Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/12561/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність; Спори про самочинне будівництво.
Надіслано для оприлюднення: 07.12.2017. Зареєстровано: 07.12.2017. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2017.
Дата набрання законної сили: 04.12.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 127/12561/16-ц Провадження № 22-ц/772/2583/2017Головуючий в суді першої інстанції Венгрин О. О.Категорія 6 Доповідач Сало Т. Б.
		  
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 грудня 2017 рокум. Вінниця
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Берегового О.Ю., Денишенко Т.О., секретар  Агеєва Г.В., за участі: представника КЕВ  Рибак Н.Б., представника Міноборони  Москаленка А.О., представника ОСОБА_1  ОСОБА_2 , представника ВМР  Лірника І.І. та представника ОСОБА_3  ОСОБА_4 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, про визнання незаконним та скасування рішення №2207 від 26.06.2015 року в частині, визнання недійсними договори про встановлення земельного сервітуту, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги - Міністерства оборони України до Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці, про визнання незаконним та скасування п. 1 та додатку №3 рішення №2207 від 26.06.2015 року, в частині, що стосується відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , визнання недійсними договори про встановлення земельного сервітуту, 
		встановила:
		В червні 2016 року КЕВ м. Вінниця звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: визнати незаконним і скасувати рішення Вінницької міської ради 65 сесії 6 скликання №2207 від 26.06.2015 року в частині укладення договорів про встановлення земельного сервітуту для громадських потреб з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на земельні ділянки, площами по 278,0 кв. м кожна, що по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір, укладений на підставі рішення Вінницької міської ради 65 сесії 6 скликання №2207 від 26.06.2015 року із ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку, площею 278,0 кв.м по АДРЕСА_1 від 16.07.2015 року; визнати недійсним договір, укладений на підставі рішення Вінницької міської ради 65 сесії 6 скликання №2207 від 26.06.2015 року із ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку, площею 278,0 кв.м по АДРЕСА_1 ; усунути КЕВ м. Вінниці перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,16 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинного будівництва - чотирьохповерхової будівлі, збудованої ОСОБА_1 .
		Позов мотивовано тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю від 10 квітня 2008 року державі в особі Міністерства оборони України належить 18/25 частки об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена будівля знаходиться на праві оперативного управління позивача. 
		Згідно витягу форми 6-3-зем Управління Держгеокадастру у м. Вінниця №22-230-0.2-1676/2-15 від 11 червня 2015 року за Міноборони України обліковується земельна ділянка, площею 0,16 га, по 
		АДРЕСА_1 , при вчинені дій щодо оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , при виході на місце, встановив (21 липня 2015 року), що вся територія земельної ділянки по АДРЕСА_1 захаращена будматеріалами, будівельним сміттям, які належать ОСОБА_1 .. На даній земельній ділянці ОСОБА_1 проводить будівництво чотириповерхової будівлі.
		В подальшому стало відомо, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (з кожним окремо) із Вінницькою міською радою укладено договори сервітуту на зазначену земельну ділянку.
		Позивач вказує, що рішення Вінницької міської ради №2207 від 26 червня 2015 року, в частині укладання договорів земельного сервітуту для громадських потреб з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на земельні ділянки, площами по 278 кв.м кожному, по АДРЕСА_1 і укладені (на підставі зазначеного рішення) договори про встановлення земельного сервітуту є незаконними, оскільки спірна земельна ділянка належала до категорії земель оборони, на цій земельній ділянці здійснено будівництво, яке виходить за межі громадських потреб і інтересів. Крім того, Вінницька міська рада не погоджувала з землекористувачем  Міністерством оборони України, передачу земельної ділянки в сервітутне користування, а в результаті дій відповідачів, позивач втратив можливість використання земельної ділянки.
		В березні 2017 року Міністерство оборони України також звернулось до суду із позовом у якому просило: визнати незаконним та скасувати п. 1 рішення Вінницької міської ради 65 сесії 6 скликання №2207 від 26 червня 2015 року «Про укладання, розірвання, поновлення договорів земельного сервітуту» та Додаток №3 до цього рішення в частині, яка стосується громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; визнати недійсними договори визнати про встановлення земельного сервітуту, укладені Вінницькою міською радою з громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на підставі рішення 65 сесії 6 скликання №2207 від 26 червня 2015 року «Про укладання, розірвання, поновлення договорів земельного сервітуту».
		Поданий позов Міністерство оборони України мотивувало тим, що згідно з рішенням «Суженного исполкома Винницкого обласного Совета депутатов трудящихся» №116-024 від 28 грудня 1948 року, військовою частиною НОМЕР_1 за цільовим призначенням використовується земельна ділянка, площею 0,16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування військової комендатури. 
		Відповідно до Постанови КМУ №334 від 07 квітня 1993 року «Про першочергові заходи щодо підготовки і проведення земельної реформи» у 1993 році була проведена інвентаризація земель Міністерства оборони України на території м. Вінниці. 
		За повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2016 року спірна земельна ділянка фактично використовувалась військовою частиною НОМЕР_1 до 2002 року, після чого була передана Вінницькому зональному відділу військової служби правопорядку.
		Головним управлінням Держгеокадастру у м. Вінниці Вінницької області підтверджено факт облікування за військовою комендатурою земельної ділянки, площею 0,16 га, що підтверджується листом управління Держгеокадастру у м. Вінниці Вінницької області від 11 червня 2015 року № 22-230-0.2-1676/2-15 та доданий до нього витяг по формі 6-зем. 
		Отже, спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони та використовується для обслуговування державної адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 . 
		Під час того, як КЕВ м. Вінниці проводило роботу щодо оформлення спірної земельної ділянки, було встановлено, що Вінницькою міською радою було прийнято рішення про встановлення земельного сервітуту та передачу земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з якими були укладені договори про встановлення земельного сервітуту.
		В результаті вчинених дій Міністерство оборони України позбавлене права користування земельною ділянкою, яка є необхідною для обслуговування будівлі. 
		Позивач вважає, що Вінницькою міською радою було перевищено повноваження, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, повноваження щодо відчуження та надання в користування якої наділений Кабінет Міністрів України. Рішення ж щодо вилучення у Міністерства оборони України спірних земельних ділянок КМУ не приймалось.
		Спірна земельна ділянка, яка передана в сервітутне користування на 4 роки 11 місяців, використана відповідачем ОСОБА_1 під будівництво багатоповерхової будівлі.
		На думку позивача, пункт 1 оскаржуваного рішення та додаток №3 до нього не відповідають актам цивільного законодавства, які не передбачають права здійснювати забудову чужої земельної ділянки шляхом встановлення сервітуту. Фактично між міською радою та відповідачами був укладений договір суперфіцій, а тому договори сервітуту є удаваними.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року позов КЕВ м. Вінниці задоволено частково, позов Міністерства оборони України задоволено. 
		Визнано незаконним та скасовано п. 1 рішення Вінницької міської ради №2207 від 26 червня 2015 року в частині укладення договорів про встановлення земельного сервітуту для громадських потреб згідно з додатком №3 з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на земельні ділянки, площами по 278,0 кв. м кожна, що по АДРЕСА_1 , терміном на 4 роки 11 місяців. 
		Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 16 липня 2015 року, укладений між Вінницькою міською радою і ОСОБА_1 , щодо земельної ділянки, площею 0,0278 га, що по АДРЕСА_1 , для громадських потреб, терміном на 4 роки 11 місяців. 
		Визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту від 16 липня 2015 року, укладений між Вінницькою міською радою і ОСОБА_3 , щодо земельної ділянки, площею 0,0278 га, що по АДРЕСА_1 , для громадських потреб, терміном на 4 роки 11 місяців. 
		Зобов`язано усунути перешкоди КЕВ м. Вінниці в користуванні земельними ділянками, площами по 278,0 кв. м кожна, що по АДРЕСА_1 , на які за договорами про встановлення земельного сервітуту від 16 липня 2015 року встановлено земельний сервітут для громадських потреб ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , шляхом знесення чотириповерхової будівлі, збудованої ОСОБА_1 , за рахунок ОСОБА_1 . 
		В задоволенні решти вимог позову КЕВ м. Вінниці відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 , представник Вінницької міської ради та представник ОСОБА_5 подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовів.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, безпідставним є посилання суду першої інстанції на п. 4 Рішення звуженого виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих від 28 грудня 1948 року «Про уточнення кордонів землевикористання Міністерства Збройних сил у м. Вінниці», оскільки вказаний документ не містить в собі інформації щодо предмета спору і доказів тому не надано; висновок суду про те, що Міноборони України має право на користування спірною земельною ділянкою суперечить доказам у справі; суд не надав належної правової оцінки тому, що у позивачів відсутні правовстановлюючі документи на спірну землю; судом не встановлено, що земельна ділянка, яка виділена ОСОБА_1 належить до земель оборони; в рішенні суду не конкретизовано, яка земельна ділянка (місце розташування) та якої площі надана Мінобороні; позивачі не довели своє право на користування земельною ділянкою, площею 0,16 га.; рішення суду не містить посилання на норми матеріального права, на підставі яких суд дійшов висновків про визнання будівництва самочинним та підстави для його знесення.
		Апеляційну скаргу Вінницької міської ради мотивовано тим, що рішення суду є незаконним, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд, обґрунтовує приналежність спірної земельної ділянки позивачам, посилаючись на документи  акт інвентаризації, які містять рукописні виправлення, що ставить під сумнів їх достовірність; суд не дослідив питання приналежності спірної земельної ділянки, суд безпідставно не врахував висновків рішень судів, які набрали законної сили, в яких стверджується про право Вінницької міської ради на спірні земельні ділянки.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що рішення суду є незаконним, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд послався на Рішення звуженого виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих від 28.12.1948 року «Про уточнення кордонів землевикористання Міністерства Збройних сил у м. Вінниці», з якого неможливо встановити, що воно стосується спірних земельних ділянок; судом взято до уваги акт інвентаризації Міноборони України, який не містить адреси інвентаризованих земель та містить рукописні виправлення; документального підтвердження переходу військової частини НОМЕР_1 у військову комендатуру, а потім у КЕВ м. Вінниця позивачами не надано; суд не взяв до уваги план-схему земельної ділянки, виданого Департаментом архітектури та містобудування Вінницької міської ради, яким підтверджується, що спірні земельні ділянки не перебувають у користуванні Міноборони України; суд не взяв до уваги твердження відповідачів, що надана в сервітутне користування земельна ділянка використовується відповідачами за призначенням  для громадських потреб, як місце для під`їзду автомобілів до готельно-ресторанного комплексу.
		Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, розглянувши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		В п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року за №2 вказано, що відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свободи інтересів.
		Позивачі, звертаючись з даним позовом до суду, вважають, що земельна ділянка, площею 0,16 га, яка розташована по АДРЕСА_1 знаходиться в їх користуванні, а Вінницька міська рада, прийнявши оспорюване рішення, в незаконний спосіб передала по договорам сервітуту цю земельну ділянку відповідачам  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які безпідставно її використовують. Цими діями відповідачів порушується права позивачів.
		Задовольняючи вимоги позовів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Міністерство оборони України (МОУ) є землекористувачем спірної земельної ділянки без належного оформлення права на неї. 
		На думку суду першої інстанції це право МОУ підтверджується рішенням Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 року «Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница», Актом інвентаризації земель МОУ на території м. Вінниці та іншими доказами у справі (показаннями свідків, кольоровим планом (схема) земельних ділянок, виготовлений Департаментом архітектури, містобудування та кадастру).
		Прийшовши до такого висновку, суд першої інстанції вважав, що Вінницька міська рада, прийнявши рішення № 2207 від 26 червня 2015 року в частині укладення договорів про встановлення земельного сервітуту з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , вийшла за межі своїх повноважень, так як розпорядилась земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони.
		Суд першої інстанції також прийшов до висновку, що МОУ право користування спірною земельною ділянкою не втратило на підставі Рішення КСУ від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
		Визнаючи незаконним оспорюване рішення Вінницької міської ради та визнаючи договори сервітутів недійсними, суд першої інстанції керувався ст. 150, 152 ЗК України, відповідно до яких землекористувач має право вимагати усунення порушень, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування.
		Разом з цими висновками, суд першої інстанції не мотивував нормами матеріального права своє рішення в частині знесення чотирьохповерхової будівлі, збудованої ОСОБА_1 , за його рахунок, а також, рішенням суду першої інстанції не встановлено, що будівля, збудована ОСОБА_1 є самочинним будівництвом  як підстава для знесення будівлі, про що наполягали у своїх твердженнях позивач  КЕВ м. Вінниці.
		Враховуючи вимоги позовів та їх обґрунтування, дослідивши докази у справі, керуючись принципом диспозитивності, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені без належного дослідження доказів у справі та без надання всім цим доказам правової оцінки.
		Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК (вимоги вищезгаданої Постанови Пленуму ВСУ).
		Колегією суддів встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю від 10 квітня 2008 року, державі в особі Міністерства оборони України належить 18/25 частки будівлі по АДРЕСА_1 . 
		Зі змісту позову КЕВ м. Вінниці та МОУ дана будівля має назву  «комендатура».
		Зазначена будівля знаходиться на праві оперативного управління квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці. 
		Біля комендатури розташовані дві будівлі  готельно-ресторанні комплекси. Власником першої будівлі по АДРЕСА_2 (1/2 частка) є ОСОБА_3 і земельної ділянки за цією ж адресою, площею 0,1160 га, що межують зі спірною земельною ділянкою.
		Власником іншої будівлі по АДРЕСА_3 є ОСОБА_1 , що межує з домоволодінням по АДРЕСА_1 . 
		Пунктом 1 рішення Вінницької міської ради №2207 від 26 червня 2015 року та додатком №3 до рішення вирішено укласти договори про встановлення земельного сервітуту для громадських потреб з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на земельні ділянки, площами по 278,0 кв. м кожному, що по АДРЕСА_1 , терміном на 4 роки 11 місяців. 
		16 липня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_6 укладено договір про встановлення земельного сервітуту. Цей договір укладений на підставі згаданого рішення міської ради № 2207, і відповідно до умов договору міська рада дає згоду на встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0, 0278 га, що розташована по АДРЕСА_1 . 
		16 липня 2015 року між Вінницькою міською радою та ОСОБА_3 укладено договір про встановлення земельного сервітуту. Цей договір укладений на підставі згаданого рішення міської ради № 2207, і, відповідно до умов договору, міська рада дає згоду на встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0, 0278 га, що розташована по АДРЕСА_1 . 
		Спір, який розглядається, виник з приводу земельної ділянки, яка розташована біля комендатури. Як стверджують позивачі площа цієї земельної ділянки становить 0, 16 га. Саме ця земля була надана ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за договорами сервітуту. Отже, спір виник з приводу конкретної земельної ділянки - об`єкту цивільного права.
		На підтвердження свого права користування спірною земельною ділянкою позивачі посилаються на пункт 4 рішення Звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих №116-024 від 28.12.1948 року «Об уточнении границ землепользования Министерства Вооруженных Сил в г. Винница», який є базовим документом в обґрунтуванні позовних вимог.
		В п. 4 даного рішення вказано «межі землекористування до окремих приміщень, залишених в користуванні КЕВ згідно доданого списку, встановити відповідно до генпланів, доданих до актів комісії від 27-28 вересня 1948 року і 29 вересня 1948 року».
		По-перше, в даному рішенні не йде мова про земельну ділянку площею 0,16 га, розташовану по АДРЕСА_1 (або біля комендатури).
		По-друге, позивачі не надали суду акти комісій про які говориться в згаданому рішенні, і навіть відсутні докази наявності таких.
		По-третє, в даному рішенні, яке датовано 1948 роком, згадується про земельні ділянки, прив`язані до об`єктів нерухомості, однак, доказів того, що комендатура, яка розташована по АДРЕСА_1 на момент прийняття рішення 1948 року перебувала на балансі у Міністерстві збройних сил УРСР, позивачем не надано. 
		Навпаки, позивачі стверджуючи, що комендатура належить державі в особі Міністерства оборони України, надають Свідоцтво про право власності на адміністративну будівлю, яке видане на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 10 квітня 2008 року за № 807, відповідно до якого 18/25 частки будівлі по АДРЕСА_1 належить державі в особі МОУ.
		Відповідно до Реєстраційного посвідчення на об`єкт нерухомості виданого Вінницьким обласним БТІ, 18/25 часток будівель по АДРЕСА_1 зареєстровано за державою в особі МОУ 22 квітня 2008 року на праві державної власності.
		При розгляді справи в суді першої інстанції, оглядались матеріали інвентарної справи на будівлю АДРЕСА_1 , які ведуть свій облік лише з 2008 року.
		Відповіді на питання, кому належала ця будівля в 1948 році або до 2008 року суду не надано, тобто відсутня прив`язка рішення зведеного виконкому 1948 року до комендатури, яка належить МОУ з 2008 року.
		Іншим доказом того, що МОУ має в користуванні спірну земельну ділянку, позивачі надають Акт інвентаризації земель МОУ на території м. Вінниці та Експлікацію земель МОУ, як додатки до Акту інвентаризації. Дані документи, були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні рішення.
		Проаналізувавши Акт інвентаризації та експлікації земель, колегія суддів прийшла до висновку, що дані документи не можуть бути доказами факту користування спірною земельною ділянкою МОУ, оскільки не має будь-яких фактичних даних, що земельна ділянка площею 0, 16 га, про яку йде мова в Акті, знаходиться по АДРЕСА_1 , біля комендатури. 
		В Акті, який виконаний машинописним способом, говориться про користування військовою частиною А-0549 земельною ділянкою 0,16 га, при цьому, кожна із зазначених в Акті адрес військової частини ( АДРЕСА_4 ), дописана рукою. В Експлікації земель МОУ взагалі відсутня адреса земельної ділянки площею 0,16 га, яка рахується за в/ч НОМЕР_1 .Представники позивачів не надали доказів того, що комендатура відноситься чи підпорядковується вказаній військовій частині. 
		Твердження представника МОУ про участь представника виконавчого комітету міської ради народних депутатів в інвентаризації земель МОУ, про що відображено в Акті, колегія суддів не бере до уваги, так як суду не надано копію чи оригінал даного Акту з кінцевою його частиною, де б містились підписи осіб вказаних в ньому.
		В Експлікації земель МОУ (додаток 7 до Акту) міститься підпис лише представника районного відділу земельних ресурсів(міської землевпорядної служби), і в цьому додатку теж не зазначається адреса розташування земельної ділянки площею 0,16 га.
		І рішення звуженого виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих і Акт інвентаризації земель МОУ та відповідні експлікації не є і не може бути прямим доказом права користування МОУ спірною земельною ділянкою, оскільки не являються правовстановлюючими документами.
		Прямими доказами цьому, можуть слугувати безпосередньо рішення (постанови) компетентного на той час органу про надання в користування земельної ділянки міністерству разом з документами, які б підтверджували дії направлені на реалізацію цього права.
		Позивачі в судовому засіданні не надали відповідного рішення, яким міністерству надавалась в користування спірна земельна ділянка, а тому не можна дійти висновку коли саме, ким, на яких умовах була вона їм виділена, де і в яких розмірах.
		Стверджуючи, що позивачі користуються спірною земельною ділянкою з 1948 року, суду не надали документів, які б підтвердили дії позивачів щодо реалізації свого права. Лише в 2008 році КЕВ м. Вінниці замовив виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку  земельну ділянку для потреб оборони по АДРЕСА_1 , площею 0,0776га. 
		За загальноприйнятими правилами землеустрою, які відображались у всіх нормативних (законних та підзаконних) актах різних часів, земля може розглядатися як об`єкт права, в тому числі власності, тільки після формування її у земельну ділянку.
		Для формування земельної ділянки як об`єкта прав розробляється та складається документація із землеустрою.
		Такі ж правила існували у 1948 році, які регламентувались Земельними Кодексом УРСР (1922 року), який втратив чинність в 1971 році.
		Зокрема, стаття 168 цього Кодексу розкриває задачу землеустрою. В статі 169 говориться про роботи із землеустрою, серед яких є відвід земель, які надаються в користування державним організаціям. 
		В статті 187 цього кодексу мова йде про складення проекту землеустрою, в якому детально та точно вказується місце відводу земельної ділянки з вимогами господарсько-технічним правилами землевпорядкування і з відображенням земель на проектному плані землеустрою.
		Виконання проекту землеустрою полягає в укріплені запроектованих на місцевості границь землекористування постійними межевими знаками (ст. 191 ЗК УРСР 1922 року).
		Стаття 193 цього кодексу вимагає щоб по закінченню затвердження проекту землеустрою була проведена земельна реєстрація (державний запис створених землекористувань), після чого учасника землеустрою видається належним чином завірені документи. В цих документах повинно бути відображено границі, місце розташування, обсяг (простір) і склад землекористувань, а також показані їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його підставу, умови землекористування та інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою.
		   Стаття 195 цього Кодексу передбачає земельну реєстрацію землекористувань з метою суспільного управління та зберігання в систематичному та наглядному виді всіх землекористувань. В реєстрацію включається вся інформація, яка зазначена в ст. 193 Кодексу.
		Представник МОУ не надав суду доказів вчинення міністерством вищезгаданих дій, передбачених Земельним кодексом УРСР, який діяв станом на 1948 рік, так само не надали докази оформлення свого права до 2008 року (відповідно до вимог нормативних актів чинних протягом усього періоду).
		Відсутність рішень чи постанов компетентних органів про надання міністерству оборони в користування спірної земельної ділянки та відсутність доказів реалізації свого права на користування спірною земельною ділянкою, наслідком яких є встановлення місця розташування землі, межі, площі землі тощо, ставить під сумнів, а отже, не доводить право позивачів на спірну земельну ділянку взагалі.
		Земельна ділянка, про яку говориться в позові КЕВ м. Вінниці та позові МОУ при розгляді даної справи з врахуванням наданих позивачами доказів, набула абстрактної форми.
		Представники позивачів надавали суду інші документи, як доказ їх права на користування спірною земельною ділянкою, однак, з врахування вищевказаного, вони не мають істотного значення для справи, тому необхідності в детальному аналізі цих доказів не має. 
		Інші докази у справі містять розбіжності в самому змісті документів або взагалі не містять даних, якими б підтверджувались обставини викладені в позовах. Ці докази, в розумінні ст. 57 ЦПК України, є неналежними.
		Не довівши в судовому засіданні свого права на спірну земельну ділянку, позивачі фактично довели, що їх права, як землекористувачів, оспорюваним рішенням Вінницької міської ради не порушуються. Як наслідок цього, вимоги про визнання незаконним рішення міської ради в частині, що стосується ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.
		Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції в частині наявності підстав для визнання договорів про встановлення сервітуту недійсними, при умові їх укладення на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, тобто, як наслідок прийняття незаконного рішення. Отже, в даному випадку, встановивши відсутність підстав для визнання незаконним оспорюваного рішення міської ради, як наслідок, відсутні підстави для визнання оспорюваних договорів про встановлення сервітуту, укладених між міською радою та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
		Окрім того, право на визнання договору недійсним мають насамперед сторони такого правочину, або інші особи, якщо цим договором порушені їх права. Не доведення свого права на користування спірною земельною ділянкою позбавляє позивачів права оспорювати договори, в яких вони не є сторонами.
		Судом першої інстанції, який вирішив, що будівля, яку побудував ОСОБА_6 , підлягає знесенню, залишено поза увагою, та судом не мотивовано нормами матеріального правова підстави його знесення. В позові КЕВ м. Вінниця вказує, що будівля ОСОБА_1 підлягає знесенню на підставі ч. 4 ст. 376 ЦК України, так як порушуються їх права як користувача.
		Дану вимогу ставить перед відповідачами КЕВ м. Вінниці, який по матеріалам даної цивільної справи не являється ні власником, ні користувачем спірної земельної ділянки, Про своє право на користування цією земельною ділянкою (хоча і не довело це право) стверджувало МОУ, проти чого не заперечував представник КЕВ м. Вінниці.
		В Постанові Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України» роз`яснено, що відповідно до вимог статті 376ЦКправо на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.
		У випадках порушення прав інших осіб, право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).
		В пункті 17 цієї Постанови Пленуму ВССУ вказано, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391 (власник майна має право вимагати усунення перешкод), 396 (право особи, яка має речове право на чуже майно має право на захист цього права) ЦК, статтею 103 (зміст добросусідства)ЗК. 
		Вказаними у цих статтях ЦК України та ЗК України підстави, КЕВ м. Вінниці не обґрунтовувало свої вимоги про знесення будівлі, і з цих підстав КЕВ не міг звернутись, за відсутністю належного статусу  власника майна або особи, яка має речове право на чуже майно.
		За таких обставин, підстав для дослідження відповідності будівництва ОСОБА_1 вимогам ч. 1 ст. 376 ЦК України, не має.
		Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В даному випадку ні КЕВ м. Вінниці, ні МОУ не довели своє право на земельну ділянку площею 0,16 га, розташованої біля комендатури по АДРЕСА_1 .
		Також було встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю, державі в особі МОУ на праві оперативного управління КЕВ м. Вінниці належить 18/25 частки будівлі комендатури. Кому належить інша частка цієї будівлі судом першої інстанції не встановлено, а суд апеляційної інстанції позбавлений такої можливості. Встановивши іншого співвласника будинку АДРЕСА_1 можна з`ясувати наявність правових підстав користування земельною ділянкою іншим співвласником відповідно до його частки у праві власності (або інші питання, які мають значення для вирішення даного спору).
		На думку колегії суддів, при ухваленні судом першої інстанції рішення у даній справі має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що призвело до порушення норм матеріального права, що відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового. 
		Також з позивачів на користь апелянтів, відповідно до ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, з врахуванням роз`яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» щодо сплати судового збору за оскарження рішень ухвалених за результатами розгляду декількох позовів.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, 
		вирішила:
		Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Вінницької міської ради, ОСОБА_3  задовольнити.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2017 року  скасувати. 
		Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці до Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України, про визнання незаконним та скасування рішення №2207 від 26.06.2015 року в частині, визнання недійсними договори про встановлення земельного сервітуту, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва. 
		Відмовити у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги - Міністерства оборони України до Вінницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці, про визнання незаконним та скасування п. 1 та додатку №3 рішення №2207 від 26.06.2015 року, в частині, що стосується відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , визнання недійсними договори про встановлення земельного сервітуту.
		Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниціна користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6063 грн. 20 коп.
		Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5280 грн.
		Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниціна користь Вінницької міської ради сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6063 грн. 20 коп.
		Стягнути з Міністерства оборони України на користь Вінницької міської ради сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5280 грн.
		Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниціна користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6063 грн. 20 коп.
		Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5280 грн.
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції. 
		Головуючий:                /підпис/            Сало Т.Б. 
		Судді:                    /підпис/            Береговий О.Ю. 
		                       /підпис/             ОСОБА_7 . 
		Згідно з оригіналом:
		Суддя:                                    Сало Т.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...