Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-1430/2006 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		8 листопада 2017 року                                 м. Київ 
		Судова палата у цивільних справах
		 
		Верховного Суду України в складі:
		 
		 
		головуючого Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,суддів Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,   розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, ухвали Апеляційного cуду Одеської області від 11 серпня 2016 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2006 року,
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		У липні 2016 року ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2006 року,          яким між ним та ОСОБА_5 було здійснено поділ майна подружжя.           Крім того, ОСОБА_6 просив суд поновити йому строк на апеляційне оскарження більше ніж на дев'ять років, посилаючись на те, що він не є фахівцем у юридичній сфері, його не було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи, у зв'язку із чим він не був присутнім при оголошенні вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції.                          
		Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 11 серпня 2016 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на підставі статті 297 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		          Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 24 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилила, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 11 серпня 2016 року залишила без змін. 
		          21 липня 2017 року до Верховного Суду України звернувся            ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвалених у справі судових рішень з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		                              На обґрунтування своїх вимог заявник надав постанову Верховного Суду України від 9 грудня 2015 року.
		                              У зв'язку із цим ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з огляду на таке. 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.    
		При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. 
		Відповідно до змісту частини першої статті 3605 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2901/ed_2013_05_16/pravo1/T041618.html?pravo=1> Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.                            
		Суди під час розгляду справи встановили, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2006 року здійснено поділ майна подружжя та визнано право власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по Ѕ частині на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. 
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 та визнаючи за кожним з подружжя право власності на Ѕ частину земельної ділянки, суд першої інстанції зазначив, що відповідач у судовому засіданні позов визнав у повному обсязі. 
		У липні 2016 року ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2006 року,          а також просив поновити йому строк на апеляційне оскарження більш ніж на дев'ять років. 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2016 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме: ОСОБА_6 необхідно було зазначити належне обґрунтування для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки вказані ним причини суд не може визнати поважними.
		На виконання вказаної ухвали 9 серпня 2016 року на адресу Апеляційного суду Одеської області надійшла заява ОСОБА_6, в якій він зазначив, що не був повідомлений про день, час та місце розгляду справи та рішення суду не отримував.  
		Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у справі, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження більше ніж на дев'ять років суд не може визнати поважними. При цьому суд урахував, що згідно з протоколом судового засідання Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада 2006 року ОСОБА_6 був присутній у судовому засіданні та позов визнав, а також в матеріалах справи міститься розписка про те, що він повідомлений про день, час та місце розгляду справи.
		Надана для порівняння постанова Верховного Суду Україні від 9 грудня 2015 року (№ 6-814цс15) постановлена у справі про поділ спільного майна подружжя та містить висновок про те, що відповідно до положень статей 6,      17 Земельного кодексу України 1992 року (далі - ЗК України), Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, які були чинними на час приватизації особою спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді. Разом з тим згідно зі статтею 30 ЗК України при переході права власності на будівлю і споруди разом із цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає і в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди; аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться. У зв'язку із цим Верховний Суд України у вказаній постанові дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення у справі, якими здійснено поділ спільного майна подружжя, виходили з принципу рівності часток кожного з подружжя у спірному майні та правильно застосували норми матеріального права.          
		Підстави для висновку про те, що ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у вказаній постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні оскільки суд касаційної інстанції, постановляючи ухвалу           від 24 травня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, норм матеріального права не застосовував. 
		Крім того, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу       res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише за умови особливих непереборних обставин.
		Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків на оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип визначеності).                              
		У справі, яка є предметом перегляду, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, відмовив у відкритті апеляційного провадження ОСОБА_6 на підставі статті 297 ЦПК України, оскільки зазначені ним причини для поновлення строку на апеляційне оскарження більш ніж на дев'ять років суд не може визнати поважними з огляду на обставини справи, зокрема на те, що відповідач належно був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, а також був присутній у судовому засіданні під час розгляду справи по суті у суді першої інстанції.  
		                              Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ        від 24 травня 2017 року, ухвали Апеляційного cуду Одеської області                  від 11 серпня 2016 року та рішення Біляївського районного суду                      Одеської області від 14 листопада 2006 року.
		                              Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а : 
		У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня           2017 року, ухвали Апеляційного cуду Одеської області від 11 серпня 2016 року та рішення Біляївського районного суду Одеської області від 14 листопада     2006 року відмовити.
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                                  В.І. Гуменюк
		 
		 
		Судді:                                                                                                                                   Н.П. Лященко
		 
		 
		Л.І. Охрімчук
		 
		 
		В.М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...