Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14017/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2017. Зареєстровано: 28.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16.11.2017Справа №910/14017/17
		За позовом публічного акціонерного товариства "Мілкіленд Н.В."
		до відповідачів: 
		1. Дочірнього підприємства "Профітрейд"
		2. Національного банку України
		3. Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 3 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		про визнання договору поруки недійсним
		Суддя: Шкурдова Л.М.
		 
		Представники сторін:
		від позивача - Кириленко О.П. за дов.
		від відповідача 1 - не з'явився
		від відповідача 2 - Гончар В.М. за дов.
		від відповідача 3 - Шабліовська В.В. за дов.
		від третьої особи - Шевченко П.В. за дов., Голік О.А. за дов.
		 
		   ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Господарським судом міста Києва розглядається справа за позовом публічного акціонерного товариства "Мілкіленд Н.В." до дочірнього підприємства "Профітрейд", Національного банку України, публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-3 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним договору поруки.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2017 року порушено провадження у справі № 910/14017/17.
		Позивач просить суд визнати недійсним Договір поруки від 24.03.2014 року №19/П, укладений між Національним банком України, як кредитором, ПАТ «Український професійний банк», як позичальником та  ДП «МІЛКІЛЕНД-УКРАЇНА» (дочірнім підприємством «Профітрейд»), як поручителем, в зв'язку з тим, що за твердженням позивача даний договір укладено внаслідок помилки; спірний правочин суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки майнові права дочірнього підприємства «Профітрейд» вже були обтяженими іпотечним договором від 26.04.2013р. №1-0160/13/11-ІР, всупереч п.2.2. Розділу 2 «Забезпечення за стабілізаційним кредитом» Положення про надання Національним банком стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ №540/17835.
		Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що Договір поруки №19/П від 24.03.2014 відповідає нормам Цивільного кодексу України, а також не суперечить постановам Правління Національного банку України; особа, яка вчинила правочин, а саме виконуючий обов'язки директора Дочірнього підприємства «МІЛКІЛЕНД-УКРАЇНИ» на момент укладення Ржавіцев В.А. мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, що були надані як відповідно до Статуту так і на підставі рішень власника ПАТ «МІЛКІЛЕНД Н.В.». Волевиявлення осіб було вільним, інтерес ДП «ПРОФІТРЕЙД» щодо надання фінансової поруки за виконання ПАТ «Український професійний банк» був обґрунтований гарантіями ПАТ «Український професійний банк » щодо повернення депозитів; форма правочину дотримана та Договір поруки спрямований на реальне настання правових наслідків щодо забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з Кредитного договору №19 від 24.03.2014,  укладеного між Національним банком України та ПАТ «Український професійний банк».
		Відповідач-3 проти задоволення позову заперечує, вказуючи, що позивач не є стороною спірного правочину, позивач не наводить яким чином порушуються його права, оскільки спірний договір стосується прав відповідача-1; спірний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, постановам правління НБУ; позивач не зазначає в чому полягає помилка під час укладення спірного правочину.
		Позивачем подано клопотання про колегіальний розгляд справи, в задоволенні якого судом відмовлено, в зв'язку з відсутністю необхідності розгляду даної справи колегією суддів.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017р., за клопотанням відповідача-2, залучено до участі у справі в процесуальному статусі третьої особи без самостійних вимог  Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
		Відповідачем-2 подано заяву про застосування строків позовної давності.
		Подані відповідачем-3 та третьою особою клопотання про витребування доказів у позивача судом задоволенню не підлягають, в зв'язку з їх необґрунтованістю.
		Позивачем подано клопотання про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсними Додаткового договору від 04.02.215р. №1 до Договору поруки №19/П від 24.03.2014 та Додаткового договору №2 від 05.03.2015р. до Договору №19/П від 24.03.2014р. 
		Відповідач-1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
		У судовому засіданні 16.11.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -
		 
		 
		                            ВСТАНОВИВ:
		 
		24.03.2014 року між Національним банком України  (банк),  Дочірнім  підприємством «МІЛКІЛЕНД-УКРАЇНА» (в подальшому найменування якого змінено на дочірнє підприємство «Профітрейд»),  (поручитель)  та ПАТ «Український професійний банк» (позичальник)  укладено договір поруки № 19/П від 24.03.2014р. (далі - Договір поруки).
		Згідно з умовами Договору поруки поручитель зобов'язується перед Банком відповідати за належне виконання позичальником (ПАТ «Український професійний банк») всіх своїх зобов'язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з Кредитного договору від 24.03.2014 №19, укладеного між Національним банком України та ПАТ «Український професійний банк», а також всіх додаткових договорів (угод), що вже укладені та будуть укладені у майбутньому до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших платежів та умов, у тому числі зобов'язань щодо повернення ПАТ «Український професійний банк» Національному банку України кредиту у сумі 120 000 000,0 грн. в строк не пізніше 12.12.2014; сплати ПАТ «Український професійний банк» процентів за користуванням кредитом у розмірі, в порядку та в строки, визначені Кредитним договором; виконання Позичальником інших зобов'язань, передбачених Кредитним договором, в повному обсязі, на умовах і строки визначені в Кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), в тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені, штрафів) та відшкодування збитків.
		Кредитний договір № 19 від 24.03.2014р.,  укладений між Національним банком України та ПАТ «Український професійний банк», за яким в якості додаткового забезпечення було укладено Договір поруки з ДП «МІЛКІЛЕНД-УКРАЇНА» (ДП «ПРОФІТРЕЙД) на всю суму заборгованості за Кредитним договором, укладений відповідно до постанов Правління Національного банку України від 24.02.2014 №91, від 26.02.2014 №103 та від 20.03.2014 №145/БТ.
		Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що він є власником дочірнього підприємства «МІЛКІЛЕНД-УКРАЇНА» (ДП «ПРОФІТРЕЙД), яким укладено спірний договір поруки та вказує, що Договір поруки від 24.03.2014 року №19/П  має бути визнано  недійсним, як такий, що укладений внаслідок помилки та спірний правочин суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема постановам правління НБУ.
		Статтею 215 ЦК України    встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою   статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Частинами 1-3, 5 та 6   ст.203 ЦК України    встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до   ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Приписами ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
		Отже, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.
		Судом встановлено, що спірний договір від імені дочірнього підприємства «Мілкіленд-Україна» укладено в особі виконуючого директора Ржавічева В.А., який діє на підставі Статуту.
		Відповідно до п.9.4.3. Статуту ДП  «Мілкіленд-Україна», затвердженого рішенням Власника від 23.05.2013р. (далі - Статут), директор підприємства має право укладати в межах своєї компетенції угоди вартістю, що не перевищує еквівалент 50 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день укладання угоди. На укладання угод вартістю понад еквівалент 50 000,00 доларів США обов'язкове отримання дозволу.
		19.03.2014 року рішенням власника Дочірнього підприємства «МІЛКІЛЕНД-УКРАЇНА» вирішено виступити фінансовим поручителем по зобов'язанням ПАТ «УКРАЇСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» перед Національним банком України згідно умов договору по надання ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» кредиту в розмірі 120 000 000,00 (сто двадцять мільйонів гривень 00 копійок) строком до 270 днів та уповноважити виконуючого обов'язки директора Дочірнього підприємства «МІЛКІЛЕНД-УКРАЇНИ» Ржавіцева В .А. укласти та підписати договір поруки з Національним банком України згідно з вищевказаними умовами, що було посвідчено Компанією «МІЛКІЛЕНД Н.В.» в особі Головного виконавчого директора А.Юркевича.
		02.02.2015 року рішенням власника Дочірнього підприємства «МІКІЛЕНД-УКРАЇНА» вирішено продовжити строк дії Договору поруки на умовах, визначеним Національним банком України та уповноважити директора Дочірнього підприємства «МІКІЛЕНД- УКРАЇНА» Ржавічева В.А. укласти та підписати додатковий договір до Договору поруки з Національним банком України на визначених Національним банком України умовах, що було посвідчено Компанією «МІКІЛЕНД Н.В.» в особі Головного виконавчого директора А.Юркевича.
		Таким чином спірний договір поруки від 24.03.2014 року №19/П укладено ДП «Мілкіленд-Україна» в межах наданих власником (Компанією «МІКІЛЕНД Н.В.») повноважень.
		У відповідності до частини 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		За змістом статті 229 ЦК України   правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.
		Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.
		Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
		Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.
		Позивачем не було доведено обставин, які б підтверджували укладення спірного договору внаслідок помилки, істотність їх значення та яким чином ці обставини вплинули на його волевиявлення. Одночасно з цим, позивач у позовній заяві зазначає, що інтерес ДП «Профітрейд» щодо надання фінансової поруки за виконання ПАТ «Український професійний банк» був обґрунтований гарантіями ПАТ «Український професійний банк» щодо повернення депозитів.
		Необґрунтованими є  твердження позивача про невідповідність зазначеного договору поруки Положенню про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 327 від 13.07.2010 р., пунктом 2.2. Розділу 2 «Забезпечення за стабілізаційним кредитом» якого встановлено, що забезпечення, надане банком або майновим поручителем, не повинно бути обтяжене іншими зобов'язаннями, в зв'язку з тим, що на момент укладення спірного договору поруки, майнові права поручителя - ДП «Профітрейд» були обтяжені, відповідно до іпотечного договору від 26.04.2013 р. № 1-0160/13/1-ІР та договору поруки № 06.1-20/143 від 18.06.2013 р., виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 546 ЦК України, іпотека (майнова порука) та фінансова порука є різними видами забезпечення.
		При цьому, з урахуванням норм чинного законодавства України, укладення договору фінансової поруки не має наслідком накладення відповідного обтяження на будь - яке майно фінансового поручителя.
		З урахуванням приписів статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», під обтяженням розуміється заборона розпоряджатися та/або користуватися конкретним майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.
		З положень статей 553-554 Цивільного кодексу України вбачається, що при невиконанні основним боржником умов зобов'язання - поручитель набуває статусу боржника і відповідає перед кредитором усім своїм майном, у тому числі грошовими коштами. При цьому, відомості про фінансову поруку не підлягають внесенню до будь - якого з реєстрів, що містять відомості про обтяження. Відтак, наявність іпотечного договору, яким встановлено обтяження конкретного майна та наявність іншої поруки не можуть вважатися обставинами, що перешкоджали укладенню спірного договору поруки.
		Як вбачається з договору поруки № 19/П від 24.03.2014 р. позивач не є стороною спірного договору, спірний  договір поруки № 19/П від 24.03.2014 р. укладено між відповідачами. 
		Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем в суді.
		Відповідно до статті 62 Цивільного кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково - дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими Законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
		Згідно ст.63 ГК України у випадках існування залежності від іншого підприємства підприємство визнається дочірнім.
		Згідно з п.7.1. Статуту майно підприємства  (ДП «Профітрейд») становлять основні засоби, та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Підприємство здійснює згідно з чинним законодавством, володіння, користування і розпорядження майном, що є його власністю.
		Відповідно до п.7.2. Статуту підприємство (ДП «Профітрейд») є власником майна та коштів, що передані йому власником у власність; продукції, виробленої підприємством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством України.
		Таким чином, майно ДП «Профітрейд» є його власністю.
		Згідно із статтею 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами.
		З наведеного вбачається, що нормами матеріального права не передбачено право власника підприємства звертатися до суду за захистом прав такого підприємства, оскільки згідно з законодавством України підприємства є самостійними юридичними особами, незалежно від організаційно - правової форми. Акціонери (учасники) господарського товариства не в праві звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва.
		Одночасно з цим, в матеріалах справи міститься згода позивача, як власника відповідача-1 на укладення спірного правочину, отже в даному випадку відсутні будь - які порушення корпоративних прав позивача.
		Позивач не наводить доказів, яким чином, в даному випадку порушуються безпосередньо його права та охоронювані законом інтереси, оскільки спірний договір стосуються прав юридичної особи - відповідача 1.
		Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
		Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Позивачем не доведено в чому полягає порушення, невизнання або оспорювання  його прав, свобод чи охоронюваних  законом  інтересів з боку відповідачів.
		За таких підстав, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.
		З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позову, в зв'язку з його необґрунтованістю, подана відповідачем-2 заява про застосування строків позовної давності судом не розглядається.
		З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позову суд не вбачає наявності підстав для задоволення клопотання позивача  про вихід за межі позовних вимог та визнання недійсними Додаткового договору від 04.02.215р. №1 до Договору поруки №19/П від 24.03.2014 та Додаткового договору №2 від 05.03.2015р. до Договору №19/П від 24.03.2014р. 
		Враховуючи наведене, керуючись   ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позову відмовити.
		 
		       Рішення господарського суду набирає законної сили через 10 днів з моменту виготовлення повного тексту рішення в разі  не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 10-денний строк до Київського апеляційного господарського суду.  
		      
		       
		Суддя                                                                                                                                                                                Шкурдова Л.М.
		 
		                              
		                                                                      Повне рішення складено: 24.11.2017 р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...