Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/14920/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; містобудування; планування і забудови територій; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 01.12.2017. Зареєстровано: 03.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2017.
Дата набрання законної сили: 30.11.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/10833/17
		Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
		головуючого судді:                                        Глушка І.В.,
		суддів:                                                             Большакової О.О., Макарика В.Я., 
		за участю секретаря судового засідання:    Омеляновської Л.В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва,-
		                                                      ВСТАНОВИВ:
		 
		09 листопада 2016 року позивач - Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради звернувся в суд з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у якій просив зобов'язати знести за власний рахунок самочинно збудоване кафе по АДРЕСА_1
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проведення перебудови збудованого відповідачем майна є неможливим, оскільки таке збудоване без дотримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, тобто без урахування законних інтересів власників, користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва, без документа, який посвідчує право на виконання будівельних робіт, а також без розроблення проектної документації, збудоване майно не відповідає державним стандартам, нормам, правилам, що встановлюють комплекс якісних, кількісних показників та вимог, які регламентують розробку і реалізацію містобудівної документації.
		Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено. Зобов»язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно збудоване кафе по АДРЕСА_1 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану постанову слід скасувати, а провадження у справі - закрити з наступних підстав.
		Так, згідно із частиною першою статті 38 Закону № 3038-VI у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
		У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
		У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
		Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).
		Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
		Захист  порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції.
		Закріплений у статті 8 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
		Відповідно до п. 4 ч.1 ст.107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду.
		Згідно ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
		Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за ознаками, наведеними в ч. 1 ст. 17 КАС України.
		Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у ст.3 КАС України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
		Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законами України.
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
		Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 
		 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.
		У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб'єктів владних повноважень.
		У пункті 5 частини четвертої статті 50 КАС України зазначено, що в інших випадках, встановлених законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб'єктів владних повноважень.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень в чітко визначених законами України випадках.
		Водночас відповідно до ч. 1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч.2 ст. 1 ГПК України).
		Крім того, відповідно до положень ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів.
		Суд першої інстанції не надав належної оцінки даним обставинам справи та помилково розглянуто цей спір за правилами адміністративного судочинства. 
		На підставі системного аналізу наведених норм законодавства колегія суддів дійшла висновку про те, що на спори, за зверненням суб'єкта владних повноважень до громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		Таким чином, даний спір, враховуючи суть спірних правовідносин, їх суб'єктний склад, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
		Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
		Згідно ч.2 ст.157 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		З огляду на викладене, слід роз'яснити, що позивач має право звернутися для вирішення спірних правовідносин до суду в порядку господарського судочинства.
		Керуючись  частиною 3 статті 160, статтями 157, 195, 198, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		                                                        УХВАЛИВ:
		 
		Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2017 року у справі № 161/14920/16-а - скасувати, а провадження у справі закрити.           
		Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі. 
		 
		 
		Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. О. Большакова   В. Я. Макарик 
		Ухвала складена в повному обсязі 01.12.2017.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...