Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14617/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2017. Зареєстровано: 03.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23.11.2017Справа №910/14617/16
		За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта банк" Кадирова В.В.
		до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 
		Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 
		про визнання недійсним договору застави цінних паперів від 26.02.2015 № 1/ЦП
		 
		Суддя Щербаков С.О.
		 
		Представники: 
		від позивача: Мостепанюк В.І.;
		від відповідача: Карпінський С.В.;
		від третьої особи: Жегулін Ю.М.;
		від ОСОБА_6: ОСОБА_7;
		вільні слухач: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_1
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (далі - позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта банк" Кадирова В.В. звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір застави цінних паперів від 26.02.2015 року № 1/ЦП суперечить положенням ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що є підставою для визнання його недійсним.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 (суддя Комарова О.С.) у справі № 910/14617/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію АТ "Дельта банк" Кадирова В.В.  задоволено повністю. Визнано недійсним договір застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (ідентифікаційний код 34047020) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (ідентифікаційний код 00032129).
		Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (код ЄДРПОУ 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (код ЄДРПОУ 34047020, адреса: 01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б) судовий збір - 1378,00 грн. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/14617/16 залишено без змін.
		26.04.2017 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 видано наказ.
		Постановою Вищого господарського суду України від 03.08.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 у справі № 910/14617/16 скасовано. Справу № 910/14617/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		11.08.2017 матеріали справи № 910/14617/16 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2017 прийнято справу № 910/14617/16 до провадження суддею Щербаковим С.О., розгляд справи призначено на 07.09.2017.
		31.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що недотримання позивачем вимог постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії проблемних» в частині повідомлення куратора банку про укладення спірного договору не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки постанова НБУ є актом індивідуальної дії.
		07.09.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 14.08.2017.
		Також, 07.09.2015 позивач подав письмові пояснення у рахуванням висновків Вищого господарського суду викладених у постанові від 03.08.2017, в яких зазначає, що позивач зобов'язаний був не лише отримати згоду НБУ на укладення договору застави цінних паперів, але й проінформувати куратора про укладення зазначеного договору, надати відповідні пояснення, а також текст такого договору для ознайомлення та подальшого погодження, як передбачено п. 5.10. Положення № 346 від 26.01.2015.
		Крім того, 07.09.2017 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав заяву про зміну предмету позову, в якій просить суд визнати недійсним договір застави цінних паперів від 26.02.2015 № 1/ЦП, укладений між  Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та застосувати наслідки недійсності договору застави цінних паперів від 26.02.2015 № 1/ЦП шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження  за № 15182443 від 27.02.2015 на рухоме майно (цінні папери) Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" передане в заставу Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України"  на підставі недійсного договору застави цінних паперів від 26.02.2015 № м1/ЦП та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.
		Зокрема, позивачем подано клопотання, в якому останній просить суд здійснювати фіксування судового засідання у справі № 910/14617/16 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Суд відклав розгляд заяви про зміну предмету позову на наступне судове засідання.
		Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 21.09.2017.
		У судовому засіданні 21.09.2017  Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надав письмові пояснення, в яких зазначає, що оскільки відкриття та ведення банківських рахунків не є кредитною операцією, то укладення договорів застави щодо забезпечення виконання вимог за такими договорами є прямим порушенням п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ознакою нікчемності договору застави від 26.02.2015 року.
		Отже, розглянувши подану позивачем заяву про зміну предмету позову, суд відзначив наступне. 
		Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. 
		Як роз'яснено в п. 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.
		Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.
		Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
		Враховуючи наведене, оскільки суд не перейшов до розгляду справи по суті, суд визнав подану заяву про зміну предмету позову такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим прийняв її до розгляду.
		У судовому засіданні 21.09.2017 оголошено перерву до 05.10.2017.
		03.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав додаткові письмові пояснення, в яких зазначає, що вимога про припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження  за № 15182443 від 27.02.2015 на рухоме майно (цінні папери) Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" передане в заставу Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України"  на підставі недійсного договору застави цінних паперів від 26.02.2015 № м1/ЦП та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису має розглядатися саме Окружним адміністративним судом м. Києва під час розгляду справи № 826/24708/15.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від  05.10.2017 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено та призначено судове засідання на  26.10.2017, зокрема зобов'язано позивача надати суду належним чином засвідчені копії протоколів засідання кредитного комітету  Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" з 03.11.2014 по 26.02.2015 включно (станом на момент укладення договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 та договору щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015).
		25.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" надійшли додаткові пояснення до позовної заяви.
		26.10.2017 представник позивача через відділ автоматизованого документообігу суду подав додаткові пояснення.
		Також, 26.10.2017 представником позивача на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2017 подано копії протоколів засідання кредитного комітету ПАТ  "Дельта банк".
		У судовому засіданні 26.10.2017 оголошено перерву до 23.11.2017.
		22.11.2017 через відділ автоматизованого документ суду представник відповідача подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати від ПАТ  "Дельта банк" оригінал протоколу № 12 засідання Ради Директорів Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" від 18.02.2015 з усіма додатками, доповненнями та змінами.
		23.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" надійшли додаткові пояснення до позовної заяви, в додатках до яких додано протоколи засідання кредитного комітету ПАТ  "Дельта банк".
		23.11.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від ОСОБА_6 надійшла заява про залучення третьої особи на стороні відповідача, в якому ОСОБА_6 просить суд залучити його до участі у справі № 910/14617/16 у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, обґрунтоване тим, що з метою забезпечення виконання зобов'язань до договору кореспондентського рахунку-1 та договору кореспондентського рахунку-2, 06.11.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" та ОСОБА_6 укладено договір поруки, а тому, на його думку, рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки. 
		У даному судовому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання про витребування доказів.
		Представник позивача заперечив проти задоволення поданого клопотання.
		Розглянувши подане відповідачем клопотання суд відзначає наступне.
		Відповідно до ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: - який доказ витребовується; - обставини, що перешкоджають його наданню; - підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; - обставини, які може підтвердити цей доказ. 
		Оскільки у судовому засіданні представник позивача надав оригінал протоколу № 12 засідання Ради Директорів Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" від 18.02.2015 для огляду та належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи, суд відмовляє у задоволенні поданого клопотання про витребування доказів.
		Також, у судовому засіданні представник  ОСОБА_6 підтримав подану заяву про залучення останнього до участі у справі, у якості третьої особи без самостійних вимог.
		Представник позивача заперечив проти задоволення даного клопотання.
		Представник відповідача поклався на розсуд суду щодо залучення третьої особи.
		Розглянувши подане клопотання, суд відзначає наступне.
		Згідно ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. 
		У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. 
		Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу. 
		Відповідно до п. 1.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ст. 27 ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін. З підстав, зазначених у третьому і четвертому реченнях частини першої згаданої статті, господарський суд залучає певну особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, й за відсутності згаданих заяви чи клопотання. Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують  (або існували) певні правові відносини.
		Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. 
		Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено  певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
		Однак, суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі ОСОБА_6, у якості третьої особи, оскільки предметом спору є визнання недійсним саме договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року, в свою чергу ОСОБА_6 не є стороною даного договору, при цьому суд відзначає, що у даному випадку не оскаржується  договір кореспондентського рахунку-1 та договір кореспондентського рахунку-2, а тому суд не вбачає, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_6, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про залучення останнього третьою особою.
		Крім того, у судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про колегіальний розгляд справи, в якому просить суд призначити колегіальний розгляд справи № 910/14617/16.
		Представники позивача та третьої особи заперечили проти задоволення даного клопотання.
		Суд, розглянувши подане відповідачем клопотання про призначення колегіального розгляду справи, відзначає наступне. 
		Так, відповідно до ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
		Закон не визначає, які саме категорії справ підлягають колегіальному розгляду. Складність справи може визначатися залежно від складності спірних матеріально-правових відносин; кількості доказів, поданих на підтвердження вимог та заперечень; неясності чи суперечливості правових норм, що підлягають застосуванню у спірних відносинах; неоднаковості судової практики застосування правових норм, що регулюють спірні відносини тощо.
		Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав для призначення колегіального розгляду у даній справі, у зв'язку з чим визнає подане клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
		Також, у даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
		Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом. 
		У судовому засіданні 23.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, - 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		15.12.2010 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (надалі - банк, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (надалі - кореспондент, відповідач) було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку № 151210-Л1, умовами якого передбачено, що з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України, сторони встановлюють кореспондентські відносини. Для проведення розрахунків банк відкриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу "Лоро", далі за текстом іменований "Кореспондентський рахунок" №16000804033 у валютах згідно заяви кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.
		Також, 15.12.2010 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" та Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"   було укладено договір про відкриття та ведення кореспондентського рахунку № 151210-Л2, відповідно до якого, з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України, сторони встановлюють кореспондентські відносини. Для проведення розрахунків банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро", далі за текстом іменований "Кореспондентський рахунок" у українських гривнях (980) та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.
		Для забезпечення виконання зобов'язань за договорами про відкриття та ведення кореспондентського рахунку № 151210-Л1 та № 151210-Л1 від 15.12.2010 року, 26.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (надалі - заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (надалі - заставодержатель) було укладено договір застави цінних паперів № 1/ЦП (надалі - договір застави), відповідно до умов якого, заставодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кожного з договорів кореспондентського рахунку, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, і набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами заставодавця, якщо інше не встановлено законодавством. Право застави розповсюджується як на права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що належать заставодавцю в момент укладення цього договору, так і права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що виникнуть у заставодавця в майбутньому.
		Пунктом 2.1. договору застави визначено, що сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього договору договірна вартість предмету застави становить 160   872   000, 00 грн.
		Договорами кореспондентського рахунку за договором застави цінних паперів від 26.02.2015 року № 1/ЦП є договори про відкриття та ведення кореспондентського рахунку       № 151210-Л1 та № 151210-Л1 від 15.12.2010 року (підпункт 9 пункту 1.1. договору застави).
		За умовами п. 4.1.1. договору застави, предметом застави є належні заставодавцю на праві власності бездокументарні цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", серії "С", код UA НОМЕР_1, в кількості 160   872 штуки, загальною номінальною вартістю 160   872   000,00 грн.
		Право власності заставодавця на предмет застави підтверджується Випискою про стан рахунку в цінних паперах № 422, відкритого в AT "Дельта Банк" від " 26" лютого 2015 року, виданою Депозитарною установою (п. 4.2. договору застави).
		Пунктом 4.4. договору застави визначено, що за взаємною згодою сторін договірна вартість предмету застави становить 160 872 000, 00  грн.
		Крім того, 26.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (надалі - депозитарна установа) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (надалі - заставодержатель або кореспондент) було укладено договір щодо звернення стягнення № 1/ЦП/3С, за умовами якого, договір визначає права та обов'язки сторін і порядок вчинення сторонами окремих дій, спрямованих на: 1) здійснення заставодержателем перевірки; 2) звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку; 3) визначення повноважень керуючого рахунком в цінних паперах.
		В пункті 5.1. договору визначено, що за наявності передбачених будь-яким з договорів кореспондентського рахунку, договором застави та законодавством підстав для звернення стягнення на предмет застави та у випадку прийняття уповноваженим органом заставодержателя рішення про застосування позасудового способу звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави Депозитарна установа здійснює облікову операцію за Рахунком в цінних паперах за розпорядженням, яке подається заставодержателем до Депозитарної установи, на підставі відповідних оригіналів або нотаріально засвідчених копій документів, які підтверджують наявність підстав для переходу прав на цінні папери внаслідок звернення стягнення.
		Як вказує позивач, 11.09.2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю діяльністю AT "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", відповідно до якої призначено куратором ПАТ "Дельта банк" службовця Національного банку України ОСОБА_13 для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012 року.
		Крім того, для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану 30.10.2014 року Національним банком України прийнято постанову № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", відповідно до якої ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів, запроваджено для банку перелік обмежень у його діяльності, зокрема, заборонено банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.
		Позивач зазначає, що протоколом № 56 від 24.09.2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, було затверджено результати перевірки, в ході проведення якої встановлено, що договір застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" є нікчемним, в силу п.п. 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систем гарантування вкладів фізичних осіб".
		30.09.2015 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" було направлено на адресу відповідача повідомлення № 9310 від 29.09.2015 року про нікчемність, зокрема, договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року на підставі п.п. 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що підтверджується фіскальним чеком № 3240 від 30.09.2015 року та описом вкладення у цінний лист (копії містяться в матеріалах справи).
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що договір застави цінних паперів від 26.02.2015 року № 1/ЦП суперечить положенням ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", оскільки укладений без згоди куратора, яка була обов'язковою, що є підставою для визнання його недійсним.
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
		Так, згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
		В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ст.  628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
		- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
		- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
		- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
		-  правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
		- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
		- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  
		Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		За змістом п.2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, необхідно з урахуванням приписів ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст. 220, ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
		Такий висновок викладений Вищим господарським судом України і у п. 18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Як встановлено судом вище, для забезпечення виконання зобов'язань за договорами про відкриття та ведення кореспондентського рахунку № 151210-Л1 та № 151210-Л1 від 15.12.2010 року, 26.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" (надалі - заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (надалі - заставодержатель) було укладено договір застави цінних паперів № 1/ЦП (надалі - договір застави), відповідно до умов якого, заставодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кожного з договорів кореспондентського рахунку, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, і набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами заставодавця, якщо інше не встановлено законодавством. Право застави розповсюджується як на права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що належать заставодавцю в момент укладення цього договору, так і права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що виникнуть у заставодавця в майбутньому.
		Пунктом 2.1. договору застави визначено, що сторони погоджуються з тим, що на момент укладення цього договору договірна вартість предмету застави становить 160   872   000, 00 грн.
		Договорами кореспондентського рахунку за договором застави цінних паперів від 26.02.2015 року № 1/ЦП є договори про відкриття та ведення кореспондентського рахунку       № 151210-Л1 та № 151210-Л1 від 15.12.2010 року (підпункт 9 пункту 1.1. договору застави).
		За умовами п. 4.1.1. договору застави, предметом застави є належні заставодавцю на праві власності бездокументарні цінні папери Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ", серії "С", код UA НОМЕР_1, в кількості 160   872 штуки, загальною номінальною вартістю 160   872   000,00 грн.
		Право власності заставодавця на предмет застави підтверджується Випискою про стан рахунку в цінних паперах № 422, відкритого в AT "Дельта Банк" від " 26" лютого 2015 року, виданою Депозитарною установою (п. 4.2. договору застави).
		Пунктом 4.4. договору застави визначено, що за взаємною згодою сторін договірна вартість предмету застави становить 160 872 000, 00  грн.
		Так, згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		В силу застави, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).
		Відповідно до ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом - у володіння третій особі.
		Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про заставу», заставодавцем може бути як сам боржник,  так  і  третя  особа (майновий поручитель). 
		Згідно ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно положень ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
		Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Вищий господарській суд України скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 у даній справі, та передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено питання набрання постановою № 692/БТ чинності у порядку передбаченому статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" та доведення останньої до позивача.   Судами не досліджено яким чином здійснювався куратором контроль за діяльністю банку та надання погодження на передачу в забезпечення третім особам майна та активів банку.
		Крім того, Вищий господарській суд України зазначив, що суди повинні були дослідити підстави, передбачені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" нікчемності правочину. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України,  вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
		Таким чином, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладені у постанові від  03.08.2017 у справі № 910/14617/16, суд відзначає наступне.
		Як зазначено судом вище, передумовою для визнання недійсним договору застави, укладеного між сторонами, позивач зазначає невідповідність вказаного правочину вимогам законодавства, зокрема, ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та ст. 12 Закону України "Про заставу".
		Під час розгляду справи, судом  встановлено, що 11.09.2014 Правлінням Національного банку України було винесено постанову №560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", якою, зокрема, вирішено призначити куратором позивача службовця Національного банку України ОСОБА_13 для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 від 17.08.2012. 
		Постановою Правління Національного банку України №713/БТ від 06.11.2014 було внесено зміни до постанови №560/БТ від 11.09.2014 та пункт 1 названої постанови доповнено трьома новими абзацами такого змісту: "Залучити для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_14, ОСОБА_16.".
		Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" серед іншого було вирішено:
		- віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів;
		- для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у п.1 цієї постанови, запровадити для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.
		Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №51 від 02.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015 до 02.06.2015.
		Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію у позивача на строк до 02.09.2015.
		Постановою Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії  та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" вирішено відкликати  банківську ліцензію та ліквідувати позивача.
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015 було розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.
		Тож, договір застави цінних паперів  був укладений у період, коли відносно позивача існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, передбачені постановами Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 (в редакції постанови №713/БТ від 06.11.2014) та від 30.10.2014 №692/БТ, згідно з якими з метою уникнення можливості невиконання позивачем своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами, а також захисту інтересів вкладників і кредиторів позивача, було призначено куратором позивача службовця Національного банку України ОСОБА_13, а також залучено для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю позивача таких фахівців управління нагляду за банками 1 та 2 груп Департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду: ОСОБА_14, ОСОБА_15 Окрім того, віднесено позивача до категорії проблемних банків і для стабілізації його діяльності та відновлення його фінансового стану з 30.10.2014 до 28.04.2015 (строком на 180 днів) запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, серед іншого, не здійснювати кредитних операцій, у тому числі бездокументарних операцій (гарантії, авалі, акредитиви), а також не надавати порук та інших зобов'язань; не передавати в забезпечення третім особам майно на активи банку без погодження з куратором банку.
		Як уже зазначалося вище, відповідно до умов договору застави цінних паперів № 1/4П від 26.02.2015, заставодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кожного з договорів кореспондентського рахунку, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, і набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами заставодавця, якщо інше не встановлено законодавством. Право застави розповсюджується як на права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що належать заставодавцю в момент укладення цього договору, так і права вимоги за кожним з договорів кореспондентського рахунку, що виникнуть у заставодавця в майбутньому. На момент укладення цього договору договірна вартість предмету застави становить 160   872   000, 00 грн. Договорами кореспондентського рахунку за договором застави цінних паперів від 26.02.2015 року № 1/ЦП є договори про відкриття та ведення кореспондентського рахунку       № 151210-Л1 та № 151210-Л1 від 15.12.2010 року (підпункт 9 пункту 1.1. договору застави).
		Право власності заставодавця на предмет застави підтверджується Випискою про стан рахунку в цінних паперах № 422, відкритого в AT "Дельта Банк" від " 26" лютого 2015 року, виданою Депозитарною установою (п. 4.2. договору застави).
		Тобто, укладення між сторонами договору застави, за яким позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача без отримання на це відповідної згоди (погодження) представника Національного банку України, суперечить вимогам вищевказаних постанов Національного банку України, зокрема, №692/БТ від 30.10.2014, та ст. ст. 3, 47, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
		Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
		В ст. ст. 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.  Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
		Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.
		Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія. 
		Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність", згідно зі ст. ст. 66, 73, 75 якого Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності у формах адміністративного та індикативного регулювання. Здійснюючи адміністративне регулювання, Національний банк України встановлює вимоги та обмеження щодо діяльності банків.
		Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів.
		Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		Саме з урахуванням вищевикладених норм правлінням Національного банку України було прийнято постанови №560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора", №713/БТ від 06.11.2014 "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 11 вересня 2014 року №560/БТ" та №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних".
		Згідно з наданими суду поясненнями позивач зобов'язався погоджувати з представником Національного банку України, зокрема, операції щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами та запрошувати представника Національного банку України на загальні збори акціонерів, засідання спостережної ради, правління та комітетів (кредитного комітету, комітету з управління активами та пасивами тощо). Натомість, як уже зазначалося вище, спірний договір застави було укладено між сторонами за відсутності згоди (погодження) із Національним банком України.
		Крім того, судом з метою повного всебічного та об'єктивного розгляду справи було зобов'язано позивача надати суду належним чином засвідчені копії протоколів засідання кредитного комітету  Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" з 03.11.2014 по 26.02.2015 включно (станом на момент укладення договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 та договору щодо звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015).
		Так, 26.10.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2017 надійшли копії протоколів засідання кредитного комітету ПАТ  "Дельта банк" за період з 03.11.2014 по 26.02.2015.
		Дослідивши протоколи засідання кредитного комітету ПАТ  "Дельта банк" за період з 03.11.2014 по 26.02.2015, суд зазначає, що з останніх не вбачається, що куратор позивача, призначений постановою  Національного банку України - ОСОБА_13 був присутній на засіданнях кредитного комітету ПАТ  "Дельта банк", та погодив укладення  договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015.
		Відповідач посилається на те, що постанови Правління Національного банку України не є нормативно-правовими актами, а тому недодержання їх приписів не має наслідком невідповідність договору передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України вимогам чинності правочину.
		Водночас, відповідно до ст. 3 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банки зобов'язані провадити свою діяльність відповідно до вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів України.
		На підставі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку (аналогічна правова позиція наведена в п.2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
		Постановою Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 позивача було віднесено до категорії проблемних до 180 днів. Для стабілізації діяльності позивача та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений у пункті 1 цієї постанови, запроваджено для позивача обмеження в його діяльності, зокрема, не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.
		Постановою Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 було призначено куратором позивача ОСОБА_13 та надано їй право керуватися у свої діяльності повноваженнями, визначеними у п.4.9 глави 4 розділу І Положення №346. Окрім того, визнано такою, що втратила чинність, постанову №348/БТ від 12.06.2014р.
		Відповідно до п.п.4.8, 4.9 постанови Правління Національного банку України від 17.02.2012 №346 "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" (в редакції, чинній на момент призначення куратора позивачу) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.
		На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.
		Відповідно до п.п.5.1, 5.3, 5.6 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012 (далі - Положення) (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору), Національний банк має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку, та/або в разі наявності хоча б однієї з таких ознак зазначених в п.5.1. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку. Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку, перебуваючи безпосередньо в банку та/або шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації щодо діяльності банку.
		Наведене свідчить про те, що на час укладення оспорюваного Договору застави діяльність позивача була обмежена Національним банком України, у зв'язку з чим, зокрема, укладення договорів застави мали бути погоджені з куратором банку, однак, у матеріалах справи відсутні, а сторонами не надано доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин було погоджено з куратором банку. 
		Також відповідач вказує на те, що постанови Національного банку України не впливають на відносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення оспорюваного договору застави цінних паперів. 
		Однак, відповідно до ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти та розпорядчі акти. Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Національний банк видає розпорядчі акти з питань організаційно-розпорядчого характеру або індивідуальної дії, які не є нормативно-правовими актами. Розпорядчі акти оприлюднюються та набирають чинності в порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом), які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Нормативно-правові акти Національного банку (крім нормативно-правових актів, які містять інформацію з обмеженим доступом) набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо більш пізній строк набрання чинності не передбачений у такому акті. Офіційним опублікуванням нормативно-правового акта Національного банку вважається перше опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань - "Офіційному віснику України", газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" або перше розміщення на сторінці Офіційного інтернет-представництва Національного банку України. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Національним банком. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності у порядку, встановленому цими актами. Акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
		Таким чином, постанови правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014 "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" та №692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання.
		Згідно з наданими суду поясненнями про прийняття вищезгаданих постанов Національного банку України були ознайомлені відповідальні працівники позивача. Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.
		Укладаючи з відповідачем спірний договір застави цінних паперів, позивач був зобов'язаний не лише отримати згоду Національного банку України на його укладання, але й проінформувати куратора про укладання зазначеного договору, надати йому текст для ознайомлення та погодження. Однак, встановлений Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства порядок, позивачем не було дотримано, що в свою чергу свідчить про необізнаність куратора з фактом укладання цього правочину та відсутність його письмової згоди.
		Про необхідність отримання згоди куратора у подібних правовідносинах зазначено в постановах Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/24993/14, від 04.05.2016 у справі №910/21378/15, від 15.11.2016 у справі №910/1209/16, від 08.12.2016 у справі №910/1208/16, від 06.09.2016 у справі №914/3494/14, від 06.02.2017 у справі №910/7084/16.
		Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
		Статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було покладено обов'язок забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених частиною третьою наведеної статті. 
		В матеріалах справи наявний витяг з протоколу №56 від 24.09.2015 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.03.2015, яким затверджено результати перевірки, в ході якої виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно з ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, оспорюваний договір застави цінних паперів. Вказаний правочин за результатами перевірки комісії є нікчемним згідно з п. 1, 5 та 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки:
		- позивач безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		- позивач прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, при тримання, факторинг, тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
		- позивач уклав правочин (договір), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.  
		Згідно з частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
		3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
		4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
		5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
		6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
		Уповноважена особа Фонду:
		1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
		2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
		3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
		У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
		Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
		Зі змісту оспорюваного договору застави цінних паперів вбачається, що умови п.6.1 договору передбачають можливість набуття відповідачем права звернення стягнення на предмет застави у будь-якому з наступних випадків: повного або часткового невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою згідно з цим договором; у випадку невиконання або неналежного виконання заставодавцем умов цього договору та в інших випадках передачених законодавством. 
		Тобто, в даному випадку за договором застави цінних паперів позивач відмовився від власних майнових вимог до позичальників за кредитними договорами, майнові права за якими є предметом застави, що зазначено у п.1 ч.3 ст. 38  Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку наявні підстави для визнання укладеного між сторонами договору, як нікчемного правочину, недійсним, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України під час встановлених обмежень Національним банком України, нормативно-правові акти якого є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб (аналогічна правова позиція щодо подібних правовідносин викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2015 у справі №910/24993/14).
		Крім того, суд  вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним.
		В ст. 55 названого Кодексу передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. 
		Суб'єктами господарювання є, серед іншого, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
		З наведеного випливає, що під господарською компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов'язків, якими наділений конкретний суб'єкт господарювання.
		Тобто, для з'ясування питання наявності або відсутності у суб'єкта господарювання права, необхідного для укладення відповідного правочину, слід враховувати, що правосуб'єктність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.
		Позивач є юридичною особою, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.
		Водночас відповідно до п.8 ч.1 ст. 7, ч.1 ст. 7-1 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі та має право запроваджувати обмеження на діяльність банків.
		Так, відповідно до п.12.3. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 №346 (у редакції від 27.01.2015) рішення Правління Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних має містити, зокрема, обмеження у діяльності банку.
		Оскільки під господарською компетенцією розуміється сукупність певних господарських прав та обов'язків, то обмеження права юридичної особи, яка є суб'єктом господарювання, на здійснення певної діяльності, зокрема, укладення певних договорів, з юридичної точки зору є обмеженням господарської компетенції такої юридичної особи.
		Тобто, незалежно від того, чи вважати постанову Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, в п.2 цієї постанови було встановлене чітке обмеження господарської компетенції позивача, а саме неможливість укладати такі договори, як спірний Договір застави, без погодження з куратором банку. 
		Відтак, оскільки позивач не мав права укладати договір застави цінних паперів без погодження з куратором банку, такий договір слід вважати укладеним з порушенням банком його господарської компетенції, що є підставою для визнання його недійсним згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України.
		Згідно зі ст. 12 Закону України "Про заставу" в договорі застави повинні бути визначені: суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
		Натомість спірний договір застави цінних паперів не визначає конкретних строків виконання зобов'язань позивача, а містить лише відсилочні норми на строки, встановлені Договорами кореспондентських рахунків, які в свою чергу, також не визначають конкретних строків виконання зобов'язань позивача. Договір застави не визначає розміру основного зобов'язання, забезпеченого заставою. Договори кореспондентського рахунку, на які є посилання в спірному Договорі застави, не містять положень щодо розміру зобов'язань позивача.
		Окрім того, спірний Договір застави цінних паперів забезпечував виконання уже простроченого зобов'язання за договорами кореспондентських рахунків, що суперечить природі такого правочину, оскільки він вчиняється з метою недопущення невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання у зв'язку з існуванням можливості настання негативних наслідків для особи, за рахунок якої таке забезпечення здійснюється. 
		Крім того, суд зазначає, що  постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016 у справі №826/24298/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів, а саме: іпотечного договору від 29.12.2014, договору застави майнових прав від 25.02.2015, договору застави майнових від 25.02.2015, договору застави цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015 та договору про звернення стягнення № 1/ЦП/ЗС від 26.02.2015; визнано протиправним та скасовано повідомлення № 9310  від 29.09.2015 про нікчемність правочинів.
		При цьому, суд вважає за необхідне зазначити про те, що наявність чи відсутність повідомлення про нікчемність правочину не впливає на вирішення спору про недійсність такого правочину (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13.02.2017 у справі №910/6052/16).
		Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.10.2017 було скасовано як постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2016, так і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 у справі №826/24298/15, провадження у справі закрито і роз'яснено позивачу право на звернення до суду в порядку господарського судочинства. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		За таких обставин, на підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин  вчинений з порушенням норм чинного законодавства України, а тому такий договір застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», підлягає визнанню  недійсним, на підставі п.п. 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Відносно вимоги позивача про застосування наслідків недійсності договору застави цінних паперів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. 
		Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. 
		Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних для сторін результатів, незалежно від сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан  (реституції) або в інших (аналогічна правова позиція наведена в п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
		Оскільки під час судового розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору застави цінних паперів недійсним, а вимога про застосування наслідків недійсності вказаного договору є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним Договору застави цінних паперів, то в цій частині позов підлягає задоволенню. В даному випадку мають бути застосовані наслідки недійсності договору застави цінних паперів шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження за №15182443 від 27.02.2015 на рухоме майно (цінні папери) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", передане в заставу Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України"  на підставі договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису
		Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
		Згідно з п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
		Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
		За таких обставин, враховуючи викладені вище положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, а також те, що договір про заставу цінних паперів №1/ЦП від 26.02.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" з порушенням вимог чинного законодавства України, суд визнає позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" обґрунтованими, та відповідно такими що підлягають задоволенню у повному обсязі. 
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача. 
		Керуючись   ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" задовольнити повністю. 
		2. Визнати недійсним договір застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, будинок 36-Б, ідентифікаційний код - 34047020) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г, ідентифікаційний код - 00032129).
		3. Застосувати наслідки недійсності договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року, шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна обтяження за №15182443 від 27.02.2015 на рухоме майно (цінні папери) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, будинок 36-Б, ідентифікаційний код - 34047020), передане в заставу Публічному акціонерному товариству "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г, ідентифікаційний код - 00032129) на підставі договору застави цінних паперів № 1/ЦП від 26.02.2015 року та вилучення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна відповідного запису.
		4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, буд. 12-Г, ідентифікаційний код - 00032129) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, будинок 36-Б, ідентифікаційний код - 34047020) 2 978 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору. 
		5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		 
		Повний текст рішення складено: 28.11.2017.
		 
		 
		Суддя                                                                                            Щербаков С.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...