Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/1869/17-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 28.11.2017. Зареєстровано: 29.11.2017. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2017.
Дата набрання законної сили: 17.01.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		м. Вінниця
		23 листопада 2017 р. Справа № 802/1869/17-а
		 
		Вінницький окружний адміністративний суд в складі
		Головуючого судді Вільчинського О.В., 
		Суддів: Альчука М.П., 
		Дмитришеної Р.М., 
		за участю: 
		секретаря судового засідання: Бондаренка І.В., 
		позивача
		представника позивача: Козачука М.В.,
		представника відповідача: Панасюка В.М., 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		до: Міністерства оборони України 
		про: визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з адміністративним позовом до Міністерства оборони України. В адміністративному позові позивачі просять суд:
		визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №94 від 15 вересня 2017 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги дружині - ОСОБА_1 , матері - ОСОБА_3 , батьку - ОСОБА_4 , сину - ОСОБА_2 загиблого військовослужбовця Збройних Сил України  ОСОБА_5 ;
		зобов`язати Міністерство оборони України виплатити членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_5 , передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян у рівних частках дружині - ОСОБА_1 , матері - ОСОБА_3 , батьку - ОСОБА_4 , сину - ОСОБА_2 .
		В обґрунтування позову зазначено, що посилання відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення на положення ст. 16-4 Закону та України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 19 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві є необґрунтованим, оскільки загибель ОСОБА_5 не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного сп`яніння, а є наслідком навмисного вбивства.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів позовні вимоги підтримали та просили задовольнити повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Додатково представник позивачів зазначив, що позивачі дотрималась всіх вимог щодо порядку та умов отримання спірної грошової допомоги, а саме подали відповідні заяви з усіма необхідними документами до Вінницького обласного військового комісаріату, який передав дані матеріали до Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення. Звернув увагу, що у наданих документах вказано, що на момент поранення ОСОБА_5 виконував обов`язки військової служби та лише констатовано перебування його у стані алкогольного сп`яніння, але нещасний випадок, який стався з ним, не є наслідком отруєння алкоголем. Перебування загиблого в стані алкогольного сп`яніння не знаходилось у причинному зв`язку від дій військовослужбовця ОСОБА_6 .
		Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Суть заперечень полягає в тому, що смерть ОСОБА_5 сталася внаслідок виконання ним обов`язків військової служби в стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до ст. 16-4 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є підставою для відмови у виплаті членам його сім`ї спірної грошової допомоги. Крім того, сторона відповідача вважає, що відсутні правові підстави для зобов`язання Міністерства оборони України виплатити позивачам вказану допомогу, оскільки відповідно до принципу розподілу влади та засад адміністративного судочинства завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю рішень суб`єктів владних повноважень і суд не може втручатись в дискреційні повноваження відповідного органу влади, а вправі лише зобов`язати цей орган розглянути спірне питання, але не приймати рішення про зобов`язання виплатити спірну допомогу.
		Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд установив, що позивачі є членами родини загиблого 13.12.2016 під час проходження військової служби у зоні проведення АТО військовослужбовця ОСОБА_5 .
		Для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 позивачі звернулися з відповідними заявами та необхідними документами до Вінницького обласного військового комісаріату, який передав дані матеріали до Міністерства оборони України для прийняття відповідного рішення. 
		Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №94 від 15 вересня 2017 року, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги дружині - ОСОБА_1 , матері - ОСОБА_3 , батьку - ОСОБА_4 , сину - ОСОБА_2 загиблого військовослужбовця Збройних Сил України  ОСОБА_5 . Вказане рішення прийняте з посиланням на статтю 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення ним адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп`яніння.
		Вважаючи вказане рішення протиправним, позивачі звернулися до суду з цим адміністративним позовом.
		Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд виходив з такого.
		Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 даного Закону його дія поширюється на членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
		Частиною 1 та п. 1 ч. 2ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
		Відповідно до п. "а" ч. 1ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, зокрема, 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону.
		А відповідно до ч. 6ст. 16-3 цього Законуодноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
		Згідно з ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011 порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
		Таким чином, у разі загибелі (смерті) військовослужбовців державою гарантовано виплату одноразової грошової допомоги членам сімей військовослужбовців, які загинули у розмірі, визначеному ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі  Порядок № 975).
		Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).
		Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Згідно з п. 4 цього Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.
		Пунктами 12, 13 цього Порядку № 975 визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
		Відмовляючи у призначенні спірної допомоги, Міністерство оборони України, як зазначено вище, виходило з того, що смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, посилаючись на ч. 1 ст. 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 16-4 даного Закону призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
		Аналогічні норми містяться в п. 19 зазначеного вище Порядку № 975.
		Проаналізувавши зміст наведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена допомога не призначається з підстав, наведених цими нормами, лише у випадку, якщо смерть військовослужбовця є наслідком його перебування у стані алкогольного сп`яніння, а саме вчинення ним певних активних дій у стані алкогольного сп`яніння, які безпосередньо призвели до смерті (загибелі). Водночас, сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на час настання смерті не визначається вказаними нормами права як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
		Тобто, на думку колегії суддів, в такому випадку необхідно встановити причинно-наслідковий зв`язок між станом сп`яніння військовослужбовця та його смертю (загибеллю).
		Як видно з лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_5 від 15.12.2016 № 250, причиною його смерті визначено кровотечу з проникаючої рани лівого шлуночка серця внаслідок вогнепального поранення.
		Відповідно до висновку судово-медичного експерта Донецького бюро СМЕ № 234 смерть ОСОБА_5 стоїть у прямому причинному зв`язку з ушкодженнями і настала внаслідок наскрізного вогнепального кулевого поранення тулубу, що супроводжувалось пошкодженням серцевої сорочки, лівого шлуночка серця, заднього середостіння, низхідної частини грудного відділу аорти кровотечею із ран та гострим загальним недокрів`ям. 
		Зазначеними документами підтверджується, що смерть загиблого військовослужбовця, що настала під час виконання службових обов`язків військової служби в період її проходження внаслідок одержання поранень, заподіяних іншою особою.
		Також згідно з витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 202 від 24.07.2017 "поранення та причина смерті, одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби".
		Крім того, в обвинувальному акті у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050260001587 від 13.12.2016, зазначено, що смерть ОСОБА_5 стоїть у прямому причинному зв`язку з ушкодженнями і настала внаслідок наскрізного вогнепального кулевого поранення тулубу, що супроводжувалось пошкодженням серцевої сорочки, лівого шлуночка серця, заднього середостіння, низхідної частини грудного відділу аорти кровотечею із ран та гострим загальним недокрів`ям. 
		Таким чином, зазначеними вище документами підтверджується факт смерті (загибелі) ОСОБА_5 , яка настала внаслідок наскрізного вогнепального кулевого поранення тулубу, що супроводжувалось пошкодженням серцевої сорочки, лівого шлуночка серця, заднього середостіння, низхідної частини грудного відділу аорти кровотечею із ран та гострим загальним недокрів`ям. 
		На підставі наданих сторонами пояснень та письмових доказів суд дійшов висновку, що поранення ОСОБА_5 , внаслідок якого він помер, не було наслідком вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або перебування у стані алкогольного сп`яніння, а навпаки його смерть настала внаслідок вчинення злочину  вбивства іншою особою військовослужбовцем ОСОБА_6 .
		Також колегія суддів зазначає, що у наведених вище документах вказано, що на момент поранення ОСОБА_5 виконував обов`язки військової служби та лише констатовано перебування його у стані алкогольного сп`яніння. Перебування загиблого в стані алкогольного сп`яніння не знаходилось у причинному зв`язку від дій військовослужбовця ОСОБА_6 .
		Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. В той же час згідно з ч. 2 ст. 71 цього Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Міністерство оборони України не надало суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що його рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги позивачам у зв`язку із загибеллю ОСОБА_5 прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України та з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття. За таких обставин суд вважає що, наявні підстави для задоволення позову в цій частині.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачам одноразову грошову допомогу, то суд зазначає таке.
		Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі задоволення адміністративного позову суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.
		Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		З наведеного вище можна дійти висновку, що у випадку, коли суб`єкт владних повноважень наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні певної дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
		Водночас у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
		Також колегія суддів вважає можливим та доцільним застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" наголосив, що в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання.
		Таким чином, на думку колегії суддів, наявна в суб`єкта повноважень свобода дій при прийнятті рішення в межах його повноважень не є абсолютною, а обмежена певними законодавчо встановленими рамками, якими, зокрема, визначаються підстави та необхідні умови прийняття певного рішення, зміст цього рішення, його альтернативні варіанти, а також перелік дій, які повинна вчинити особа для отримання певної вигоди внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Враховуючи наведене вище колегія суддів вважає, що дії Міністерства оборони України як суб`єкта владних повноважень та можливі варіанти рішень, які можуть прийматись за результатами розгляду заяви особи про признання та виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, чітко регламентовані Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядком призначення і виплати цієї допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, а тому відсутність передбачених цими нормами законодавства обставин, які б перешкоджали у спірному випадку виплатити одноразову грошову допомогу позивачам, є підставою для зобов`язання відповідача виплатити таку допомогу.
		Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, наявні у справі, суд дійшов висновку про повне задоволення адміністративного позову.
		У зв`язку з тим, що позивачі звільнені від сплати судового збору, відсутні підстави для його відшкодування. 
		Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Адміністративний позов задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №94 від 15 вересня 2017 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги дружині - ОСОБА_1 , матері - ОСОБА_3 , батьку - ОСОБА_4 , сину - ОСОБА_2 загиблого військовослужбовця Збройних Сил України  ОСОБА_5 .
		Зобов`язати Міністерство оборони України виплатити членам сім`ї загиблого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_5 , передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження військової служби у військовому резерві, у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян у рівних частках дружині - ОСОБА_1 , матері - ОСОБА_3 , батьку - ОСОБА_4 , сину - ОСОБА_2 .
		 
		Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
		Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб`єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п`ятиденного строку з моменту отримання суб`єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
		 
		Головуючий суддя Вільчинський Олександр Ванадійович    Судді: Альчук Максим Петрович     Дмитришена Руслана Миколаївна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...