Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7320/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2017. Зареєстровано: 27.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2017.

Результат оскарження 26.09.2019 Верховний Суд: скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанції повністю і закрито провадження у справі
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		 23 листопада 2017 року                     № 826/7320/17
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Аблова Є.В., суддів - Григоровича П.О., Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про встановлення наявності та відсутності повноважень суб'єкта владних повноважень, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України з вимогою встановлення наявності та відсутності повноважень при прийнятті рішень щодо розстрочення грошових зобов'язань платника податку та/або податкового боргу.
		У межах поданого позову позивач просить суд: 
		1) встановити наявність у Голови Державної фіскальної служби України повноважень на прийняття рішень про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року; 
		2) встановити відсутність повноважень у Голови Державної фіскальної служби України на здійснення аналізу фінансового стану платника податку, який звернувся із заявою про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу при прийнятті рішення про таке розстрочення та/або відстрочення; 
		3) встановити відсутність повноважень Голови Державної фіскальної служби України приймати рішення про відмову в розстроченні та/або відстроченні грошового зобов'язання та/або податкового боргу за наявності висновку територіального органу Державної фіскальної служби про можливість розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання платника податку та/або податкового боргу та заяви платника податку про їх розстрочення та/або відстрочення з додатками, визначеними пунктом 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить Суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на існування нормативної розбіжності в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині відповідного порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу).
		Позивач в судове засідання 12.07.2017 року не з'явився, направив повноваженого представника, який заявлений позов підтримав повністю, надав пояснення по суті позову.
		Відповідач чи його представник в судове засідання не з'явився, надіслав суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи через не надіслання йому судом з ухвалою про відкриття провадження у справі копії позовної заяви та відповідних додатків до адміністративного позову. 
		Представники позивача заперечували проти відкладення розгляду справи, зазначивши, що дана справа розглядається щодо вимог про встановлення наявності та відсутності компетенції, відтак позивачем, як суб'єктом владних повноважень, приєднано до адміністративного позову докази надіслання копії позовної заяви разом із додатками в порядку, передбаченому частиною 3 статті 106 КАС України. 
		Відповідач до суду, по суті пред'явленого позову, заперечень не надав.
		Протокольною ухвалою суду клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи через не надіслання йому копії позовної заяви та відповідних додатків до адміністративного позову відхилено, у зв'язку з наявністю в матеріалах справи доказів надіслання Відповідачу Позивачем адміністративного позову з додатками за правилами частини 3 статті 106 КАС України.
		Також, у судове засідання 12.07.2017 року з'явився представник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Перов А.В., який підтримав клопотання заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України Холодницького Н.І. про залучення САП Генеральної прокуратури України до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача. Ухвалою суду від 12.07.2017 року відмовлено у задоволенні вищевказаного клопотання через недоведеність та відсутність обґрунтування можливості впливу рішення суду на права, свободи, інтереси або обов'язки Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у спорі щодо встановлення наявності та відсутності повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
		Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		У зв'язку із тим що, у судове засідання не прибув відповідач (його представник), які належним чином повідомлені про дату та час судового розгляду, а також відсутня будь-яка потреба в заслуховуванні свідка та експерта, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження.  
		Також, ухвалою суду від 23 листопада 2017 року відмовлено в задоволені клопотань Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України та Національного антикорупційного бюро України про їх залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		ОСОБА_1 у проміжок часу з 05.05.2015 року по 03.03.2017 року виконував обов'язки на посаді Голови Державної фіскальної України. 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України №134-р від 03.03.2017 року позивача відсторонено від виконання обов'язків за посадою Голови Державної фіскальної служби України. 
		02.03.2017 року детективом Національного антикорупційного бюро України повідомлено позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 КК України у кримінальному провадженні №42015110000000121 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.03.2015 року.
		Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду з даним позовом стали наступні обставини.
		Так, відповідно до наявної в матеріалах справи копії повідомлення про підозру від 02.03.2017, за результатами проведеного у кримінальному провадженні досудового розслідування встановлено, що Головою ДФС України ОСОБА_1 за період з травня 2015 по березень 2016 прийнято ряд безпідставних та незаконних рішень про розстрочення сум платежів з рентної плати за користування надрами на вказану в повідомленні про підозру суму, що заподіяло майнову шкоду державним інтересам.
		Оскільки відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України позивач, як суб'єкт владних повноважень, під час прийняття рішень про розстрочення сплати грошових зобов'язань (податкового боргу), мав діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахуванням посилань останнього на існування нормативної розбіжності в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині відповідного порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу), ОСОБА_1 і просить суд встановити, в тому числі, наявність/відсутність компетенції Голови Державної фіскальної служби України на прийняття рішень про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року та здійснення аналізу фінансового стану платника податку, який звернувся із заявою про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу при прийнятті рішення про таке розстрочення та/або відстрочення.
		Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Так, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту порушеного права, Суд керується наступним. 
		Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Згідно з приписами частини 1 статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України No9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
		Як зазначає позивач, у податковому законодавстві існують нормативні розбіжності в реалізації компетенції структурних підрозділів в системі органів Державної фіскальної служби в частині відповідного порядку та повноважень під час прийняття рішень про розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу).
		Суд вважає за необхідне застосувати частину 4 статті 8 (Верховенство права) Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
		Крім цього, відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.
		Однією з вимог принципу верховенства права є захист від свавілля, і це означає, що втручання у права людини повинно підлягати ефективному контролю. Щонайменше це має бути судовий контроль, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури (п. 55 Рішення від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини»). У зв'язку із судовим контролем важливою є вимога про доступ до суду. Серед іншого, вона означає, що з юрисдикції судів не можна вилучати будь-які позови, так само не можна надавати певним категоріям осіб імунітети від судових позовів (п. 65 Рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства»).
		Крім іншого, у справі «Олссон проти Швеції» зазначається, що для забезпечення відповідності принципу верховенства права необхідне існування у внутрішньому праві відповідних заходів захисту проти довільного втручання публічної влади у здійснення права» (пункт 61 Рішення від 24.03.1988 року у справі «Олссон проти Швеції»).
		Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.
		Згідно положень вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, звертає увагу на наступне.
		Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією  Конституцією межах та відповідно до законів України.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
		Як передбачено п. 6 ч. 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
		Кодекс адміністративного судочинства України не містить в собі визначення (тлумачення) п. 6 ч. 4 статті 105 щодо кола (меж) суб'єктного складу осіб, які мають можливість звертатись до суду з таким предметом позову. 
		Разом з цим, якщо виходити з того, що поняття «встановлення наявності чи відсутності компетенції» може мати місце у спорі саме між суб'єктами владних повноважень, тобто, такі спори можливі між суб'єктами владних повноважень, з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління, необхідно враховувати наступне.
		Правові основи компетенції та повноваження Голови Державної фіскальної служби України, Державної фіскальної служби та її територіальних підрозділів відображено в Податковому кодексі України, Положенні про Державну фіскальну службу України та інших підзаконних нормативно-правових актах у сфері оподаткування. 
		Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 236 від 21.05.2014 року «Про затвердження Положення про Державну фіскальну службу України» визначено правовий статус указаного органу як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску. 
		Відповідно до п. 10 указаного Положення, ДФС очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра фінансів. 
		Пунктом 11 указаного Положення визначено перелік повноважень Голови ДФС, який не є вичерпним (п.п. 30 п.11 Положення), оскільки в зазначеному Пункті міститься застереження про можливість здійснення Головою ДФС інших повноважень, які повинні бути визначені безпосередньо законом. 
		При цьому, серед переліку повноважень, визначених указаним Положенням, у Голови ДФС України відсутнє право на прийняття Головою ДФС України рішення про розстрочку та/або відстрочку податкового зобов'язання та/або податкового боргу платника податку. 
		В той же час, підпунктом 13 пункту 4 Положення визначено, що саме на ДФС, як центральний орган виконавчої влади, (не на його Голову) покладено завдання щодо організації та здійснення контролю за проведенням роботи з відстрочення, розстрочення та реструктуризації грошових зобов'язань та/або податкового боргу, а також недоїмки зі сплати єдиного внеску; прийняття  рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань та/або податкового боргу та повідомлення Мінфіну про прийняті рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов'язань платників податків чи податкового боргу на строк, що виходить за межі одного бюджетного періоду та/або більше бюджетних років; організація в межах повноважень, передбачених законом, списання безнадійного податкового боргу та недоїмки із сплати єдиного внеску.
		Аналогічні за змістом норми щодо особливостей повноважень ДФС України та Голови ДФС України в питаннях прийняття рішення про розстрочення сплати грошових зобов'язань містяться в п.п. 2.1, 2.2 Наказу Міністерства доходів у зборів України від 10.10.2013 № 574 «Про затвердження порядку розстрочення (відстрочення) податкового зобов'язання (податкового боргу) платників податків», відповідно до яких Міністерство доходів і зборів (не Голова ДФС) наділене повноваженнями на надання розстрочень за кожним окремим випадком - без обмежень суми (п.2.1), в той час як безпосередньо рішення про розстрочення приймається керівником (його заступником) відповідного органу доходів і зборів (п.2.2).
		З урахуванням наведеного, враховуючи межі заявлених позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про можливість існування, в даному випадку, спору між суб'єктами владних повноважень (Головою ДФС України та ДФС України), з приводу реалізації їхньої компетенції у відповідній сфері управління щодо розстрочення/відстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу), внаслідок чого є можливим дійти висновку про належність обрання позивачем способу захисту порушеного права та, як наслідок, необхідності вирішення даного спору по суті заявлених позовних вимог.
		При цьому необхідно враховувати, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №134-р від 03.03.2017 року позивача було лише відсторонено від виконання обов'язків за посадою Голови ДФС України, а не звільнено з неї. Відповідно, станом на час прийняття даного рішення він є таким, що займає посаду Голови ДФС України.
		Разом з тим, суд не виключає можливість розгляду компетенційного спору за позовом фізичної особи або юридичної особи, а не суб'єкту владних повноважень, оскільки наявність у адміністративного суду повноважень на здійснення розгляду таких спорів була неодноразово підтверджена судовою практикою, сформованою, зокрема, Вищим адміністративним судом України у справах №№ 821/3970/13-а, 751/6611/13-а (2-а/751/234/2013) та 345/1804/13-а (2а/345/134/13).
		Відтак, надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині встановлення наявності у Голови Державної фіскальної служби України повноважень на прийняття рішень про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
		Матеріалами справи підтверджується, що під час здійснення повноважень позивач, як Голова Державної фіскальної служби України, протягом 2015-2016 років приймав рішення про розстрочення грошових зобов'язань та податкового боргу платникам податків, у тому числі договорам про спільну діяльність ПАТ «Укргазвидобування» з ТОВ «ФІРМА «ХАС» як оператора договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №60 від 04.02.2004 ІПН 455860305, з ТОВ «НАДРА ГЕОЦЕНТР» як оператора договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність №265-12 від 23.11.2007 ІПН 587437982, з ТОВ «КАРПАТНАДРАІНВЕСТ» як оператора договору про спільну інвестиційну та виробничу діяльність від 13.10.2004 №1747 ІПН 560244179.
		Виходячи з положень п. 100.9. ПКУ головою ДФС України приймаються рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки щодо загальнодержавних податків та зборів, у разі якщо розстрочення/відстрочення надається на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, а у разі якщо сума таких зобов'язань/боргу перевищує 1 мільйон гривень за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. 
		Відповідно до ст. 100.13 ПК України порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. 
		Відповідно до п. 2.1 «Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків», затвердженого наказом КМУ № 574 від 10.10.2013, розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком: 
		-          Міністерство доходів і зборів України - без обмежень суми; 
		-          головні управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників - на суму не більше 3 млн. гривень;
		-          державні податкові інспекції, спеціалізовані державні податкові інспекції - на суму не більше 300 тис. гривень. 
		Державна фіскальна служба України утворена шляхом реорганізації та є правонаступником Міністерства доходів і зборів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 160.
		За змістом п.2.3. Положення №574 від 10.10.2013, Рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, приймається керівником (заступником керівника) Міністерства доходів і зборів України, про що повідомляється Міністерство фінансів України.
		Таким чином, законодавцем чітко визначено, що розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) Міністерством доходів і зборів (правонаступником якого є ДФС України) за кожним окремим випадком може надаватись без обмеження суми. 
		При цьому, вказана норма Порядку не містить в собі положень щодо меж строків, на які вказаний суб'єкт владних повноважень може надавати розстрочення/відстрочення грошових зобов'язань. 
		В той же час, як вже зазначалось, саме п.100.9 ПК України, визначено, що рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних періодів приймається Головою ДФС України.
		Правова норма п.100.9 ПК України є спеціальною та вказує на виключну компетенцію Голови ДФС України щодо прийняття рішення про розстрочення/відстрочення на строк, що перевищує один та/або більше бюджетних років.
		Разом з цим, ПК України не містить в собі спеціальної норми щодо виключної компетенції суб'єкта владних повноважень на прийняття рішення про розстрочення/відстрочення в межах одного бюджетного року.
		Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за правильне застосувати в рамках спірних правовідносин норму п.100.8 ПК України, згідно якої Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: 
		-          стосовно загальнодержавних податків та зборів - керівником контролюючого органу (його заступником); 
		-          стосовно місцевих податків і зборів - керівником контролюючого органу (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.
		Як зазначає позивач в позовній заяві, ним, як Головою ДФС України, протягом 2015-2016 приймались рішення про розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) з рентної плати за користування надрами.
		За змістом п. 9.1.6 ПК України рентна плата відносить до загальнодержавних податків і зборів.
		Разом з цим, п.41.1 Податкового кодексу України визначено, що контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.
		Правовий аналіз зазначених вище норм дає змогу дійти висновку, що позивач, відповідно до п.100.8 ПК України, в контексті п.41.1 ПК України наділений повноваженнями приймати рішення про розстрочення/відстрочення в межах одного року.
		Що стосується прийняття такого рішення Головою ДФС в межах одного року без обмеження суми, колегія суддів керується наступним.
		Як вже зазначалось, відповідно до п. 2.1 Порядку № 574 від 10.10.2013, розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) можуть надавати в межах повноважень за кожним окремим випадком: Міністерство доходів і зборів України (правонаступником якого є ДФС України) без обмежень суми.
		Учасниками даного спору не заперечується, що ДФС України, як юридична особа-суб'єкт владних повноважень, не може сама по собі без участі відповідної фізичної особи виконувати власні повноваження та функції, в тому числі надавати розстрочення/відстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу).
		В той же час, підпунктом 4 п. 11 Положення про Державну фіскальну службу України визначено, що Голова ДФС України забезпечує виконання Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну з питань, що належать до компетенції ДФС.
		Оскільки п. 2.1 Порядку №574 від 10.10.2013, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України передбачено повноваження ДФС України на розстрочення/відстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) без обмеження суми, а як зазначено вище, саме Голова ДФС України забезпечує виконання, в тому числі вказаного нормативного документи КМ України, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про наявність у Голови ДФС України  повноважень на прийняття рішень про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року.
		Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
		Стосовно позовних вимог про встановлення відсутності повноважень у Голови Державної фіскальної служби України на здійснення аналізу фінансового стану платника податку, який звернувся із заявою про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу при прийнятті рішення про таке розстрочення та/або відстрочення, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
		Пунктами 100.4-100.5 ПК України визначено, що підставою для розстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. 
		Підставою для відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.
		Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п.100.13 ПК України).
		Аналогічні за змістом положення містяться в п.3.1 Порядку №574 від 10.10.2013, відповідно до яких для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою (додаток 1), в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити (відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати. При цьому окремо зазначаються суми, строк сплати яких ще не настав, а також строк сплати яких вже минув.
		В той же час, в п.3.2 Порядку №574 від 10.10.2013 передбачено особливості щодо розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) контролюючим органом вищого рівня над контролюючим органом за місцем реєстрації платника податків, а саме: у разі якщо рішення про розстрочення (відстрочення) приймається органом доходів і зборів вищого рівня, орган доходів і зборів за місцем обліку платника податків або за місцем обліку його грошових зобов'язань (податкового боргу) протягом 10 календарних днів розглядає заяву платника, здійснює аналіз його фінансового стану та формує відповідний висновок про можливість надання розстрочення (відстрочення), який разом з копіями документів, доданих платником до заяви, надсилає на адресу органу доходів і зборів вищого рівня.
		У такому самому порядку здійснюється розгляд заяви платника податків у випадку, якщо рішення приймається Міністерством доходів і зборів України. При цьому Міністерством доходів і зборів України рішення приймається протягом 10 календарних днів.
		Аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що повноваженнями на здійснення аналізу фінансового стану платника, який звернувся з заявою про розстрочення (відстрочення) наділений виключно контролюючий орган за місцем обліку такого платника або за місцем обліку його грошових зобов'язань.
		Іншої процедури аналізу фінансового стану платника, в рамках досліджуваних правовідносин, а ні Податковим кодексом України, а ні Порядком №574 від 10.10.2013 не передбачено.
		Враховуючи положення зазначених вище норм в контексті обмежень щодо вільного розсуду суб'єкта владних повноважень (ч.2 ст.19 Конституції України), Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність повноважень у Голови Державної фіскальної служби України на здійснення аналізу фінансового стану платника податку, який звернувся із заявою про розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу при прийнятті рішення про таке розстрочення та/або відстрочення.
		Стосовно позовних вимог про встановлення відсутності повноважень Голови Державної фіскальної служби України приймати рішення про відмову в розстроченні та/або відстроченні грошового зобов'язання та/або податкового боргу за наявності висновку територіального органу Державної фіскальної служби про можливість розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання платника податку та/або податкового боргу та заяви платника податку про їх розстрочення та/або відстрочення з додатками, визначеними пунктом 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.
		Як вже зазначалось, передумовою прийняття рішення з питань розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) є аналіз відповідним контролюючим органом фінансового стану платника податків та формування таким органом висновку про можливість надання розстрочення (відстрочення), який (висновок) разом з копіями документів, доданих платником до заяви, надсилається на адресу органу доходів і зборів вищого рівня.
		Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Ради Європи, державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права і закону, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
		Отже, під дискреційним повноваженням розуміють повноваження адміністративного органу, яке надає певний ступінь свободи посадовій особі для прийняття рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
		Відповідно до Порядку №574 від 10.10.2013, за наявності висновку територіального органу про можливість розстрочення грошового зобов'язання та відповідного звернення платника податків разом із додатками, визначеним п. 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року, керівник має право або прийняти рішення про розстрочення  грошового зобов'язання чи податкового боргу платника податку, або прийняти рішення про відмову у наданні розстрочення грошового зобов'язання чи податкового боргу.
		При цьому, як було визначено раніше, керівник Державної фіскальної служби України під час прийняття відповідного рішення не повинен проводити відповідний аналіз фінансового стану платника податку, оскільки такий аналіз здійснюється територіальними органами Державної фіскальної служби, у формі висновку, який у подальшому передається разом з копіями відповідних документів до вищестоящого органу для прийняття відповідного рішення.
		Таким чином, в межах даного спору існує необхідність встановити наявність чи відсутність повноважень у керівника Державної фіскальної служби приймати рішення про відмову у розстрочці грошового зобов'язання чи податкового боргу платника податку за наявності позитивного висновку територіального органу про можливість розстрочення грошового зобов'язання чи податкового боргу та відповідної заяви платника податків із відповідними додатками, передбаченими п. 3.1. Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року.
		При вирішенні даного питання колегія суддів виходить із наступного.
		Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Стаття 8 Конституції України закріплює, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.
		Принцип верховенства права також передбачає обмеження дискреційних повноважень державних органів. Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини з метою обмеження свавілля держави та органів державної влади.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Волохи проти України», Суд дійшов до висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.
		Стаття 100 Податкового кодексу України, яка безпосередньо регулює питання розстрочення, відстрочення сплати податкових зобов'язань та/або податкового боргу не містить та не визначає переліку підстав для відмови у прийняті рішення керівником контролюючого органу, у тому числі Головою Державної фіскальної служби, про розстрочку та/або відстрочку сплати грошового зобов'язання та/або податкового боргу платника податків. Однак, пункт 100.13 статті 100 Податкового кодексу України, передбачає, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Указана норма є бланкетною та відсилає до діючого, на момент пред'явлення позову, Наказу Міністерства доходів і зборів України № 574 «Про затвердження Порядку розстрочки (відстрочки) грошового зобов'язання (податкового боргу) платників податків».
		Пунктом 3.2. указаного Порядку визначено процедуру, відповідно до якої, за результатами розгляду керівник (заступник керівника) органу доходів і зборів протягом 30 календарних днів з дати подання заяви:
		приймає рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), яке оформляється на бланку відповідного органу доходів і зборів;
		відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) у письмовій формі за відсутності підстав, наведених у пункті 3.1 цього розділу, та при недотриманні обов'язкових вимог, визначених цим Порядком.
		Згідно з пунктом 3.1. Порядку розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) платників податку, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року, для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платник податків звертається до органу доходів і зборів за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою (додаток 1), в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити (відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати. При цьому окремо зазначаються суми, строк сплати яких ще не настав, а також строк сплати яких вже минув.
		До заяви додається економічне обґрунтування, яке складається з:
		переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин;
		аналізу фінансового стану;
		графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум;
		розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення.
		Підставою для розстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин», а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань (податкового боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.
		Підставою для відстрочення грошових зобов'язань (податкового боргу) платника податків є надання ним доказів, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1235 «Про затвердження переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин», а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов'язань (податкового боргу) та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.
		Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підставою для прийняття рішення керівником Державної фіскальної служби України про відмову у наданні розстрочення грошового зобов'язання та/або податкового боргу є відсутність підстав, визначених в пункті 3.1 Порядку розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу) платників податку, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року та порушення вимог, які визначенні цим же пунктом, а саме: відсутність заяви платника податку, висновок територіального органу про відмову у наданні розстрочення по сплаті грошового зобов'язання чи податкового боргу через ненадання доказів, що підтверджували наявність обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу тощо).
		Відповідно, у разі наявності висновку територіального органу Державної фіскальної служби про можливість розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання платника податку та/або податкового боргу та заяви платника податку про їх розстрочку та/або відстрочку з додатками визначеними пунктом 3.1. Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року, у Голови Державної фіскальної служби України відсутні повноваження на прийняття рішення про відмову в розстрочці та/або відстрочці грошового зобов'язання та/або податкового боргу, що свідчить про обґрунтованість поданого адміністративного позову в наведеній частині вимог.
		Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:
		1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
		Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.
		Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
		З огляду на вищезазначене, керуючись статтями 122, 160-162, 167 КАС України, суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1.          Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
		2.          Встановити наявність повноважень у Голови Державної фіскальної служби України приймати рішення про розстрочення та/або відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платників податків без обмежень у сумі та в межах одного бюджетного року.
		3.          Встановити відсутність повноважень у Голови Державної фіскальної служби України на здійснення аналізу фінансового стану платника податку, який звернувся із заявою про розстрочку та/або відстрочку грошового зобов'язання та/або податкового боргу при прийнятті рішення про таку розстрочку та/або відстрочку.
		4.          Встановити відсутність повноважень у Голови Державної фіскальної служби України на прийняття рішення про відмову в розстрочці та/або відстрочці грошового зобов'язання та/або податкового боргу за наявності висновку територіального органу Державної фіскальної служби про можливість розстрочення та/або відстрочення грошового зобов'язання платника податку та/або податкового боргу та заяви платника податку про їх розстрочку та/або відстрочку з додатками, визначеними пунктом 3.1. Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України № 574 від 10.10.2013 року.
		5.          Присудити на користь ОСОБА_1 (номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 4800,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.
		 
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії такої постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.
		Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                                                 Є.В. Аблов
		 
		 
		 
		Судді                                                                                                             П.О. Григорович 
		 
		 
		 
		                                                                                                                                 І.В. Смолій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...