязалися, зокрема, для прискорення досягнення мети за Договором обмінюватися наявною у їх розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу, проводити спільні наради, зустрічі й консультації, сприяти один одному в реалізації даного Договору всіма наявними в їх розпорядженні засобами та можливостями (п. 4.5.2 Договору).
		Відповідно до п. 4.6 Договору Підприємство протягом дії цього Договору не має права будь-яким чином відмовитись від права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться обєкт інвестування без письмової згоди Інвестора. Підприємство протягом дії цього Договору не має права надавати згоду на вилучення земельної ділянки, на якій знаходиться обєкт інвестування, без письмової згоди Інвестора.
		Згідно з п. 5.1 Договору жодна із Сторін не набуває будь-яких прав щодо майна іншої сторони у процесі виконання Договору.
		У звязку з тим, що спільна діяльність Сторін за Договором не передбачає як обєднання вкладів, так і отримання прибутку, Сторони самостійно здійснюють ведення податкового, бухгалтерського, статистичного та фінансового обліку цієї діяльності (п.5.2 Договору).
		Договір вважається укладеним з 01.10.2014 та діє до 01.10.2044 (п. 9.1 Договору).
		Відповідно до п. 10.1 Договору Інвестор набуває виключних прав на здійснення інвестування в будівництво обєкту інвестування з дня укладання (підписання) Сторонами цього Договору.
		Дія договору достроково припиняється лише у разі розірвання Договору за взаємною згодою Сторін (п.10.3 Договору).
		Договір сторонами не розривався, недійсним у судовому порядку не визнавався.
		Також 01.03.2016 між ТОВ Рентторг (далі  Ліцензіат) та КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради (далі - Ліцензіар), відповідно до п. 4.2.2. та п. 4.3.3 Договору, укладено Ліцензійний договір № 5/л про надання прав на використання знаку для товарів та послуг (т. 1 а.с. 113).
		ТОВ Рентторг згідно з умовами цього Ліцензійного договору щомісячно сплачує позивачу винагороду за використання Торговельної марки Ліцензіара, яка складається з поточних підрахунків (роялті), що підтверджується копіями платіжних доручень (т. 1 а.с. 71, 72, 74, 77, 78, 80, 84, 86, 87, 88, 91, 92, 94, 96, 98, 100, 102, 105, 105, 109, 110), що також не заперечується позивачем.
		ТОВ «Рентторг» звернулось до КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради із заявою від 01.10.2014 №б/н про надання паспортів привязки на тимчасові споруди  - торгові павільйони для їх розташування, з метою виконання умов Інвестиційного договору.
		Листом від 15.10.2014 №384 КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради надано відповідачу паспорти привязки на розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності  торгівельних павільйонів від 22.10.2013 №25 (перша черга) та від 28.10.2013 №26 (друга черга).
		Вказані паспорти привязки на теперішній час не є анульованими, що підтверджується листом Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 24.05.2017 №01-18/980 (т. 1 а. с. 287), а їх оригінали знаходяться у ТОВ «Рентторг», що визнається також позивачем та третьою особою.
		Відповідно до листа Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 25.05.2017 №01-20/118 (т. 1 а. с. 245) в межах земельної ділянки в м. Чернігові по вул. Рокосовського, 17, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, площею 0,01149 га,  ТОВ «Рентторг» розміщено торгівельні павільйони та здійснюється їх експлуатація у вигляді ведення господарсько-торгівельної діяльності. Натомість, власник тимчасових споруд не звертався до Управління із заявою щодо оформлення паспорту привязки тимчасової споруди, видача паспорту привязки ТОВ «Рентторг» не відбувалась, заяв від ТОВ «Рентторг» про виконання паспорту привязки не надходило. 
		Як вбачається із матеріалів справи, призначеним на посаду директора КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 16) на адресу ТОВ Рентторг було направлено листа від 26.08.2016 № 370 (т. 1 а.с. 14), у якому зазначалося, що за умовами Договору, ТОВ Рентторг розпоряджається результатами господарської діяльності від експлуатації обєкту інвестування по вул. Рокосовського, 17.
		Фактично, вказується у листі, Договір не містить істотної умови  ціни договору.
		Розміщення на земельній ділянці по вул. Рокосовського, 17 тимчасових некапітальних споруд полегшених конструкцій є безпідставним, оскільки по суті Договір не є укладеним.
		З огляду на це, в листі пропонується ТОВ Рентторг добровільно до 10.09.2016 звільнити земельну ділянку по вул. Рокосовського, 17 від тимчасових некапітальних споруд з полегшених конструкцій, прибрати всі інші обєкти та привести земельну ділянку у придатний до використання стан.
		За результатами розгляду цього листа від 26.08.2016 № 370, директором ТОВ Рентторг була надана відповідь листом від 31.08.2016 № 3/2016 (т. 1 а.с. 15). У цьому листі, з посиланням на ст. 638, 1130, 1131 Цивільного кодексу України та п. 12 Договору, вказується на те, що, враховуючи вищенаведені норми законодавства та зміст Договору, ціна не є істотною умовою Договору.
		У задоволенні вимог, викладених у вказаному листі позивача від 26.08.2016 № 370, відмовлено.
		Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
		Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом,  а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
		Відповідно до  ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 
		Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України).
		Зміст укладеного між Сторонами Договору містить елементи договору про спільну діяльність, взаємовідносини якого регулюються (регламентуються) главою 77 Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобовязання, закріпленими у главах 47 та 53 Цивільного кодексу України, та елементи договору про інвестиційну діяльність, взаємовідносини якого регулюються Законом України Про інвестиційну діяльність. 
		Згідно зі ст. 1 Закону Про інвестиційну діяльність інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в обєкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
		Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.
		Інвестиційна діяльність здійснюється на основі, зокрема спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України (ч. 2 ст. 2 Закону Про інвестиційну діяльність).
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.
		Інвестиційний проект - це комплекс заходів(організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних), визначених  на  основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку національної економіки та спрямованих  на розвиток окремих галузей, секторів економіки, виробництв, регіонів, виконання яких здійснюється субєктами інвестиційної діяльності з використанням цінностей відповідно до положень цього Закону. 
		Інвестиційний  проект оформлюється у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування інвестування, організації а управління роботами з реалізації проекту в межах визначених вартості та терміну його реалізації.
		Суд зазначає, що будь-яких належних та допустимих пояснень і доказів щодо складення та наявності такого проекту сторонами суду не надано.
		Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону Про інвестиційну діяльність основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між субєктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
		За договором про спільну діяльність, згідно з ч.1 ст. 1130 Цивільного кодексу України, Сторони (учасники) зобовязуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
		Спільна діяльність може здійснюватися на основі обєднання вкладів учасників (просте товариство) або без обєднання вкладів учасників (ч. 2 ст. 1130 Цивільного кодексу України).
		Згідно з ч. 1 ст. 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
		Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат за збитки учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (ч. 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України).
		У Договорі Сторони домовилися спільно діяти, без створення юридичної особи та без обєднання вкладів (п. 1.3), для досягнення певної мети (п.1.2). При цьому, Сторони у Договорі домовилися (зазначили) про залишення за собою права на майно, яке використовується у спільній інвестиційний діяльності (п.5.1). У Підприємства це право постійного користування земельною ділянкою, а у Інвестора  право власності на тимчасові некапітальні споруди з поліпшених конструкцій (тимчасові торгові павільйони).
		Мета Договору (п. 1.2) не є комерційною, оскільки не повязана з отриманням прибутку (п.5.2), а повязана з досягненням соціального ефекту, тому Договір не містить такої умови як ціна, на що вказує позивач.
		У Договорі Сторони домовилися про координацію спільних дій учасників (п. 4.5) та про покриття витрат (п.4.2.2, п.4.2.3) та збитків учасників (п. 4.4.6, 6.2).
		Враховуючи вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від   20.09.2017, суд зазначає наступне.
		Відповідно до п. 9.1 Договору Сторони домовились про те, що він діє до 01.10.2044, тобто є довгостроковим.
		Крім того, договір сторонами не розривався та не визнавався у судовому порядку недійсним.
		Строк дії Договору та його мета вказують на те, що він не є договором з одноразовим виконанням, який передбачає його виконання шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу, а є договором з тривалим виконанням, який передбачає його виконання протягом тривалого часу.
		Враховуючи цільове використання земельної ділянки комунальної власності (т. 1 а.с. 17, 23) та умови Договору, суд вважає помилковим посилання позивача на досягнення мети договору  соціального ефекту, а відтак припинення його дії, і як наслідок, підстави повернення земельної ділянки у користування позивача для інших цілей.
		Згідно ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.       
		Відповідно до п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.
		Наявність правочину про спільну інвестиційну діяльність, який не визнаний недійсним, є підставою для використання земельної ділянки у такій діяльності обома сторонами.
		Натомість, при первісному розгляді справи позовні вимоги не були обґрунтовані удаваністю Договору та фактичною наявністю між сторонами орендних відносин, які мають іншу правову природу ніж спірні взаємовідносини, а оформлення правовстановлюючих документів передбачено іншими правовими нормами.  
		Стосовно доводів позивача про неукладеність Договору суд зазначає наступне.
		Згідно ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
		Отже, визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами.
		Такий висновок викладений у постанові Верховного суду України у справі №3-436гс16.
		Оскільки обставини справи свідчать про здійснення відповідних дій щодо виконання Договору обома сторонами у суду відсутні підставі вважати цей договір неукладеним. 
		Відповідно до ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
		Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
		Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".
		Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
		Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 21 Закону України Про благоустрій населених пунктів елементами благоустрою є малі архітектурні форми.
		Частиною 1 ст. 24 Закону України Про благоустрій населених пунктів визначено, що підприємства, установи, організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.
		Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначає Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 (далі - Порядок) 
		Відповідно до п. 1.4 Порядку замовник  це суб'єкт господарювання,  який має намір розмістити тимчасову споруду (далі - ТС) на підставі паспорта прив'язки ТС.
		Підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС (п. 2.1 Договору).
		Згідно з п. 2.2 Порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. 
		Відповідно до п. 2.6 Порядку для оформлення паспорта прив'язки замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додаються документи, визначені у цьому пункті.
		Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (п. 2.10 Порядку). 
		Відповідно до п. 2.11 Порядку паспорт прив'язки включає:
		схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території;
		ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС);
		технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж;
		реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація).
		Цей перелік документів є вичерпним. 
		Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що паспорт прив'язки, який є підставою для розміщення тимчасової споруди, видається саме замовнику, тобто суб'єкту господарювання, який має намір розмістити таку тимчасову споруду і безпосередньо на його звернення.   
		Разом з тим, з огляду на приписи ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ч. 2 ст. 1131 Цивільного кодексу України, використання наявних прав однієї сторони при здійсненні спільної інвестиційної діяльності другою стороною можливо за умови внесення відповідного майнового або немайнового як вклад у таку діяльність. Однак, пунктом 1.3 Договору внесення вкладів у спільну діяльність сторін не передбачено.
		Отже, суд погоджується з доводами позивача у цій частині та відхиляє доводи відповідача про те, що відповідач мав право використовувати для своєї діяльності виключні права іншої сторони.
		Крім того, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що надання позивачем паспортів привязки є «сприянням» відповідачу у його діяльності, оскільки поняття «сприяння» передбачає надання певної допомоги (розяснення, погодження, лобіювання інтересів тощо), а не передачу майнових або немайнових прав, передача яких відбувається у порядку, встановленому законодавством.
		При цьому, відповідно до п. 2.30 Порядку у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. 
		Згідно зі ст. 38 Закону України Про благоустрій населених пунктів контроль у сфері благоустрою населених пунктів спрямований на   забезпечення дотримання всіма органами державної влади, органами  місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями  незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами, у  тому числі іноземцями та особами без громадянства, вимог цього Закону,  Правил благоустрою території населеного пункту та інших нормативно-правових актів. 
		Відповідно до ст. 40 Закону України Про благоустрій населених пунктів  самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється  сільськими, селищними,  міськими радами та їх виконавчими органами. 
		Для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів,  виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі  організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за  підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні,  міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів. 
		Згідно з ч. 3 цієї статті самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом: 
		 1) проведення перевірок території; 
		 2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян; 
		 3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 
		 4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об'єктам  благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту. 
		З наведеного випливає, що тимчасова споруда, розміщена самовільно, тобто за відсутності паспорту прив'язки, виданого особі, яка її розмістила, підлягає демонтажу. 
		При цьому, контроль за благоустроєм об'єктів населених пунктів, у тому числі щодо виявлення самовільного зайняття території об'єкту благоустрою, покладений на відповідні інспекції.
		КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради не є інспекцією з благоустрою населеного пункту  м. Чернігова та відповідно до статуту не наділено відповідними повноваженнями щодо контролю за благоустроєм, будь-яких інших доказів стосовно наявності таких повноважень позивачем суду не надано. Таким чином, вимога щодо демонтажу (прибирання) тимчасових споруд, з огляду на порушення законодавства про благоустрій, не відноситься до компетенції позивача, а відтак суд доходить висновку про відсутність у позивача повноважень представляти інтереси територіальної громади у таких відносинах при зверненні до суду.
		Разом з тим, оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами, суд встановив наступне.  
		Відповідно до п. 1.1 Договору предметом Договору є спільна діяльність Сторін з розміщення  тимчасових торгових павільйонів (далі  обєкт інвестування) за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:02:026:0168), наданої Підприємству у постійне користування згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 30.09.2013. 
		Відповідач (інвестор) за цим Договором (п. 4.2.5 Договору) взяв на себе обовязок забезпечити належну експлуатацію та утримання обєкту інвестування, що включає в себе:
		- санітарне очищення закріпленої та прилеглої до обєкту інвестування території: прибирання сміття, відходів; встановлення, щоденне та по мірі наповнення очищення ємкостей для збору сміття, утримання їх в належному естетичному стані; укладання договорів зі спеціалізованими організаціями на вивіз та прийом і знешкодження твердих побутових відходів тощо;
		- освітлення території обєкту інвестування: підключення (підєднання) обєкту інвестування до електроустановок виключно з дозволу користувача електроенергії, з дотриманням технічної безпеки, вимог пожежної безпеки у встановленому чинним законодавством порядку;
		- озеленення та квіткове оформлення закріпленої та прилеглої до обєкту інвестування території, забезпечення догляду за газонами та зеленими насадженнями, якщо такі є на закріпленій та прилеглій до обєкту інвестування території;
		- відновлення прилеглої та закріпленої до обєкту інвестування території у міжсезонний період, після стихійних природних явищ, в інших випадках.
		Як вбачається зі змісту Договору, метою укладення такого договору з боку відповідача є саме здійснення торгівельної діяльності з метою отримання прибутку, що фактично відбувається у виді здачі цих торгових павільйонів в оренду за плату та визнається відповідачем. Відповідно до умов цього Договору під експлуатацією та утриманням обєкту інвестування мається на увазі організація благоустрою території безпосередньо навколо торгових павільйонів, що направлено на забезпечення належних умов здійснення саме торгівельної діяльності, а не інших цілей, з чим погоджуються учасники судового процесу.
		У свою чергу, позивач фактично позбавлений можливості самостійно використовувати земельну ділянку, обмежений у праві розпоряджатися нею та отримувати певні доходи від її використання.
		ТОВ «Рентторг» на підставі цього договору фактично отримало право користування земельною ділянкою для розміщення тимчасових торгових павільйонів та подальшої  передачі їх в оренду.
		Згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. 
		У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. 
		Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору №02:026:0138 від 011.0.2014 про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи, спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України.
		Фактичні обставини справи, а саме:  
		- відсутність оформлення виділеного для спільної діяльності майна;
		- використання такого майна відповідачем у вигляді земельної ділянки та права на розміщення торгових павільйонів згідно паспортів привязки, що як стверджує відповідач є «сприянням» з боку позивача у спільній інвестиційній діяльності, тобто по суті вкладом з його сторони, і що у свою чергу, не передбачає необхідності переоформлення відповідних прав безпосередньо на відповідача; 
		- відсутність проекту інвестиційного договору, що згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» є підставою (умовою) її здійснення;
		суперечить вимогам ст. 1131 Цивільного кодексу України та Закону України «Про спільну інвестиційну діяльність» щодо здійснення спільної інвестиційної діяльності, а відтак підтверджує висновки суду про удаваність спірного правочину.  
		Відповідно до частини другої статті 235 Цивільного кодексу України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		Таким чином, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки. 
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Згідно зі ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. 
		Статтею 13 Закону України Про оренду землі визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
		Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає  компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 34 ч. 1 ст. 26).
		Стаття 33 цього Закону містить положення щодо власних (самоврядних) і делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Цей перелік є вичерпним і не містить повноважень щодо розпорядження земельними ділянками. 
		Розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у ст. 12 Земельного кодексу України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.
		Правові підстави набуття особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону. 
		Відповідна правова позиція зазначена у постановах Верховного суду України у справах №3-553гс15, 6-44цс13, 3-119гс11.
		Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
		У спірних правовідносинах органом місцевого самоврядування, який здійснює передачу в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності,  є Чернігівська міська рада.
		Відповідно до рішенням Чернігівської міської ради від 30.09.2013 спірна земельна ділянка була надана в постійне користування КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради для розміщення тимчасових торгових павільйонів (землі житлової та громадської забудови).
		Рішення щодо надання спірної земельної ділянки у користування ТОВ «Рентторг» Чернігівською міською радою не приймалось. Також Чернігівська міська рада не уповноважувала КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради укладати угоди щодо оренди   земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності. 
		Проте, всупереч наведеним правовим нормам договір від 01.10.2014, який за своєю правовою природою є договором оренди землі, укладено не уповноваженими на те особами. 
		Згідно зі ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: обєкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
		Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. 
		Приписами пункту 288.5.1. статті 288 Податкового кодексу України (у редакцій, чинній на момент укладення договору від 01.10.2014) внормовано, що розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється у договорі оренди, але  річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; водночас, згідно з п. 288.5.2-288.5.5 цього ж Кодексу така сума не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
		Відповідно до ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ Податкового кодексу,  а у разі якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок. 
		Правові засади проведення оцінки земель в Україні визначено Законом України Про оцінку земель, відповідно до абзацу п'ятого статті 5 якого, нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		Суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, зацікавлені у проведенні оцінки земельних ділянок (стаття 6 Закону).
		Відповідно до статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
		Згідно зі статтею 18 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межами населених пунктів незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.
		Відповідно до статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межами населених пунктів, затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.
		Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (ч. 2 ст. 20 Закону).
		Належних доказів проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки суду та визначення на її підставі розміру орендної плати не надано. 
		Отже, при укладенні договору від 01.10.2014 сторонами не дотримано вимог вище вказаних правових норм щодо визначення орендної плати, яка є істотною умовою договору оренди землі.
		Згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України.
		Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Такі висновки за аналогічних обставин справи зробив Верховний суд України 21.12.2016 у справі №910/24847/16, 19.10.2016 у справі №910/21153/14, 12.10.2016 у справі №910/24844/14,  21.12.2016 у справі №910/9293/16.
		Хоча обєктом оренди у зазначених справах були обєкти нерухомості (пішоходні переходи), а не земельна ділянка, це не спростовує аналогічності обставин, оскільки у цій та наведених справах мова йде саме про удаваність інвестиційних правочинів та про фактичні орендні відносини щодо обєктів нерухомості комунальної власності, які регулюються відповідними спеціальними правовими нормами, і немає суттєвого значення - чи це нерухомість у вигляді будівлі (споруди), чи земельна ділянка.
		Відповідно до ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права
		Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №02:026:0168 від 01.10.2017, укладений між КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та ТОВ «Рентторг», підлягає визнанню недійсним.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право:
		1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;
		2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.
		За наведених обставин, суд погоджується з доводами позивача та вважає за необхідне застосувати п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, визнавши недійсним договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи №02:026:0168 від 01.10.2017, укладений між КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та ТОВ «Рентторг», оскільки це необхідно для захисту прав позивача, який є землекористувачем спірної земельної ділянки.
		При цьому, вимога позивача в частині визнання вказаного договору на майбутнє  відхиляється господарським судом з огляду на наступне.
		Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		За змістом положень ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
		Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону (ст. 236 ЦК України) договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.
		Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 19.10.2016 у справі №3-826гс16.
		Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом, визнання угоди недійсною та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.
		Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Статтею 236 Цивільного кодексу України  визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
		Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
		Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.
		Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
		Згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
		повернення виконаного за недійсним правочином;
		витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
		повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
		 відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Вказані наслідки є похідними та нерозривно повязаними з правовим наслідком визнання договору недійсним.
		Інші дві вимоги, зазначені у вказаній заяві позивача, господарським судом відхиляються, оскільки вони є вимогами заявленого позову, а відтак їх вирішення судом  не підпадає під розуміння виходу за межі позовних вимог згідно ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.  
		Доводи відповідача, що подана позивачем у порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України заява є заявою про зміну предмету позову, відхиляються господарським судом, оскільки право визнати недійсним договір, пов'язаний з предметом спору, і який суперечить законодавству, є правом господарського суду відповідно до ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України незалежно від наявності відповідної вимоги у позовній заяві..    
		Зважаючи на визнання недійсним договору від 01.10.2014 та обовязковість застосування до спірних правовідносин наслідків, встановлених ст. 216 Цивільного кодексу України та 212 Земельного кодексу України, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог щодо приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання та повернення земельної ділянки шляхом її звільнення.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
		Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
		Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України).
		Інші докази та пояснення позивача та відповідачів судом до уваги не приймаються, оскільки не доведені належними і допустимими доказами та не спростовують вищевикладені висновки суду.
		Оскільки суд вбачає вину обох сторін в укладенні договору від 01.10.2014, який є удаваним та не відповідає вимогам закону, суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покласти судові витрати у справі на обидві сторони, у тому числі, за подання апеляційної та касаційної скарг. 
		Керуючись ст. 22, 27, 32-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України:
		Визнати недійсним договір про спільну інвестиційну діяльність без створення юридичної особи № 02:026:0168 від 01.10.2014, укладений між Комунальним підприємством «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рентторг».
		2.  Позов задовольнити повністю.
		 3. Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентторг» (код ЄДРПОУ 39270409, вул. Шевчука, 14/33, м. Чернігів, 14005) привести земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, у придатний для використання стан, шляхом прибирання всіх малих архітектурних форм, споруд, обладнання.
		4. Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентторг» (код ЄДРПОУ 39270409, вул. Шевчука, 14/33, м. Чернігів, 14005) повернути Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Чернігів, вул. Рокосовського, 17, площею 0,0149 га, кадастровий номер 7410100000:02:026:0168, шляхом її звільнення.
		5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентторг» (код ЄДРПОУ 39270409, вул. Шевчука, 14/33, м. Чернігів, 14005) на користь Комунального підприємства «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради (код ЄДРПОУ 22828596, вул. Шевченка, 33а, м. Чернігів, 14000) 1378,00 грн витрат зі сплати судового збору.
		 
		 
		Повне рішення складено 21.11.2017.         
		           
		 
		             Суддя                 В.В. Шморгун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...