Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/118/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2017.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ  
		22 листопада  2017 року                                                                                                                                                                 м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Сімоненко В.М.,  суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М.,    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У січні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 5 травня 2008 року між нею та її дочкою - ОСОБА_6 було укладено договір позики на суму 92 тис. 800 грн терміном до 31 грудня            2011 року з метою придбання житла для відповідачів, які на той час перебували у шлюбі. 7 травня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, в якому остання проживає з малолітнім сином та колишнім чоловіком  - ОСОБА_7, шлюб з яким розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 5 лютого 2014 року.
		Указуючи на те, що обов'язок щодо повернення позики несуть відповідачі в солідарному порядку, оскільки кошти позичалися за час перебування їх у шлюбі, ОСОБА_5 просила стягнути заборгованість за договором позики в розмірі 101 тис. 159 грн 63 коп., з яких: сума позики - 92 тис. 800 грн та 3 % річних - 8 тис. 359 грн 63  коп. 
		У березні 2015 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він не давав своєї згоди на укладення договору позики від 5 травня 2008 року та заперечує, що кошти були використані в інтересах сім'ї, а саме на придбання будинку, оскільки нерухоме майно придбано за їхні спільні з відповідачкою кошти, жодних позичених коштів його дружина на купівлю будинку не використовувала. Крім того, ОСОБА_7 заперечує факт підписання договору позики саме  5 травня 2008 року, оскільки позивачка на той час перебувала за межами України, у зв'язку із чим просив суд на підставі статей 203 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843241/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>, 215 Цивільного кодекс України (далі - ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843253/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>) визнати вказаний договір недійсним.
		Рішенням  Тернопільського міськрайонного  суду Тернопільської області від 18 серпня 2015 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково: стягнуто з               ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 101 тис. 159 грн 63 коп. заборгованості за договором позики від 5 травня 2008 року, яка складається із 92 тис. 800 грн суми позики та 8 тис. 359 грн 63 коп. - 3% річних від простроченої суми, в решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 1 тис.             11 грн 60 коп. судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада      2015 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 серпня 2015 року в частині часткового задоволення позову ОСОБА_5 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_5 заборгованість за договором позики від 5 травня 2008 року в сумі 101 тис. 159 грн 63 коп. та 3% річних у сумі 8 тис. 359 грн 63 коп., стягнуто з ОСОБА_6 та  ОСОБА_7 на користь позивачки суму сплаченого судового збору в рівних частках по 505 грн 80 коп. з кожного.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_7  відхилено, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 19 листопада 2015 року залишено без змін.    
		25 листопада 2016 року   ОСОБА_7  звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від  16 червня 2016 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду  касаційної інстанції   викладеному у  постанові Верховного Суду України  висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 61, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України). 
		На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_7 посилається на постанови Верховного Суду України від            27 квітня,  18 травня, 7 вересня 2016 року, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовано по-іншому. 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
		За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 3 вересня 2006 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 5 лютого 2014 року.
		5 травня 2008 року між ОСОБА_5 (позикодавець) і   ОСОБА_6 (позичальниця) укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передала у власність позичальниці 92 тис. 800 грн, яка зобов'язалась повернути позику до 31 грудня 2011 року.
		Відповідно до пункту 2 договору позики грошові кошти позичальниця мала намір витратити на придбання житла (житлового будинку, квартири тощо).
		7 травня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким остання придбала житловий будинок з прибудовою за ціною 59 тис. 271 грн, який розташований на АДРЕСА_1.
		Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 06 квітня 2015 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину житлового будинку на АДРЕСА_1. У частині зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання спільним зобов'язанням боргу за договором позики від 5 травня 2008 року відмовлено з тих підстав, що цей факт є предметом розгляду у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення солідарно заборгованості за вказаним договором позики.
		За показаннями свідка, кошти за договором позики від 5 травня 2008 року були витрачені на купівлю будинку в с. Йосипівка, його ремонт та утримання, тобто в інтересах сім'ї. 
		Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи суму заборгованості за договором позики лише з ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що обов'язок з повернення боргу лежить на позичальниці, оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду від                 6 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання спільним зобов'язанням боргу за договором позики відмовлено. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову  про стягнення боргу за договором позики лише з ОСОБА_6 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення боргу за договором позики з відповідачів солідарно, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, на підставі поданих та оцінених доказів виходив з того, що відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір позики, який укладено одним з подружжя створює обов'язок для іншого з подружжя, оскільки кошти, отримані за вказаним договором, використані в інтересах сім'ї, а саме на купівлю та утримання жилого будинку, який є об'єктом права власності в рівних частинах за кожним з подружжя на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 квітня 2015 року. 
		Натомість у наданій заявником постанові Верховного Суду України від               7 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 про поділ майна подружжя міститься правовий висновок про те, що належність майна до спільної сумісної  власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.  
		У постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-486цс16 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Якщо при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з подружжя здійснив відчуження цього майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу. Крім того, в разі поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержаний за їх рахунок автомобіль, внаслідок укладення кредитного договору виникає також зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники. 
		У постанові від 18 травня 2016 року в справі № 6-1327цс15 Верховний Суд України,  вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі про визнання права власності на майно, зняття арешту з майна, визнання недійсним договору купівлі-продажу, дійшов висновку про те, що майно фізичної особи − підприємця як майно для професійної діяльності члена сім'ї, яке придбане за кошти від його діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім'ї, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 цього Кодексу. 
		Отже, у судовому рішенні, яке є предметом перегляду, та у наданих заявником для порівняння постановах Верховного Суду України не вбачається невідповідності викладеним у цих постановах висновкам щодо застосування статей 61, 65 СК України. 
		З огляду на зазначене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України необхідно відмовити.  
		Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а :
		 
		У заяві ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від             16 червня 2016 року відмовити.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий                                                                      В.М. Сімоненко       
		       
		Судді:                                                                                                             В.І. Гуменюк
		 
		Л.І. Охрімчук
		                                                                                                                                                                     
		Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...